Справа № 646/4395/16-ц Головуючий суддя І інстанції Салайчук С. М.
Провадження № 22-ц/790/7240/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Спори про право власності та інші речові права
28 грудня 2016 року м.Харків.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів Бурлака І.В., Карімової Л.В.,
за участю секретаря Баранкової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 29 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Харківської міської ради про визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, виселення з житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням,
У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2, на 1/2 частину легкового автомобіля ЗАЗ Sens, 1,3 м/т 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2; виселити ОСОБА_1, з квартири АДРЕСА_3.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що він є сином ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті якої відкрилась спадщина. Однак у встановий строк не прийняв спадщину, оскільки з ОСОБА_1 у нього виник спір щодо спадкування та на даний час відсутні правовстановлюючі документи на квартири. Посилався на те, що ОСОБА_4 самовільно вселився у АДРЕСА_11, відмовляється виїхати, чим обмежує ОСОБА_2 у користуванні житлом, та порушує його житлові права.
Відповідач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з зустрічним позовом, в якому просив суд визнати за ним право на користування житловим приміщенням у АДРЕСА_4.
В обґрунтування зустрічного позову зазначав, що у 1996 році він вступив у фактичні шлюбні відносини з гр. ОСОБА_3 та у якості її чоловіка поселився у її квартирі за адресою: АДРЕСА_1, де вона проживала разом зі своїм сином - ОСОБА_2 Згодом дружина стала хворіти, у 1999 р. вона була визнана інвалідом третьої групи з загального захворювання та з того часу вона знаходилась на його повному утриманні. Він здійснював догляд за дружиною та самостійно матеріально утримував всю сім'ю. ІНФОРМАЦІЯ_3 р. ОСОБА_3 померла. Позивач до моменту смерті знаходився біля хворої дружини та самостійно поніс всі витрати на її поховання.
У судовому засіданні позивач та його представник первісний позов підтримали та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених вище. Проти зустрічного позову заперечували.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник зустрічний позов підтримали, та заперечували щодо задоволення первісного позову.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Харківської міської ради про визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, виселення з житлового приміщення задоволено.Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_3, квартиру АДРЕСА_5, на 1/2 частину легкового автомобіля ЗАЗ Sens, 1,3 м/т 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 Виселено ОСОБА_1, з квартири АДРЕСА_6 в м.Харкові.У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщеннямвідмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1
При цьому посилався на те, що суд формально підійшов до оцінки обставин, що мають значення для справи, не прийняв до уваги подані апелянтом докази у їх сукупності, висновки не відповідають обставинам справи, суд вийшов за межі позовних вимог та самостійно обрав спосіб захисту прав власнику ОСОБА_2, який за законом такого права ще не набув, показання свідків, які надавались під присягою не відповідають дійсним відносинам між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, неправильно застосував норми матеріального права, не застосував приписи ЖК України щодо виникнення житлових прав на спірну квартиру та безпідставно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог, не розглянув спірні відносини на підставі взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Колегія суддів,вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що у зв'язку з припиненням права власності ОСОБА_3 на квартиру та при відсутності договірних відносин із власником квартири ОСОБА_2, відповідач втратив право користування цією квартирою, оскільки це його право похідне від права колишнього власника квартири, та підлягає виселенню за позовом нового власника. Оскільки відповідач не набув самостійного права на спірне жило на підставах передбачених законом (найм, оренда, вселення наймача чи на підставі ордера, угоди тощо), він підлягає виселенню без надання іншого житла.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За правилами частин 1 та 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно вимог ч. 4 і ч. 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення певних дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Права власника житлового будинку, квартири також визначені ст. 150 ЖК України та ст. 383 ЦК України, згідно яких власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї, якщо воно виникло за життя попереднього власника .
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2006р. ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_7 (а.с.18)
Відповідно до договору дарування від 25.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, ОСОБА_3 також належала квартира АДРЕСА_8 (а.с.20-21).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 07.04.2009р. легковий автомобіль ЗАЗ Sens, держ. НОМЕР_3, зареєстрований на ОСОБА_3 (а.с.23).
Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 29.07.2015р. встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_1, та визнано за останнім право власності на 1/2 частину легкового автомобілю ЗАЗ Sens 1,3 М/Т, випуску 2009 р., державний номер НОМЕР_1.
19 листопада 2013 р. у віці 67 років ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10)
З постанови Першої Харківської державної нотаріальної контори від 06.01.2016р. вбачається, що після смерті ОСОБА_3, яка заповіту не залишила, з заявою про прийняття спадщини звернувся її син ОСОБА_2, якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів (а.с.24)
Таким чином, після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з: житлової квартири за АДРЕСА_1 яка належить спадкодавцю за правом приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Червонозаводською районною радою м. Харкова 14.02.2006 р.; житлової квартири за АДРЕСА_12 яка належить спадкодавцю за правом власності на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Смородською Н.А. 25.06.2008 р. за р. №2489; ? частини легкового автомобілю ЗАЗ Sens, держ. НОМЕР_3, зареєстрованого на ОСОБА_3 07.04.2009 р.
Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є її син - ОСОБА_2, який прийняв спадщину після матері, подавши заяву до Першої ХДНК, та якому відмовлено в оформленні права на спадщину в позасудовому порядку.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, що передбачено ч.5 ст.1268 ЦК України, тому колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що у позивача відсутнє заявлене у позові право вимоги.
Таким чином, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_6 спадкоємець після смерті його матері ОСОБА_3, висновки суд з цього приводу належним чином обґрунтовані, відповідають матеріалам справи і доводами скарги не спростовуються.
Судом встановлено і визнано сторонами, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1, - та не бажає в добровільному порядку виселитися зі спірної квартири, посилаючись на те, що був вселений в неї в якості члена сім'ї спадкодавця.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку
(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок
користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Однак відповідач не надав до справи належних і допустимих доказів, що під час спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_1, між ними була домовленість про постійне користування відповідачем житловим приміщенням у належній спадкодавцю квартирі АДРЕСА_1, як вбачається із відміток про постійне місце реєстрації ОСОБА_1 під час виникнення спірних правовідносин і до дня смерті спадкодавця був зареєстрований у свій квартирі за адресою АДРЕСА_9, а після її продажу зареєстрував своє постійне місце проживання за іншою адресою, як пояснив відповідач - у своїх друзів, де й мешкає у даний час. У наданих відповідачем до справи копій договорів про надання послуг мобільного зв'язку, які ОСОБА_1 укладав 19.04.2004р., 08.07.2005р., та замовлення на виготовлення надгробної плити від 18.11.2015 року також вказана адреса його квартири АДРЕСА_10, а не у спірній квартирі (а.с. 70, 76-80). Той факт, що листування за вказаними договорами про надання мобільного зв'язку відбувалося з відповідачем за адресою вже спірної квартири, за наявності у відповідача в той час іншого жила, де було зареєстроване його постійне місце проживання, не є безспірним доказом укладення між ним і спадкодавцем ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, передбаченої у вказаній нормі ст. 156 ЖК Української РСР угоди про користування житловим приміщенням у спірній квартирі, що свідчить про тимчасовий характер проживання відповідача у спірній квартирі. Хоча ОСОБА_1 й проживав у спірній квартирі, перебуваючи зі спадкодавцем ОСОБА_7 у фактичних шлюбних відносинах, однак впродовж цих відносин ОСОБА_1 так і не змінив своєї адреси постійного проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЖК Української РСР тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
При цьому колегія суддів також відхиляє доводи скарги про те, що суд вийшов поза межі підстав заявленого позову, оскільки як вбачається із позову, ОСОБА_2 обґрунтував свої вимоги вищевказаними обставинами і нормами як ЦК України так і ЖК Української РСР.
Виходячи з наведеного, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст.308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 29 вересня 2016 року залишити без змін.
Ухвалаапеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя
Судді колегії