Справа № 755/14524/15-ц
"29" грудня 2016 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Чех Н.А.
з участю секретаря - Кузьменко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням,
встановив:
Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. Квартира була нею приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтво було видано на прізвище «ОСОБА_2», яке вона згодом змінила на «ОСОБА_1». В даній квартирі зареєстровані вона, діти та відповідач, з яким шлюб було розірвано згідно рішення суду від 30.05.2011 року. Ще в 2010 році відповідач добровільно покинув місце проживання - спірну квартиру, забравши особисті речі, та прийнявши рішення про розлучення. Відповідач відсутній в спірній квартирі протягом останніх п'яти років, що підтверджено актами. За період з 2010 року по даний час відповідач періодично з'являвся у квартирі лише для спілкування з дітьми. Але, останнім часом, починаючи з кінця травня 2015 року він почав інколи вчиняти активні дії щодо вселення у її квартиру, погрожував міліцією та судом. Він вважає, що має право проживати в спірній квартирі, оскільки там зареєстровано його місце проживання (він там прописаний). Він не визнає та оспорює її право розпоряджатися квартирою на її (позивача) власний розсуд, чим порушує її законні права як власника. Відповідач втратив право користування спірною квартирою внаслідок відсутності його понад один рік. На даний момент вона проживає в квартирі з двома дітьми, різної статі, які не можуть проживати в одній кімнаті. Відповідач, не є членом її сім'ї, а тому спільно проживати вони не можуть. Крім того, відповідач має приватну власність на частину житла в квартирі його батьків в м. Хмельницькому, отже, він забезпечений житлом і має право проживання в цій квартирі.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали викладені в позові обставини та факти, позовні вимоги, просили їх задовольнити. Позивач додатково пояснила, що дана кватира була отримана відповідачем на роботі. Приватизація відбувалася без відповідача так як, він використав своє право на приватизацію в іншому помешканні. Підтвердила, що відповідач мав лише один ключ від квартири, інший просив зробити, але не робила через брак коштів. Відповідач в спірній квартирі не проживає, останній раз ночував в вересні-жовтні 2014 року. До дітей приходив, був з ними. В 2015 році у неї з'явився чоловік, про що вона повідомила відповідача. Коли він сказав, що буде ночувати в квартирі, вона відмовила, тоді він викликав міліцію. Відповідача з квартири ніхто не виганяв, він казав, що залишить квартиру дітям. В березні 2015 року вона двічі ходила з сусідами до ЖЕКу. Сусіди в квартирі бували десь раз місяць. Зауважила, що з відповідачем в спірній кватирі вони не можуть проживати. Представник позивача зауважив, що відповідач після розлучення в спірній квартирі не проживає. У нього є батьки, частина власності, де він може проживати. Не проживання відповідача підтверджено актами, свідками. Крім того, вони не можуть жити в одній кватирі, так як позивач та відповідач різні люди, окрім того, в квартирі живуть двоє дітей, різної статі, тоді як квартира двокімнатна.
В судовому засіданні відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні. Відповідач зазначив, що в спірній квартирі він жив, ночував, був з дітьми. Його речі викинула позивач. До квітня 2015 року він мав доступ до квартири, але після того, як він не дав дозволу на виїзд дітей за кордон, доступу до квартири він не має, крім того, був поданий даний позов. Він живе на роботі, де і готує, і прасує. До того, як його перестали пускати до квартири, він давав кошти і на квартиру і на дітей. Зауважив, що у нього є один ключ, але на дверях їх два, проте позивач відмовилася зробити йому другий ключ. Представник відповідача зауважив, що відсутність родинних зв'язків не є підставою для задоволення позову. Крім того, акти про не проживання відповідача містять інформацію щодо п'яти місяців, тоді як має бути рік.
В судове засідання представник третьої особи не з'явився, надіслав лист з проханням розглянути справу за його відсутності, та прийняти рішення згідно чинного законодавства України.
В суді були допитані свідок зі сторони позивача ОСОБА_3, та зі сторони відповідача ОСОБА_4
Свідок ОСОБА_3, яка є сусідкою по будинку, показала, що у позивача в квартирі буває часто, на вихідні, відповідача та його речей не бачила. Чи речі забиралися відповідачем, чи їх виставила позивач їй не відомо, не бачила. Їй відомо, що відповідач з квартири пішов, потім почав появлятися, так як вирішив повернутися. Відповідача бачила на з дітьми на подвір'ї. Чи він ночував в квартирі, не бачила. Проте, що позивач останній рік проти проживання відповідача в квартирі, і що вона його не впускає до квартири, їй відомо.
Свідок ОСОБА_4, яка є сестрою відповідача, суду показала, що відповідач жив в спірній квартирі, коли був скандал з позивачем, то він жив на роботі, коли позивач відходила, він повертався. До їх розлучення вона була в кватирі постійно. Потім не жила. Але вона та батьки часто спілкувалися з відповідачем і дітьми по скайпу. Племінники ніколи не жалілися на батька. Для неї (свідка) брат є ідеальним батьком. Зазначила, що в квартирі тривалий час був зареєстрований кум, за якого та за себе кошти за комунальні послуги давав саме відповідач.
Вислухавши пояснення позивача, її представника, відповідача, його представника, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В суді встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 21.11.2007 року. Право власності набуто згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
З довідки Ф 3 від 17.07.2015 року слідує, що ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) в спірній квартирі зареєстровані з 2004 року, їх діти - донька ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані з 2010 року.
Відповідно до ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
По даній справі позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою. На підтвердження своїх вимог надала Акти від 05.01.2015 року, 29.04.2015 року та 20.05.2015 року, де зазначено, що ОСОБА_2 фактично не проживає за спірною адресою з 2010 року.
Однак, Акти від 05.01.2015 року, 29.04.2015 року, 20.05.2015 року складені не комісією, яка має бути визначена згідно звернення особи до житлових органів, а фізичними особами, які вказали себе сусідами, і яких сторона позивача просила допитати в якості свідків. Суд задовольнив дане клопотання, але в подальшому сторона позивача дане клопотання зняла. Щодо складання вказаних актів позивач не могла надати чітких, послідовних пояснень щодо процедури їх складання, відвідування квартири, і ким саме, коли.
Встановлено, що відповідач в спірній квартирі не проживав останні роки, приходив іноді до дітей і іноді залишався ночувати в квартирі. Спірна квартира не була в останні роки місцем проживання відповідача.
Встановлено та підтверджено самою позивачкою, що відповідач має ключ від одного замка, а у вхідних дверях їх два і від другого замка, на який двері також періодично закриваються, відповідач ключа не має. Позивач не заперечувала того, що відповідач просив надати йому ключ від другого замка, але вона цього не робила. Не заперечувала позивач і того, що до подачі нею даного позову відповідач звертався до правоохоронних органів з приводу того, що вона його не впускає до спірної квартири, де він є зареєстрований. Факт не впускання його до квартири позивач також не заперечує. Самі ці обставини свідчать про те, що відповідач в спірній квартирі не проживав з причин відсутності ключа, не впускання відповідача до квартири.
Судом враховується те, що позивач звернулася до суду з даним позовом саме після звернень відповідача до правоохоронних органів з приводу чинення йому перешкод в доступі до спірної квартири.
Враховується і те, що спірна квартира була отримана на сім'ю відповідачем за місцем роботи і приватизація передача у власність даної квартири була оформлена на позивача у зв'язку з тим, що відповідач до цього (до укладення шлюбу з позивачем) використав своє право на приватизацію в квартирі своїх батьків (на момент приватизації спірної квартири відповідач був в ній зареєстрований).
Неможливість спільного проживання в одній квартирі позивача та відповідача не є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житлом чи усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
По даній справі позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та недоведеним.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 391, 405 ЦК України, ст.ст. 60 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: