"14" грудня 2016 р. справа № П/811/692/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 р. у справі №П/811/692/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У червні 2016 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду ОСОБА_1 терміном на 20 років загальною площею 29,1819 га для ведення фермерського господарства із земель, що перебуває у державній власності на території Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену в листі від 19.04.2016р. №31-19595/0-3229/0/6-16;
- зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду ОСОБА_1 терміном на 20 років загальною площею 29,1819 га для ведення фермерського господарства.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 р. позов задоволено. Постанова мотивована тим, що позивач виконав всі вимоги встановлені законодавством щодо затвердження проекту землеустрою.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач, зокрема, зазначив, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається та не може втручатися у дії суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
У постанові Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року №П-278/10
зазначено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою передбачають втручання суду в діяльність суб'єкта владних повноважень, що є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997р. № 457/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
Зазначеним вище рішенням Європейського суду також встановлено, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Тобто, слідуючи практиці Європейського суду, самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: "Мелахер та інші проти Австрії" від 19 грудня 1998 року та "Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.
При цьому, у змісті рішення у справі "Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач не дотримався всіх вимог законодавства для затвердження документації із землеустрою з органом, а тому позивач не набув права "правомірного очікування", яке б підлягало судовому захисту.
Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позову.
Представники сторін по справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 06 лютого 2015 року позивач звернувся до Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду загальною площею 29,1819 га терміном на 20 років для ведення фермерського господарства із земель, що перебувають у державній власності на території Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, яка отримана ГУ Держземагентства в Кіровоградській області 09.02.2015 року (а.с. 19).
Не отримавши у місячний строк відповіді заяву, керуючись вимогами статті 123 Земельного кодексу України, позивач 06 квітня 2015 року уклав договір №МЗ-2015/0055 з розроблення проектно-технічної документації із землеустрою та повідомив про це Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області (а.с.72-74).
Розробивши проект землеустрою, позивач 04.08.2015 року звернувся до Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області із заявою про його затвердження та передачу земельної ділянки в оренду (а.с.75).
За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області листом №31-19595/0-3229/0/6-16 від 19 квітня 2016 року вказало про відсутність підстав для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду у зв'язку з тим, що позивачем не виконано вимоги ст.118 ЗК країни (а.с.76).
Суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з тих підстав, що:
- стаття 118 ЗК України регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та не регулює порядок передачі земельних ділянок в користування, зокрема, для ведення фермерського господарства, тому посилання відповідача на цю статтю у відмові у затвердженні проекту землеустрою є безпідставним;
- позивачем вимоги, визначені ч.3 ст.123 ЗК України, виконані у повному обсязі. Також, в обґрунтування оскарженої постанови, суд першої інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду України, викладені у рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15, зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.
До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам серед іншого для ведення фермерського господарства.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.
Закон України "Про землеустрій" визначає, що землеустрій це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Відповідно до ст.14 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у сфері землеустрою, належать здійснення землеустрою, у тому числі забезпечення проведення державної інвентаризації земель; проведення державної експертизи документації із землеустрою у випадках та порядку, передбачених законом; вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Відповідно до ст.22 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.
Рішення Верховної ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення має необмежений строк дії.
Згідно ст.30 вказаного Закону погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Відповідно до ст.50 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають крім іншого матеріали погодження проекту землеустрою.
Згідно ст. 16 Закону України від 06.10.1998р. № 161-XIV "Про оренду землі" розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Відповідно до ч.4 ст.123 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Згідно ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Згідно частин 6-10 ст.123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відповідач як на підставу для відмови у погодженні проекту послався на ч.7 ст.118 ЗК України, у якій на момент виникнення правовідносин зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З наведеного вбачається, що ст.118 ЗК України регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та не регулює порядок передачі земельних ділянок в користування, зокрема, для ведення фермерського господарства.
Частиною 3 ст.123 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 подано до відповідача заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та станом на 09.03.2015 року не отримано ні дозволу на розробку, ні вмотивованої відповіді.
В подальшому ОСОБА_1 06.04.2015 року укладено з ПП "Альфа-Земпроект" договір на розроблення проекту землеустрою.
Тобто, позивачем у межах місячного строку з дня закінчення строку розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою укладено договір на розроблення проекту землеустрою та повідомлено Головне управління Держземагентсва у Кіровоградській області про даний факт (а.с.72-74).
В обґрунтування своєї відмови у затвердженні проекту землеустрою, викладеній у листі №31-19595/0-3229/0/6-16 від 19 квітня 2016 року, відповідач посилався на норми ст.118 ЗК України, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відмова відповідача у затвердженні проекту землеустрою є необґрунтованою та такою, що була прийнята не на підставі та з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для її скасування.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, колегія суддів зазначає, що суб'єктом владних повноважень, що здійснює повноваження стосовно розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності є саме відповідач. Отже, позов позивача у цій частині задоволенню не підлягає, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно частини 2 статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:
1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;
2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;
3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з відповідача коштів;
5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду позивачу терміном на 20 років загальною площею 29,1819 га для ведення фермерського господарства із земель, що перебуває у державній власності на території Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену в листі від 19.04.2016р. № 31-19595/0-3229/0/6-16, та зобов'язання відповідача розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, та прийняти відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або ОСОБА_2 Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.6 ст.94 КАС України).
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2016 року задоволено клопотання відповідача та відстрочено йому сплату судового збору в сумі 1212,64 грн. за подання апеляційної скарги на постанову суду від 18 серпня 2016 р. до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до матеріалів справи, на час розгляду апеляційної скарги відповідачем не було сплачено судовий збір в сумі 1212,64 грн.
Також, згідно матеріалів справи, позивачем за подання позову було сплачено 1102,40 грн. судового збору.
Отже, судовий збір в сумі 1212,64 грн. підлягає стягненню до спеціального фонду Державного бюджету України, а в сумі 1102,40 грн. - на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області задовольнити частково.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 р. у справі №П/811/692/16 скасувати.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду ОСОБА_1 терміном на 20 років загальною площею 29,1819 га для ведення фермерського господарства із земель, що перебуває у державній власності на території Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену в листі від 19.04.2016р. № 31-19595/0-3229/0/6-16.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду ОСОБА_1 терміном на 20 років загальною площею 29,1819 га для ведення фермерського господарства із земель, що перебуває у державній власності на території Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, та прийняти відповідне рішення.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1102 грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у Шевченківському районі м. Дніпра; рахунок отримувача: 31217206781004; код класифікації доходів бюджету: 22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37989274; банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м. Дніпропетровська; код банку отримувача (МФО): 805012) судовий збір в сумі 1212 грн. 64 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції в порядку, визначеному ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: С.М. Іванов