ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 грудня 2016 року № 826/13005/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
до треті особи:Управління державної виконавчої служби Головного управління у Дніпропетровській області Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго», Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
про визнання протиправними дій, скасування вимоги,
У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, треті особи - Нікопольське комунальне підприємство "Нікопольтеплоенерго", Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання протиправною та скасування вимоги Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області №02.114/16032 від 22.08.2014р., що пред'явлена 01.09.2014р. керівнику Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2014р. в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014р. мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2014р. щодо підстав відмови в задоволенні позову змінено; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.10.2016 р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що при новому розгляді необхідно, з урахуванням вимог статті 52 КАС України, прийняти рішення про заміну неналежної сторони і на підставі зібраних та досліджених доказів вирішити спір.
Водночас, як вбачається із позиції судді Вищого адміністративного суду України, викладеної в Окремій думці від 06.10.2016 р., вчинення дій щодо заміни первинного відповідача належним або залучення другого відповідача є правом суду й вирішується залежно від позиції позивача та обставин справи. На його думку, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи не вирішував питання заміни відповідача або залучення другого відповідача, а чинний процесуальний закон таких повноважень для апеляційних судів не передбачає, то в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до визначеного ним відповідача - Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області слід відмовити.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що вимога відповідача є незаконною та підлягає скасуванню.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки банком не було виконано постанови державного виконавця про накладення арешту, що стало наслідком протиправних дій щодо перерахування коштів боржника.
В судовому засіданні 08.12.2016 р. суд за клопотанням представника позивача здійснив заміну неналежного відповідача Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на належного - Управління державної виконавчої служби Головного управління у Дніпропетровській області.
Представники третіх осіб 1, 2, 3 в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомили. Пояснень по суті заявлених позовних вимог не надали.
Зважаючи на неявку в судове засідання представників третіх осіб 1, 2, 3, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
В провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження ВП 32620389 про стягнення заборгованості з НКП «Нікопольтеплоенерго».
Постановою державного виконавця від 14.02.2013 року накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках, зокрема, Нікопольської філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» рахунки № 26081100048752, 26033100048001, МФО 305114, ЄДРПОУ 05472525 та належать боржнику НКП «Нікопольтеплоенерго».
Вимогою державного виконавця від 22.08.2014 № 02.14/16032 зобов'язано позивача усунути порушення законодавства про виконавче провадження шляхом перерахування за рахунок власних коштів ПАТ «Укрсоцбанк» сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за період з 03 лютого 2014 року по 11 березня 2014 року за наступними реквізитами: Головне управління юстиції у Дніпропетровській області, депозитний рахунок № 37315004010743, ГУДКУ у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 34984907, МФО 805012.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку виконавчого органу та з метою їх відновлення ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось за захистом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (надалі - Закон N 606-XIV), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Приписами статті 1 Закону N 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 5 Закону N 606-XIV встановлено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Статтею 52 Закону N 606-XIV визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.
Так, згідно із частиною першою вказаної статті звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (частина друга статті 52 Закону № 606-XIV).
Як передбачено ч. 4 ст. 52 Закону N 606-XIV на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
Згідно ч. 4 ст. 65 Закону N 606-XIV державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121 (далі - Закон № 2121) арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.
Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.
Водночас, п. 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 (далі - Інструкція № 22) передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом. Банк приймає до виконання постанову державного виконавця та/або рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган державної податкової служби
Пунктами 10.2 та 10.4 Інструкції № 22 передбачено, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків. Банк, у якому відкрито рахунок/рахунки клієнта, уживає заходів щодо забезпечення виконання документа про арешт коштів після отримання документа про арешт коштів.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що арешт на кошти боржника накладається на підставі постанови державного виконавця, тоді як банківська установа зобов'язана прийняти документ про арешт коштів до виконання та здійснити зупинення видаткових операцій за рахунком боржника. При цьому, жодний з вищевказаних нормативно-правових актів не надає права банківській установі відмовити у арешті коштів та повернути документ про арешт коштів без виконання.
Слід зауважити, що згідно норм Закону N 606-XIV у банківської установи відсутні повноваження надавати правову оцінку документам виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 названого Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Якщо постанова про арешт коштів боржника не оскаржена у встановленому законом порядку, вона є діючою та підлягає негайному та безумовному виконанню. Навіть у разі закриття рахунку за ініціативою клієнта, у випадках реорганізації чи ліквідації юридичних осіб або з ініціативи банку арешт, накладений на кошти, не припиняється і документ про їх арешт продовжує обліковуватися за відповідним позабалансовим рахунком (п.10.10 Інструкції № 22).
Таким чином, у випадку незгоди із постановою про арешт коштів боржника, банк має право оскаржити її у порядку, передбаченому Законом N 606-XIV, в іншому випадку постанова державного виконавця підлягає негайному виконанню.
Відповідно до п. 6.4 ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року N 2346-III (надалі - Закон N 2346-III) у разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, приватним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві, приватному виконавцеві про відкриття рахунка. Повідомлення про відкриття рахунка вручається державному виконавцеві, приватному виконавцеві власником рахунка, який зобов'язаний подати до банку документи, що підтверджують отримання державним виконавцем, приватним виконавцем повідомлення.
Виходячи із диспозиції наведеної статті слід дійти висновку, що законодавець пов'язує необхідність зупинення видаткових операцій на новому рахунку боржника не з наявністю у банку арештованих коштів клієнта, а з наявністю будь-якого публічного обтяження рухомого майна боржника, а, отже, на чинність постанов державного виконавця про арешт майна боржника не впливає реєстрація обтяження.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року N 1255-IV (надалі - Закон N 1255-IV) передбачено, що публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.
За визначенням ч. 2 ст. 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Таким чином, у разі винесення державним виконавцем хоча б одного із наведених вище документів, банк за наявності такої інформації зобов'язаний зупинити видаткові операції на рахунку клієнта, навіть у разі, якщо такі рахунки будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
Відновлення видаткових операцій на рахунках такого клієнта здійснюється у разі, якщо державний виконавець не повідомив про прийняте рішення щодо накладення арешту у встановлений строку після отримання повідомлення про відкриття такого рахунку.
Відповідно до ст. 5 Закону № 606-XIV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно п. 1.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 N 512/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
Отже, державний виконавець має право вимагати від будь-яких органів, організацій, посадових осіб, громадян та юридичних осіб на території України усунення порушень законодавства про виконавче провадження з метою виконання рішень, що перебувають на виконанні.
Окрім того, в силу положень ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.
Відповідно до ст. 62 Закону N 2121-III інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2013 року відповідачем було винесено постанову про арешт коштів боржника НКП «Нікопольтеплоенерго».
Зазначена постанова була отримана позивачем 20.02.2013 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Вказаною постановою накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках, зокрема, Нікопольської філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" рахунки № 26081100048752, 26033100048001, МФО 305114, ЄДРПОУ 05472525 та належать боржнику НКП «Нікопольтеплоенерго», а також попереджено, що арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
Листом від 04.03.2013 року № 10.5-186/37-2291 позивач повідомив відповідача про залишення зазначеної постанови без виконання у зв'язку з тим, що клієнт в ПАТ «Укрсоцбанк» МФО 300023 не обслуговувався, рахунків не відкривав.
Наведене підтверджується листом Державної фіскальної служби України від 17.12.2014 №9999/5/99-99-11-02-0316, згідно якого дані про платників податків - юридичних осіб рахунки, зазначені у судовому запиті, закрито 22.11.2000, повідомлення про закриття рахунків платником податків НКП "Нікопольтеплоенерго" 03.01.2001 надано Нікопольської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.
Однак, в подальшому на підставі заяви НКП "Нікопольтеплоенерго" від 27.01.2014 року на відкриття поточного рахунку (додаток 3), а також договору банківського рахунку від 27 січня 2014 року № 26006011163216 (додаток 4) банком було відкрито новий поточний рахунок.
Зокрема, відповідно до пункту 1.1 вказаного Договору банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок № 26006011163216 в гривні та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідно до умов цього Договору, Правил обслуговування банківських поточних (крім карткових) рахунків клієнтів роздрібного (мікро та малого) бізнесу, відкритих у Публічному акціонерному товаристві "Укрсоцбанк", які є невід'ємною частиною цього Договору, та вимог чинного законодавства України.
Водночас, докази належного повідомлення відповідача про відкриття рахунка НКП «Нікопольтеплоенерго» в матеріалах справи відсутні.
Натомість, матеріали справи містять банківські виписки Нікопольського відділення ПАТ "Укрсоцбанк" по особовому рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за 27 січня 2014 року, за 29 січня 2014 року, за 31 січня 2014 року, за 03 лютого 2014 року, за 04 лютого 2014 року, за 05 лютого 2014 року, за 06 лютого 2014 року, за 07 лютого 2014 року, за 10 лютого 2014 року, за 11 лютого 2014 року, за 12 лютого 2014 року, за 13 лютого 2014 року, за 14 лютого 2014 року, за 17 лютого 2014 року, за 18 лютого 2014 року, за 19 лютого 2014 року, за 20 лютого 2014 року, за 21 лютого 2014 року, за 24 лютого 2014 року, за 25 лютого 2014 року, за 26 лютого 2014 року, за 27 лютого 2014 року, які свідчать про відсутність дій з боку позивача щодо зупинення видаткових операцій по рахунку.
Виходячи із фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач, отримавши постанову від 14.02.2013 р. про накладення арешту на кошти, яка не була ним оскаржена, ігноруючи вимоги чинного законодавства не виконав покладений на нього обов'язок щодо зупинення видаткових операцій з рахунка НКП "Нікопольтеплоенерго" на суму обтяження та повідомлення відповідача про відкриття рахунку.
Відповідно до пп. 32.3.1 п. 32.3 ст. 32 Закону № 2346 у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. Аналогічна за змістом норма визначена в п.2.36 Інструкції №22, зокрема якщо з вини банку кошти зараховані на рахунок неналежного отримувача, то банк зобов'язаний одразу після виявлення своєї помилки перерахувати ці кошти на рахунок отримувача, якому вони призначалися, але внаслідок помилки банку не були зараховані.
Окрім цього, суд зазначає, що згідно п. 1.23 ст. 1 вказаного Закону помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. При цьому, п.1.23 ст.1 Закону №2346 передбачено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
А тому, суд приходить до висновку, що державний виконавець, зобов'язуючи позивача вимогою від 22.08.2014 № 02.14/16032 усунути порушення законодавства про виконавче провадження, а саме шляхом перерахування відділу за рахунок власних коштів ПАТ "Укрсоцбанк" сум помилкових переказів з рахунку НКП "Нікопольтеплоенерго" за період з 03.02.2014 року по 11.03.2014 року, діяв в межах наданих йому повноважень та в порядку, визначеному чинним законодавством.
Крім цього, постановою Київського апеляційного адміністративного суду, винесеною 28.09.2016 р. у справі 826/13547/14 також були визнанні законними оскаржувана вимога державного виконавця. До того ж, в цьому рішенні судом апеляційної інстанції були встановлені обставини, які в даній справі спростовують доводи позивача, зокрема те що позивач, отримавши копію постанови державного виконавця від 14.02.2013 р., якою накладено арешт на кошти НКП «Нікопольтеплоенерго», був зобов'язаний невідкладно її виконати. Та обставина, що на час її отримання боржник у виконавчому провадженні не був клієнтом банку і не мав відкритих рахунків, не звільняє позивача від обов'язку її виконання у разі відкриття в майбутньому таких рахунків. Чинним законодавством не передбачено можливість залишення без виконання будь-якої постанови державного виконавця. Така постанова може бути лише оскаржена в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»; згідно з даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, ще 22.10.2011 під номером № 11636371 було зареєстровано публічне обтяження відповідача щодо всього майна Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго». Таким чином, позивач повинен був при відкритті НКП «Нікопольтеплоенерго» банківського рахунку перевірити наявність публічного обтяження. Тим більше, що банк був обізнаний про те, що відносно НКП «Нікопольтеплоенерго» порушені виконавчі провадження; у відповідності до ст. 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» відповідачем було набуто статус відповідного суб'єкта переказу на підставі договірних відносин щодо розрахунково-касового обслуговування.
Постановами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, винесеними 17.09.2014 р. у справі № 203/5626/14-п та 17.11.2014 р. у справі № 203/5854/14-п також була встановлена законність вимог державного виконавця відділу. Як наслідок, Кіровським районним судом м. Дніпропетровськ було визнано винними начальника Нікопольського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 та голову правління ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 188-13 КУпАП, - невиконання законних вимог державного виконавця.
Постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровськ, винесені 17.09.2014 р. у справі № 203/5626/14-п та 17.11.2014 р. у справі № 203/5854/14-п, були залишені без змін постановами апеляційного суду Дніпропетровської області, винесеними 23.10.2014 р. у справі № 33/774231/14 та 25.12.2014 р. у справі № 33/774/880/14 відповідно. Згідно зі ст. 294 КУпАП постанови суду апеляційної інстанції у справах про адміністративні правопорушення набирають законної сили негайно, є остаточними та оскарженню не підлягають.
Отже, належних та допустимих доказів, які б обґрунтовували доводи позивача щодо відсутності підстав у державного виконавця для винесення оскаржуваної вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» не надано, такі обставини також не встановлені і під час розгляду справи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога від 22.08.2014 № 02.14/16032 прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням усіх обставин, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши всі наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У позові Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Іщук