22.12.2016 Справа № 904/10561/16
За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Павлоград, Дніпропетровська область
до фермерського господарства "Конкурент", с. Оженківка, Павлоградський район, Дніпропетровська область
про визнання договору оренди №14/10-11 від 14.10.2011 неукладеним
Суддя Соловйова А.Є.
Секретар судового засідання Гаркуша К.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 виданий 21.10.1999
від відповідача: Трубанова В.Г., довіреність б/н від 30.11.2016
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі-Позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до фермерського господарства "Конкурент" (надалі-Відповідач) про визнання договору оренди №14/10-11 від 14.10.2011 таким, що не є укладеним з моменту його вчинення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2016 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на відсутність в договорі оренди №14/10-11 від 14.10.2011 істотних умов предмету договору, а саме: повного найменування, реєстраційного номеру, марки, року випуску, державного номеру сільськогосподарської техніки, яка є предметом договору, та зазначає, що Відповідач не є власником майна, переданого Позивачу за Договором оренди. Також за твердженням Відповідача, спірний Договір оренди не містить кадастровий номер та конкретне місце розташування земельної ділянки.
Позивач, керуючись нормами Господарського та Цивільного кодексів України, просить визнати неукладеним договір оренди №14/10-11 від 14.10.2011.
В судовому засіданні 13.12.2016 розгляд справи був відкладений на 22.12.2016, згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, 21.12.2016 надав відзив на позовну заяву б/н від 21.12.2016. Відповідач посилається на невідповідність позовної вимоги про визнання договору неукладеним встановленим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України способам захисту цивільних прав. За твердженням Відповідача, Сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, договір був підписаний Сторонами, майно по акту було передано орендарю, орендодавцем сплачено частину коштів в рахунок виконання договору, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання Договору оренди неукладеним.
В судовому засіданні 22.12.2016 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, господарський суд, -
14.10.2011 між приватним підприємцем ОСОБА_1 (надалі-Позивач. Орендар) та фермерським господарством "Конкурент" в особі ОСОБА_3 (надалі-Відповідач, Орендодавець) був укладений договір оренди №14/10-11 (надалі - Договір оренди), відповідно до пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає земельну ділянку площею 50 га, що знаходиться на території Межирічської сільської Ради та належить фермерському господарству; сіялку СЗТ-3, 6, культиватор КПС-4, 2, сарай площею 100 кв.м., трактор ЮМЗ.
Відповідно до п. 1.1. Договору оренди, об'єкт передається орендодавцем орендарю для використання останнім у господарській діяльності.
Згідно з п. 2.1. Договору оренди, передача - приймання здійснюється на підставі відповідного Акту приймання - передачі. В акті відображається стан об'єкту. Об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання Акту.
Пунктом 3.1. Договору оренди передбачено, що строк оренди становить 3 роки з дати приймання об'єкта за Актом приймання - передачі. Якщо жодна із сторін не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично пролангується (продовжується на тих самих умовах).
В пункті 5.1. Договору оренди передбачено, що повернення об'єкта позивачу здійснюється на підставі відповідного Акта прийому - передачі. Об'єкт вважається фактично переданим відповідачем позивачу з дати підписання Акта приймання - передачі у власність позивача без відшкодування відповідачу їх вартості.
Пунктом 7.4. Договору оренди передбачено, що дія договору припиняється у разі:
- закінчення строку на який його було укладено (п. 7.4.1. Договору оренди);
- ліквідація відповідача (п. 7.4.2. Договору оренди);
- загибелі об'єкта (п. 7.4.3. Договору оренди);
- розірвання договору за згодою сторін (п. 7.4.4. Договору оренди);
- розірванням Договору за рішенням суду (п. 7.4.5. Договору оренди);
- в інших випадках, передбачених Договором та чинним законодавством України (п.7.4.6. Договору оренди).
Згідно зі ст. 7.2 Договору оренди, договір набуває чинності в момент його підписання і діє протягом 3 років.
Відповідно до акту приймання-передачі техніки від 01.12.2011, орендодавець в особі ОСОБА_3 передав, а орендар прийняв відповідно до договору № 14/10-11 від 14.10.2011 року наступну техніку: сівалку СЗТ - 3,6; культиватор КПС - 4,2 та трактор ЮМЗ-6.
Як зазначає Позивач, Договір оренди не містить всі індивідуальні ознаки техніки, яка є предметом договору, а саме: повне найменування, реєстраційний номер, марку, рік випуску, державний номер (при необхідності), що є істотними умовами договору, оскільки їх відсутність не дозволяє визначити, яку саме техніку передано в оренду Позивачу. Посилаючись на відсутність встановлених законодавством умов для укладення договору та вимоги ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, Позивач просить визнати спірний Договір оренди неукладеним.
Розглянувши заявлений позов, заслухавши Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані Сторонами докази, суд при ухваленні рішення у даній справі виходить з такого.
Предметом Договору оренди є:
- земельна ділянка площею 50 га, що знаходиться на території Межирічської сільської Ради та належить фермерському господарству;
- сіялка СЗТ-3,6;
- культиватор КПС-4, 2;
- сарай площею100 кв.м.;
- трактор ЮМЗ.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Це стосується перш за все окремих видів договорів найму, таких як оренда земельної ділянки, що регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".
Як передбачено у ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, укладені договори оренди землі підлягають обов'язковій державній реєстрації, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Судом встановлено, що спірний Договір оренди не містить кадастровий номер та конкретне місце розташування земельної ділянки. Крім того, Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, що земельна ділянка площею 50 га, яка є предметом спірного Договору оренди належить саме Відповідачу на праві власності, і Відповідач мав право передавати вказану земельну ділянку в оренду.
Частина 3 статті 640 Цивільного кодексу України пов'язує настання моменту укладення договору з моментом нотаріального посвідчення або (та) моментом державної реєстрації. Так, відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. При цьому, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що Сторонами не надано суду жодного доказу, що сарай площею 100 кв.м., який є предметом спірного Договору оренди належить саме Відповідачу на праві власності, і Відповідач мав право передавати його в оренду. Крім того, спірний Договір оренди не містить посилання на місцезнаходження сараю, що є однієї з істотних умов та не має обов'язкового нотаріального посвідчення.
Щодо сіялки СЗТ-3,6, культиватора КПС-4,2 та трактора ЮМЗ, які є предметами Договору оренди, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
По-перше, спірний Договір оренди не містить всі індивідуальні ознаки вищезазначеної техніки, а саме: повне найменування, реєстраційний номер, марку, рік випуску, державний номер (при необхідності), що не дозволяє визначити, яку саме техніку передано в оренду.
По-друге, суду не надано доказів того, що Відповідач є власником зазначеної у спірному Договорі оренди техніки, яка пройшла необхідну реєстрацію.
Виходячи з положень ст. 215 Цивільного кодексу України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України в п. 2 постанови №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року, зазначено про те, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме:
1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. осподарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. ри укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Таким чином, виходячи з норм діючого законодавства, суд встановив наявність фактичних обставин для визнання договору оренди №14/10-11 від 14.10.2011 неукладеним на момент його вчинення.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.
Згідно з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.
Невірно обраний спосіб захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 27.12.2016.
Суддя А.Є. Соловйова