ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.12.2016Справа №910/19434/16
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Галіївський маслозавод"
до 1) публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ"
2) приватного акціонерного товариства "Фаворит Компані"
про визнання положень договору нікчемним
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача - Костенко Є.А.(дов. від 20.10.2016)
Від відповідача-1 Бондаренко О.М.(дов. від 01.06.2016)
Від відповідача-2 не прибув
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідачів про визнання положень кредитного договору № 1-0012/13/16-KL від 04.10.2013 нікчемними та визнання припиненими правовідносин, які виникли на підставі договору поруки № 1-0381/13/11-Р від 07.10.2013.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.10.2016 порушено провадження у справі №910/19434/16 та призначено до розгляду на 17.11.2016.
Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 17.11.2016 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
В судове засідання 17.11.2016 прибув представник відповідача-1 та дав пояснення по справі.
Розгляд справи відкладено на 06.12.2016.
Представники відповідача-2 в судове засідання 06.12.2016 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
В судове засідання 06.12.2016 прибули представники позивача та відповідача-1 та дали пояснення по справі.
Розгляд справи відкладено на 21.12.2016.
В судове засідання 21.12.2016 прибули представники позивача та відповідача-1 та дали пояснення по справі.
Представники відповідача-2 в судове засідання 21.12.2016 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Ухвала суду від 06.12.2016 отримана відповідачем-2 14.12.2016, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 10025 0283292 8(в матеріалах справи).
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач-2 повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач-2 був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
07.10.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Галіївський маслозавод» (далі - ТОВ «ГМЗ», позивач) та публічним акціонерним товариством «БАНК ФОРУМ» (далі - ПАТ «Банк Форум», відповідач-1) укладено договір поруки № 1-0381/13/11-Р від 07.10.2013 (далі - Договір Поруки), для поручительства за належне та своєчасне виконання приватним акціонерним товариством «Фаворит Компані» (далі - ПрАТ «ФК», позичальник (первісний боржник), відповідач-2) у повному обсязі всіх платіжних зобов'язань (п.2.1 Договору Поруки), які виникли між ПрАТ «ФК» та ПАТ «Банк Форум» на підставі кредитного договору № 1-0012/13/16-КL від 04.10.2013 (далі - Кредитний Договір), а саме повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним Договором.
Позивач наголошує, що п. 3.4. договору є нікчемним, оскільки надає право банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки, що суперечить приписам ст. 1056-1 ЦК України.
Відповідач заперечив проти даного позову та зазначив, що позивач невірно трактує положення ст. 1056-1 ЦК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, цивільно-правовий договір, який є основною правовою формою договору, що опосередковує рух цивільного обороту. За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тіш законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд наголошує, що позивач допускає вільну трактовку норм чинного законодавства, зокрема ст. 1056-1 ЦК України, відповідно до якої є два різновиди процентної ставки за кредитом: фіксована та змінювана. Як встановлено в п. 3.2 Кредитного договору, процентна ставка за кредитом є фіксованою та встановлюється в розмірі 20,5% річних. Однак в п. 3.1 вказано, що розмір процентів, що нараховуються за цим договором, може бути збільшений без укладення відповідного договору про внесення змін, внаслідок Порушення позичальником своїх обов'язків у випадках, передбачених п. 3.4 цього договору. А згідно п. 3.4. у разі порушення позичальником або поручителем перелічених неплатіжних зобов'язань, розмір фіксованої процентної ставки збільшується на 2%. При цьому, сторони розуміють, що вищезазначене збільшення розміру процентної ставки буде здійснено в разі настання вищевказаних обставин (умов) та не потребуватиме укладення будь-якого договору про внесення змін до цього договору, сторони згодні з таким збільшенням щодо всієї суми можливої заборгованості за кредитом.
При цьому про факт збільшення розміру процентної ставки в рамках цього пункту договору, а також дату, з якої остання вважається збільшеною, кредитор письмово повідомляє позичальника. Тобто, договором встановлено три фіксовані ставки сплати процентів за кредитним договором: перша - 20,5% при належному виконанні позичальником умов договору (неплатіжних зобов'язань); 22,5% - у випадку порушення виконання п.п.5.2.3. (a,b,e,g), п.п. 5.2.11-5.2.14; 25,5% - у випадку порушення п.5.2.6 цього договору.
Позивач посилається на норми ч. 4 ст. 1056-1 як на підставу нікчемності пунктів кредитного договору щодо збільшення процентної ставки. Проте вказаний підпункт стосується лише застосування зміненої ставки, при визначенні якої застосовується відповідний економічний індекс, який змінюється незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг у певному порядку.
Крім того, позивач стверджує, що договір поруки припинив свою дію відповідно до приписів п. 1 ст. 559 ЦК України, у зв'язку з підвищенням з 01.08.2014р. відсоткової ставки за Кредитним договором №1-0012/13/16-KL від 04.10.2013 року на 2% річних у зв'язку з невиконанням неплатіжних зобов'язань за Кредитним договором Позичальником без погодження такого збільшення з поручителем. З такими висновками Позивача також погодитися не можна з наступних правових підстав.
Згідно п.2. ст.554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до п. 1.1. Договору поруки №1-0381/13/11-Р від 07.10.2013, Поручитель (Позивач) поручається перед Кредитором (Відповідачем) за належне та своєчасне виконання Боржника (ПрАТ «Фаворит Компані») у повному обсязі зобов'язань за Кредитним договором №1-0012/13/16-КL від 04.10.2013, а саме: повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором.
Відповідно до ч.2 п. 2.1. Договору поруки, порука за цим договором забезпечує в повному обсязі виконання всіх платіжних зобов'язань Боржника (ПрАТ «Фаворит Компані»), в тому числі сплату процентів за користування кредитом у гривні в розмірі 20,5 % річних з можливим збільшенням їх розміру на 2 % та/або 5 % річних без укладення відповідного договору про внесення змін у випадках, передбачених Кредитним договором, зокрема в наслідок порушення Боржником відповідних своїх обов'язків за Кредитним договором.
Таким чином, Поручитель (Позивач) поручається перед Кредитором (Відповідачем) за належне та своєчасне виконання Боржника (ПрАТ «Фаворит Компані») у повному обсязі зобов'язань за Кредитним договором, у тому числі й можливої неустойки (пені, штрафу).
Крім того, з моменту застосування Кредитором (Відповідачем) до Боржника неустойки, враховуючи те, що вона виражена у збільшенні розміру процентів за користування кредитом, така неустойка для Боржника є платіжним (грошовим) зобов'язанням перед Кредитором за Кредитним договором, а тому Поручитель (Позивач) несе повну відповідальність перед Кредитором (Відповідачем) за належне та своєчасне виконання Боржника (ПрАТ «Фаворит Компані») у повному обсязі зобов'язань за Кредитним договором, у тому числі й неустойки.
Також суд зазначає, що на момент укладання договору поруки всі можливі варіанти збільшення відсоткової ставки та її розміри чітко закріплені і в кредитному договорі, і в договорі поруки. Тобто позивач достовірно знав про можливе збільшення відсоткової ставки та підстави такого збільшення, та був згоден з такою умовою договору.
Разом з усталеної практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, яка виникла з подібних правовідносин, - порука не припиняється відповідно до частини першої статті 559 ЦК України, якщо договором поруки передбачена можливість зміни окремих умов основного договору без додаткового повідомлення про це поручителя та без укладення окремої угоди з ним, оскільки ця умова стала результатом домовленості сторін, а отже, поручитель дав згоду на зміну умов основного зобов'язання, у тому числі тих, які збільшують обсяг його відповідальності (рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року у справі № 6-20994 св12; постанова Вищого господарського суду України від 22 вересня 2010 року у справі № 37/73-09).
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що п. 3.4. договору не є нікчемним, як те стверджує позивач, а навпаки - відповідає нормам чинного законодавства, в тому числі і ст. 1056-1 ЦК України.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
За таких обставин, позивачем не доведено та судом не встановлено наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання нікчемним п .3.4. кредитного договору № 1 -0012/13/16-КL від 04.10.2013, тому вимоги позивача про визнання нікчемним п .3.4. кредитного договору № 1 -0012/13/16-КL від 04.10.2013 з підстав зазначених в позовній заяві, задоволенню не підлягають. В свою чергу не підлягають також задоволенню позовні вимоги про визнання припиненими правовідносин поруки по договору поруки № 1-0381/13/11-Р від 07.10.2013.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -
1. В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Галіївський маслозавод" до публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ" та до приватного акціонерного товариства "Фаворит Компані" про визнання положень договору нікчемними та визнання припиненими правовідносин поруки - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
3. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 29.12.2016