755/12509/15-а
"15" грудня 2016 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Гаврилова О.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та спонукання до вчинення дій, -
19.06.2015р. позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 18 грудня 2014 року в розмірах відповідно до чинного законодавства на визначений позивачем банківський рахунок.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що до серпня 1991 року вона проживала у м. Києві по вул. П. Тичини, б. 5-а, кв. 133, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України. 18.12.2014 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва із заявою про призначення позивачу пенсії за віком, оскільки позивач досягла 69 років, має страховий стаж 35 років 1 місяць 21 день, додав до заяви всі необхідні документи, та, не отримавши відповіді на заяву, 15.04.2015 року представник позивача ОСОБА_3 повторно звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва із проханням про призначення пенсії позивачу. Разом з тим, Листом від 28.04.2015 року відповідачем відмовлено у призначенні пенсії позивачу ОСОБА_1, вказуючи на відсутність підстав такого призначення, посилаючись на те, що Угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення не ратифікована Верховною Радою України. Разом з тим, позивач вважає відмову відповідача незаконною, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2016 року дану адміністративну справу прийнято до свого провадження суддею Гавриловою О.В. та вирішено питання про розгляд справи в порядку скороченого провадження (а.с.98).
14.12.2016р. відповідачем подані письмові заперечення (а.с.101-104).
15.12.2016 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва допущено процесуальне правонаступництво відповідача по справі - Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва його правонаступником Лівобережним об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, в межах розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправною бездіяльності та спонукання до вчинення дій.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приймаючи до уваги письмові заперечення відповідача, долучені до матеріалів справи, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини третьої ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка за даними трудової книжки має страховий стаж 35 років 1 місяць 21 день, була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та 22.08.1991р. знята з реєстрації у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, через уповноваженого представника ОСОБА_3 18.12.2014 року звернулась до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва із заявою про призначення пенсії за віком. (а.с.3; 6; 7)
До заяви були долучені: завірена останнім роботодавцем копія трудової книжки, заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок, копія картки платника податків, копія нотаріально посвідченої довіреності та паспорта, копія паспорта представника. (а.с.3-зворот, 6)
Відповідно до п. 1.1, 1.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (далі - Порядок), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Перелік документів, необхідних для призначення пенсії за віком, наведений у п. 2.1 Порядку.
На виконання вимог Порядку, уповноваженим представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заявою від 15.04.2015р. подано до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва додаткові документи (довідка та заява), як додаток до заяви від 18.12.2014 року для призначення пенсії за віком ОСОБА_1, які приєднано до матеріалів пенсійної справи. (а.с.4)
Листом Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва № 749/09/Ш-726 від 25.12.2014 року та Листом № 257/09/Ш-211 від 28.04.2015 року представнику позивача ОСОБА_3 відмовлено у призначенні пенсії позивачу ОСОБА_1, оскільки не надано належні документи, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року. (а.с.5; 113)
Разом з тим, доказів отримання позивачем та/або її представником листа від 25.12.2014 року матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 92 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII, в редакції періоду спірних правовідносин) передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.
З 1 квітня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 якого, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно статті 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 положення пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-IV з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, слід враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, хоч і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Частиною 1 статті 44 і частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
На виконання названих норм Закону № 1058-IV правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок 22-1 пунктом 1.1 якого встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
В свою чергу, за приписами пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною 4 статті 45 Закону № 1058-IV.
Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком встановлений пунктом 2.1 Порядку 22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж; документи про місце проживання (реєстрації) особи; довідка про заробітну плату.
Одночасно, згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
При цьому, за правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання. Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Окрім цього, за змістом положень пунктів 4.1, 4.3, 4.7, 4.10 Порядку 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. При прийманні документів щодо виплати пенсії орган, що призначає пенсії, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, знімає копії з відповідних документів. Не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
На підставі комплексного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, рішень ЄСПЛ, Конституційного Суду України та з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позивач, ОСОБА_1, громадянка України, яка проживає за кордоном, має право на призначення їй спірної пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку 22-1.
При цьому, зазначеними нормативними актами передбачена можливість звернення за призначенням пенсії за віком через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Цими ж актами національного законодавства встановлено вичерпний перелік документів, які подаються до органу, що призначає пенсію, які (крім документів про вік) можуть подаватись у копіях, посвідчених нотаріально.
Необхідно також наголосити і на тому, що зазначені вище положення законодавства не встановлюють чітких вимог і конкретних критеріїв для документів, які підтверджують вік, а лише містять вимогу про подання таких в оригіналах, відтак колегія суддів дійшла висновку, що документом про вік особи (у розумінні Порядку 22-1), яка звертається за призначенням пенсії, може бути будь - який документ виданий уповноваженим органом, підприємством, установою або організацією у встановленому законом порядку, що містить відповідні дані про вік особи. Одночасно, орган, що призначає пенсію може здійснювати перевірку достовірності таких документів і зазначених у них відомостей, що узгоджується з пунктом 4.2 Порядку 22-1.
У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, позивач 18 грудня 2014 року через свого представника надала документи, передбачені пунктом 2.1 Порядку 22-1 у копіях, посвідчених нотаріально, а 15 квітня 2015 року надіслала на адресу УПФУ оригінал довідки Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний - 1» від 25 грудня 2014 року № 118, у якій містились дані про її вік. (а.с. 105-111; 115)
Вказані документи були одержані відповідачем 20 квітня 2015 року, а тому останній на протязі 10-ти денного строку повинен був вирішити питання про наявність підстав для призначення позивачу спірної пенсії, розглянути їх та прийняти відповідне рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії, оформлене розпорядженням, як це передбачено частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV і абзацом 3 пункту 4.10 Порядку 22-1.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно ч. 2 зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії за віком позивачу, що є неправомірним обмеженням конституційного права позивача яке підлягає до відновлення даним рішенням суду шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком позивачу ОСОБА_1 з 18 грудня 2014 року, тобто з дня реєстрації відповідачем заяви про призначення пенсії, у розмірах відповідно до чинного законодавства на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Керуючись ст. 46 Конституції України, ст.ст. 9, 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», положеннями рішення ЄСПЛ у Справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, ст. 2, 5, 11, 17-19, 71, 158-163, 183-2, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та спонукання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 18 грудня 2014 року в розмірах відповідно до чинного законодавства на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.