Постанова від 22.12.2016 по справі 296/7/12-к

№ 5-8343ск16

ПОСТАНОВА

19 грудня 2016 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 08 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2016 року ОСОБА_3 було відмовлено у поновленні строку на касаційне оскарження вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2014 року та ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 03 липня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08 листопада 2016 року постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2016 року залишено без зміни.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_2 вбачається, що він не погоджується з вказаною постановою та ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08 листопада 2016 року.

В силу ч. 2 ст. 387 КПК України 1960 року, зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 КПК України 1960 року, відповідно до якої в скарзі, крім іншого, зазначаються вказівки на те, у чому полягає незаконність судових рішень, доводи на обґрунтування такої позиції, а також конкретне прохання з урахуванням того, яке рішення може ухвалити суд касаційної інстанції.

Скаржник має вказати на конкретні істотні порушення закону, що є підставами для скасування чи зміни судових рішень, які, на його думку, допущені судом першої та апеляційної інстанцій при постановленні цих рішень, навести конкретні докази і аргументи в обґрунтування кожної позиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, підставами для скасування вказаних судових рішень касаційним судом є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК України 1960 року), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК України 1960 року) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 КПК України 1960 року).

Однак, ОСОБА_4 вказаних вимог процесуального закону не дотримався.

Так, у вступній частині касаційної скарги зазначено про оскарження ОСОБА_5 як постанови суду першої інстанції так і ухвали суду апеляційної інстанції щодо нього, тоді як його доводи та вимоги сформульовані лише щодо ухвали апеляційного суду, що свідчить про неузгодженість його позиції.

При цьому, ОСОБА_4 у касаційній скарзі не наводить конкретних порушень закону, допущених судами першої та апеляційної інстанцій при перегляді його клопотання про поновлення строку, які відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року та з огляду на положення статей 370, 371, 377 цього Кодексу є підставами для їх скасування або зміни.

Згідно зі ст. 388 КПК України 1960 року, справа не витребовується, якщо скарга, відповідно до вимог статей 350, 398 КПК України 1960 року, не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. 388 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

відмовити ОСОБА_2 у витребуванні кримінальної справи щодо нього.

Відмова у витребуванні справи не перешкоджає витребуванню справи при повторному надходженні скарги за умови усунення зазначених у цій постанові недоліків і якщо вона надійде в межах строку, визначеного ст. 386 КПК України 1960 року, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні справи (скаржником має бути підтверджено, що ним не пропущений цей місячний строк при повторному зверненні до суду).

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1