ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 грудня 2016 року № 826/5489/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів: Іщука І.О., Шулежка В.П. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомМіністерства оборони України
до третя особаДержавної аудиторської служби України Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська торгово-будівельна група»
провизнання протиправним положення акту ревізії №08-21/16 від 29.08.2013р. та скасування вимоги в частині,
Міністерство оборони України (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної аудиторської служби України (далі по тексту - відповідач), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгово-будівельна група» про:
- визнання протиправним положення акту ревізії відповідача від 29.08.2013р. №08-21/16 в частині щодо визначення конкурсною комісією Міністерства оборони України з відбору пропозицій щодо закупівлі квартир на умовах пайової участі переможця конкурсу ТОВ «Українська торгово-будівельна група» такою, що завдала збитки Державному бюджету України на загальну суму 1746,1тис. грн.;
- визнання незаконною та скасування п. 3 вимоги від 10.10.2013р. №08-14/1530, прийнятої на підставі акту від 29.08.2013р. №08-21/16 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України за 2011 - 2012 роки та завершений звітний місяць 2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю вищевказаних положень акту ревізії та вимоги.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав їх правомірності.
Представник третьої особи позовні вимоги підтримав.
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України суд дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Державною фінансовою інспекцією України відповідно до п. 2.18 Плану контрольно-ревізійної роботи на ІІ квартал 2013 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України за 2011 -2012 роки та завершений звітний місяць 2013 року, а з питань капітального ремонту військової будівлі у військовому містечку №3 військової частини НОМЕР_1 у м. Староконстянтинові Хмельницької області з 01.06.2006р., за результатами якої 29.08.2013р. складено Акт ревізії №08-21/16.
10 жовтня 2013 року Державною фінансовою інспекцією України складено вимогу №08-14/1530 (далі по тексту - вимога).
Так, п. 3 вимоги встановлено, що на порушення вимог п. 3-4 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011р. №147 та наказу Міністра оборони України від 09.11.2012р. №743, Комісією визнано пропозицію учасника конкурсу за лотом №6 ТОВ «Українська торгово-будівельна група» як найбільш вигідну та надалі укладено договір, в той час, вартість придбаного 1 кв. метра загальної площі запропонованого житла перевищує опосередковану вартість спорудження 1 кв. метра загальної площі житла, визначену наказом Мінрегіонрозвитку від 27.07.2012р. №387, по Миколаївській області, чим завдано збитків Державному бюджету в особі Міноборони на загальну суму 1746,1тис.грн., у зв'язку з чим відповідач вимагає: у порядку встановленому чинним законодавством стягнути із посадових осіб за переліком задокументованим в акті ревізії на ст. 83, які допустили виявлені порушення, кошти у сумі 1746,1тис.грн.
Не погоджуючись з оскаржуваним пунктом вимоги та положеннями акту ревізії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
При вирішенні даної справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини на момент їх виникнення врегульовані нормами Конституції України, Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” від 26.01.1993р. № 2939-XII (далі - Закон № 2939-XII), Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 р. № 550 (далі - Порядок № 550), Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 р. № 310 (далі - Положення № 310).
Відповідно до статті 2 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю” головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Стаття 1 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю” визначає, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до положень пунктів 7, 10, 13 статті 10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю” органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну фінансову інспекцію України (далі - Положення), затверджену указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011, Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства.
Норми підпункт 4 пункту 4 Положення вказують, що Державна фінансова інспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до пункту 6 Положення Державна фінансова інспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Наведені правові норми дають підстави вважати, що орган державного фінансового контролю має право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.
Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 16 вересня 2015 року у справі №21-1143а15, від 15 квітня 2014 року у справах №№21-40а14, 21-63а14), від 13 травня 2014 року у справі №21-89а14).
Так, у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1143а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду із позовом про скасування вимоги Інспекції, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та містять зобов'язання відшкодувати збитки.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Як встановлює частина перша статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
З огляду на обов'язковість висновків Верховного Суду України, а також враховуючи, що оскаржувані пункти вимоги стосуються відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, суд приходить до висновку, що вимога Державної фінансової інспекції України в цій частині не створює юридичних наслідків для позивача та не порушує його прав чи інтересів, а відтак, задоволення позову не буде мати на меті їх поновлення.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 10.09.2013р. у справі № 21-237а13, акт перевірки є документом, який лише підтверджує факт проведення перевірки, містить доказову інформацію про виявлені правопорушення та може бути наданий суду під час вирішення спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта і не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.
Акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права та не встановлює конкретні приписи, звернені до окремої особи.
Таким чином, позовну вимогу позивача про визнання протиправним положення акту ревізії відповідача від 29.08.2013р. №08-21/16 в частині щодо визначення конкурсною комісією Міністерства оборони України з відбору пропозицій щодо закупівлі квартир на умовах пайової участі переможця конкурсу ТОВ «Українська торгово-будівельна група» такою, що завдала збитки Державному бюджету України на загальну суму 1746,1тис. грн., суд вважає безпідставною, оскільки акт перевірки - це службовий документ, який стверджує факт проведення перевірки суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства.
Таким чином, позовні вимоги Міністерства оборони України задоволенні бути не можуть.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову Міністерству оборони України відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя І.М. Погрібніченко
Судді: І.О. Іщук
В.П. Шулежко