28 грудня 2016 року справа № 823/1511/16
11 год. 45 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Рідзеля О.А., суддів: Тимошенко В.П., Орленко В.І., - розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання неправомірними дій і рішення, його скасування та зобов'язання вчинити дії, ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання неправомірною та незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
17.10.2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірною та незаконною бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень в особі Генеральної прокуратури України під час розгляду звернення позивача з огляду та підстав: «У зв'язку з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, згідно з п. 3 «Прикінцевих положень» якого, визнано такою, що втратила чинність статтю 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями), положення якої регламентували питання дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, розглянути питання про приведення запису № 16 від 12 березня 1999 року до трудової книжки серії УКР № 1331565 від 17 липня 1985 року про звільнення з посади прокурора Лисянського району Черкаської області на підставі ст. 8, п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, внесеного на підставі наказу Генерального прокурора України від 02 березня 1999 року № 130-К до належної позивачу трудової книжки у відповідність до приписів ст.ст. 1, 3, 8, 21, 22, 43, 68 Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року (з наступними змінами та доповненнями), ст. 48 Кодексу законів про працю України, а також нормативно-правових документів, які регламентують порядок ведення трудових книжок працівників»;
- зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень в особі Генеральної прокуратури України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, згідно з п. 3 «Прикінцевих положень» якого, визнано такою, що втратила чинність статтю 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями), положення якої регламентували питання дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, розглянути питання про перегляд та приведення запису № 16 від 12 березня 1999 року у трудовій книжці серії УКР № 1331565 про звільнення з посади прокурора Лисянського району Черкаської області на підставі ст. 8, п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, внесеного на підставі наказу Генерального прокурора України від 02 березня 1999 року № 130-К до належної позивачу трудової книжки у відповідність до приписів ст.ст. 1, 3, 8, 21, 22, 43, 68 Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року (з наступними змінами та доповненнями), ст. 48 Кодексу законів про працю України, а також нормативно-правових документів, які регламентують порядок ведення трудових книжок працівників», ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2016;
- зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень в особі Генеральної прокуратури України розглянути питання про проведення службової перевірки щодо обставин, пов'язаних з фактом дорожньо-транспортної пригоди, покладені в основу службового розслідування від 29 січня 1999 року, як підстави видання наказу Генерального прокурора України від 02 березня 1999 року № 130-К про звільнення позивача по справі - ОСОБА_1 з посади прокурора Лисянського району Черкаської області на підставі ст. 8, п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, в частині відповідності формулювання підстав звільнення, зазначених у наказі, положенням статті 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, а також статті 8, пункту 5 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-ХІІ, відповідно до положень ч. 3 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ;
- зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень в особі Генеральної прокуратури України розглянути питання про проведення службової перевірки щодо обставин внесення представником третьої особи до належної ОСОБА_1 трудової книжки запису № 16 від 12 березня 1999 року про звільнення з посади за ст. 8 та п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, як підзаконного нормативно-правового акта, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-ХІІ, відповідно до положень ч. 3 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, без посилання на статтю 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, схваленого єдиним законодавчим органом України в конституційний спосіб та з дотриманням процедури, передбаченої приписами ст.ст. 82, 83, 89, 91, 92, 94 Основного Закону України, та вирішити питання щодо його персональної відповідальності, передбаченої законодавством.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в судових рішеннях, що набрали законної сили, підстава, за якою його було звільнено з посади прокурора Лисянського району Черкаської області названа як грубе порушення дисципліни, а в трудовій книжці позивача зазначено - за проступок, що порочить його як працівника прокуратури. Тому, на думку позивача, відповідач зобов'язаний внести зміни до запису в трудовій книжці позивача.
В судове засідання, розгляд якого було призначено на 21 грудня 2016 року, позивач не прибув, надавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому також зазначив, що позовні вимоги та доводи підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача з'явився в означене судове засідання та надав письмові заперечення проти позову, а також заяву про розгляд даної справи в порядку письмового провадження, оскільки у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі.
Розгляд справи розпочато у відкритому судовому засіданні. Однак у зв'язку з прибуттям не всіх осіб, які беруть участь у справі, суд дійшов висновку продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювати фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає про таке.
Наказом Генерального прокурора України від 06.03.1997 року №149К позивач з 12.03.1997 року був призначений на посаду прокурора Лисянського району Черкаської області. Наказом Генерального прокурора України від 02.03.1999 року №130К його звільнено із займаної посади на підставі ст.8 та п.5 ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури України.
У зв'язку з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» в новій редакції від 14 жовтня 2014 року, згідно з положеннями п.3 Прикінцевих положень якого було визнано такою, що втратила чинність ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, положення якої регламентували питання дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників 13.05.2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про скасування наказу Генерального прокурора України від 02.03.1999 року №130К та приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства України.
Листом від 27.05.2016 року №11/4-1450вих-16 відповідач повідомив позивача, що підстав для скасування вищевказаного наказу не вбачається.
Не погоджуючись із наданою відповіддю, в червні 2016 року позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив:
визнати неправомірними дії під час розгляду звернення щодо необхідності приведення положень наказу Генерального прокурора України від 02.03.1999 №130К до вимог Конституції України та Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру»;
зобов'язати розглянути питання щодо перегляду вказаного наказу у зв'язку з необхідністю його приведення до вимог ст.ст. 3, 8, 19, 22, 43, 55, 58, 92, 123, 160 та п.1 Перехідних положень Конституції України та відповідних положень Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» з урахуванням та у контексті з прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону в системному аналізі та ретроспективі застосування положень ст.48 Закону України від 06.10.1991 «Про прокуратуру» у поєднанні з нормами Дисциплінарного статуту прокуратури України від 06.11.1991 під час накладення дисциплінарних стягнень на працівників прокуратури, у т. ч. у вигляді звільнення;
визнати протиправним з моменту його видання та скасування цього наказу з підстав видання на основі нормативно-правового акта, що втратив чинність, та як такого, що не відповідає положенням Конституції України;
зобов'язати відповідача розглянути питання щодо приведення обґрунтування підстав звільнення з посади позивача у відповідність до вимог Конституції України та Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру».
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року у справі №823/802/16, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 29 серпня 2016 року, позовну заяву позивача в частині визнання протиправним з моменту видання та скасування наказу Генерального прокурора України від 2 березня 1999 року №130К з підстав видання на основі нормативно-правового акта, що втратив чинність та як такого, що не відповідає положенням Конституції України залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду та відсутністю підстав для його поновлення.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду в зазначеній справі від 20 липня 2016 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 29 серпня 2016 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.09.2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на судові рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі за його позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій під час розгляду звернення щодо приведення наказу від 2 березня 1999 року №130К до вимог законодавства та зобов'язання вчинити певні дії. В ухвалі Вищого адміністративного суду, зокрема, було зазначено, що підставами прийняття оскаржуваного наказу стали висновки службового розслідування від 29 січня 1999 року дорожньо-транспортної пригоди, скоєної позивачем. Підпунктом першим пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» визначено, що з набранням чинності цим Законом втрачають чинність окремі положення Закону України від 5 листопада 1999 року №1789-XII «Про прокуратуру», у тому числі стаття 48, яка передбачає питання дисциплінарної відповідальності працівників органів прокуратури. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, втрата чинності вказаного закону не передбачає обов'язку відповідача, як державного органу, переглядати раніше прийняті та не оскаржені рішення (накази), які були реалізовані та вичерпали свою дію. Враховуючи зазначені обставини, Вищий адміністративний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що відмовляючи позивачу у скасуванні оскаржуваного наказу відповідач діяв у межах та в спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства.
Разом з тим, на думку позивача, формулювання підстав, з яких його було звільнено з посади прокурора Лисянського району Черкаської області - вчинення проступку, який порочить його як працівника прокурора не відповідають висновкам судів першої та апеляційної інстанції у справі №823/802/16, в яких обставини, що стали причиною для проведення службового розслідування, за результатами якого було проведено звільнення позивача, оцінені як грубе порушення службової дисципліни.
В подальшому 17.09.2016 року позивач звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою, в якій просив розглянути питання про необхідність надання правової оцінки визначенню та формулюванню законних підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності за висновками службового розслідування від 29 січня 1999 року обставин дорожньо-транспортної пригоди, що покладені в основу видання наказу Генерального прокурора України від 02.03.1999 року №130К про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Лисянського району Черкаської області без посилання на положення ст. 48 Закону України від 05.11.1991 року «Про прокуратуру», що втратила чинність та їх відповідності висновкам, викладених у постанові Черкаського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 року, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2016 року у справі № 823/802/16 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.09.2016 року, за результатами якої розглянути питання про приведення формулювання підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності за ст. 8, п.5 ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, зазначених у наказі Генерального прокурора України від 02.03.1999 року №130Л, у відповідності до Основного Закону України від 05.11.1991 року «Про прокуратуру», Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної ради України від 06.11.1991 року, з урахуванням ступеню вини та тяжкості проступку.
В листі начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України від 06.10.2016 року №11/4-66-99 у відповідь за зазначене звернення позивачу було роз'яснено, що, надаючи оцінку діям позивача, які стали підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, Генеральним прокурором України враховано, що незважаючи на оголошення позивачу у 1997 році догану за аналогічне грубе порушення службової дисципліни (самовільне керування службовим автотранспортом та використання його в особистих цілях), належних висновків позивач не зробив і у 1999 році знову скоїв такий же дисциплінарний проступок, в результаті якого службовому автомобілю було завдано значних ушкоджень. Крім того в листі зазначено, що при обранні виду дисциплінарного стягнення також було надано оцінку і подальшим діям позивача, вчиненим з метою укриття факту дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, безпідставному звинуваченню позивачем у скоєнні аварії іншої особи, незаконному використанні під номерними знаками службового транспорту іншого автомобіля, що належав місцевому жителю тощо. Також в листі зазначено, що рішення Черкаського окружного та Київського апеляційного адміністративних судів, на які посилається позивач, не зобов'язують Генеральну прокуратуру України скасувати або змінити наказ Генерального прокурора України від 02.03.1999 року №130К. Таким чином звільнення позивача у 1999 році здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому підстав для скасування або внесення змін до вищеозначеного наказу не вбачається.
Щодо вимоги позивача визнати неналежними та такими, що не відповідають вимогам Основного Закону України та законам України дії відповідача у вигляді твердження про відсутність законних підстав для скасування або внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 02.03.1999 року №130К як таких, що не відповідають фактичним обставинам, викладеним у зверненні позивача про необхідність надання правової оцінки визначенню та формулюванню законних підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності за висновками службового розслідування від 29 січня 1999 року обставин дорожньо-транспортної пригоди, що покладені в основу видання наказу Генерального прокурора України від 02 березня 1999 року №130К про звільнення ОСОБА_1 Володимирорвича з посади прокурора Лисянського району Черкаської області та їх відповідності висновкам, викладеним, відповідно постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 року, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2016 року у справі № 823/802/16 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.09.2016 року, за результатами якої розглянути питання про приведення формулювання підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності за ст. 8, п.5 ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, зазначених у наказі Генерального прокурора України від 02.03.1999 року №130Л, у відповідності до Основного Закону України від 05.11.1991 року «Про прокуратуру», Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної ради України від 06.11.1991 року, з урахуванням ступеню вини та тяжкості проступку суд зазначає наступне.
Враховуючи, що позивач в своїх скаргах на судові рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі № 823/802/16 за його позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним дій під час розгляду звернення щодо приведення наказу від 02.03.1999 року №130К до вимог законодавства та зобов'язання вчинити певні дії зазначив, що твердження суду першої інстанції про наявність у тексті первинного адміністративного позову чотирьох самостійних вимог є помилковим, оскільки зміст позову зводився до зобов'язання суб'єкта владних повноважень в особі Генеральної прокуратури України розглянути питання про приведення запису про звільнення в належній позивачу трудовій книжці у відповідність до вимог законодавства, що є однією розширеною вимогою, суд зазначає про таке.
Частиною 3 статті 48 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною радою України.
Наведена правова норма кореспондується з приписами частини 1 статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року N 1796-XII, якими встановлено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.
Стаття 3 вказаного Статуту визначає, що на підставі статті 48 Закону України «Про прокуратуру» цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.
Відповідно до частини 1 статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Проступок, який ганьбить честь та гідність, порочить працівників прокуратури, - це дія чи бездіяльність, яка хоча і не є злочинною, але за своїм характером несумісна з високим званням прокурора і робить неможливим виконання ним своїх службових обов'язків; грубе порушення загальноприйнятних норм і правил поведінки, що принижує авторитет державної служби - органів прокуратури. Прокурори зобов'язані сприяти підвищенню позитивного іміджу та авторитету органів державної влади і прокуратури, зокрема, дорожити своїм ім'ям та статусом, не допускати та уникати ситуацій, що дискредитують орган держаної влади або ганьбить репутацію прокуратури.
Статтею 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України встановлено, що дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.
Підпунктом першим пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» визначено, що з набранням чинності цим Законом втрачають чинність окремі положення Закону України від 5 листопада 1999 року №1789-XII «Про прокуратуру», у тому числі стаття 48, яка передбачає питання дисциплінарної відповідальності працівників органів прокуратури.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, втрата чинності вказаного закону не передбачає обов'язку відповідача, як державного органу, переглядати раніше прийняті та не оскаржені рішення (накази), які були реалізовані та вичерпали свою дію.
Враховуючи зазначені обставини, Вищий адміністративний суд України, вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги позивача на судові рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі № 823/802/16 за його позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним дій під час розгляду звернення щодо приведення наказу від 02.03.1999 року №130К до вимог законодавства та зобов'язання вчинити певні дії в ухвалі від 08 вересня 2016 року зазначив, що суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що відмовляючи позивачу у скасуванні оскаржуваного наказу відповідач діяв у межах та в спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства.
Тому керуючись вимогами ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суд дійшов про необґрунтованість зазначених вимог позивача.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача розглянути питання про проведення службової перевірки щодо обставин внесення до належної позивачу трудової книжки запису №16 від 12 березня 1999 року про звільнення з посади за ст.8 та п.5. ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, та вирішити питання щодо персональної відповідальності, передбаченої законодавством суд зазначає про таке.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Положеннями Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 №П-278/10, встановлено, що з огляду на вимоги Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства а не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначений законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до абз.2 п.10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Тому, на підставі вищевикладеного та беручи до уваги, що в резолютивних частинах судових рішень у справі № 823/802/16 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним дій під час розгляду звернення щодо приведення наказу від 02.03.1999 року №130К до вимог законодавства та зобов'язання вчинити певні дії відсутні приписи щодо зобов'язання відповідача вчинити буд-які дії, а звернення позивача до відповідача від 17.09.2016 року не містить вимоги провести відповідачем службову перевірку щодо обставин, пов'язаних з фактом дорожньо-транспортної пригоди, покладені в основу службового розслідування від 29 січня 1999 року, як підстави видання наказу Генерального прокурора України від 02 березня 1999 року № 130-К про звільнення позивача по справі - ОСОБА_1 з посади прокурора Лисянського району Черкаської області на підставі ст. 8, п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, в частині відповідності формулювання підстав звільнення, зазначених у наказі, положенням статті 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, а також статті 8, пункту 5 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-ХІІ, відповідно до положень ч. 3 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 41, 72, 128, 160-165, 254-256 КАС України, суд,
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий О.А. Рідзель
Судді В.П.Тимошенко
ОСОБА_2