27 грудня 2016 р. м. Чернівці Справа № 824/923/16-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лелюка О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кіщук О.І.,
представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Вижницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Вижницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позивач, з урахуванням уточнень наданих до позовної заяви в судовому засіданні, просив суд визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Вижницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області №48873-17 від 24 червня 2015 року та корінець податкового повідомлення - рішення №5-17 від 24 червня 2015 року.
В обґрунтування позову вказував, що оскаржуваними рішеннями позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. На думку позивача, податкові повідомлення-рішення №48873-17 від 24 червня 2015 року та №5-17 від 24 червня 2015 року є протиправними оскільки транспортний засіб марки Mercedec-Benz, модель Е 320, 2001 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак CE0122BC, який вперше зареєстрований в Україні в 2007 році не є об'єктом оподаткування згідно статті 267 Податкового кодексу України.
В судовому засіданні представник позивача, надавши пояснення аналогічні тим, що наведені у позові, позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень Вижницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернівецькій області діяла в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно довідки ТОВ "СМ Автодім" Регіональне представництво Daimler AG i Chrysler Int.Corp. у Чернівецькій області №36 від 02 листопада 2016 року автомобіль з номером кузова WDB2100261B323711 був виготовлений 01 лютого 2001 року, дата першої реєстрації 17 лютого 2001 року.
Листом №31/24-2473 від 04 листопада 2016 року Регіональний сервісний центр в Чернівецькій області повідомив позивача про те, що згідно облікових даних Закарпатської регіональної бази ДАІ автомобіль марки Mercedec-Benz, модель Е 320, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак CE0122BC з 2001 року випуску та проходив першу реєстрацію 11 вересня 2007 року.
Зазначено, що 17 серпня 2013 року транспортний засіб марки Mercedec-Benz 250 TD, номер кузова WDB1241261С138834 був переобладнаний на Mercedec-Benz Е 320, номер кузова НОМЕР_1 із збереженням державного номерного знаку CE0122BC.
Вказано, що згідно облікових баз даних НАІС вищевказаний транспортний засіб з моменту першої реєстрації по теперішній час змінював трьох власників.
Згідно листа Регіонального сервісного центру в Чернівецькій області №31/24-2808 від 19 грудня 2016 року автомобіль марки Mercedec-Benz Е 320, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак CE0122BC був зареєстрований за ОСОБА_3
В подальшому, 11 квітня 2015 року на підставі довідки-рахунка №ААЕ122437 від 11 квітня 2015 року вказаний транспортний засіб був перереєстрований на іншого власника.
Як вбачається із матеріалів справи, 24 червня 2015 року Вижницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №48873-17 від 24 червня 2015 року та корінець податкового повідомлення-рішення форми "Ф" №5-17 від 24 червня 2015 року, якими ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.
Як вбачається з обставин справи, оскаржуваними рішеннями контролюючого органу зобов'язано позивача сплатити транспортний податок. Проте останній вказував, що станом на момент винесення оскаржуваних рішень не був власником легкового автомобіля, крім того даний автомобіль не є об'єктом оподаткування транспортним податком.
Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (надалі положення Кодексу використані в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного податкового-повідомлення рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суб'єктами транспортного податку є: 1) фізичні особи, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі; 2) юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі; 3) фізичні та юридичні особи - нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі. Об'єктом же оподаткування є легкові автомобілі, які як використовувалися до 5 років, так і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Згідно підпункту 14.1.251 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.
При цьому підпунктом 14.1.124. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що новий транспортний засіб - транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що транспортний засіб марки Mercedec-Benz, модель Е 320, 2001 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак CE0122BC - вперше був зареєстрований в Україні 11 вересня 2007 року (а.с.11); за позивачем указаний транспортний засіб зареєстрований 17 серпня 2013 року (а.с. 36, 37); 11 квітня 2015 року даний автомобіль перереєстрований на іншого власника (а.с. 36).
Отже, станом на дату винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень (24 червня 2015 року) указаний вище автомобіль використовувався понад 5 років та не був зареєстрований за позивачем.
Відтак, позивач станом на дату винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не був платником транспортного податку, а указаний вище легковий автомобіль не є об'єктом оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України.
При цьому, твердження представника відповідача, надані в обґрунтування правомірності оскаржуваних рішень, про те, що при прийнятті оскаржуваних рішень Вижницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернівецькій області діяла в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, є помилковими, оскільки такі не ґрунтуються на законі та спростовуються наведеними вище положеннями підпункту 14.1.251 пункту 14.1. статті 14, підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України.
За таких обставин, суд приходить до висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та про наявність підстав для їх скасування.
Крім цього, вирішуючи спір суд враховує позицію Вищого адміністративного суду України в аналогічних правовідносинах, викладену, зокрема, в постанові від 30 серпня 2016 року у справі № К/800/8077/16.
Так, відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Поряд з цим, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах варто застосувати рішення Європейського суду з прав людини у справах “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.
Таким чином, позивач не повинен сплачувати транспортний податок згідно оскаржуваних рішень.
Відповідно до частини першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду даної справи відповідач - суб'єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваних позивачем рішень. Його доводи в обґрунтування своїх заперечень спростовуються вищевикладеним.
Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Беручи до уваги положення пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне поряд із скасуванням оскаржуваного позивачем рішення відповідача також визнати його протиправним.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що в даному випадку судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, то на користь позивача необхідно стягнути з Вижницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області судовий збір у розмірі 551,20 грн, сплачений за подання цього позову згідно квитанції №40 від 10 листопада 2016 року.
Керуючись статтями 2, 8, 69, 70, 71, 86, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2015 року №48873-17 та корінець податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 24 червня 2015 року № 5-17 щодо податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб, що прийнято відносно ОСОБА_3.
Стягнути з Вижницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 551,20 грн, сплачений відповідно до квитанції №40 від 10 листопада 2016 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Лелюк
Постанова у повному обсязі складена 28 грудня 2016 року.