21.12.2016 Справа № 907/633/16
За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м.Ужгород
до відповідача1: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Ужгород
до відповідача2: Департамента міського господарства Ужгородської міської ради, м.Ужгород
3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Ужгородська міська рада, м. Ужгород
про визнання недійсним договору №65 від 25.06.2014р.
та за зустрічним позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 м.Ужгород
до відповідача1: Департамента міського господарства Ужгородської міської ради м.Ужгород
до відповідача2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м.Ужгород
про визнання недійсним договору №23 від 27.12.2006р.
Головуючий суддя Йосипчук О.С.
За участю представників:
від позивача (відповідача 2 за зустрічним позовом): ОСОБА_3 - представник
від відповідача 1 (позивача за зустрічним позовом) : не з'явився
від відповідача 2 (відповідача 1 за зустрічним позовом): представник не з'явився
від третьої особи: представник не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору №65 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом на пл.Дружби Народів в м.Ужгороді від 25 червня 2014 року укладеним між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4.
Згідно з цим договором, відповідач отримав у безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном на пл.Дружби Народів. Означений договір укладено на підставі Рішення виконкому Ужгородської міської ради від 15.08.2014р. №200 «Про зміну рішень», яким, з посиланням на Рішення Ужгородського міського суду від 16.09.2013р. по справі №712/15508/12 про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, було внесено зміни до рішень виконкому Ужгородської міської ради від 16.11.2005р. №352 та від 25.10.2006р. №296, якими ФОП ОСОБА_5 було надано дозвіл на облаштування автозупинки та прийняття її в експлуатацію шляхом заміни слів «Чорній-Прочуханова Олесі Ігорівні» на слова «Прочуханов Володимиру Віталійовичу».
У послідуючому наведене вище Рішення виконкому Ужгородської міської ради від 15.08.2014р. №200 «Про зміну рішень» було скасовано Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2014р. у справі №907/640/14.
Зважаючи на таке, позивач вважає, що відсутність/скасування відповідного рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого укладено спірний договір №65 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом на пл.Дружби Народів в м.Ужгороді від 25 червня 2014 року тягне за собою нечинність і самого договору №65 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом на пл.Дружби Народів в м.Ужгороді від 25 червня 2014 року, відповідно до ст.215 ЦК України.
Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях та, у свою чергу, подав суду зустрічний позов до Департамента міського господарства Ужгородської міської ради м.Ужгород та до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м.Ужгород про розірвання договору №23 від 27.12.2006р. безкоштовного користування автозупинкою-комплексом, що знаходиться на пл.Дружби Народів і укладений між відповідачами.
Зустрічний позов грунтується на тому, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013р., яке набрало законної сили і яким було розірвано шлюбу між Чорній - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та здійснено розподіл спільного сумісного майна подружжя. Згідно з цим же рішенням залишено за ОСОБА_2 право на здійснення підприємницької діяльності у квітковому магазині, що на автобусній зупинці в комплексі з торговим павільйоном на пл. Дружби Народів у м. Ужгороді.
Разом з тим ФОП ОСОБА_2 стверджує, що не може реалізувати таке право, оскільки спірний договір №23 безкоштовного користування автозупинкою - комплексом від 27.12.2006р., укладений між ОСОБА_1 та Управлінням майном міста Ужгорода, правонаступником якого є Департамент міського господарства Ужгородської міської ради.
Зважаючи на вище приведене, та оскільки ОСОБА_1 добровільно не бажає виконувати рішення міськрайонного суду та добровільно не бажає розірвати договір самостійно, позивач заявив вимогу про розірвання цього договору примусово за рішенням суду у відповідності до ст.ст.651,652 ЦК України.
Відповідачі за зустрічним позовом письмових пояснень по суті зустрічного позову не надали.
Представники відповідачів за первісним позовом та третя особа своїх представників у засідання суду не направили.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд констатує наступне:
За первісним позовом.
Судовим розглядом справи встановлено, що двадцять сьомого грудня 2006 року між управлінням майном міста та приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач) було укладено договір №23 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом, відповідно до якого позивач на підставі рішень виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - відповідач) №352 від 16.11.2005 та №312 від 09.11.2005 (якими позивачу у справі було наданодозвіл на облаштування автобусних зупинок в комплексі з торговим павільйоном) прийняв у безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном на пл. Дружби Народів (п.1.1. договору); договір укладається на термін 10 (десять) років. Після закінчення терміну дії договору відповідач має переважне право на укладення договору оренди (п. 2.1. договору). Пунктом 3.1. цього ж договору передбачено, зокрема, що управління майном міста має право вимагати від приватного підприємця дострокового розірвання договору в разі невиконання умов договору. Відповідно до розділу 4 договору зміна умов договору, припинення, розірвання договору між сторонами можливе лише за згодою сторін, або у судовому порядку, згідно вимог господарського судочинства (ст.35ГПК України Справа №907/640/14).
У послідуючому, 18.06.2014р. виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Закарпатської області було прийнято рішення за №200 “Про зміни до рішення”, на підставі якого вирішено “... внести зміни до п.4 рішення виконкому міської ради від 16.11.05 №352 та до п.1.6 рішення виконкому міської ради від 09.11.06 №312, де замість слів “Чорній-Прочухановій Олесі Ігорівні” читати “ОСОБА_2. Припинити дію договору безкоштовного користування автозупинкою-комплексом від 27.12.2006 року №23 на пл. Дружби народів у м. Ужгороді”.
Відповідно, на підставі цього рішення виконавчого комітету, 25 червня 2014 року з ОСОБА_2 (далі - третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) було укладено договір №65 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом (ст.35ГПК України Справа №907/640/14).
Таким чином, спірний договір №65 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом від 25.06.2014р. було укладено на підставі та у відповідності до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 18.06.2014р. за №200 “Про зміни до рішення», яке, у свою чергу, було прийняте на підставі та на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013, яке набрало законної сили, та у відповідності до якого було розірвано шлюб між Чорній -ОСОБА_6 та ОСОБА_2, розподілено спільне сумісне майно подружжя та визнаном спільною сумісною власністю подружжя квіткові магазини на автобусних зупинках в м. Ужгород на пл. Дружбів Народів, 2 та на зупинці “Водоканал” по вул. Собранецькій) де позивач здійснює діяльність.
У ході розгляди справи про розлучення було встановлено що такий квітковий бізнес було започатковано подружжям ОСОБА_2 за рахунок спільних зусиль, а тому цим рішенням міськрайонного суду було визнано за ОСОБА_2 право на здійснення підприємницької діяльності у квітковому магазині, що на автобусній зупинці в комплексі з торговим павільйоном на пл. Дружби Народів у м. Ужгороді.
Поряд з цим, рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.08.2014р. по справі №907/640/14, яке залишене в силі Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2014р. та Постановою ВГС України від 22.12.2014р. визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 18.06.2014р. за №200 “Про зміни до рішення», на підставі якого і було укладено спірний договір №65 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом від 25.06.2014р.
Згідно положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Таким чином, відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину. При цьому, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Належить зауважити, що органи, яким надано право бути орендодавцями державного та комунального майна, визначено статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Зі змісту ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» витікає, що право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у міста. Виходячи з наведеного, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (п.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Пунктом 1 частини 1 статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є виконком Ужгородської міської ради.
У відповідності до ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Ужгород, як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Ужгородській міській раді раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Оскаржений позивачем договір укладено між відповідачами, без відповідного рішення компетентного органу місцевого самоврядування, свідчить про те, що, укладаючи договір №65 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом (ст.35ГПК України Справа №907/640/14) від 25.06.2014р., Департамент міського господарства Ужгородської міської ради вийшшов за межі визначених законом повноважень.
Таким чином, здійснення, у спірній ситуації, Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.
Аналогічний висновок міститься й у постанові Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року, наданій заявником для порівняння.
Таким чином, з огляду на те, що спірний об'єкт нерухомості було передано у оренду відповідачу1 поза волею територіальної громади м.Ужгород, суд доходить висновку про те, що вимога позивача у первісному позову є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) визначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 3, 8, 19). Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Приймаючи рішення від 18.06.2014р. за №200 “Про зміни до рішення», виконком Ужгородської міської ради підпорядкував свої дії прагненню виконати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013, у відповідності до якого було розірвано шлюб між Чорній -ОСОБА_6 та ОСОБА_2 а їх майнові права - розподілені. Відповідно до цього діяв і Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, спрямовуючи свої зусилля у такий спосіб, на заміну особи орендаря.
Однак, це не може бути підставою для укладання спірного договору за наявності договірних відносин із позивачем у справі та без розірвання укладеного з ним договору безкоштовного користування автозупинкою-комплексом, відповідно до ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України, оскільки істотна зміна обставин згідно з ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України підлягає доведенню стосовно сторін договору та сторонами договору. Власне тому, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013 у справі №712/15508/12 не може бути, як підставою для укладання оспореного позивачем договору, так і істотною зміною обставин для Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, який не був стороною у справі №712/15508/12 і здійснює право власності щодо спірної автозупинки на свій розсуд, зокрема і щодо укладення господарських договорів.
Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами і вони не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є „гарантією стабільності суспільних відносин” між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Слід вказати і те, що ні стаття 26, ні стаття 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, не містять прямого дозволу органу місцевого самоврядування скасовувати власні рішення та припиняти права, наділені цими рішеннями.
Наявність рішень виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - відповідач) №352 від 16.11.2005 та №312 від 09.11.2005 та договору №23 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом від 27.12.2006р., як юридичних явищ, вказує на існуюче волевиявлення власника щодо оренди автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном на пл. Дружби Народів, що, з огляду на вищеприведене - унеможливлює укладання іншого (спірного) договору стосовно цього ж майна із іншим орендарем у період дії попереднього правочину яким вже встановлені права та обов'язки орендара, як носія суб'єктивного права користування комунальним майном - частиною приміщення автозупинки-комплексу. Як видно із матеріалів справи, повноваження та воля власника передати у користування частину комунального майна було вже реалізовано укладанням договору №23 від 27.12.2006р., за яким право оренди перейшо до позивача, як до самостійного суб'єкта господарювання, який у свою чергу вправі захищати свої права орендаря на рівні із власником (ст.203 ЦК України).
Власне, з огляду на викладене судом і визнаються неспроможними заперечення відповідачів у справі.
За зустрічним позовом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про розірвання договору №23 від 27.12.2006р. безкоштовного користування автозупинкою - комплексом, що знаходиться на пл.Дружби Народів, укладений між Управлінням міста Ужгородської міської ради та ФОП ОСОБА_1
Наведений вище спірний договір було укладено двадцять сьомого грудня 2006 року між управлінням майном міста та приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач 2), на підставі рішень виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - відповідач) №352 від 16.11.2005 та №312 від 09.11.2005 (якими відповідачу 2 було надано дозвіл на облаштування автобусних зупинок в комплексі з торговим павільйоном). Згідно з цим договором, відповідач2 прийняв у безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном на пл. Дружби Народів (п.1.1. договору); договір укладається на термін 10 (десять) років. Також умовами договору що досліджується, передбачено, що після закінчення терміну дії договору відповідач має переважне право на укладення договору оренди (п. 2.1. договору). Пунктом 3.1. цього ж договору передбачено, зокрема, що управління майном міста має право вимагати від приватного підприємця дострокового розірвання договору в разі невиконання умов договору.
А, відповідно до розділу 4 договору зміна умов договору, припинення, розірвання договору між сторонами можливе лише за згодою сторін, або у судовому порядку, згідно вимог господарського судочинства.
Таким чином, предметом оренди є передача відповідачу 2 частину приміщення (або місце у приміщенні) автобусної зупинки для здійснення ним (відповідачем2) підприємницької діяльності.
Із змісту позовної заяви видно, що мотиви зустрічного позову зводяться до посилання позивача на те, що Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013р. по справі №712/15508/12 було розірвано шлюб укладений 05.09.1992р. між Чорній - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та проведено розподіл спільного сумісного майна подружжя Чорній - ОСОБА_6 та ОСОБА_2, зокрема, визнано за Чорній - ОСОБА_6 право на здійснення підприємницької діяльності у квітковому магазині, що на зупинці “Водоканал” за адресою м. Ужгород, вул. Собранецька, а за ОСОБА_2 визнано право на здійснення підприємницької діяльності у квітковому магазині, що на автобусній зупинці за адресою м. Ужгород, пл. Дружби Народів.
Даним рішенням міськрайонного суду було визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 квіткові магазини на автобусних зупинках в м. Ужгороді на пл. Дружбів Народів, 2 та на зупинці “Водоканал” по вул. Собранецькій, в яких здійснює діяльність Чорній - ОСОБА_6, оскільки такий квітковий бізнес на даних об'єктах було започатковано подружжям ОСОБА_6 за рахунок спільних зусиль. Таким чином, позивач вважає, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013 у справі №712/15508/12 встановлено його право на оренду цього ж приміщення.
З урахуваннями вищеприведеного, позивач за зустрічним позовом вважає, що договір №23 від 27.12.2006р. безкоштовного користування автозупинкою - комплексом, що знаходиться на пл.Дружби Народів має бути розірвано відповідно до ст.651 та ст.652 ЦК України.
Поряд з цим, аналіз наведеної вище ст.651 ЦК України, яку застосовує позивача у спорі, вказує на те, що ця норма права передбачає можливість розірвання договору саме його учасниками (контрагентами) або добровільно, або за рішенням суду однак на вимогу однієї із сторін договору. Подібна конструкція норми права побудована на тому що після укладання договору,він набуває обов'язкової сили для сторін і має виконуватися ними відповідно до його умов. Окрім того, ст.651 ЦК України може бути застосованою у разі істотного порушення договору іншою стороною договору та у випадку встановленого законом чи договором існування якого позивачем не доведено.
Таким чином, зважаючи на те, що матеріали зустрічного позову не містять ознак, за яких є можливим застосувати ст.651 ЦК України, виходячи з диспозиція, ця норма права не може бути застосована на її підставі договір №23 від 27.12.2006р. безкоштовного користування автозупинкою - комплексом, що знаходиться на пл.Дружби Народів розірваним бути не може через відсутність підстав для цього.
Далі, у відповідності до ст.652 ЦК України, договір, який сторони не змогли розірвати добровільно може бути розірвано зацікавленою особою у випадку істотної зміни обставин, якими керувались при укладенні договору сторони. Правовий аналіз цієї норми права дає розуміння того, що в умовах свободи договору припускається, що укладання будь-якого договору відбувається в інтересах його учасників (контрагентів) на умовах, що забезпечують оптимальний баланс інтересів знову ж таки учасників цього договору, а не третіх осіб. І саме сторона договору і має здійснювати оцінку свого інтересу від укладення такого договору і не абстрактно, а усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин і певних прогнозів відносно їх розвитку у майбутньому.
Як ст.651 ЦК України, так і ст.652 ЦК України можуть бути застосованими у випадку зміни зовнішніх обставин, що істотно впливають на інтереси не третіх осіб, а учасників договору безпосередньо; обставин, які істотно порушили баланс інтересів саме сторін договору, оскільки таким договором його сторони прийняли на себе зобов'язання та наділили себе правами.
У саме тому, при наявності істотної зміни обставин розірвання договору на підставі ст.652 ЦК України та за рішенням суду допускається лише як виняток.
Правовим спрямуванням наведених вище норм права є припинення правових відносин між сторонами у випадку коли продовження цих правовідносини призведе до неминучості отримання негативних результатів для цих самих контрагентів.
Узагальнення правових приписів наведених вище норм Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що у такий спосіб, шляхом припинення правових відносин, підлягають захисту права не носіїв абстрактних прав, а права та інтереси суб'єктів, права та обов'язки яких виникли і обмежуються договором.
З урахуванням викладеного, посилання позивача за зустрічним позовом на те, що наявність договору №23 від 27.12.2006 перешкоджає ФОП ОСОБА_2 реалізувати своє право на здійснення підприємницької діяльності у квітковому магазині, що на автобусній зупинці за адресою м. Ужгород, пл.Дружби Народів, яке було визнане рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013 у справі № 712/15508/12, не може бути підставою для розірвання договору безкоштовного користування автозупинкою-комплексом відповідно до ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України, оскільки істотна зміна обставин згідно з ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України підлягає доведенню стосовно сторін договору, однак рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013 у справі №712/15508/12 не може бути істотною зміною обставин для позивача, який не є учасником цього договору в той час, як його учасники самостійно несуть свої ризики та здійснюють свої права власності і оренди щодо спірної частини автозупинки на свій розсуд, зокрема і щодо укладення господарських договорів, або їх розірвання.
Окремо слід зуважити, що за чинним законодавством, у випадку переходу прав сторони договору до її правонаступника, істотність зміни обставин, якими сторони договору керувались при його укладенні, не визнається преюдицією, а має доводитись у кожному випадку безпосередньо його юридично заінтересованим учасником. Зважаючи на таке, сам по собі перехід прав учасника договору, набутих внаслідок його укладення, до його правонаступника не являється юридичним фактом, що породжує істотну зміну обставин укладення, однак може слугувати правовою підставою для юридичної заміни сторони правочину.
Досліджуючи обставини спору, судом прийнято до уваги і те, що резолютивна частина рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16.09.2013 не зобов'язує орган місцевого самоврядування здійснювати якісь дії, зокрема, вносити зміни в свої рішення № 352 від 16.11.2005 та №312 від 09.11.2006, а також припинити дію договору безкоштовного користування автозупинкою-комплексом №23 від 27.12.2006. Саме тому, питання щодо способу та порядку виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду третя особа (фізична особа - підприємець ОСОБА_2) вправі вирішити в установленому порядку та у відповідності до чинного законодавства України.
Зважаючи на таке, суд не знаходить правових підстав для задоволення зустрічного позову.
У відповідності до ст.49 ГПК України, судові витрати за первісним позовом покладаються на відповідачів а за зустрічним позовом - на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив:
1. Первісний позов задоволити.
Визнати недійсним договір №65 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом на пл.Дружби Народів в м.Ужгороді від 25 червня 2014 року укладеним між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 Володимитром Віталіївичем.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Ужгород, вул.Канальна, 48 (фактичне місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1) код НОМЕР_1) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (м.Ужгород, вул.Канальна, 48 код НОМЕР_2) суму 689 грн. витрат на сплату судового збору.
3. Стягнути з Департамента міського господарства Ужгородської міської ради (м.Ужгород, пл,поштова, 3 код 36541721) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (м.Ужгород, вул.Канальна, 48 код НОМЕР_2) суму 689 грн. витрат на сплату судового збору.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено і підписано 29.12.2016 року.
Суддя Йосипчук О.С.