Справа № 569/14896/16-а
29 грудня 2016 року
Рiвненський мiський суд Рівненської області в особi суддi ОСОБА_1,
pозглянувши в порядку письмового провадження в мiстi Рiвне
спpаву за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його прийняти рішення, -
14 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просить суд визнати протиправними дії Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо проведення перерахунку та утримання пенсії як з працюючого пенсіонера в розмірі 15%, справлення податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15% бази оподаткування та військового збору в розмірі 1,5% від об'єкту оподаткування, починаючи з 01 квітня 2015 року з її пенсії та скасувати Рішення Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області № 13 від 20 липня 2016 про утримання переплати в сумі 16302 грн 82 коп. Також просить суд зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області повернути їй, ОСОБА_2, незаконно утримані з 01 серпня 2016 року відрахування у розмірі 20% пенсії та незаконно утриману пенсію як з працюючого пенсіонера в розмірі 15%; справлений податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15% бази оподаткування та військовий збір в розмірі 1,5% від об'єкту оподаткування за період з 01 квітня 2015 року по 01 серпня 2016 року. Також просить суд допустити постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Позивач ОСОБА_2 подала суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просить їх задовольнити. Також просить суд розглянути справу за її відсутності у порядку письмового провадження.
Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області подало суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.
Представник Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області в судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду відповідач був повідомлений належним чином.
Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.
Судом встановлено, що починаючи з 04 вересня 2010 року позивач ОСОБА_2 отримує пенсію за вислугою років, призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ), та перебуває на обліку в Рівненському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - відповідач), що підтверджується копією пенсійного посвідчення, свідоцтвом про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
03 серпня 2016 року позивач поштою отримала від відповідача листа № 4931/04 від 21 липня 2016 року про те, що у неї за період з 01 квітня 2016 по 31 дипня 2016 виникла переплата пенсії у сумі 16302 грн 82 коп. і починаючи із 01 серпня 2016 року ця переплата буде утримуватись з її пенсії, про що свідчить доданий позивачем до позову відповідний лист.
На звернення позивача, відповідач супровідним листом № 699/10 від 22 серпня 2016 року надіслав їй копію відповідного Рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій № 13 від 20 липня 2016 року.
З указаного Рішення слідує, що позивачу, починаючи з 01 квітня 2015 року, зроблено перерахунок отримуваної пенсії з розміру 100% на 85%, як працюючому пенсіонеру, на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ).
Дії відповідача суд визнає протиправними, оскільки Рішення № 13 від 20 липня 2016 року про утримання надміру виплачених сум пенсій є незаконним і, крім того, безпідставно обмежує право позивача на отримання раніше призначеної пенсії в повному обсязі.
Своє Рішення № 13 від 20 липня 2016 року відповідач обгрунтовує тим, що в порушення пункту 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), після свого звільнення з органів прокуратури 27 березня 2014 року позивач не повідомила відповідача про своє наступне працевлаштування шляхом подання заяви.
Однак, відповідно до вказаного пункту Порядку № 22-1, метою подання такої заяви є повідомлення про початок діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відновивши із 02 квітня 2014 року зайняття адвокатською діяльністю, позивач 03 червня 2014 року стала на облік платника податків, фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, в державній податковій інспекції у місті Рівне головного управління ДФС у Рівненській області, що підтверджується Витягом із Єдиного реєстру адвокатів та Довідкою про взяття на облік платника податків.
Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року № 458, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1646/24178, чинного на той час, (далі - Порядок № 458), взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 458, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755 (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), органом доходів і зборів здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них заяви про взяття на облік платником єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1.
У відповідності із викладеним, при взятті на облік в податковій інспекції позивачем також заповнено Заяву про взяття на облік платником єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 458, дані про взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, та зміни в реєстрі страхувальників органом доходів і зборів передаються Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування в порядку взаємного обміну інформацією.
Згідно з повідомленням Державної податкової інспекції у місті Рівне ГУ ДФС у Рівненській області позивача з 13 жовтня 2014 року взято на облік як платника єдиного внеску, про що свідчить відповідне повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску.
Наведене не заперечується і відповідачем, який у відповіді від 22 серпня 2016 року вказує, що згідно з даними підсистеми реєстру страхувальників ДРСС у червні 2016 року встановлено, що з 13 жовтня 2014 року позивач зареєстрований як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Крім того, 29 квітня 2016 року позивачем із доходів, отриманих у 2015 році, нараховано і сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується відповідною квитанцією.
Таким чином, на облік платника єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивач стала ще у 2014 році, сплатила у встановленому порядку єдиний соціальний внесок, а тому відомостей про свою зайнятість незалежною професійною діяльністю від відповідача не приховувала, недостовірних відомостей з даного приводу не надавала.
Своє рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій відповідач обгрунтовує частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, вказана норма закону передбачає, що суми пенсій, виплачені надміру, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку лише у випадку зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.
Законодавством не передбачено примусового стягнення вже виплачених пенсій у випадку неповідомлення пенсіонером про своє працевлаштування.
Ураховуючи, що будь-яких зловживань чи подання недостовірних даних позивачем не допущено, суд вважає, що дії відповідача по відрахуванню із пенсії позивача надміру виплачених сум пенсій у розмірі 20% щомісячно, починаючи із 01 серпня 2016 року, є протиправними.
Крім вказаних відрахувань у розмірі 20% пенсії, з 01 серпня 2016 року відповідач почав виплачувати позивачу пенсію у розмірі 85% від призначеної, таким чином, на даний час позивачу всього разом не доплачується 35% пенсії.
Суд вважає, що у такому випадку відповідач діє не на підставі, а поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить ОСОБА_3 та законам України, усталеній практиці Європейського Суду з прав людини з наступних підстав.
Так, відповідно до статті 1 ОСОБА_3 України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно з частиною другою статті 3 ОСОБА_3 України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 8 ОСОБА_3 України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.
Право на пенсію виникло у позивача з вересня 2010 року і з того часу відповідно до Закону України «Про прокуратуру» позивач постійно отримувала пенсійні виплати, а тому дії відповідача щодо виплати пенсії у період роботи на інших посадах/роботах у розмірі 85 відсотків від призначеного розміру пенсії є звуженням її існуючих прав, а саме, гарантованого права на пенсію, визначеного статтею 46 ОСОБА_3 України.
За змістом частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (в редакції Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VII), тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Разом з тим, необхідно врахувати, що пенсія позивачу призначена відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-VІІ, а не статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
ОСОБА_4 Суд України у своїх рішеннях наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції ОСОБА_4 Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
У пункті 4 Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм ОСОБА_3 України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Своїм висновком Конституційний суд України наголосив, що отримавши пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», позивач захищена Основним Законом від того, що її пенсія в майбутньому буде скасована або зменшена. І якщо скасування (обмеження) пенсії відбулось, то це є прямим порушенням ОСОБА_3 України.
Питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод неодноразово було предметом конституційного розгляду. Зокрема, у абзаці шостому пункту 4 Рішення від 14 червня 2007 року № 3-рп/2007 зазначається, що звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 ОСОБА_3 України, ОСОБА_4 Суд України дав у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Суд підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_4 Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод (пункт 7.1 Рішення).
У Рішенні № 9-рп/2009 від 28 квітня 2009 року, ОСОБА_4 Суд України вказуючи на недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, що об'єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов'язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 58 ОСОБА_3 України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пленум Верховного Суду України у пункті 19 своєї Постанови від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз'яснив, що відповідно до статей 8 та 22 ОСОБА_3 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_3 України і чинними законами прав і свобод.
Право на отримання пенсії в повному розмірі надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмеження на виплату пенсій працюючим пенсіонерам, оскільки це б суперечило статті 64 ОСОБА_3 України.
У Рішенні від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 ОСОБА_4 Суд України зауважив, що вже вказував про недопустимість невиплати певним категоріям працівників пенсії на період їх роботи. Так, в абзаці другому підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що ОСОБА_3 України не допускає будь-яких обмежень у правах громадян за ознаками майнового стану, зокрема в залежності від отримання працюючими пенсіонерами заробітної плати.
Як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні - ОСОБА_4 Суд вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен ураховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію).
Таким чином, оскільки пенсію позивачу призначено відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-VІІ, використовуючи конституційне право на працю, гарантоване статтею 43 Основного Закону України, позивач не може бути при цьому позбавлена права на отримання пенсії в повному розмірі, у тому числі, коли таке обмеження носить тимчасовий характер.
ОСОБА_4 Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою ОСОБА_3 України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 ОСОБА_3 України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення ОСОБА_4 Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У цих Рішеннях ОСОБА_4 Суд вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Зокрема, в мотивувальній частині Рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 ОСОБА_4 Суд України вважає, що «багато таких «пільг», встановлених Законами України «Про міліцію», «Про прокуратуру» тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. Оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 46 ОСОБА_3 України),то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 ОСОБА_3 України не допускається. Зупинення його дії можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 ОСОБА_3 України надзвичайного стану (стаття 64 ОСОБА_3 України)».
Слід зазначити, що й у низці попередніх рішень ОСОБА_4 Суду України наголошується на тому, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 ОСОБА_3 України не допускається (Рішення ОСОБА_4 Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій) та інші).
Також ОСОБА_4 Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави».Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».
З наведених у пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування ОСОБА_3 України при здійсненні правосуддя» роз'яснень вбачається, що оскільки ОСОБА_3 України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності ОСОБА_3 у всіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_3 як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на ОСОБА_3, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Окрім цього, статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Обмеження у виплаті позивачу пенсії в повному розмірі, у зв'язку з здійсненням з 01 квітня 2015 року по даний час адвокатської діяльності, є прямим порушенням цієї норми та статті 24 ОСОБА_3 України за ознаками майнового стану, оскільки за умовами частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII інваліди I та II груп, інваліди війни III групи та учасники бойових дій, особи, на яких поширюється дія пункту першого статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», продовжували отримувати пенсію у повному розмірі. Ця норма стосується й пенсіонерів - колишніх прокурорських працівників, які не працюють.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції»(пункт 1) (далі - Конвенція) Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Зокрема, у справах «ОСОБА_5 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Веіяішп, Рішення від 20.11.1995, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі «Von Maltzan andOthersv. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) - на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації.
Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції, а тому Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №7 від 25 березня 2016 року наголосив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого «права власності», а саме виплати пенсій як гарантії соціального захисту військовослужбовців, повинна застосовуватися в Україні.
Крім того, практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. У Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Зазначеним обґрунтовується невідповідність змін, унесених Законами України від 02.03.2015 року № 213-VII та від 24.12.2015 року № 911-VII, конституційним принципам, закріпленим у статті 8 ОСОБА_3 України. У Рішенні від 26 червня 2014 року в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52).
Крім цього, відповідно до роз'яснення Верховного Суду України № 1-5/400 від 14 липня 2006 року, наданого на підставі листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматися до уваги.
Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства. Тому, безпідставно запроваджуючи без розумного виправдання різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії, позивача обмежили виплатою в розмірі 85 відсотків призначеного розміру пенсії у порушення вимог та положень міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, ратифікованих Україною, з огляду на наступне.
У відповідності до Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.
Згідно статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина; непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об'єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм ОСОБА_3 і законами України.
Дискримінація - це порушення прав людини, заборонене цілою низкою обов'язкових для виконання документів в області прав людини. Термін «дискримінація» має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини - незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного ОСОБА_5 про громадянські та політичні права, роз'яснив, що в пакті цей термін включає: «будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод».
Всупереч статті 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, мені з огляду на мій рід занять обмежено виплату пенсії, тоді як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії в повному обсязі проводилася іншим особам, які перебували в однаковому з позивачем положенні, однак звільнились з органів прокуратури і не мали іншого роду занять. Виплата такої пенсії не обмежувалась 85 відсотками й іншим особам, які продовжували працювати в органах прокуратури, будучи інвалідами або учасниками бойових дій.
Таким чином, має місце вочевидь наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні нею права на мирне володіння майном та отримання в повному розмірі призначеної пенсії.
У Рішенні ЄСПЛ в справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пунктом 40 вказаного Рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Steс and Others v. The United Kingdom, заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).
Пунктом 42 цього Рішення ЄСПЛ визначено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, пункт 55).
Необхідно звернутись і до постанови Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 19 травня 2015 року (справа № 21-168а15), в якій Верховний Суд України вказав, що враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «ОСОБА_6 проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), n. 39, Reports 1997-1).
Також ЄСПЛ в даному рішенні зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зі статті 18 Конвенції вбачається, що обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.
Надбавки, доплати та пенсії є майном в контексті тлумачення ЄСПЛ статті 1 Першого протоколу до Конвенції поняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (яке ґрунтується на законодавчій нормі) на набуття права володіння. Таке сподівання виникло у позивача з моменту призначення пенсії за вислугою років - 04 вересня 2010 року, на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-VІІ та набуття права на її виплату в повному розмірі із зазначеного часу.
За правовою позицією ЄСПЛ, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (Рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52 Рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26 червня 2014 pоку).
Слід звернути увагу на те, що ЄСПЛ ще у 1974 році в справі «Міллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви № 6849/72 від 16 грудня1974 року) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.
Оскільки працюючи в органах прокуратури, позивач постійно сплачувала передбачений чинним законодавством єдиний соціальний внесок, тому, на переконання суду, дії відповідача є втручанням у її право на мирне володіння майном - пенсією.
Таким чином, запроваджені з 01 серпня 2016 року відповідачем обмеження щодо виплати позивачу, як особі, що здійснює адвокатську діяльність, пенсії в розмірі 85 відсотків суперечать:
- статтям 1, 2, 7 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 14, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дискримінації при виплаті пенсії в повному розмірі в залежності від роду занять і відповідного статусу та позбавленні права на належне майно у формі призначених пенсійних виплат;
- статтям 22, 24, 46, 58, 64 ОСОБА_3 України щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, в тому числі і в сфері соціального захисту та пенсійних виплат, рівності усіх перед законом;
- основоположним принципам, закріпленим у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо рівноправності застрахованих осіб при отриманні пенсійних виплат.
Що стосується оподаткування пенсії позивача податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, суд вважає, що утримання податків з пенсії та військового збору в період з 01 квітня 2015 року по 01 серпня 2016 року є незаконним з наступних підстав.
Відповідно до абзаців 13 та 14 пункту 32 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, згідно з яким розмір пенсій, що підлягають оподаткуванню, зменшено до трьох розмірів мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 01 січня звітного податкового року. Ставка податку становила 15 відсотків бази оподаткування щодо перевищення суми пенсії (стаття 167.4 Податкового кодексу України).
Базою оподаткування з 01 січня 2015 року були суми пенсій у частині, що перевищує 3654,00 грн на місяць, а з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2016 року - 4134,00 грн.
Окрім цього, пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір, ставка якого становила 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування.
Разом з тим, частина 4 статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що пенсії взагалі не підлягають оподаткуванню. Ця норма закону є чинною, і з нею ніяк не узгоджується Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ, який введений в дію після призначення позивачу пенсії без права на її оподаткування.
Поширюючи дію нормативно-правових актів, які набули чинності після призначення позивачу пенсії 04 вересня 2010 року, відповідач надав їм зворотної сили, що є неприпустимим.
Крім того, з 01 липня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1411-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій».
Підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, якою передбачено, що не оподатковуються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір не перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 01 січня звітного податкового року.
Означена норма щодо неоподаткування сум пенсій стосується і військового збору (підпункт «е» пункту 165.1.1 статті 165 Податкового кодексу України).
Відтак законодавцем визначено оподаткування за ставкою 18% та військовим збором в розмірі 1,5% сум пенсій, які перевищують 10740 грн, тоді як розмір пенсії позивача з 27 березня 2014 року становив 7672,80 грн.
Згідно з приписами частини першої статті 58 Основного Закону України закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. ОСОБА_3 України має вищу юридичну силу, а закони й інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй.
Також ОСОБА_4 Суд України у своєму Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп зазначив, що стаття 58 ОСОБА_3 України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Таким чином, з 01 липня 2016 року втратили чинність положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті164 Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи») в частині оподаткування сум пенсій, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати.
Отже, відповідачем звужено обсяг права на соціальний захист позивача, установлений ОСОБА_3 та спеціальним законом щодо права на отримання пенсії без відрахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, тобто в порядку, що суперечить статті 58 ОСОБА_3 України, чим погіршено її існуюче становище.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є верховенство права.
Частинами першою та другою статті 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За наведених обставин порушені права позивача підлягають захисту й відновленню в судовому порядку з дотриманням принципів верховенства права, рівності, справедливості та законності.
Доводи Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, наведені у запереченнях проти адміністративного позову, спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та наведеними судом у даній постанові нормами права.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, на що звертає увагу та про що просить позивач.
Разом з тим, приймаючи до уваги ті обставини, що суд при прийнятті постанови не визначає конкретної суми пенсії, яка підлягає поверненню позивачу, а також не стягує її, а лише зобов'язує відповідача її повернути, підстави для негайного виконання постанови суду відсутні.
Згідно частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 551 грн 20 коп, який підлягає стягненню з Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст.11,17,18,71,72,94,160,161,162,163,186 КАС України, суд, -
В И Р I Ш И В :
Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо проведення перерахунку та утримання пенсії як з працюючого пенсіонера в розмірі 15%, справлення податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15% бази оподаткування та військового збору в розмірі 1,5% від об'єкту оподаткування, починаючи з 01 квітня 2015 року з пенсії ОСОБА_2 та скасувати Рішення Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області № 13 від 20 липня 2016 року про утримання переплати в сумі 16302 грн 82 коп.
Зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області повернути ОСОБА_2 незаконно утримані з 01 серпня 2016 року відрахування у розмірі 20% пенсії та незаконно утриману пенсію як з працюючого пенсіонера в розмірі 15%; справлений податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15% бази оподаткування та військовий збір в розмірі 1,5% від об'єкту оподаткування за період з 01 квітня 2015 року по 01 серпня 2016 року.
Стягнути з Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок, що складаються із судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови до Житомирського апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя: Куцоконь Ю.П.