Справа № 464/1926/15 Головуючий у 1 інстанції: Дулебко Н.І.
Провадження № 22-ц/783/7267/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія: 27
26 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М, Цяцяка Р.П.
секретаря: Цапа П.М.
з участю: ОСОБА_3, його представників ОСОБА_4,
ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 травня 2015 року, -
ОСОБА_6 звернулась з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором позики від 13 березня 2012 року в сумі 1 729 417 грн. 33 коп., з яких: 1 500 500 грн. 00 коп. - розмір позики, 29 858 грн. 78 коп. - 3% річних, 199 058 грн. 55 коп. - пеня; в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 за договором позики пропорційно вартості предмета іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на зазначене майно за позивачем за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 та стягнення 3 654 грн. судового збору.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28 травня 2015 року позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_8 в частині виселення з квартири АДРЕСА_2 - залишено без розгляду.
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 р. в сумі 1 729 417 грн. 33 коп., з яких: 1 500 500 грн. 00 коп. - розмір позики, 29 858 грн. 78 коп. - 3% річних, 199 058 грн. 55 коп. - пеня. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 р. пропорційно вартості предмета іпотеки звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_6 шляхом визнання права власності на зазначене майно за ОСОБА_6 за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що 13.03.2012 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивачем передано відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 399 300 грн., що в еквіваленті становить 50 000 доларів США. Згідно з п. 1 даного договору позичальник зобов'язався повернути кошти до 01.10.2012 р., у національній валюті у розмірі, який на день проведення розрахунків повинен бути еквівалентним 50 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 13.03.2012 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_9, який помер 05.03.2014 р., передали в іпотеку позивачу квартиру АДРЕСА_1. Визначена сторонами вартість предмету іпотеки згідно з п. 1.2 вказаного договору складала 407286 грн. Під час розгляду справи з метою заперечення доводів позовної заяви, апелянтом було надано суду оригінал розписки від 08.11.2013 року, копію якої долучено до матеріалів справи, яка свідчить про повернення позивачці ОСОБА_9 від імені ОСОБА_3 - 40 000.00 доларів США. Також судом першої інстанції не взято до уваги факт уникнення від надання позивачем оригіналу договору позики, який відповідно до вимог закону був складений та нотаріально посвідчений у двох примірниках, один з яких знаходився у ОСОБА_6, хоча відповідач неодноразово звертався із клопотанням про надання оригіналу цього договору. Крім цього, апелянт зазначає, що письмова вимога про усунення порушення, передбачена ст. 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцю та/або боржнику не направлялась, а тому позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним і в його задоволенні слід відмовити. З наведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_3, його представників ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Задовольняючи позов ОСОБА_6, стягуючи зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 р. в сумі 1 729 417 грн. 33 коп. та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_6 шляхом визнання за нею права власності на зазначене майно в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 р., суд першої інстанції виходив з того, що позичальником ОСОБА_3 не виконано умов договору позики грошових коштів, позичені ним кошти позикодавцю ОСОБА_6 не повернуті.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 13.03.2012 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових кошів, відповідно до умов якого позикодавець, ОСОБА_6, передав, а позичальник, ОСОБА_10, прийняв у власність грошові кошти в сумі 399 300 грн., що згідно з курсу НБУ станом на 13.03.2012 р. становить в еквіваленті 50 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 01.10.2012 р. у національній валюті в розмірі, який на день проведення розрахунків повинен бути еквівалентним 50 000 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, 13.03.2012 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_9, в інтересах якого діяв ОСОБА_11, укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (іпотекодавці) передали в іпотеку ОСОБА_6 (іпотекодержателю) нерухоме майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 вказаного договору визначена сторонами вартість предмету іпотеки складає за домовленістю сторін 407 286 грн.
Обтяження вказаного нерухомого майна іпотекою було зареєстроване у порядку, передбаченому законом у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.
Вищевказані договори посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В., договір позики грошових коштів та договір іпотеки сторонами не оспорювалися, а відтак такі є дійсними і підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Умовами п. 7 договору позики грошових коштів передбачено, що у разі прострочення повернення позики або її частини, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати пені у розмірі 20% річних від суми боргу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім цього, згідно з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Частиною 2 ст. 16 К України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Пункт 1 ч.2 ст. 16 ЦК України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на це майно.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іптекодержателя.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219 цс 16 зазначено, що зідно з положеннями ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь- якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку,встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку». При цьому згідно ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших незаборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності . Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку»,статей 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодеражателю від свого імені продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно (ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем, ОСОБА_13, умови договору позики грошових коштів виконано та у відповідності до п. 3 вказаного договору грошові кошти передано до підписання цього договору. Отримання коштів в розмірі, зазначеному в договорі позики грошових коштів,а саме в сумі 399 300 грн., що згідно з курсу НБУ станом на 13.03.2012 р. еквівалентно 50 000 доларів США, позичальником, ОСОБА_3, в суді апеляційної інстанції не заперечувалося.
Судом також встановлено, що відповідач, ОСОБА_3, не виконав умов договору та у визначений строк, а саме, до 01.10.2012 р., не повернув отримані кошти, внаслідок чого у нього склалася заборгованість, яка станом на день пред'явлення позову до суду, відповідно до наданих представником позивача розрахунків, становила 1 729 417 грн. 33 коп., з яких: 1 500 500 грн. 00 коп. - розмір позики, 29 858 грн. 78 коп. - 3% річних, 199 058 грн. 55 коп. - пеня.
Пунктом 5.4 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд вибирати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3 вказаного договору, з якого вбачається, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі, зокрема, домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», 25.02.2015 р. позивачем на адресу іпотекодавця направлено вимогу про негайне виконання зобов'язання за договором позики від 13.03.2012 р. щодо повернення коштів, у повному обсязі, у розмірі, який на день повернення становитиме 50 000 доларів США, з пропозицією виконати його в тридцятиденний строк. При цьому, позивач попередив останнього, що у випадку невиконання зобов'язання протягом визначеного строку буде прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості за договором позики, ОСОБА_3 не вчинено.
У зв'язку з тим, що умови укладеного між сторонами іпотечного договору містять відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття останнім права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання іпотекодавцем зобов'язання за договором позики, відтак, звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись зазначеним способом на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України, шляхом визнання за позикодавцем права власності на іпотечне майно.
На думку колегії суддів у разі, якщо в договорі іпотеки передбачений такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як набуття іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно, іпотеко держатель вправі вимагати застосування такого способу звернення стягнення у судовому порядку.
А відтак, ухвалюючи оскаржуване рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_6 шляхом визнання права власності на зазначене майно за ОСОБА_6 в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 р. пропорційно вартості предмета іпотеки, суд першої інстанції вірно вирішив спір по суті, захистивши порушені права позикодавця щодо виконання позичальником грошових зобов»язань, забезпечених іпотекою. Доводи апелянта про те, що обраний позивачем спосіб захисту не може бути застосований до спірних правовідносин, спростовується вищенаведеним.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 03.02.2016 року у справі №6-1080цс15, право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитись в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до зміни основного зобов»язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов»язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов»язанням відсутня.
Ухвалюючи рішення про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 р. в сумі 1 729 417 грн. 33 коп., з яких: 1 500 500 грн. 00 коп. - розмір позики, 29 858 грн. 78 коп. - 3% річних, 199 058 грн. 55 коп. - пеня та звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_6 шляхом визнання права власності на зазначене майно за ОСОБА_6 за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 р. пропорційно вартості предмета іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт порушення позичальником кредитних зобов»язань, і врахувавши, що позичальник та іпотекодавець є однією і тією ж фізичною особою, суд дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення вказано заборгованості одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення цієї заборгованості, застосувавши положення статей 33, 39 Закону України «Про іпотеку».
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт покликається на те, що судом першої інстанції неповно, невсебічно з»ясовані обставини справи з тих підстав, що він не був повідомлений про судові засідання, а відтак не міг надати пояснення та докази на спростування доводів та тверджень позивачки. Разом з тим, в матеріалах справи містяться докази надсилання повістки за зареєстрованим місцем проживання відповідача, як засобами поштового зв»язку так і через житлово - експлуатаційну організацію. Неможливість вручити повістку зумовлена відсутністю відповідача за місцем реєстрації, відмова інших членів сім»ї отримати судову повістку. Наведене спростовує доводи апелянта, оскільки судом першої інстанції вживались заходи для належного повідомлення ОСОБА_3 про судові засідання.
Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необґрунтованим, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення, не повно та не всебічно з»ясував обставини справи, а саме, не з»ясував ту обставину, що позичені у ОСОБА_6 гроші були їй повернуті, про повернення 10000.00 дол. США позивачкою була зроблена відмітка на оригіналі договору позики грошових коштів, а повернення 40000.00 дол. США підтверджується розпискою, яка підписана ОСОБА_6 про отримання позичених коштів.
Відповідач ОСОБА_3, будучи допитаним судом апеляційної інстанції, як свідок, ствердив про відсутність у нього заборгованості за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 року, оскільки кошти в сумі 50000.00 дол. США він ОСОБА_6 повернув, спочатку 10.000.00 дол. США, а 08.11.2013 року його батько, ОСОБА_9, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3, повернув ОСОБА_9 400000.00 дол. США, а ОСОБА_6, підписала надруковану ним розписку про отримання цих коштів.
Висновком експертного почеркознавчого дослідження №14467 від 08.11.2016 року підтверджується, що підпис від імені ОСОБА_6,, зображення якого міститься проти її прізвища в електрофотокопії документа під назвою «Розписка від 08.11.2013 року», виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_6
Слід зазначити, що копія розписки про отримання грошових коштів в сумі 40000.00 дол. США, була долучена до матеріалів справи після ухвалення оскаржуваного рішення, така судом першої інстанції, як доказ, не досліджувалася та не оцінювалася.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про під ставність позову ОСОБА_6, оскільки твердження ОСОБА_3 про повернення ОСОБА_6 позичених коштів за договором позики грошових коштів від 13.03.2012 року, є голослівними, всупереч вимогам ст. 10, 60 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд першої інстанції, встановивши факт невиконання позичальником ОСОБА_3 грошових зобов»язань за договором позики грошових коштів, вірно вирішив спір по суті, захистивши порушені права позичальника, ОСОБА_6, щодо виконання позичальником грошових зобов»язань, забезпечених іпотекою.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.307 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
А відтак, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, зазначених ОСОБА_3 в поданій ним апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 травня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.