ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.12.2016Справа №910/3617/16
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна Вежа»
провідшкодування майнової шкоди у розмірі 165493,80 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_2- представник, довіреність б/№ від 06.01.2016р.
Від відповідача: не з'явились;
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфортна Вежа" про стягнення 165 493,80 грн. збитків, а також 2482,41 грн. витрат зі сплати судового збору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на факт затоплення орендованого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 нежитлового приміщення, розташованого на цокольному поверсі п'ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_2, балансоутримувачем якого є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району у м. Києві". При цьому, оскільки на підставі укладеного з останнім Договору № 484 про поточне утримання та технічне обслуговування внутрішньо - будинкових інженерних мереж і комунікацій у житлових будинках комунальної власності неадміністративного мікрорайону "Централь" Шевченківського району м. Києва від 02.03.15р. утримання та обслуговування інженерних мереж та комунікацій у вказаному будинку здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфортна Вежа", позивачем подано позов про відшкодування збитків у вказаній сумі до ТОВ "Комфортна Вежа" як до особи, відповідальної за надання неякісних послуг та, відповідно, отримані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 за зазначеною вище позовною заявою суддею Прокопенко Л.В. порушено провадження у справі № 910/3617/16 та призначено розгляд справи на 30.03.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.16р. розгляд справи відкладався на 06.05.16р.
06.05.16р. розгляд справи № 910/3617/16 не відбувся, в зв'язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.16р. розгляд справи було відкладено на 21.06.16р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.16р. у справі № 910/3617/16 за клопотанням представника позивача призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
Через канцелярію суду 10.08.16р. від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання № 11732/16-53 від 28.07.16р. про забезпечення дій, необхідних для проведення судової товарознавчої експертизи, а саме забезпечення огляду об'єктів, які підлягають товарознавчому дослідженню, уточнення питання щодо дати, станом на яку потрібно визначити розмір збитку, а також здійснення попередньої оплати за проведення судової експертизи, яка покладена згідно ухвали суду від 21.06.16р. на позивача ФОП ОСОБА_1
06.10.16р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва від КНДІСЕ надійшли матеріали вказаної справи разом з повідомленням за вих. № 11732/16-53 від 30.09.16 р. про неможливість надання висновку судової товарознавчої експертизи у зв'язку із незадоволенням клопотання експерта від 28.07.16р. про уточнення дати за станом на яку потрібно визначити розмір збитку, а також незабезпеченням огляду об'єктів, що підлягають товарознавчому дослідженню.
Також 06.10.16р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва від позивача надійшло клопотання б/н від 06.10.16р. про скасування ухвали про призначення експертизи від 21.06.16р. у справі № 910/3617/16 у зв'язку з високою вартістю послуг експерта КНДІСЕ та не оплатою ФОП ОСОБА_1 рахунку за проведення судової експертизи, а також розгляд справи за наявними матеріалами. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.16 р. на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва № 04-23/2167 від 18.10.16 р. справу №910/3617/16 передано на розгляд судді Селівону А.М. у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення судді Прокопенко Л.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 справу № 910/3617/16 прийнято до свого провадження, провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 16.11.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2016р. розгляд справи відкладено на 13.12.2016р.
У судові засідання 16.11.2016р. та 13.12.2016р. з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судові засідання 16.11.2016р. та 13.12.2016р. не з'явився.
Копія ухвали суду від 18.10.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_4, на час проведення судового засідання 16.11.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.
Копія ухвали суду від 16.11.2016р., яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві а саме: АДРЕСА_3 на час проведення судового засідання повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «організація змінила назву» та адресату не вручено.
Судом встановлено згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходженням відповідача після винесення ухвали про порушення провадження у справі від 21.06.2016 є АДРЕСА_5 поштовий індекс 73332, а повною назвою є Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфортна Вежа".
Отже, оскільки зміна місцезнаходження відповідача, а саме на: АДРЕСА_5 73332, та, відповідно, територіальна підсудність, відбулась після винесення ухвали про порушення провадження у справі, згідно ч. 3 ст. 17 ГПК України, згідно якої справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду, дана справа розглядається в Господарському суді міста Києва.
Копія ухвали суду від 16.11.2016р., яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача, а саме: АДРЕСА_5, на час проведення судового засідання 13.12.2016р. повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за вказаною адресою не знаходиться» та адресату не вручена.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У судовому засіданні 16.11.2016 представник позивача надав клопотання б/н від 16.11.2016 про долучення копії свідоцтва платника єдиного податку, яке судом задоволено, документ долучено до матеріалів справи.
Також у судовому засіданні 16.11.2016 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 13.12.2016, а саме: копій договору перевезення вантажів №20_01/14 від 20.01.2014, акту здачі-прийняття послуг перевезення від 31.03.2014, товарно-транспортних накладних № 1 від 13.03.2014, № 2 від 17.03.2014р., №3 від 20.03.2014, № 4 від 22.03.2014. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 13.12.2016 представником позивача подано клопотання б/н від 13.12.2016 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 16.11.16р. та 13.12.2016р. від відповідача до суду не надходило.
Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 18.10.2016 та 16.11.2016 відповідачем суду не надані.
Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.
Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно підпункту 3.9.2 п. 3.9. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань станом на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.
Відводу судді представником позивача не заявлено.
В судовому засіданні 13.12.16р. уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 02.10.2012 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендодавець за договором) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар за договором, позивач у справі) було укладено договір оренди приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове, тимчасове, оплатне користування нежиле приміщення (об'єкт оренди), що являє собою: нежиле приміщення з № 1 по №4 (групи приміщень № 18) та з №1 по №6 (групи приміщень № 19) (в літ. А), загальною площею 85 кв. м. (п.п. 1.1, 1.2 Договору оренди)
Об'єкт оренди розташований на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_2 (п.1.3 Договору оренди).
Пунктом 4.1 Договору оренди визначено, що термін оренди складає 2 (два) роки та 11 місяців з моменту прийняття об'єкта оренди за актом приймання-передачі. При цьому сторони п.4.2 Договору оренди погодили умову продовження договору оренди на той же строк і на тих же умовах, які були передбачені договором.
Об'єкт оренди, у відповідності до п. 2.1 Договору оренди, надається орендарю для здійснення його підприємницької діяльності.
Вказаний Договір підписаний сторонами - орендарем та орендодавцем особисто.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.
Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.
За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Так, згідно п. 4.1 Договору оренди вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання. Термін оренди складає 2 роки 11 місяців з моменту прийняття об'єкта оренди за актом приймання передачі.
Доказів розірвання або визнання недійсним Договору оренди матеріали справи не містять, отже, позивач на законних підставах займає вказане нежитлове приміщення.
Згідно із рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва" (п. 26) зобов'язано Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора "Михайлівська" Шевченківського району" передати Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 01 серпня 2014 року.
Тобто, будинок по АДРЕСА_2 переданий на баланс Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" як балансоутримувачу, про що також зазначено відповідачем у листі №1вих. від 13.08.2015р.
Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, 02 березня 2015 року відбулось затоплення нежитлового приміщення, орендованого позивачем, а саме розташованого в цокольному поверсі п'яти поверхового житлового будинку АДРЕСА_2, що сталося внаслідок виходу з ладу мережі ХВП на запасній сходовій клітині даного будинку.
Вказаний факт підтверджується актом огляду пошкодженого товару від 02.03.2015, складеного позивачем - ОСОБА_1, а також працівниками магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого в зазначеному нежитловому приміщенні ОСОБА_6 та ОСОБА_7, згідно із яким вищевказаними особами встановлено пошкодження товару в кількості 200 одиниць, перелік якого та найменування наведені у вказаному акті.
Крім того, 04.03.2015 комісією у складі працівників ТОВ «Комфортна вежа» (ВОП «Михайлівська»), які перебували у трудових відносинах з вказаним товариством, а саме майстрів технічної дільниці ОСОБА_3 та ОСОБА_8, а також слюсаря - сантехніка ОСОБА_9 проведено обстеження нежитлового приміщення розташованого в цокольному поверсі п'ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_2, власником якого являється ОСОБА_5, під час якого на підлозі оздобленій кахелем було виявлено сліди від залиття, яке сталося 02.03.2015 внаслідок виходу з ладу мережі ХВП на запасній сходовій клітині будинку АДРЕСА_6
Вищевикладені обставини щодо залиття приміщення в будинку АДРЕСА_2 були зафіксовані у відповідному акті від 04.03.2015, підписаним комісією у складі майстрів т/д ОСОБА_3, ОСОБА_8, слюсаря - сантехніка ОСОБА_9, який затверджено головним інженером ВОП "Михайлівська" ОСОБА_4 та засвідчено печаткою ТОВ "Комфортна вежа".
При цьому як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується актом від 04.03.15р. за підписами позивача ОСОБА_1, а також працівників магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого в зазначеному нежитловому приміщенні ОСОБА_6 та ОСОБА_7, комісією в складі майстрів технічної дільниці ОСОБА_3 та ОСОБА_8, а також слюсаря - сантехніка ОСОБА_9 було відмовлено в складанні акту огляду та фіксації пошкодженого залиттям товару та підписанні такого акту, складеного 02.03.15 р.
В свою чергу, позивачем визначено вартість пошкодженого товару в сумі 165 493,80 грн., виходячи з вартості товару, поставленого позивачеві постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ-97» згідно видаткових накладних на загальну суму 285540,38 грн., а саме: № Р-0000109 від 13.03.2014 на суму 138750,18 грн., № Р-0000201 від 20.03.2014 на суму 69680,13 грн., № Р-0000217 від 22.03.2014 на суму 6660,10 грн., № Р-0000142 від 17.03.2014 на суму 70450,06 грн., а також відповідних товарно - транспортних накладних №1 від 13.03.2014, №3 від 20.03.2014, №4 від 22.03.2014, №2 від 17.03.2014, копії яких наявні в матеріалах справи.
Окрім того, на підтвердження правомірності перебування пошкодженого товару у власності позивача та його фактичного перебування у орендованому приміщенні на час виникнення аварійної ситуації ФОП ОСОБА_1 надані копії укладеного 20 січня 2014 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10 Договору перевезення вантажів №20_01/14, відповідно до п. 1.4 якого пунктом розвантаження визначено АДРЕСА_2, нежитлове приміщення з № 1 по №4 (групи приміщень № 18) та з №1 по №6 (групи приміщень № 19) (в літ. А), тобто орендоване позивачем нежитлове приміщення, а також документи на підтвердження фактичного виконання перевезення вантажу згідно вказаного договору перевезення, а саме товарно-транспортні накладні №1 від 13.03.2014, №3 від 20.03.2014, № 4 від 22.03.2014, № 2 від 17.03.2014, а також підписаний сторонами договору перевезення 31 березня 2014 року Акт задачі-приймання послуг з перевезення, за змістом якого клієнт прийняв, а перевізник надав послуги з перевезення вантажів, передбачені договором № 20_01/14, а саме: перевезення вантажу, визначеного вказаними ТТН №1 від 13.03.2014, №3 від 20.03.2014, №4 від 22.03.2014, №2 від 17.03.2014, водій ОСОБА_10, транспортний засіб Peugeot НОМЕР_2, за маршрутом: АДРЕСА_7
Отже, матеріалами справи підтверджується, що товар, право власності на який належить позивачу на підставі наданих останнім видаткових накладних №Р-0000109 від 13.03.2014, №Р-0000142 від 17.03.2014, №Р-0000201 від 20.03.2014, №Р-0000217 від 22.03.2014, до складу якого входить пошкоджений внаслідок залиття товар, був доставлений до наведеного пункту призначення - нежитлового приміщення, що перебувало у орендному користуванні позивача ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди приміщення від 02 жовтня 2012 року.
За розрахунком позивача, внаслідок затоплення нежитлового приміщення розташованого в цокольному поверсі п'ятиповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, було пошкоджено товарно-матеріальні цінності позивача та завдано збитків на загальну суму 165 493,80 грн.
Окрім того, на підтвердження суми понесеного матеріального збитку позивачем надано складений на замовлення останнього Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство експертної оцінки» (сертифікат ФДМУ № 5045 від 19.05.07р., свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 5731 від 30.05.07р.) висновок б/н про вартість матеріального збитку від 05.03.2015 та Звіт від 05.03.15р. про оцінку вартості матеріального збитку майна в кількості 200 одиниць, відповідно до яких вартість матеріального збитку майна у кількості 200 одиниць, яке постраждало під час залиття нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ. АДРЕСА_8, становить 165 493,80 грн.
Таким чином, оскільки внаслідок затоплення нежитлового приміщення, розташованого в цокольному поверсі п'ятиповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, було пошкоджено товарно-матеріальні цінності, позивачем на підставі ст. ст. 224, 1166 Цивільного кодексу України подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна вежа» про відшкодування завданої шкоди в розмірі 165 493,80 грн., яка дорівнює вартості непридатного до використання майна (товару).
У відповідності до ст. 124, пп. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 Господарського процесуального кодексу України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд зазначає, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач зазначив, що понесені ним зазначені втрати в загальному розмірі 165 493,80 грн. є його збитками, які підлягають відшкодуванню саме відповідачем як підрядною організацією, яка на підставі правочину, укладеного з балансоутримувачем будинку, в якому знаходиться орендоване позивачем приміщення та перебувало належне позивачу майно (товар), мала забезпечити якісне утримання будинку.
Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана майну юридичної особи, відковується у повній мірі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За приписами пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до статті 224 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Таким чином, в силу вимог цивільного законодавства для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки (збитків); причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина особи, яка заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Суд звертає увагу, що відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Зокрема, до збитків відносяться витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Тобто, перш за все вартість втраченого (пошкодженого) майна та підтвердити її відповідними документами, зокрема, накладними, розрахунками, висновком експерта тощо.
Враховуючи предмет позову у даній справі та обставини справи, необхідним фактом, що потребує встановлення, є також, наявність або відсутність у діях відповідача протиправної поведінки, тобто такої, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
Так, протиправною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
Протиправна бездіяльність полягає в утриманні від певних дій. Протиправною бездіяльністю вважається також поведінка, коли на особу покладено юридичний обов'язок діяти в певній ситуації. Такі обов'язки можуть випливати із правових актів, умов договору, із службових обов'язків.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги визначені як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Як встановлено судом та зазначалось вище, булансоутримувачем нежитлового приміщення АДРЕСА_2 в якому перебувало пошкоджене внаслідок залиття майно (товар), належне позивачеві, є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".
Згідно з ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний, зокрема утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками); забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі тощо.
Внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди(ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до п. 1.6., п. 14.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 07 червня 2008 року, за стан водопровідних мереж, які проходять у технічних підвалах і до яких приєднані внутрішньобудинкові мережі, є відповідальними підприємства та організації, у яких вони перебувають на балансі. Вуличні, квартальні, дворові, будинкові мережі, споруди і обладнання систем водопостачання та водовідведення обслуговуються та реконструюються тим підприємством, у якого ці об'єкти перебувають на балансі.
Частиною другою статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені обов'язки виконавця, до яких зокрема віднесено здійснення контролю за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень; своєчасне проведення підготовку жилого будинку і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; утримання в належному технічному стані, здійснення технічного обслуговування та ремонту внутрішньобудинкових мереж, вжиття заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством; своєчасне за власний рахунок проведення робіт з усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини.
Зазначені обов'язки виконавця передбачені також і Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі - Правила № 630), відповідно до п. 32 яких виконавець зобов'язаний, зокрема: проводити два рази на рік перевірку стану внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку із складенням відповідного акта; утримувати внутрішньобудинкові мережі у належному технічному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт; усувати аварії та інші порушення порядку надання послуг, а також виконувати заявки споживачів у строк, установлений законодавством та договором.
Наведене в свою чергу кореспондуються з положеннями Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 (далі - Правила № 76), згідно яких водопровідно-каналізаційна система жилого будинку повинна забезпечувати можливість безперебійного подання води до всіх санітарних приладів квартир, інших водорозбірних пристроїв, відводити використану воду в міську каналізаційну систему, якими визначено, а також визначено періодичність профілактичного обслуговування систем водопроводу, каналізації та гарячого водопостачання у житлових будинках - не рідше ніж кожні 3-6 місяців.
Причинами, що погіршують роботу системи, є: порушення правил експлуатації жилих приміщень і водопровідно-каналізаційних систем; несправність запірно-регулювальної арматури; незадовільне утеплення водопровідних і каналізаційних труб у неопалюваних приміщеннях; неякісний монтаж санітарно-технічних кабін чи осадові деформації частин будинку; несвоєчасне усунення протікання, випадкових засмічень, а також несвоєчасне проведення профілактичних робіт (оглядів, прочищень) тощо.
Згідно з п. 2 Правил № 76 технічним обслуговуванням жилих будинків - є комплекс робіт, спрямованих на підтримку справності елементів будівель чи заданих параметрів та режимів роботи технічного обладнання, та включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо. Контроль за технічним станом здійснюється шляхом впровадження системи технічного огляду жилих будинків.
За положеннями п. 2.3.7 Правил № 76 технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло -, водопостачання, водовідведення і зливової каналізації та витрати на виконання цих робіт здійснюються відповідно до законодавства.
Водночас, відповідно до п. 2.1. Правил № 76 одним із обов'язків виконавця є здійснення технічного огляду жилих будинків, що включає проведення позапланових та планових оглядів, які розподіляються на загальні та профілактичні.
Загальні огляди, періодичність проведення яких - 2 рази рік (навесні та восени), передбачають комплексне обстеження комісією елементів приміщень будинку, а також їх зовнішнього благоустрою з метою визначення технічного і санітарного стану, виявлення несправностей і прийняття рішень щодо їх усунення, а також визначення готовності будинків до експлуатації в наступний період.
Профілактичне обслуговування будинків є складовою технічного обслуговування і полягає в усуненні дрібних несправностей елементів будинків з метою забезпечення їх безперебійної роботи, а також попередження порушень санітарно-гігієнічних вимог до приміщень будинків, налагодження та регулювання окремих видів технічних пристроїв.
Відповідно до п. 5.3.4 Правил № 76 під час обслуговування системи водопроводу і каналізації необхідно регулярно проводити огляд санітарно-технічного устаткування, водопровідно-каналізаційних систем та будинкових засобів обліку та регулювання води на них, контролюючи промерзання трубопроводів, витік води та ін.
Отже, виходячи з викладеного обов'язок щодо належного утримання внутрішньо будинкових мереж покладається на суб'єктів господарювання, які є балансоутримувачами житлових будинків та надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
В свою чергу відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.
Отже, як встановлено судом за матеріалами справи, у відповідності до вказаних приписів законодавства 02.03.2015 між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (балансоутримувач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфортна Вежа" (підрядна компанія за договором, відповідач у справі) укладено договір №484 про поточне утримання і технічне обслуговування внутрішньо-будинкових інженерних мереж і комунікацій у житлових будинках комунальної власності неадміністративного мікрорайону "Центральна" Шевченківського району м. Києва" (далі - Договір № 484), відповідно до умов якого балансоутримувач доручив підрядній компанії приймати функції підрядної організації з виконання послуг з утримання місць розташування та технічного обслуговування внутрішньо-будинкових мереж і комунікацій у житлових будинках комунальної власності для забезпечення надання житлово-комунальних послуг.
Метою зазначеного договору є забезпечення кваліфікованого, якісного, гарантованого обслуговування місць розташування інженерно - технічного обладнання та технічного обслуговування внутрішньо - будинкових інженерних мереж і комунікацій житлового фонду для створення мешканцям будинків належних умов проживання (п.1.2 Договору № 484).
Відповідно до п.1.3 Договору № 484 Додатком №1 визначено Перелік переданих Балансоутримувачем об'єктів Підрядній компанії на обслуговування житлових будинків, споруд та об'єктів благоустрою, серед яких, зокрема, значиться будинок по АДРЕСА_2.
Згідно п. 8.1 Договору № 484 договір набуває чинності з 2 березня 2015 р. і діє до 31 грудня 2015 р.
Вказаний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Зокрема, у відповідності до п.п. 3.2.1, 3.2.3, 3.2.4 Договору № 484 ТОВ "Комфортна Вежа" зобов'язалась забезпечити якісне надання послуг утримання місць розташування та технічного обслуговування внутрішньо-будинкових інженерних мереж і комунікацій у житлових будинках, а також утримання будинків і споруд; своєчасно вживати заходів щодо уникнення та ліквідації аварійних ситуацій, пов'язаних з технічним станом житлових будинків та їх інженерним обладнанням; відшкодовувати збитки, завдані майну, житловому приміщенню та шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю мешканців будинку у випадку надання неякісних послуг тощо.
Таким чином, виходячи із наведених норм та обставин, саме відповідач як кінцевий виконавець послуг з утримання та технічного обслуговування мереж і комунікацій у будинку був зобов'язаний забезпечити якісне утримання житлового будинку по АДРЕСА_2 та своєчасно вживати заходів по попередженню та уникненню аварійних ситуацій.
Тобто, відповідальною особою за утримання будинків і споруд, своєчасне вжиття заходів щодо уникнення та ліквідації аварійних ситуацій, пов'язаних з технічним станом житлових будинків та їх інженерним обладнанням, згідно із умовами договору №484 від 02.03.2015 є ТОВ "Комфортна Вежа", з яким балансоутримувачем на виконання своїх обов'язків із забезпечення належних експлуатації та утримання майна, що перебуває на його балансі, укладено останній.
Суд зазначає, що законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
При цьому доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 Цивільного кодексу України покладено на відповідача.
Відповідно до п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 в редакції від 29.12.2007, як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України).
Приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, виходячи з того, що під час розгляду справи виникли питання щодо встановлення причини завдання збитків товарно - матеріальним цінностям позивача - ФОП ОСОБА_1 (чи міг бути причиною збитків вихід з ладу мережі ХВП на запасній сходовій клітині) та розміру таких збитків судом ухвалою від 21.06.16 р. у справі № 910/3617/16 у відповідності до ст. 41 ГПК України було призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої було призначено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз.
Проте, згідно повідомлення КНДІСЕ № 11732/16-53 від 30.09.16 р. про неможливість надання висновку судової товарознавчої експертизи у зв'язку із незадоволенням клопотання експерта від 28.07.16 р. про уточнення дати за станом на яку потрібно визначити розмір збитку, а також незабезпеченням огляду об'єктів, що підлягають товарознавчому дослідженню, проведення експертизи не виявилось можливим.
Окрім цього, оплата експертизи позивачем, на якого ухвалою суду від 21.06.16 р. було покладено відповідний обов'язок, проведена не була.
Судом враховано п. 23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", згідно якого у разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів. Аналогічним чином суд має діяти в разі повернення матеріалів справи з експертної установи через несплату вартості експертизи.
В свою чергу факт залиття орендованого позивачем приміщення та пошкодження належного останньому товару та розмір завданих внаслідок цього збитків, а також наявність причинно - наслідкового зв'язку між аварійною ситуацією, що сталася 02.03.15 р., та завданими збитками відповідачем не спростований.
Будь-яких інших експертних висновків щодо визначення вартості завданого позивачеві матеріального збитку, окрім наявного в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 13.12.2016 суду не надано, заперечень або рецензій щодо наданого позивачем звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 05.03.15р. матеріали справи не містять.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів справи та визначив розмір матеріального збитку (вартість пошкодженого майна) на підставі, зокрема, первісних бухгалтерських документів (видаткових та товарно - транспортних накладних) та оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність ТОВ «Агенство Експертної Оцінки», звіт про яку надано позивачем, та актів щодо підтвердження факту залиття орендованого позивачем нежитлового приміщення внаслідок виходу з ладу мережі ХВП.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що відповідачем належними засобами доказування не доведено відсутність у нього вини в тому, що сталось залиття товару позивача, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, а саме невжиття належних і достатніх заходів для організації технічної експлуатації водопровідної мережі призвела до виникнення аварійної ситуації та залиття належного позивачеві товару загальною вартістю 165 493,80 грн. у орендованому приміщенні.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем матеріальних збитків, зумовлених пошкодженням майна (товару) внаслідок залиття нежитлового приміщення, орендованого позивачем, розмір цих збитків в сумі 165 493,80 грн. підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для відповідальності останнього за понесені позивачем збитки та задоволення позовних вимог.
В свою чергу відповідачем не надано суду жодних доказів задоволення вимог позивача та виплати останньому боргу у вигляді відшкодування суми 165 493,80 грн., підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення шкоди в розмірі 165 493,80 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна Вежа» (73332, Полтавська область, Гадяцький район, с. Лободине, вул. Шкільна, 12, код ЄДРПОУ 39006151) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02091, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 165 493,80 грн. збитків та 2482,41 грн. витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складений та підписаний 06 січня 2017 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон