04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" грудня 2016 р. Справа№ 910/4300/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Коротун О.М.
Сухового В.Г.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 20.12.2016 року
розглянувши апеляційну скаргу Коцюбинської селищної ради Київської області на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року
по справі № 910/4300/16 (суддя: Пригунова А.Б.)
за позовом Коцюбинської селищної ради Київської області
до товариства з обмеженою відповідальністю «Край-Буд»
про визнання договору недійсним
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі №910/4300/16 в задоволенні позовних вимог Коцюбинської селищної ради Київської області відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із вказаним рішенням, Коцюбинська селищна рада Київської області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 910/4300/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Коцюбинської селищної ради Київської області задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: ОСОБА_1., Тарасенко К.В апеляційну скаргу у справі №910/4300/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.09.2016 року у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці та припиненням повноважень судді ОСОБА_1., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, визначено новий склад суду: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року прийнято до провадження справу № 910/4300/16 у визначеному складі суду.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.11.2016 року у зв'язку з перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Іоннікової І.А. у відпустці, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Суховий В.Г., Коротун О.М. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року прийнято до провадження справу № 910/4300/16 у визначеному складі суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Край-Буд» вважає подану апеляційну скаргу Коцюбинської селищної ради Київської області безпідставною та необґрунтованою, рішення суду першої інстанції законним та таким, що винесене без порушення норм матеріального та процесуального права.
У судових засідання суду апеляційної інстанції 20.09.2016 року, 15.11.2016 року, представник позивача надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому, представник скаржника у судове засідання 20.12.2016 року не з'явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представники відповідача у судових засіданнях 20.09.2016 року, 04.10.2016 року, 15.11.2016 року та 20.12.2016 року, також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представники вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просили відмовити у задоволенні скарги, а рішення господарського суду міста Києва залишити без змін.
Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу без участі представника Коцюбинської селищної ради Київської області та за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представника позивача що не з'явився, у судовому засіданні 20.12.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що представник позивача приймав участь у попередніх судових засіданнях та надавав суду свої пояснення по справі, які колегією суддів прийняті до уваги.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.
До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20.12.2012 р. між Коцюбинською селищною радою та ТОВ «Край-Буд» укладено договір № 193 на проведення авторського нагляду, за умовами якого відповідач бере на себе зобов'язання по проведенню авторського нагляду за будівельними роботами по реконструкції каналізаційних мереж по вул. Бакала №№ 8-38 в смт. Коцюбинське Київської області, а позивач - прийняти і оплатити результати виконаних робіт.
Відповідно до пунктів 2.2.3, 2.2.4 позивач зобов'язаний прийняти від відповідача по акту виконані роботи по проведенню авторського нагляду за реконструкцією об'єкта, оплатити виконані роботи у розмірі і в строки, визначені в даному договорі, а також незаплановані виїзди відповідача на об'єкт згідно протоколу погодження ціни і графіка виконання робіт та акту виконаних робіт.
Згідно пункту 3.1 відповідач виконує роботи впродовж всього строку виконання комплексу робіт по реконструкції об'єкта. Відповідно до пункту 3.2 договір набирає сили 20.12.2012 р. і закінчується 31.12.2012 р.
Відповідно до пункту 3.3 у разі закінчення комплексу робіт по реконструкції об'єкта раніше строку, вказаного в пункті 3.2 даного договору, і при умові відсутності претензій сторін одна до одної договір на проведення авторського нагляду вважається виконаним.
Згідно пункту 4.1 вартість робіт по проведенню авторського нагляду за реконструкцією об'єкта згідно розрахунку вартості проведення авторського нагляду складає 1 278,00 грн.
Відповідно до пункту 5.1 відповідач здає, а позивач приймає виконані роботи по акту прийому виконання робіт. У разі непогодження з результатами робіт, позивач впродовж 3-х робочих днів відправляє відповідачу протокол непогодження по тим пунктам, до яких в нього є претензії. При відсутності претензій до відповідача позивач зобов'язаний впродовж 3-х робочих днів надати відповідачу підписаний акт виконаних робіт.
Згідно пункту 5.2 в разі закінчення комплексу робіт по реконструкції об'єкта раніше строку, вказаного в пункті 3.2 даного договору, і при умові відсутності претензій сторін одна до одної, позивач зобов'язаний достроково прийняти по акту виконані роботи.
У подальшому сторони вносили зміни до договору № 193 від 20.12.2012 р. та відповідно до додаткової угоди № 1 від 31.12.2012 р. строк його дії встановлено до 31.12.2013 р, відповідно до угоди № 2 від 20.12.2012 р. сторони погодили строк дії договору до 31.12.2014 р.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 24.12.2012 р. сторонами підписано акт здачі-приймання робіт за договором № 193 від 20.12.2012 р.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що договір № 193 від 20.12.2012 р. не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки виходячи з декларації про початок будівельних робіт по об'єкту «Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала № 8-38 в смт Коцюбинське Київської області» була подана 20.11.2012 р., декларації про готовність об'єкта до експлуатації № КС 14312518882 від 26.12.2012 р. будівельні роботи проводилися з 26.11.2012 р. по 18.12.2012 р. тобто до укладення оспорюваного договору та, відповідно, акт здачі-приймання робіт від 24.12.2012 р. за договором № 193 від 20.12.2012 р. складений безпідставно. Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на норми ст. 203 Цивільного кодексу України, які передбачають, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У свою чергу, заперечуючи проти позову позивач вказав, що ТОВ «Край-Буд» повністю виконало роботи за договором № 193 від 20.12.2012 р., що підтверджується актом приймання-передачі від 24.12.2012 р.
Крім того, відповідач зазначив, що в 2015 році ним було подано позов до Коцюбинської селищної ради про стягнення коштів згідно договору № 193 від 20.12.2012 р. та 07.10.2015 р. за наслідком чого господарським судом Київської області було прийняте рішення яким позовні вимоги задоволено, рішення суду набрало законної сили.
При цьому відповідач вказав, що декларацію про готовність об'єкту до експлуатації подано 24.12.2016 р., тобто після підписання акту приймання-передачі робіт.
Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем було подало заяву про застосування до вимог Коцюбинської селищної ради Київської області позовної давності та відмову у задоволенні позову.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі №910/4300/16 в задоволенні позовних вимог Коцюбинської селищної ради Київської області відмовлено в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з ч. 1 ст. 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Таким чином, оскільки, оспорюваний договір № 193 від 20.12.2012 р. підписаний як уповноваженою особою Коцюбинської селищної ради так і уповноваженою особою ТОВ «Край-Буд» та скріплений печатками юридичних осіб, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач визнав для себе прийнятними умови вказаного договору та погодився їх дотримуватись.
Стосовно доводів скаржника, що спірний договір № 193 від 20.12.2012 р. не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки роботи на об'єкті «Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала, 8-38 в смт. Коцюбинське в Київській області» фактично виконувались до укладення вказаного договору, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ст. 235 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним.
Тобто вчинення фіктивного правочину характеризується тим, що сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені таким правочином та відсутністю його правової мети.
За приписами ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Тобто, як вірно вказав суд першої інстанції, обов'язок щодо прийняття робіт та виявлення недоліків чинним законодавством покладено саме на замовника.
Разом з тим, у матеріалах справи міститься акт здачі-приймання робіт за договором № 193 від 20.12.2012 р., підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб, у якому, зокрема, вказується, що проектні роботи задовольняють умовам договору, технічним умовам, завданню на проектування та в належному порядку оформлені.
Доказів щодо наявності у Коцюбинської селищної ради претензій до виконаних робіт, скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано. В матеріалах справи такі докази відсутні.
При цьому, в матеріалах справи наявні копії рішень Коцюбинської селищної ради Київської області «Про селищний бюджет смт. Коцюбинське на 2012 рік» (зі змінами) відповідно до яких реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала, 8-38 в смт. Коцюбинське в Київські області віднесено до об'єктів, видатки на які у 2012 році проводяться за рахунок бюджету розвитку.
Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що наявними у справі документами підтверджується, зокрема, одержання товариством з обмеженою відповідальністю «Край-Буд» відповідних дозволів на проведення робіт по розриттю ґрунту для прокладення каналізації по вул. Бакала в смт. Коцюбинське, експертного звіту щодо розгляду кошторисної документації з реконструкції каналізаційних мереж по вул. Бакала, 8-38 в смт. Коцюбинське в Київській області та реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації - реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала, 8-38 в смт. Коцюбинське в Київській області.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія розпорядження № 118 виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 19.11.2012 р. про затвердження проектно-кошторисної документації на реконструкцію каналізаційних мереж по вул. Бакала в смт. Коцюбинське Київської області, копія погодженого Коцюбинською селищною радою проекту реконструкції мереж по вул. Бакала в смт. Коцюбинське, акт встановлення та погодження фактичних робіт від 25.12.2012 р. в якому встановлено, що роботи виконані у відповідності з проектною документацією.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що за наявними у справі документами підтверджується факт виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Край-Буд» своїх зобов'язань згідно договору № 193 від 20.12.2012 р. по проведенню авторського нагляду за будівельними роботами по об'єкту будівництва «Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала, 8-38 в смт. Коцюбинське в Київській області».
При цьому, доказів здійснення вищевказаних робіт будь-якою іншою особою на відповідній правовій підставі, позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суду не надано, а відтак - у даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами досягнутою мету договору № 193 від 20.12.2012 р., що, в свою чергу, спростовує доводи скаржника про його фіктивність.
Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Відтак, про фіктивність правочину свідчить відсутність у його сторін волі щодо настання правових наслідків, які породжуються відповідним правочином.
В той же час, як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджується фактичне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 193 від 20.12.2012 р., тобто укладений між сторонами договір фактично виконується та, відповідно, створює для сторін правові наслідки, обумовлені вказаним договором, що свідчить про відсутність ознак фіктивності правочину у розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів звертає увагу, що скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду належних доказів відсутності у сторін намірів щодо настання відповідних правових наслідків у зв'язку з укладенням договору № 193 від 20.12.2012 р. Тобто, позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно було відмовлено Коцюбинській селищній раді Київської області у задоволенні позову.
Наданий скаржником акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Коцюбинської селищної ради Київської області за період з 01.01.2012 року по 31.12.2015 року № 12-21/12 від 25.07.2016 року, на переконання колегії суддів не може свідчити про недійсність спірного договору, оскільки матеріалами справи не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину та судом таких обставин не встановлено.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, за приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції дійшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позов (відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу) у Коцюбинської селищної ради Київської області про визнання договору №193 від 20.12.2012 року недійсним то відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Коцюбинської селищної ради Київської області слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -
1. Апеляційну скаргу Коцюбинської селищної ради Київської області на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі № 910/4300/16 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі № 910/4300/16 залишити без змін.
3. Справу № 910/4300/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Коротун
В.Г. Суховий