Справа № 560/1192/16-а
Провадження № 2-а/565/120/16
30 грудня 2016 року 13 год. 00 хв. м Вараш
Суддя Кузнецовського міського суду Рівненської області Демчина Т.Ю., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання відновити виплату раніше призначеної пенсії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області(надалі - Зарічненського ОУПФ) про визнання дій протиправними та зобов'язання відновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком із зниженням пенсійного віку з 01 квітня 2015 року.
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 зазначає, що з 27.12.05 р. їй призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Після призначення пенсії вона продовжує працювати на посаді голови Дубровицького районного суду Рівненської області. На підставі ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із змінами, внесеними п.2 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.15 р., відповідачем припинено їй виплату пенсії за віком. 11.11.16 р. вона звернулась до Зарічненського ОУПФ із заявою про відновлення виплати пенсії за віком, однак в листі відповідач відмовив у такому відновленні, оскільки вона продовжує працювати на посаді голови Дубровицького районного суду Рівненської області. Вважає, що відповідач необґрунтовано відмовив їй у відновленні виплати пенсії.
Ухвалою суду від 14.12.16 р. позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій та зобов'язання відносити нарахування і виплату раніше призначеної пенсії за період з 01.04.15 р. по 21.05.16 р. залишено без розгляду на підставі ст.100 КАС України.
Відповідачем суду подано письмові заперечення проти позову, які обґрунтовуються тим, що позивачці припинено тимчасово виплату пенсії за віком з 01.04.15 р., оскільки вона продовжує працювати на посаді голови Дубровицького районного суду Рівненської області, а відповідно до змін в законодавстві, прийнятих у 2015 році, в періоди з 01.04.15 р. до 31.12.15 р. та з 01.01.16 р. до 31.12.16 р. пенсіонерам, працюючим на таких посадах, пенсія не виплачується.
Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій та зобов'язання відносити нарахування і виплату раніше призначеної пенсії за період з 22.05.16 р., суд враховує наступне.
З позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Зарічненському ОУПФ та з 27.12.05 р. отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»довічно. Із заперечень Зарічненського ОУПФ вбачається, що дана обставина відповідачем не оспорюється.
Указом Президента України № 1205/2001 від 10.12.01 р. ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дубровицького районного суду Рівненської області. Постановою Верховної Ради України № 751-V від 15.03.07 р. «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді місцевого Дубровицького районного суду Рівненської області. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається і відповідачем не оспорюється, що позивач після призначення пенсії та на даний час продовжує працювати на посаді голови Дубровицького районного суду Рівненської області, її посада відноситься до посад, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
З позовної заяви та заперечень відповідача судом також встановлено, що з 01 квітня 2015 року виплату позивачу пенсії за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» припинено.
01 квітня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 № 213-VІІІ.
До абзацу другого частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» були внесені зміни, якими з 01 квітня 2015 року встановлено, що "тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється."
01 січня 2016 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24 грудня 2015 року.
До абзацу другого частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» були внесені зміни, якими з 01 січня 2016 року встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» N911-VIII від 24.12.15 р. до ст.58 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" внесено зміни, відповідно до яких абзаци перший та другий частини першої викладено в такій редакції: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, пенсії, призначені відповідно до цього Закону: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Частиною третьою цієї статті встановлено, що з 1 січня 2017 року пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).
Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Суд визнає, що позивача ОСОБА_1 позбавлено пенсії у порушення вимог та положень статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, з огляду на таке.
Відповідно до Конвенції, Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина; непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об'єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України.
Дискримінація - це порушення прав людини, заборонене цілою низкою обов'язкових для виконання нормативно-правових актів у галузі прав людини. Термін «дискримінація» має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини - незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, роз'яснив, що в пакті цей термін включає: «будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод».
Водночас, всупереч статті 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на її рід занять припинено виплату пенсії, в той час як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому з позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах державного впливу та економіки.
Таким чином, вочевидь наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні останньою права на мирне володіння майном та отримання призначеної пенсії.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» №10441/06 від 7 лютого 2014 року (пункти 48-49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява №36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «ОСОБА_2 проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), n.39, Reports 1997-1). Також Європейський суд з прав людини у даному рішенні зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 18 Конвенції, обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.
Надбавки, доплати та пенсії є майном в контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини статті 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини поняття майна, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (яке ґрунтується на законодавчій нормі) на набуття права володіння. Таке сподівання виникло у позивача з моменту призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та набуття права на її виплату із зазначеного часу.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших, актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), №68385/10 та 71378/10), від 26 вересня 2014 pоку).
Таким чином, запроваджені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.15 р. та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.15 р. та тимчасові обмеження щодо виплати пенсії особам, що працюють на посадах та на умовах, передбачених законом України «Про судоустрій і статус суддів», суперечать:
- статті 14, статті 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» щодо дискримінації при виплаті пенсії в залежності від роду занять та позбавленні права на належне майно у формі призначених пенсійних виплат;
- статтям 22, 46, 58 Конституції України щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод в тому числі і в сфері соціального захисту та пенсійних виплат;
- основоположним принципам, закріпленим у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо рівноправності застрахованих осіб при отриманні пенсійних виплат.
Відповідно до роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. N8-рп/99, від 20.03.02 р. N5-рп/2002, від 17.03.04 р. N7-рп/2004, від 01.12.04 р. N 20-рп/2004).
Згідно статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зокрема, Європейський Суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через принцип юридичної визначеності, згідно якого остаточне рішення суду у справі не може піддаватися сумніву, навіть у разі зміни законодавства (п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії» від 24.07.03 р.). Крім цього, відповідно до роз'яснення Верховного Суду України №1-5/400 від 14 липня 2006 року, наданого на підставі листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у справі «Качко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматися до уваги.
Враховуючи викладене, суд визнає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтями 22, 46, 58 Конституції України, статтею 14, статтею 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.
Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналізуючи письмові заперечення відповідача, суд вважає, що останнім не надано суду жодних доказів стосовно правомірності прийнятого ним рішення, яке полягає у відмові здійснити відновлення та виплату пенсії.
Враховуючи викладене, суд вважає, що діями відповідача порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст.46 Конституції України.
З огляду на викладене, суд вбачає правові підстави для відновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1
Відповідно до ст.183-2 КАС України, в адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, застосовується скорочене провадження. Суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
З огляду на те, що спір між сторонами відноситься до категорії справ, передбачених п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України, а також беручи до уваги, що повідомлені позивачем та відповідачем у позовній заяві та запереченнях обставини достатні для ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд не вбачає підстав для розгляду справи за загальними правилами КАС України.
Керуючись ст.ст.10, 11, 57-61, 71, 99-100, 158-163, 167, 183-2, 186 КАС України суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов'язати Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області відновити та виплачувати ОСОБА_1 раніше призначену пенсію за віком, починаючи з 22 травня 2016 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Кузнецовський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня отримання її копії. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Головуючий: