Справа № 632/1425/16-ц Головуючий суддя І інстанції Страхова І.П.
Провадження № 22-ц/790/7402/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин
28 грудня 2016 року м. Харків.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді - Яцини В.Б.
суддів: -Бурлака І.В., Карімової Л.В.,
за участю секретаря : Баранкової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 12 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення частини доходу одержаного від реалізації спільного майна подружжя,
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення частини доходу одержаного від реалізації спільного майна подружжя. Просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь в порядку поділу спільного майна подружжя половину коштів, одержаних ОСОБА_3 від реалізації автомобіля «ЗАЗ-Ланос», 2011року випуску, двигун НОМЕР_5, кузов № НОМЕР_1 від 07.08.2013 року у сумі 28500,00 грн. та понесені нею судові витрати.
В обґрунтування свого позову посилалася на те, що з 14.08.2009 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали у спільну сумісну власність 19 жовтня 2011 року автомобіль, «ЗАЗ - Ланос», 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_6, який був зареєстрований на відповідача по справі ОСОБА_3 Відповідач без згоди позивачки під час перебування у шлюбі розпорядився спільним майном, придбаним сторонами під час шлюбу, та не надав позивачці половину коштів, одержаних ним від реалізації зазначеного автомобіля відповідно до вимог закону.
07.08.2013 року Хустським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи ГУ МВС України у Закарпатській області транспортний засіб було знято з обліку для реалізації в межах України та було видано транзитні номерні знаки НОМЕР_7 та переоформлено на ім'я ОСОБА_5 та після реєстрації закріплено номерний знак НОМЕР_2, реєстрація здійснена на підставі довідки-рахунку серії ААВ № 494027, виписаної ПП МПП «Вибір». Вартість транспортного засобу на момент переоформлення становила 57000,00 грн.
12 грудня 2014 року той самий автомобіль було переоформлено на ім'я ОСОБА_6, номерні знаки не змінювалися.
17.10.2015 року на підставі заяви власника автомобіль зареєстровано у відділі реєстраційно-екзаменаційної роботи №1 ГУ МВС України у Харківській області на ім'я ОСОБА_7, на транспортний засіб закріплено номерний знак НОМЕР_8. Вартість транспортного засобу на момент оформлення становила 40000,00 грн.
Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 12 вересня 2016 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя половину коштів одержаних ОСОБА_3 за реалізацію автомобіля «ЗАЗ-Ланос», 2011 року випуску, двигун № НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_1 від 07.08.2013 року у розмірі 28500,00 грн. та вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з вказаним заочним рішенням, 20 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву про перегляд вищевказаного заочного рішення.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року зазначену заяву залишено без задоволення.
Не погодившись з таким заочним рішенням суду ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому посилався на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Вважав, що суд не врахував, що позивачка знала про місце фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1, але вона навмисно ввела суд першої інстанції в оману зазначивши в позовній заяву саме місце реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_2, де він не проживає, чим позбавила його прав на участь у розгляді справи, подачу зустрічного позову, надання пояснень та інше.
Колегія суддів відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.
За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі встановленій законом.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.
Однак, відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
У випадку порушення письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину) якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.
Саме таку правову позицію виклав Верховний Суд України у постанові від 08 квітня 2015 року по справі № 6-7цс15 за позовом про поділ майна подружжя, визнання договорів відчуження транспортного засобу недійсними, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що відповідач без згоди позивача під час шлюбу розпорядився майном, придбаним ними під час шлюбу, та не надав позивачці половину коштів, одержаних ним від реалізації зазначеного автомобіля відповідно до вимог закону. Доказів недобросовісності придбання автомобіля ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судом встановлено не було.
Однак з такими висновками районного суду не можна в повній мірі погодитися, оскільки вони не відповідають вимогам ст.. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.08.2009 року, під час якого придбали у спільну сумісну власність автомобіль «ЗАЗ-Ланос» 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, який був зареєстрований на відповідача по справі - ОСОБА_3 Продаж вказаного автомобіля вартістю 57000 грн. громадянці ОСОБА_5 було здійснено 07.08.2013 року. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 12.09.2013 року по справі №632/2633/13-ц шлюб між сторонами було розірвано Рішенням Первомайського районного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними довідки-рахунку № 494027 від 07.08.2013 року, на підставі якої відбулася перереєстрація автомобіля на нового власника, ОСОБА_5, а також - довідки-рахунку № 402633 від 07.10.2015 року, виданій при наступній реалізації вказаного автомобіля новому власнику.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому сама по собі відсутність передбаченої у ч. 3 ст. 65 СК України письмової згоди другого з подружжя для укладення договорів стосовно цінного майна, з огляду на спільне проживання і пов'язаність подружжя спільним побутом, що відповідно до ст.. 3 СК України є ознакою сім'ї, ще не свідчить про те, що такі договори укладені не в інтересах сім'ї, а отримані від цих договорів кошти були витрачені не на користь подружжя.
Районний суд також не звернув уваги, що на день продажу автомобіля відповідачем ОСОБА_3, 07.08.2013 року, сторони ще перебували у спільному шлюбі і доказів того, що вони на той день вже не вели спільне господарство, матеріали справи не містять. Тобто відносно вказаного договору діє презумпція того, що під час спільних шлюбних відносин одержані від продажу вказаного автомобіля грошові кошти надійшли до сім'ї.
При не спростованій презумпції правомірності договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного під час спільного шлюбу, вимагати від відповідача надати письмові докази на підтвердження передачі своїй дружині, з якою він перебуває у шлюбних відносинах, грошових коштів, отриманих від продажу вказаного автомобіля є надмірним процесуальний тягарем.
Крім того, згідно до наданої до районного суду відповідачем копії постанови про закриття кримінального провадження від 23 жовтня 2013 року під час перебування ОСОБА_8 у спільному шлюбі з ОСОБА_3, в період з 10.08.2013р. по 23.08.2013р. ОСОБА_8 вивезла частину спільного майна, чим спричинила своєму чоловіку ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 100 000 грн. З цього приводу між ОСОБА_3 і ОСОБА_8 виник цивільно-правовий спір (а.с. 40-41). Згідно до ст. 60 СК України спільною сумісною власністю подружжя є все майно, набуте подружжям за час шлюбу, а не окрема річ, у тому числі неподільна, що входить до його складу. Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Тому, при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя суд у передбачені ст. 71 СК України спосіб та порядок визначає розмір часток кожного з них щодо всього майна, виходячи з його повної вартості, а не кожної речі окремо. Наведене свідчить, що заявлені позивачем позовні вимоги про витребування на свою користь половини вартості проданого автомобіля, без врахування всього сумісного майна подружжя, стосовно якого між сторонами виник спір про його поділ, є зловживанням правом.
Таким чином, при правомірності договору купівлі-продажу, укладеного під час шлюбу, у даній справі не була спростована презумпція укладення договору в інтересах сім'ї та надходження грошових коштів до спільного сімейного бюджету, колегія суддів не вбачає підстав для застосування вищевказаної правової позиції, яка була викладена у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року по справі № 6-7цс15 про право одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна
Оскільки районний суд не повно з'ясував обставини стосовно перебування сторін спору у спільних шлюбних відносинах під час продажу автомобіля, що мають значення для справи; при недоведеності продажу автомобіля всупереч інтересів сім'ї та витрачання отриманих коштів не на користь подружжя помилився із застосуванням норм матеріального права, то з передбачених п.п.1, 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав колегія суддів дійшла до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, за його недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 12 вересня 2016 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя
Судді колегії