Справа № 509/3253/16-ц
27 грудня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :
головуючого-судді Гандзій Д.М.
при секретарі Черкасові Д.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 3-тя особа на стороні відповідачів ОСОБА_4 нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності, -
6 вересня 2016 року, представник позивачів звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 22.01.2015 р. (реєстр. № 36) укладений між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_2 про відчуження житлового будинку загальною площею 468,1 кв.м, розташованого на земельній ділянці площею 0,15 га (кадастровий № 5123755800:02:008:1388), що знаходиться за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, ж/м «Совіньйон», вул. Середня, 7, застосувавши наслідки його недійсності, зобов'язати ОСОБА_3 звільнити вищевказаний житловий будинок та повернути його АТ «Імексбанк» і стягнути з ОСОБА_2 судовий збір 2756 грн., посилаючись на неотримання АТ «Імексбанк» грошових коштів від продажу ОСОБА_2 спірного будинку у сумі 1086877 грн., і яка незаконно набула на нього право власності, а в подальшому, подарувала спірний будинок своїй доньці ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором дарування від 27.02.2015 р. (реєстр. № 365). При чому, як зазначає представник позивачів у позові, про факти укладення вищевказаних договорів їм стало відомо в лютому 2016 р., вказуючи при цьому, що ОСОБА_2 не сплатила вартість спірного будинку АТ «Імексбанк», на рахунок яких кошти не поступали, і відповідно власником вказаного будинку залишилось АТ «Імексбанк», з володіння кого незаконно вибуло вищевказане нерухоме майно та оспорюваний договір купівлі-продажу був вчинений колишнім працівником АТ «Імексбанк» в період дії обмежень, визначених Постановою Правління НБУ № 16/БТ від 15.01.2015 р. «Про віднесення банку до категорії проблемних».
В судовому засіданні представниця позивачів повністю підтримала позов та просила його задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні категорично заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним і необґрунтованим, просили суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (а.с. 14-27,82-84 т. 2).
3-тя особа приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, надіславши до суду своє письмове клопотання, в якому просив суд слухати справу без його участі у зв'язку з тим, що його права не порушуються (а.с. 178 т. 1).
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Приписами статті 61 ЦПК України передбачено - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст. 202 ЦК України - правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.
Умовами статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України передбачено - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
У відповідності до умов ст. 209 ЦК України - правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі,в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу.
Виходячи з приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтями 216-217 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У відповідності до приписів ст. 220 ЦК України - у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до вимог ст. 236 ЦК України - нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Статтею 627 ЦК України передбачено - відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до умов статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії - договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
У відповідності до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 658 ЦК України передбачено - право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Згідно із ст.ст. 655-657 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Пунктами 2,4,8,22 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що згідно із ст.ст. 4,10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади АРК у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину - не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1,8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (ст.ст. 205 - 210, 640 ЦК України, тощо).
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із ст.ст. 210,640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника : представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Відповідно до ч. 3 ст. 209 ЦК України - нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з п. 17 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у чинній редакції) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України та законодавством України. Органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.
Виходячи з положень ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Суд з'ясував, що 23.04.2007р. між АТ «Імексбанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 693, за умовами якого Банк надав Позичальниці кредитні кошти в розмірі 70000 доларів США зі сплатою 14% річних на термін до 19.04.2017 р.
В подальшому, до кредитного договору були внесені зміни, а саме: суму кредиту збільшено до 8717964,17 грн., ставку відсотків за користування кредитом встановлено в розмірі 18%, а остаточний термін повернення кредиту встановлено до 21.04.2017р.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_6 (Іпотекодавець) та АТ «Імексбанк» (Іпотекодержатель) був укладений іпотечний договір, предметом якого була передача в іпотеку АТ «Імексбанк» належного ОСОБА_6 майна, а саме: житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами під № 7, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, село Мізікевича, вул. Середня, ж/м «Совіньйон», загальною площею 468,1 кв.м.
На підставі рішення Малиновського райсуду м. Одеси від 06.09.2010р. по справі № 2-4873/10 було стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Імексбанк» заборгованість за кредитним договором № 693 від 23.04.2007 р. та додатковими угодами до нього у загальному розмірі 10 573 041,84 грн. та судові витрати на суму 1820 грн.
У зв'язку із порушенням з боку ОСОБА_6 власних зобов'язань за кредитним договором № 693 від 23.04.2007р., відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у АТ «Імексбанк» виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення простроченої заборгованості.
В процесі виконання рішення суду, в межах виконавчого провадження ВП № 23899826, 14.05.2012 р. були проведені прилюдні торги по реалізації іпотечного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, вул. Середня, ж/м «Совіньйон», буд. № 7.
Протоколом № 12/2/2 від 14.05.2012 р. проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6 і які були проведені у м. Києві, вул. Баренбойма, буд. № 12 ліцитатором ПП «Нива-В.Ш.» з продажу Лоту № 2 житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 0,1500 га за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, вул. Середня, 7 за стартовою ціною лота 4 462 324 грн. - підтверджується, що прилюдні торги, призначені на 14.05.2012 р. відповідно до ст. 45 Закону України «Про іпотеку», якщо жоден учасник не зареєструвався або у разі якщо предмет іпотеки не був проданий, прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися, і відповідно до ст. 49 ч. 1 вказаного Закону, іпотекодержатель АТ «Імексбанк» виявив бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
На підставі документів виконавчого провадження із реалізації належного ОСОБА_6 майна, що є предметом іпотеки, приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_7 було видано АТ «Імексбанк» свідоцтво про право власності від 30.11.2012р., зареєстроване на № 986 (а.с. 91 т. 1)
В свою чергу, 20.12.2012р. між АТ «Імексбанк» (Первіний кредитор) та ТОВ «Фрегат» (Новий кредитор) був укладений попередній договір про наступне. Так, згідно з п.п. 1.2, 1.3 попереднього договору, сторони зобов'язуються у термін, зазначений у п. 1.1 цієї угоди, укласти основний договір за яким Первісний кредитор за плату передає/відступає, а Новий кредитор одержує/набуває права вимоги, належні Первісному кредитору за кредитними договорами, що укладені між Первісним кредитором та відповідними фізичними особами та юридичними особами, перелік яких зазначено в Додатку №1 до цього попереднього договору, який є його невід'ємною частиною. Відступлення прав вимоги буде здійснюватися у повному обсязі, що будуть існувати на момент укладення основного договору та із урахуванням положень даного попереднього договору. У випадку укладення основного договору про відступлення права вимоги, Новий кредитор одержить право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржників належного виконання всіх зобов'язань за відповідними кредитними договорами , зокрема щодо сплати заборгованості за кредитом, процентами, штрафами, пенями, витратами понесеними Первісним кредитором в зв'язку з невиконанням Боржником своїх зобов'язань, тощо.
Відповідно до п. 1.4 попереднього договору від 20.12.2012р. до переліку прав вимоги за зобов'язаннями, які будуть відступлені Первісним кредитором на користь Нового кредитора у випадку укладення основного договору, належать основні кредитні зобов'язання, перелічені у додатку № 1 до цього договору, разом із усіма забезпечувальними зобов'язаннями відносно них.
До переліку прав вимоги, які мають бути відступлені на користь ТОВ «Фрегат», увійшли зокрема права АТ «Імексбанк» як кредитора за кредитним договором № 693 від 23.04.2007р. (додаток № 1 до попереднього договору від 20.12.2012р.).
Положеннями п.п. 2.1 - 2.3 попереднього договору від 20.12.2012р. передбачено, що після укладення даного попереднього договору та до моменту укладення основного договору Первісний кредитор продовжує здійснювати заходи, пов'язані із реалізацією власних повноважень кредитора по відношенню до боржників, а саме: пред'явлення вимог/листів/позовів про стягнення заборгованостей за кредитними договорами та забезпечувальними договорами, звернення стягнення на предмети застави/іпотеки, які забезпечують зобов'язання, що підлягають відступленню, та вжиття будь-яких інших заходів, пов'язаних із стягненням простроченої заборгованості.
Після укладення даного попереднього договору та до моменту укладення основного договору Первісний кредитор продовжує приймати платежі в рахунок погашення заборгованості від Боржників за зобов'язаннями, переліченими у додатку № 1 до даного попереднього договору.
У випадку, якщо у термін з моменту укладення даного попереднього договору до моменту укладення основного договору Первісний кредитор отримає законні підстави для прийняття у власність майна в рахунок погашення заборгованості за зобов'язаннями, переліченими у додатку № 1 до даного попереднього договору, Первісний кредитор зобов'язується не враховувати вартість вказаного майна при визначенні обсягу заборгованості Боржника у правовідносинах між сторонами даного договору та здійснити відступлення права вимоги без урахування такого погашення, з подальшою передачею Новому кредитору вказаного майна у власність на підставі окремих угод або вчинити щодо вказаного майна дії за розпорядженням Нового кредитора.
Таким чином, попередній договір від 19.12.2012 р. породив обов'язки для АТ «Імексбанк» та ТОВ «Фрегат» з приводу майбутнього відступлення прав вимоги, в тому числі із урахуванням порядку вчинення дій із забезпечувальними зобов'язаннями по відношенню до кредитних договорів.
26.12.2012р. було зареєстровано право власності АТ «Імексбанк» на придбаний ним з прилюдних торгів предмет іпотеки - спірний житловий будинок, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 36982598 від 26.12.2012р., виданим КП «Овідіпольське РБТІ».
У березні 2013 р. ОСОБА_6 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області із позовом до ПП «Нива-В.Ш.», Державної виконавчої служби України, АТ «Імексбанк», третя особа: служба у справах дітей Овідіопольської РДА, про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним акта про реалізацію предмета іпотеки та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.10.2013р. по справі № 509/875/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27.03.2014р., у задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено (а.с. 30-40 т. 2).
Проте, ухвалою Вищого спеціалізованого суду із розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.06.2014р. судові рішення судів попередніх інстанцій були скасовані, а справу № 509/875/13-ц було передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 41-44 т. 2).
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.04.2015р. по справі № 509/875/13-ц позов ОСОБА_6 був залишений без розгляду (а.с. 45-46 т. 2).
При цьому, 19.12.2013р. між АТ «Імексбанк» (Первісний кредитор) та ТОВ «Фрегат» (Новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами п.п. 1.1, 1.2, 1.4 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний кредитор за плату передає/відступає, а Новий кредитор одержує/набуває права вимоги, належні Первісному кредитору за кредитними договорами, що укладені між Первісним кредитором та відповідними фізичними особами та юридичними особами (надалі кожний окремо іменується „Боржник”, а разом „Боржники”), перелік яких зазначено в Додатку № 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. За цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржників належного виконання всіх зобов'язань за відповідним кредитним договором (надалі - „Основний договір”), зокрема щодо сплати заборгованості за кредитом, процентами, штрафами, пенями, витратами понесеними Первісним кредитором в зв'язку з невиконанням Боржником своїх зобов'язань, тощо. З моменту повного зарахування грошових коштів по оплаті за відступлені права вимоги до Нового кредитора переходять усі права вимагати від Боржника/Боржників сплати зазначеної в п. 1.2. Договору заборгованості за Основним договором та права, які забезпечують виконання обов'язків Боржника.
До переліку прав вимоги, які були відступлені на користь ТОВ «Фрегат», увійшли зокрема права АТ «Імексбанк» як кредитора за кредитним договором № 693 від 23.04.2007р. (додаток № 1 до попереднього договору від 20.12.2012р.).
Згідно з п.п. 1.5, 2.1 договору про відступлення права вимоги від 19.12.2013р. сторони встановлюють, що на дату укладання цього договору загальний розмір грошових вимог Первісного кредитора до Боржників, які підлягають відступленню за цим Договором, складає 280 080 370,22 (Двісті вісімдесят мільйонів вісімдесят тисяч триста сімдесят грн. 22 коп.) грн. Вказаний розмір є таким що змінюється внаслідок щоденних нарахувань відсотків за окремими Основними договорами та перерахунка суми заборгованості за відповідними Основними договорами, наданими Первісним кредитором у іноземній валюті.
У зв'язку з відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору винагороду у сумі 10% (десять відсотків) загальної суми заборгованості Боржників, визначеної на дату здійснення Новим кредитором остаточного розрахунку за цим Договором, що станом на дату укладення даного Договору становить 28 008 937,02 (Двадцять вісім мільйонів вісім тисяч дев'ятсот тридцять сім грн. 02 коп.) гривень без ПДВ.
Як свідчить виписка по банківському рахунку ТОВ «Фрегат» від 19.12.2013р., у вказаний банківський день ТОВ «Фрегат» сплатило на користь АТ «Імексбанк» грошові кошти в сумі 28 008 937,02 грн. в якості плати за набуття прав вимоги від АТ «Імексбанк», у звязку з чим, вказані права є такими, що перейшли до нового кредитора.
Частиною 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як свідчить зміст додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги від 19.12.2013р., обсяг відступлених прав вимоги складав 10 526 981,56 грн., що відповідає повному розміру існуючої на той час заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором, яка була забезпечена іпотекою спірного житлового будинку.
Наведене, а саме неврахування з боку АТ «Імексбанк» вартості прийнятого у власність предмету іпотеки, цілком відповідає домовленостям, досягнутим між АТ «Імексбанк» та ТОВ «Фрегат» при укладенні попереднього договору від 20.12.2012р.
При цьому, договір про відступлення права вимоги від 19.12.2013р. був оскаржений на предмет дійсності одним із боржників, права щодо якого були відступлені на користь ТОВ «Фрегат», до суду. Рішенням господарського суду Одеської області від 15.07.2014р. по справі № 916/2392/14, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили, у задоволенні вказаного позову було відмовлено, оскільки будь-яких порушень вимог закону при укладенні договору про відступлення права вимоги від 19.12.2013р. допущено не було (а.с. 47-58,62-81 т. 2).
Суд встановив, що 22.01.2015 р. між колишнім керівництвом АТ «Імексбанк» та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу (реєстр. № 36) житлового будинку № 7, розташованого на земельній ділянці площею 0,15 га (кадастровий номер - 5123755800:02:008:1388), що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, вул. Середня, ж/м «Совіньйон», який на праві власності належав АТ «Імексбанк» (а.с. 88-94 т. 1).
Пунктом 2 вказаного договору визначено»: «Продаж вчинено за домовленістю сторін за 1086877 грн., які продавець отримав повністю до підписання цього договору» (а.с. 88 т. 1).
У зв'язку з чим, суд вважає безпідставними твердження представниці позивачів про неотримання АТ «Імексбанк» вищевказаної грошової суми з посиланням на службову записку головного бухгалтера без дати та печатки установи, що в розумінні вимог ст.ст. 10,57-60 ЦПК України є неналежним та недопустимим доказом по справі, який судом до уваги не приймається, а будь-яких інших жодних документальних фактичних доказів, щодо нібито несплати відповідачкою ОСОБА_2 грошових коштів за купівлю вищевказаного нерухомого майна представницею позивачів суду не надано (а.с. 30 т. 1).
При укладенні оспорюваного договору купіавлі-продажу - була отримана нотаріальна згода чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_8 на купівлю вищевказаного спірного будинку (а.с. 107 т. 1).
При цьому, згідно з п. 4 оспорюваного договору - вказаний договір відчуження вищевказаного майна укладається за наявності дозволу ПАТ «Імексбанк», що підтверджується листом № 356 від 22.01.2015 р. (а.с. 100).
При укладенні вищевказаного договору купівлі-продажу - продавця АТ «Імескбанк» представляв уповноважений представник згідно довіреності виданої головою Правління АТ «Імексбанк» на ім'я начальника юридичного управління АТ ОСОБА_9 (а.с. 101-102,106 т. 1).
Крім цього, в п. 8 оспорюваного договору купівлі-продажу № 36 від 22.01.2015 р. зазначено, що «Кожна із Сторін однаково розуміє значення, умови цього договору та його правові наслідки для кожної із Сторін, та у Сторін відсутні заперечення щодо кожної з умов цього Договору, про що свідчать особисті підписи Сторін на договорі. Сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються відчуження вищезазначеного майна. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не мають правового значення. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Всі спори, котрі можуть виникнути з даного договору, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, а у разі неможливості вирішення спорів шляхом переговорів - у судовому порядку» (а.с. 88 оборот аркуша).
У встановленому Законом порядку, за замовленням продавця АТ «Імексбанк» була проведена необхідна експертна оцінка відчужуваного нерухомого майна (а.с. 96 т. 1).
В подальшому, 27.02.2015 р. між відповідачкою - дарувальником ОСОБА_10, яка у встановленому Законом порядку зареєструвала своє право власності на спірний будинок, отримавши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 32576427 від 22.01.2015 р. та відповідачкою - обдарованою ОСОБА_3 (донькою ОСОБА_2М.) був укладений та нотаріально посвідчений договір дарування спірного будинку (реєстр. № 365), відповідно до умов якого остання отримала в дарунок від ОСОБА_2 вищевказане нерухоме майно (а.с. 117-119 т. 1).
При цьому, при укладенні вищевказаного договору дарування - дарувальник ОСОБА_2 отримала нотаріальну згоду свого чоловіка ОСОБА_8 на безкоштовну передачу (дарування) і укладення та підписання договору дарування та інших документів спірного житлового будинку, що розташований за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, вул. Середня, ж/м «Совіньйон», 7, загальною площею 468,1 кв.м, житловою 127,3 кв.м їхній доньці ОСОБА_3 (а.с. 130 т. 1).
До укладення вищевказаного договору дарування, за замовленням дарувальника ОСОБА_2 була проведена необхідна експерта оцінка нерухомого майна та отриманий звіт про оцінку майна (а.с. 144-175 т. 1).
Суд вважає, що посвідченні вищевказаних нотаріальних договорів як купівлі-продажу, так і договору дарування - приватними нотаріусами були здійснені нотаріальні дії з повним дотриманням норм Закону України «Про нотаріат» та «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», про що свідчать тексти обох договорів, в яких сторони були попереджені та ознайомлені зі змістом чинного цивільного законодавства України, під якими маються підписи всіх сторін учасників правочинів.
В обґрунтування своїх позовних вимог, представниця позивачів посилається на Постанову №16/БТ Правління НБУ від 15.01.2015 р. «Про віднесення банку до категорії проблемних» до АТ «Імексбанк» були застосовані заходи впливу (а.с. 22-24 т. 1).
Наказом голови правління АТ «Імексбанк» від 16.01.2015 р. № 20-в на виконання вимог постанови Правління НБУ від 15.01.2015 № 16/БТ з 16.01.2015 р. в Банку запроваджені міри по дотриманню обмежень щодо операцій з активами, діяльності Банку, зокрема, щодо відчуження будівель і споруд Банку за вартістю, не нижче ніж визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб'єктом оціночної діяльності, який включений до Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності та відповідає критеріям, передбаченим абзацами другим-шостим пункту 7 Постанови Правління НБУ від 25.09.2014 р. № 602 «Про заходи, щодо забезпечення повернення кредитів, наданих Національним Банком України» в редакції станом на 22.01.2015 р. (а.с. 12 т. 1).
Однак, згідно абз. 6 п. 2 постанови Правління НБУ від 15.01.2015 № 16/БТ, для стабілізації діяльності Банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у пункті 1 цієї постанови, установити для Банку такі обмеження в його діяльності, зокрема : не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд Банку - крім відчуження майна, що перейшло у власність Банку на підставі реалізації прав заставодержателя, за вартістю не нижче ніж визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб'єктом оціночної діяльності, який включений до Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності та відповідає критеріям, передбаченим абзацами другим-шостим пункту 7 Постанови Правління НБУ від 25.09.2014 № 602 «Про заходи, щодо забезпечення повернення кредитів, наданих Національним Банком України».
Згідно акту № 36/5 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 01.10.2012 року, протоколом №12/2/2 від 14.05.2012 року ПП «Нива-В.Ш.» на підставі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Іпотеку» - ПАТ «Імексбанк» виявив бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, внаслідок чого ПАТ «ІМЕКСБАНК» визнано покупцем предмета іпотеки (а.с. 85-87 т. 2).
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» - реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України «Про іпотеку», протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акту видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вищевказане спірне нерухоме майно перейшло у власність АТ «Імексбанк» саме на підставі реалізації прав заставодержателя, і відповідно до постанови Правління НБУ від 15.01.2015 р. № 16/БТ - підпадає під критерії, за якими Банк здійснив продаж майна правомірно.
Суд звертає увагу на те, що предметом позову та основною вимогою позивачів є визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.01.2015р. (реєстр. № 36), застосування наслідків його недійсності та зобов'язання відповідачки ОСОБА_3 звільнити житловий будинок, який був предметом оспорюваного договору.
Однак, будь-якої позовної вимоги щодо визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування від 27.02.2015 р. (реєстр. № 365) між відповідачкою - дарувальником ОСОБА_10 та відповідачкою - обдарованою ОСОБА_3 (донькою ОСОБА_2М.), яка б слугувала підставою для позовної вимоги про зобов'язання відповідачки ОСОБА_3 звільнити спірний житловий будинок - позивачами не заявлялось і судом не розглядалось.
Підставою пред'явленого позову є нібито виявлення під час здійснення ліквідації АТ «Імексбанк» обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які дозволяють кваліфікувати вказаний правочин як нікчемний через неотримання Банком коштів від продажу належного йому майна за вказаною угодою, тобто у зв'язку із безоплатністю договору.
Так, на підставі постанови Правління НБУ від 26.01.2015 р. № 50 "Про віднесення АТ "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 р. № 16 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Імексбанк", згідно з яким з 27.01.2015 р. у АТ «Імексбанк» було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію (а.с. 48-52 т. 1).
З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку АТ "Імексбанк", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), керуючись частиною четвертою ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 84 від 23.04.2015 р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Імексбанк" до 26.05.2015 р. включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Імексбанк".
Відповідно до постанови Правління НБУ від 21 травня 2015 р. № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Імексбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 травня 2015 р. № 105, "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ "Імексбанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" (а.с. 53т. 1).
Суд дійшов висновку, що процедура виведення АТ «Імексбанк» із ринку мала наступний хронологічний порядок : з 27.01.2015 р. по 26.05.2016 р. у банку діяла тимчасова адміністрація, а з 27.05.2016 р. по теперішній час запроваджено ліквідацію АТ «Імексбанк».
Відповідно до ст. 58 Конституції України - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що була чинною на час запровадження в АТ «Імексбанк» тимчасової адміністрації») - Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Положеннями ч. 1, п. 4 ч.ч. 2, 3 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що була чинною на час запровадження в АТ «Імексбанк» тимчасової адміністрації») передбачено, що уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 3) звітує за результатами здійснення тимчасової адміністрації банку перед виконавчою дирекцією Фонду.
Одночасно з цим, в силу положень ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що була чинною на час запровадження в АТ «Імексбанк» тимчасової адміністрації») - протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Отже, із наведеного вбачається висновок, що Уповноважена особа Фонду повноважна саме на тимчасову адміністрацію, а не на ліквідацію АТ «Імексбанк» була зобов'язана належним чином виявити відповідні правочини, які вона вважає нікчемними, прийняти відповідне рішення, яке оформити відповідним розпорядчим актом. Виключно повідомлення про таке рішення іншої сторони договору, який Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію вважає нікчемним, покладене як на Уповноважену особа Фонду на тимчасову адміністрацію, так і на ліквідацію АТ «Імексбанк».
З матеріалів справи вбачається, що рішення про визнання спірних договорів нікчемними із передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АТ «Імексбанк» не приймалось, а таке рішення було прийнято саме Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк»,про що свідчить виявлення передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ознак нікчемності спірного договору саме під час ліквідації АТ «Імексбанк» (службова записка головного бухгалтера ОСОБА_11 на ім'я Уповноваженої особи на ліквідацію від 21.07.2016 р.) (а.с. 30 т. 1).
Таким чином, оскільки спірний договір був би визнаний нікчемним під час процедури ліквідації АТ «Імексбанк», впродовж якої і пред'явлений даний позов, наведене є істотним порушенням вимог ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та свідчить про вихід з боку Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» за межі наданих їй повноважень та про неправомірність посилання позивача на наведені підстави позову, які можуть застосовуватись виключно під час дії тимчасової адміністрації.
В судовому засіданні представниця позивачів стверджувала, що відповідно до умов п. 2.3.6 договору про надання стабілізаційного кредиту № 60 від 28.11.2014р., укладеного між АТ «Імексбанк» та Національним Банком України, позивач не мав права без дозволу НБУ здійснювати відчуження належних йому будівель та споруд (а.с. 193-207 т. 1).
Суд встановив, що 28.11.2014 р. між НБУ (кредитор) та АТ «Імексбанк» (позичальник) був укладений договір про надання стабілізаційного кредиту № 60, у відповідності до умов п.п. 1.1, 1.2 якого Кредитор надає Позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності одноразовою сумою в розмірі 300000000 грн. на строк до 28.11.2016 р. за відсотковою ставкою 21% річних, з погашенням кредиту і сплатою відсотків за користування ним у строки, визначені цим договором. Кредит має бути освоєний до 31 грудня 2014 року. Процентна ставка за кредитом є незмінною. Метою кредитування є отримання Позичальником кредиту відповідно до вимог Положення про надання національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ від 13.07.2010 р. № 237 та Постанови № 749/БТ для виконання своїх зобов'язань перед фізичними особами.
Положеннями п. 2.3.6 договору про надання стабілізаційного кредиту від 28.11.2014р. № 60 передбачено - позичальник зобов'язаний дотримуватись в своїй діяльності обмежень та вимог, що встановлені постановами Правління НБУ від 15.03.2011 р. № 63/ЮТ «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24.11.2009р. № 698/БТ» зі змінами, від 27.11.2014 № 749/БТ «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності» та умовами цього договору, зокрема не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд АТ «Імексбанк» без погодження з НБУ.
Дійсно, згідно з п. 1.1. Положення про надання НБУ стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ від 13.07.2010 р. № 237 (в редакції, чинній на час укладення договору про надання стабілізаційного кредиту) це Положення розроблено відповідно до ст.ст. 99,100 Конституції України, Законів України : "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ та визначає порядок надання НБУ стабілізаційного кредиту, а також процедуру зміни умов кредитного договору, укладеного з Національним банком.
Згідно з п. 1.7 Положення про надання НБУ стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ від 13.07.2010 р. № 237 (в редакції, чинній на час укладення договору про надання стабілізаційного кредиту) - НБУ з метою обмеження ризику ліквідності банку під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановлює обмеження та вимоги щодо його діяльності, які мають бути передбачені в кредитному договорі, зокрема щодо:
заборони виплати дивідендів акціонерам, крім виплати дивідендів за привілейованими акціями;
заборони розподілу капіталу в будь-якій іншій формі, крім спрямування прибутку на збільшення статутного капіталу банку, формування резервного фонду, покриття збитків минулих років;
заборони виплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород керівникам банку;
заборони здійснення інвестицій у нові основні засоби, які не беруть участі в здійсненні банківських операцій, крім тих, що перейшли у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя;
заборони придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком);
зупинення проведення банком активних операцій з пов'язаними особами банку;
заборони здійснення викупу акцій власної емісії та дострокового погашення цінних паперів власної емісії;
заборони надання бланкових кредитів (крім кредитів фізичним особам у сумі не більше ніж 50,0 тис. грн., у тому числі кредитів овердрафт).
Національний банк під час зміни умов кредитного договору в частині продовження строку користування кредитом застосовує процедуру особливого режиму контролю, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора.
Тобто, перелік обмежень діяльності банку, що можуть бути встановлений договором про надання стабілізаційного кредиту, не є вичерпним та деталізується у відповідному договорі із НБУ.
В той же час, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
Зміст цивільної правоздатності юридичної особи можна розкрити за допомогою таких можливостей:
1) юридичні особи здатні бути суб'єктами речових прав (ст. ст. 115, 318, 325 ЦК України);
2) юридичні особи здатні вчиняти правочини, займатись підприємницькою діяльністю, не забороненою законом (ст. ст. 3, 208 ЦК);
3) самостійно або спільно з іншими суб'єктами створювати (засновувати) юридичні особи (ст. 114 ЦК України), отже мати корпоративні права;
4) юридичні особи можуть спадкувати майно за заповітом фізичної особи (ст. 1222 ЦК України), при цьому самі не можуть заповідати своє майно, яке переходить їх правонаступникам в результаті її припинення (ст. 104 ЦК України);
5) юридичні особи можуть набувати на підставі договору чи вказівки закону виключні майнові права на результати інтелектуальної діяльності - комерційне найменування, твори, об'єкти суміжних прав, винаходи, корисні моделі промислові зразки, засоби індивідуалізації товарі, послуг та учасників цивільного обороту (ст.ст. 427,429,430 ЦК України);
6) особисті немайнової права (ст. 94 ЦК України).
Окрім здатності мати суб'єктивні права, юридична особа має право захищати свої порушені цивільні права та інтереси (ст.ст. 15,16 ЦК України), в тому числі на самозахист (наприклад, застосування оперативно-господарських санкцій), також право на відшкодування майнової та моральної шкоди (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Таким чином, суд вважає, що можливість вчинення різного роду правочинів відноситься до правоздатності юридичної особи, яка може бути обмежена виключно судом, однак ніяк не договором про надання стабілізаційного кредиту.
В силу положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.
Згідно зі ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: 1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави; 3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Отже, під нерухомим майном банків, щодо якого законом встановлюються певні обмеження, є виключно те нерухоме майно, яке не відноситься до наступних критеріїв:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Оскільки спірний житловий будинок був набутий АТ «Імексбанк» у власність в результаті процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, то набуття вказаного майна банком у власність та розпорядження ним законом - не встановлюються будь-які обмеження.
Так, згідно з п. 5.2 Положення про надання НБУ стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ від 13.07.2010 р. № 237 (в редакції, чинній на час укладення договору про надання стабілізаційного кредиту) Національний банк протягом строку дії кредитного договору не рідше одного разу на шість місяців здійснює інспекційну перевірку банку щодо виконання ним програми фінансового оздоровлення, дотримання встановлених обмежень та вимог, достатності та якості забезпечення, наданого Національному банку.
Відповідно до п. 3.3 названого Положення, Національний банк має право прийняти рішення про відмову в наданні банку стабілізаційного кредиту за наявності в його діяльності таких фактів, зокрема : порушення встановлених постановою Правління НБУ про надання кредиту чи зміну умов кредитного договору і кредитним договором вимог та обмежень.
В силу п. 5.3 Положення, Національний банк має право застосувати відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" та умов кредитного договору переважне і безумовне право щодо списання в безспірному порядку заборгованості з банківських рахунків, та/або достроково розірвати кредитний договір за наявності одного з таких фактів, зокрема : порушення банком установлених кредитним договором та постановою Правління Національного банку про надання стабілізаційного кредиту чи зміну умов кредитного договору обмежень та вимог (крім випадків, якщо банк віднесено до категорії проблемних).
Тобто, факт порушення установлених кредитним договором та постановою Правління Національного банку про надання стабілізаційного кредиту чи зміну умов кредитного договору обмежень є підставою для:
а) застосування з боку НБУ відповідно до ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" та умов кредитного договору переважного і безумовного право щодо списання в безспірному порядку заборгованості з банківських рахунків, та/або дострокове розірвання кредитного договору;
б) прийняття з боку НБУ рішення про відмову в наданні наступного стабілізаційного кредиту.
З огляду на викладене, суд вважає, що такого наслідку як недійсність договору про розпорядження майном банку, укладеного із порушенням обмежень, встановлених договором про надання стабілізаційного кредиту, чинне законодавство, зокрема Положення про надання НБУ стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ від 13.07.2010 р. № 237 - не містило і не містить.
Даний позов був пред'явлений Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» з метою реалізації визначених повноважень щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку, тобто пов'язаний із застосуванням та реалізацією норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В свою чергу, відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку, вчинені останнім протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Таким чином, такої підстави для визнання правочинів нікчемними як його (правочину) вчинення із порушенням обмежень, встановлених постановою НБУ про надання стабілізаційного кредиту і відповідним договором - Закон не містить.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням наведених норм Законів, суд дійшов висновку, що при укладенні спірного нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.01.2015 р. - не були порушені обмеження, встановлені договором про надання стабілізаційного кредиту № 60 від 28.11.2014р. Більш того, навіть недотримання цих обмежень не мало б наслідків недійсності відповідного договору та призвело б до застосування з боку НБУ зовсім інших засобів впливу на АТ «Імексбанк», з урахуванням того, що Закон не передбачає такої підстави для недійсності правочину, вчиненого банком, як неотримання згоди з боку НБУ у випадку порушення обмежень, встановлених умовами постанови та договору про надання стабілізаційного кредиту.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність і необґрунтованість даного позову, в задоволенні якого слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 10,11,57-61,209,212,214,215,218 ЦПК України, ст.ст. 203,215,216,512-514,517 ЦК України, Конституцією України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Законом України «Про іпотеку», Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
В задоволенні позову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 3-тя особа на стороні відповідачів ОСОБА_4 нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Суддя Гандзій Д.М.