33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"26" грудня 2016 р. Справа № 918/1207/16
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Кузнецовського міського комунального підприємства
про стягнення заборгованості в сумі 646 615 грн. 19 коп.,
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 867 від 22.04.2016 р.;
від відповідача - не з'явився.
У судовому засіданні 26 грудня 2016 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
9 листопада 2016 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - Станція), звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Кузнецовського міського комунального підприємства (далі - Підприємство) заборгованості за укладеним між сторонами договором про проведення розрахунків від 23 грудня 2010 року № 1613 в сумі 646 615 грн. 19 коп., з яких: 602 615 грн. 97 коп. - основний борг, 30 130 грн. 80 коп. - пеня, 3 021 грн. 33 коп. - три проценти річних, 10 847 грн. 09 коп. - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10 листопада 2016 року позовну заяву Компанії від 8 листопада 2016 року № 001-15/9560 прийнято до розгляду суддею Політикою Н.А., порушено провадження у справі № 918/1207/16 та призначено її до розгляду на 28 листопада 2016 року.
До початку призначеного судового засідання 28 листопада 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Підприємства на позовну заяву від 25 листопада 2016 року № 3035 (а.с. 29-31), в якому останнє, зокрема, зазначило, що при поданні позовної заяви Компанія в порушення приписів статті 550 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здійснила нарахування пені та інших компенсаційних виплат на застосовані до відповідача штрафні санкції. Крім того, укладений між сторонами договір про проведення розрахунків від 23 грудня 2010 року № 1613, на думку відповідача, не є договором новації, тобто заміни первісного зобов'язання Підприємства перед позивачем за договором на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС від 1 жовтня 2002 року № 1, оскільки змінює лише частину зазначеного первісного зобов'язання.
Ухвалою суду від 28 листопада 2016 року розгляд справи відкладено на 12 грудня 2016 року.
До початку призначеного судового засідання 12 грудня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява позивача про зміну підстав позову від 9 грудня 2016 року № 001/10692 (а.с. 47-54), в якій останній також зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з Підприємства наявну в нього перед позивачем заборгованість за договором від 1 жовтня 2002 року № 1 в сумі 418 462 грн. 83 коп., з яких: 134 547 грн. 58 коп. - залишкова сума основного боргу відповідача за отриману у вересні 2010 року воду; 20 293 грн. 88 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в липні-вересні 2010 року; 255 519 грн. 36 коп. - сума основного боргу відповідача за отриману у жовтні 2010 року воду; 1 736 грн. 13 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в жовтні 2010 року; 6 365 грн. 88 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в жовтні-листопаді 2009 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду.
У судовому засіданні 12 грудня 2016 року оголошувалася перерва до 26 грудня 2016 року.
22 грудня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Підприємства від 22 грудня 2016 року № 3592 на заяву позивача про зміну підстав позову (а.с. 126), в якому відповідач просив суд застосувати строк позовної даності до пред'явлених позивачем вимог з урахуванням зазначеної заяви про зміну підстав позову від 9 грудня 2016 року № 001/10692.
До початку призначеного судового засідання 26 грудня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові пояснення позивача від 23 грудня 2016 року № 001-10/11259 (а.с. 130-131), в яких останній зазначив, про те, що строк позовної давності до пред'явлених ним вимог, з урахуванням зазначеної заяви про зміну підстав позову від 9 грудня 2016 року № 001/10692, не сплинув у зв'язку з неодноразовим вчиненням Підприємством дій, що свідчать про визнання відповідачем спірного боргу.
У судовому засіданні 26 грудня 2016 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 9 грудня 2016 року № 001/10692, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про дату, час в місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив.
Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідачу надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи своїх представників, а також для подання письмових пояснень і додаткових документів, неявка повноважного представника Підприємства не перешкоджає вирішенню даного спору, а у матеріалах справи наявні всі документи, необхідні для повного й всебічного розгляду зазначеного спору, суд не вбачає підстав для відкладення цієї справи та здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
1 жовтня 2002 року між Компанією, від імені якої діяла Станція, та Підприємством було укладено договір на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС № 1, за умовами якого, з урахуванням додатку № 1 та додаткової угоди до цього правочину від 6 липня 2010 року № 1, позивач зобов'язався забезпечити відповідача питною водою, яка відповідає чинному стандарту або дозволу Держстандарту України та Міністерства охорони здоров'я України на відхилення від стандарту, у розмірі встановленого даним правочином ліміту, а останній, у свою чергу, - своєчасно оплачувати вищенаведені послуги (а.с. 58-61).
Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
За пунктом 4 цього договору розрахунки за воду, використану абонентом, здійснюються згідно з главою 12 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України та чинним законодавством України за затвердженими тарифами. У разі зміни тарифів, діючих на час укладення договору, оплата абонентом наданих йому послуг здійснюється за новими цінами без зміни інших умов договору. Тариф - 0 грн. 49 коп. (у тому числі ПДВ - 0 грн. 08 коп. за кубічний метр). За несвоєчасне здійснення розрахунків за водопостачання абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань.
Відповідно до пункту 4.1 вказаного правочину розрахунки за використану воду здійснюються між Рівненською АЕС та абонентом шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок РАЕС до 20-го числа місяця, наступного за звітним.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У той же час з матеріалів справи вбачається, що всупереч умовам цього договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості води, наданої йому, зокрема, в 2010 році, виконував неналежним чином, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість.
Судом також встановлено, що 20 травня 2015 року між сторонами було укладено договір про надання послуги з централізованого водопостачання № 2-ЦВ, за умовами якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з централізованого водопостачання в обсязі ліміту, встановленому в додатку № 1 до даного договору, а останній, у свою чергу, - оплачувати вартість наданої йому послуги з централізованого водопостачання за встановленим у звітному періоді тарифом та у строк, що передбачений цим договором (а.с. 62-71).
Ця угода також була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками даних юридичних осіб.
За змістом пункту 10.1 цього договору останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2015 року. З моменту укладення цього договору сторони дійшли згоди про припинення договору № 1 від 1 жовтня 2002 року на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС.
Відтак, з матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір від 1 жовтня 2002 року припинив дію з 20 травня 2015 року.
У той же час судом також встановлено, що 29 грудня 2009 року між сторонами також було укладено договір про проведення розрахунків № 1514 (а.с. 72-74), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, сторони домовились про оплату основного боргу, штрафних санкцій за прострочення оплати основного боргу на загальну суму 2 957 485 грн. 39 коп., а також підтвердили, що заборгованість Підприємства перед позивачем виникла у зв'язку із простроченням оплати за спожиту питну воду по договору № 1 від 1 жовтня 2002 року на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС.
За змістом пункту 2.1 цього договору сторони визначились, що заборгованість Підприємства перед позивачем станом на 28 грудня 2009 року складається із:
- основного боргу за період січень-листопад 2009 року в розмірі 2 464 107 грн. 54 коп., у тому числі ПДВ в сумі 410 684 грн. 59 коп.,
- штрафних санкцій згідно рішення Господарського суду Рівненської області по справі № 14/91 від 4 листопада 2009 року в розмірі 332 026 грн. 22 коп.;
- штрафних санкцій згідно рішення Господарського суду Рівненської області по справі № 5/207 від 10 грудня 2009 року в розмірі 154 985 грн. 75 коп.;
- пені за несвоєчасну оплату послуги з водопостачання за жовтень-листопад 2009 року в сумі 6 365 грн. 88 коп.
Всього заборгованість становить 2 957 485 грн. 39 коп.
Відповідно до пункту 2.2 цього договору оплата заборгованості здійснюється шляхом щомісячного перерахунку Підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Оплата заборгованості здійснюється Підприємством не пізніше 28 числа місяця, в якому відповідний платіж підлягає перерахуванню. Розмір відповідного платежу визначається графіком погашення заборгованості, що міститься у додатку № 1 до цього договору і є його невід'ємною складовою частиною (пункт 2.3 вказаної угоди).
У пункті 2.6 цього договору сторони дійшли згоди, що у випадку порушення Підприємством строків оплати заборгованості, що визначені графіком погашення заборгованості (додаток № 1 до цього договору), або порушення вимог пункту 4.1 договору № 1 від 1 жовтня 2002 року на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС, або порушення Підприємством строків оплати, визначених мировою угодою сторін від 23 жовтня 2008 року у справі № 20/64, вважається, що для Підприємства наступив обов'язок протягом 5-ти календарних днів після направлення письмової вимоги Станції про оплату, сплатити всю суму заборгованості, вказану у пункті 2.1 цього договору, з урахуванням попередньо проведених платежів.
За змістом пункту 2.7 зазначеного правочину виконання сторонами умов цього договору не звільняє їх від виконання зобов'язань, що передбачені у договорі № 1 від 1 жовтня 2002 року на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС та мирової угоди, укладеної сторонами 23 жовтня 2008 року у справі № 20/64.
Судом також встановлено, що 23 грудня 2010 року між сторонами також було укладено договір про проведення розрахунків № 1613 (а.с. 75-77), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідно до статті 604 ЦК України сторони домовились про оплату основного боргу, штрафних санкцій за прострочення оплати основного боргу та судових витрат, понесених Станцією, на загальну суму 3 318 892 грн. 03 коп., а також підтвердили, що заборгованість Підприємства перед позивачем виникла у зв'язку із простроченням оплати за спожиту питну воду по діючому договору № 1 від 1 жовтня 2002 року на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС.
За змістом пункту 1.3 цього договору станом на 23 грудня 2010 року дана заборгованість складається із:
- основного боргу за період січень-жовтень 2009 року (у тому числі по справі № 14/91 - 495 269 грн. 50 коп. за січень-квітень 2009 року) в розмірі 2 104 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ в сумі 350 666 грн. 67 коп.,
- пені згідно постанови Вищого господарського суду України від 29 квітня 2010 року по справі № 14/91 в розмірі 17 101 грн. 52 коп.;
- судових витрат згідно рішення Господарського суду Рівненської області від 4 листопада 2009 року по справі № 14/91 в розмірі: 11 753 грн. 37 коп. - державне мито, 312 грн. 50 коп. - інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
- пені згідно рішення Господарського суду Рівненської області по справі № 5/207 від 10 грудня 2009 року в розмірі 64 747 грн. 02 коп.;
- штрафу згідно рішення Господарського суду Рівненської області по справі № 5/207 від 10 грудня 2009 року в розмірі 75 494 грн. 50 коп.;
- судових витрат згідно рішення Господарського суду Рівненської області по справі № 5/207 від 10 грудня 2009 року в розмірі: 14 604 грн. 99 коп. - державне мито, 139 грн. 24 коп. - інформаційно-технічного забезпечення судового процесу;
- пені за несвоєчасну оплату послуги з водопостачання за жовтень-листопад 2009 року в сумі 6 365 грн. 88 коп.;
- основного боргу за період липень-вересень 2010 року в розмірі 746 823 грн. 64 коп., у тому числі ПДВ в сумі 124 470 грн. 61 коп.;
- пені за прострочення виконання зобов'язань за послуги, отримані у липні-вересні 2010 року в розмірі 20 293 грн. 88 коп.;
- основного боргу за жовтень 2010 року в розмірі 255 519 грн. 36 коп., у тому числі ПДВ в сумі 42 586 грн. 56 коп.;
- пені за прострочення виконання зобов'язань за послуги, отримані у жовтні 2010 року в розмірі 1 736 грн. 13 коп.
У пункті 1.4 цієї угоди сторони визначили, що сума заборгованості, передбачена вищезазначеним пунктом договору, підлягає реструктуризації на 30 років.
Відповідно до пункту 2.1 цього договору оплата заборгованості здійснюється шляхом щомісячного перерахунку Підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Оплата заборгованості здійснюється Підприємством не пізніше 28 числа місяця, в якому відповідний платіж підлягає перерахуванню. Розмір відповідного місячного платежу становить 9 219 грн. 14 коп. (пункт 2.2 вказаної угоди).
У пункті 2.6 цього договору сторони дійшли згоди, що у випадку порушення Підприємством строків сплати щомісячного платежу, вважається, що для Підприємства наступив обов'язок протягом 5-ти календарних днів після направлення письмової вимоги Станції про оплату, сплатити всю суму заборгованості, вказану у пункті 1.1 цього договору, з урахуванням попередньо проведених платежів.
За змістом пункту 2.6 зазначеного правочину виконання сторонами умов цього договору не звільняє їх від виконання зобов'язань, що передбачені у договорі № 1 від 1 жовтня 2002 року.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з наявністю у відповідача значної суми заборгованості та невиконанням останнім вимоги позивача від 30 серпня 2016 року № 001-05/7227 (а.с. 99), позивач направив Підприємству лист від 13 вересня 2016 року № 001-15/7656 (а.с. 101), в якому повідомив про розірвання укладеного між сторонами договору від 23 грудня 2010 року № 1613 з 13 вересня 2016 року на підставі пункту 4.5 цього правочину.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 9 грудня 2016 року № 001/10692, просив суд стягнути з Підприємства наявну в останнього перед позивачем заборгованість за договором від 1 жовтня 2002 року № 1 в сумі 418 462 грн. 83 коп., з яких: 134 547 грн. 58 коп. - залишкова сума основного боргу відповідача за отриману у вересні 2010 року воду; 20 293 грн. 88 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в липні-вересні 2010 року; 255 519 грн. 36 коп. - сума основного боргу відповідача за отриману у жовтні 2010 року воду; 1 736 грн. 13 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в жовтні 2010 року; 6 365 грн. 88 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в жовтні-листопаді 2009 року.
Як було зазначено вище, у відзиві Підприємства від 22 грудня 2016 року № 3592 на заяву позивача про зміну підстав позову відповідач просив суд застосувати строк позовної даності до пред'явлених позивачем вимог з урахуванням зазначеної заяви про зміну підстав позову від 9 грудня 2016 року № 001/10692.
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова).
З матеріалів справи вбачається, що у Підприємства станом на час розгляду даного спору наявна заборгованість перед позивачем за договором від 1 жовтня 2002 року № 1, яка з урахуванням здійснених останнім часткових проплат, зокрема, складає 418 462 грн. 83 коп., з яких: 134 547 грн. 58 коп. - залишкова сума основного боргу відповідача за отриману у вересні 2010 року воду; 20 293 грн. 88 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в липні-вересні 2010 року; 255 519 грн. 36 коп. - сума основного боргу відповідача за отриману у жовтні 2010 року воду; 1 736 грн. 13 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в жовтні 2010 року; 6 365 грн. 88 коп. - сума пені за прострочення виконання зобов'язань в частині оплати за воду, отриману в жовтні-листопаді 2009 року. Даний факт, зокрема, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних договорів про проведення розрахунків від 29 грудня 2009 року № 1514 та від 23 грудня 2010 року № 1613, що містили обов'язок Підприємства по оплаті грошових коштів за отримані у вищенаведені періоди послуги, та зобов'язання за якими не були у повному обсязі та у встановлені строки виконані відповідачем, виписками з банківського рахунку (а.с. 91-96). Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем на момент укладення між сторонами договору від 23 грудня 2010 року № 1613 також був визнаний Підприємством у його відзиві на позовну заяву від 22 грудня 2016 року № 3592.
У той же час, відповідно до пункту 4.1 договору від 1 жовтня 2002 року № 1, на який посилався позивач як на підставу своїх вимог до Підприємства, розрахунки за використану воду здійснюються між Рівненською АЕС та абонентом шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок РАЕС до 20-го числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до часини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Судом встановлено, що перебіг позовної давності до спірних вимог позивача було перервано 23 грудня 2010 року у зв'язку з укладенням між сторонами договору про проведення розрахунків № 1613, за умовами якого відповідач визнав, що заборгованість Підприємства перед позивачем виникла у зв'язку із простроченням оплати за спожиту питну воду по діючому договору № 1 від 1 жовтня 2002 року на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС, та складається, зокрема, із основного боргу за період липень-вересень 2010 року в розмірі 746 823 грн. 64 коп., у тому числі ПДВ в сумі 124 470 грн. 61 коп.; пені за прострочення виконання зобов'язань за послуги, отримані у липні-вересні 2010 року в розмірі 20 293 грн. 88 коп.; основного боргу за жовтень 2010 року в розмірі 255 519 грн. 36 коп., у тому числі ПДВ в сумі 42 586 грн. 56 коп.; пені за прострочення виконання зобов'язань за послуги, отримані у жовтні 2010 року в розмірі 1 736 грн. 13 коп.; пені за несвоєчасну оплату послуги з водопостачання за жовтень-листопад 2009 року в сумі 6 365 грн. 88 коп.
Відповідно до частини 3 статті 264 після переривання перебіг позовної давності починається заново.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності щодо вищезазначених вимог позивача слід обраховувати з грудня 2010 року.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог позивача щодо стягнення з Підприємства вищенаведених сум заборгованості, заявлених на підставі договору від 1 жовтня 2002 року № 1, сплив у грудні 2013 року.
У той же час з відбитку вхідного штампу канцелярії Господарського суду Рівненської області, проставленого на першій сторінці позовної заяви Компанії (а.с. 2), вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права лише 9 листопада 2016 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на звернення до суду.
Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Проте позивачем не було надано суду належних доказів поважності причин пропуску останнім строку позовної давності для звернення з цим позовом до суду.
У той же час посилання позивача на те, що строк позовної давності до пред'явлених ним на підставі договору від 1 жовтня 2002 року № 1 позовних вимог на час розгляду даного спору не сплив у зв'язку з підписанням відповідачем відповідних актів звірки взаєморозрахунків та визнанням претензій позивача на спірні суми заборгованості, не беруться судом до уваги, оскільки згідно наявних у матеріалах справи актів звірки взаєморозрахунків між сторонами за договором від 1 жовтня 2002 року (а.с. 78-90, 97-98) відсутні відомості про спірні суми заборгованості та періоди їх виникнення. У той же час зі змісту наявного у матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків від 30 листопада 2016 року (а.с. 102) вбачається, що останній був складений сторонами на підставі укладеного між ним договору від 23 грудня 2010 року № 1613, а не на підставі договору від 1 жовтня 2002 року № 1, який був визначений позивачем як підстава його позову.
Слід також зазначити, що ні у наявних у матеріалах справи відповідях Підприємства на претензії позивача (а.с. 105, 107), ні у відзиві відповідача на позовну заяву останнім не було визнано наявності заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості із зазначенням її конкретних розмірів та періодів виникнення. Відтак, з огляду на значну тривалість правовідносин між сторонами та їх зміст, вищенаведені посилання позивача не можуть бути прийняті судом до уваги у якості належного доказу визнання Підприємством саме спірної суми боргу та переривання строку позовної давності.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, зважаючи на заявлену Підприємством вимогу про застосування судом строку позовної давності до спірних вимог позивача, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Отже, у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 1, 12, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 30 грудня 2016 року.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 3 примірники:
1 - до справи;
2- позивачу рекомендованим (34400, Рівненська обл., м. Вараш);
3 - відповідачу рекомендованим (34400, Рівненська обл., м. Вараш, майдан Незалежності, 2).