08 грудня 2016 року справа № 823/1648/16
м. Черкаси
16 год. 45 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Орленко В.І.,
за участю секретаря - Дудки Г.О.,
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 - за довіреністю,
представника відповідача ОСОБА_3 - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_4, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 18.07.2016 №0001581300 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 368695,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 184347,50 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 18.07.2016 №0001571300 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 368695,00 грн.
- стягнути з Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 витрати на правову допомогу розмірі 3000,00 грн. та судовий збір.
Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, обґрунтовуючи їх тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта камеральної перевірки даних фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування за лютий 2016 року від 29.06.2016 № 74/23-25-13-013, згідно описово-мотивувальної частини якого, позивач, заявивши бюджетне відшкодування ПДВ за сідловий тягач, придбаний ним як фізичною особою-підприємцем, порушив п. 198.3 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування ПДВ за лютий 2016 року в частині 368695,00 грн. ПДВ.
Окрім того, посадовою особою відповідача порушений порядок проведення камеральних перевірок, оскільки згідно з п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України камеральній перевірці підлягає податкова звітність, а не первинні бухгалтерські документи, на підставі яких така звітність була складена. При проведенні камеральної перевірки та, відповідно, досліджуючи лише податкову декларацію контролюючий орган зробив безпідставний висновок про відсутність документів, які підтверджують придбання транспортного засобу для підприємницької діяльності. Будь-яких документів в позивача не витребовували, а з податкової декларації, яку перевіряв контролюючий орган не можна встановити або спростувати обставини на які посилається відповідач в акті перевірки.
Також представники позивача зазначили, що Податковий кодекс України не має жодної норми, яка б забороняла або позбавляла фізичних осіб-підприємців права на податковий кредит та/чи встановлювала право фізичної особи-підприємця на податковий кредит у залежності від ведення обліку основних засобів. Тобто, відсутність встановленого законом обов'язку фізичної особи-підприємця вести облік основних засобів не виключає наявність відповідного права у платника податку користуватись податковим кредитом. Податковий кодекс України не встановлює право на податковий кредит у залежності від того, придбано товар підприємством чи фізичною особою-підприємцем, головне, що було дотримано норми податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Позивач дотримався вимог порядку формування податкового кредиту, що підтверджується належним чином оформленими документами (контрактом №UA/ZAVALKO/1xXF460/09.12.15IB від 09.12.2015, митною декларацією форми МД-2 від 25.02.2016, платіжним дорученням № 127 від 19.02.2016 та від 01.03.2016, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії CXT № 936403 та CXT № 936406). Вищевказані обставини відповідно до статей 193, 198, 200, 201 Податкового кодексу України надають право позивачу на податковий кредит, а тому у податковій декларації з податку на додану вартість від 20.04.2016 №9060273959 ФОП ОСОБА_4 заявив бюджетне відшкодування ПДВ за придбаний транспортний засіб.
Представник позивача зауважив, що реєстрація транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не передбачена законодавством України, тому у свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа-підприємець. При цьому, неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами - підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит за операціями з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені Податковим кодексом України.
Позивач є власником транспортного засобу та нині використовує його у власній господарській діяльності, він має право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого при його придбанні.
Також позивач звертає увагу на те, що ФОП ОСОБА_4 перебуває на загальній системі оподаткування та в порядку, визначеному наказом Міндоходів від 16.09.2016 № 481, веде книгу обліку доходів і витрат. Бухгалтерський облік у фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування полягає саме у веденні книги обліку доходів і витрат, у якій на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
Отже, позивач, заявивши бюджетне відшкодування ПДВ за придбаний сідельний тягач, не порушив норми податкового законодавства, оскільки системний аналіз актів законодавства України свідчить про те, що транспортні засоби, які зареєстровані за фізичною особою вважаються і власністю фізичної особи-підприємця, а тому є його основними фондами і можуть використовуватися у його підприємницькій діяльності та в господарських операціях, що дає правові підстави для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Представник відповідача судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що для цілей формування податкового кредиту з ПДВ позивачеві необхідно вести бухгалтерський та податковий облік, і лише за умови документального підтвердження використання основних засобів в господарській діяльності допускається можливість включення до складу витрат та податкового кредиту фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування.
Окрім того, відповідач зазначив, що якщо фізичні особи-підприємці не ведуть бухгалтерський облік та не можуть обліковувати основні засоби на балансі, визначати їх первісну залишкову вартість, а також частку їх використання саме у господарській діяльності, такі платники не можуть включати до складу витрат та податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені у зв'язку з придбанням (спорудженням) та утриманням основних засобів.
Представник відповідача стверджує, що за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна (товару) у підприємницькій діяльності, позивач не може на підставі податкової накладної/митної декларації включати до складу податкового кредиту суму ПДВ по придбаних транспортних засобах.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець 04.06.1996; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.
29 червня 2016 року посадовою особою Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції проведена камеральна перевірка даних фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, задекларованих у податковій звітності з ПДВ щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування за лютий 2016 року, за наслідками якої складено акт від 29.06.2016 № 74/23-25-13-013 (далі - акт перевірки).
Під час опрацювання декларації використано: податкову звітність з податку на додану вартість за лютий 2016 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 21.03.2016 №9039259530 та уточнюючий розрахунок декларації з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 01.06.2016 №9088327690, Акт камеральної перевірки за лютий 2016 року від 20.04.2016 №49/23-25-13-013); платіжні документи; інформацію комп'ютерних баз та автоматизованих інформаційних систем ДПС: АС «Податковий блок», АС «Співставлення реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Єдиного реєстру податкових накладних».
В акті перевірки встановлено порушення вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено бюджетне відшкодування з ПДВ на суму 368695,00 грн.; та порушення п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_4 зменшується сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 368695,00 грн.
Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивач подав до Черкаської ОДПІ заперечення від 07.07.2016.
Згідно висновку про розгляд заперечень, затвердженого першим заступником начальника Черкаської ОДПІ 14.07.2016, результати акта перевірки залишено без змін.
На підставі акта перевірки, 18 липня 2016 року Черкаською ОДПІ винесено:
- податкове повідомлення-рішення №0001581300 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 368695,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 184347,50 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №0001571300 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 368695,00 грн.
Вважаючи оскаржувані рішення протиправними та такими, що були прийняті з порушенням норм Податкового кодексу України, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
На час виникнення спірні правовідносини були врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.
Підпунктом 14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.п.«а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п.198.2 ст.198 ПК України).
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно п.201.12 ст.201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Аналіз зазначених положень Податкового кодексу України дає суду підстави зробити висновок про те, що до податкового кредиту фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ можуть включатися такі суми, які були нараховані в зв'язку з придбанням основних засобів, за умови їх використання суб'єктом господарювання в своїй господарській діяльності та подальшого документального підтвердження використання таких засобів.
Відповідно до висновків акту перевірки позивача (які представник податкового органу продублював в наданих запереченнях) законодавчих підстав вважати майно, яке знаходиться у приватній власності фізичної особи основними фондами фізичної особи-підприємця, якщо такий громадянин реєструється підприємцем - не передбачено, в зв'язку з чим ФОП ОСОБА_4 неправомірно включено суму ПДВ в розмірі 45000,00грн. за ввезений на митну територію України сідловий тягач DAF, модель ХF 460 FT. Вказані висновки податкового органу суд сприймає критично з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що господарська діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 пов'язана з вантажним автомобільним транспортом, торгівлею іншими автотранспортними засобами, технічним обслуговуванням та ремонтом автотранспортних засобів, а тому, на думку суду, очевидним є факт необхідності придбання позивачем транспортних засобів для забезпечення своєї господарської діяльності.
Частинами 1 та 2 ст.325 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна.
Відповідно до ч.1 ст.320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
З вказаного випливає відсутність обмежень по відношенню до ФОП у праві мати у власності майно, здійснювати суб'єктивні права та нести обов'язки щодо такого майна і одночасно реалізовувати господарську компетенцію щодо володіння та користування таким майном.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.50 ЦК України).
Суд вважає, що оскільки ФОП ОСОБА_4 зареєстрований у встановленому законом порядку, як підприємець та набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності з моменту такої реєстрації, то відповідно має право використовувати належне йому майно в цілях здійснення господарської діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (надалі - Порядок).
Відповідно до абзацу 2 п. 6 зазначеного Порядку, транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Із змісту даної норми вбачається, що транспортні засоби реєструються за їх власниками, в той час, як реєстрація за фізичними особами-підприємцями не передбачена. При цьому, неможливість державної реєстрації транспортних засобів за ФОП не позбавляє права такої особи на податковий кредит з ПДВ внаслідок використання у своїй господарській діяльності транспортних засобів, що зареєстровані за ним, як за фізичною особою. Вказана правова позиція узгоджується з практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 19.04.2016 по справі № К/800/64575/14.
Таким чином, в даному випадку реєстрація сідлового тягача DAF, модель ХF 460 FT, який був придбаний ОСОБА_4, як фізичною особою-підприємцем для використання у своїй господарській діяльності була правомірною, у відповідності до вимог вищевказаного Порядку, здійснена за фізичною особою - ОСОБА_4, що підтверджується відповідним свідоцтвом, оскільки у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу не може зазначатися, як його власник ФОП.
В той же час, реєстрація сідлового тягача DAF, модель ХF 460 FT за фізичною особою - ОСОБА_4 жодним чином не може свідчити про те, що придбаний транспортний засіб не використовується суб'єктом господарювання у своїй діяльності.
При вивченні матеріалів справи суд дослідив копії наступних документів: договорів про перевезення, заявки на перевезення, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття робіт, договорів-заявок, з яких встановив, що ФОП ОСОБА_4 у своїй господарській діяльності - здійснення перевезення вантажним автомобільним транспортом дійсно використовується напівпричеп загальний Н/П-БОРТОВИЙ-Е, марка SCHMITZ, модель SPR 24L, днз СА4453ХО разом із спеціалізованим вантажним сідловим тягачем, марка DAF, модель ХF 460 FT, днз СА1863ВТ.
Представник позивача наголосив, що зазначені документи не були витребувані та використані податковим органом при проведенні камеральної перевірки позивача. Спростувати зазначену обставину представник відповідача в судовому засіданні не зміг.
Отже, оскільки кошти за сідловий тягач DAF, модель ХF 460 FT, в т.ч. ПДВ сплачувались ОСОБА_4, як приватним підприємцем, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень наявних в матеріалах справи, а також беручи до уваги, що позивач є власником даного транспортного засобу, використовує його у своїй підприємницькій діяльності, то з урахуванням вищевказаного має право на включення до податкового кредиту суму ПДВ сплачену при його придбанні.
Відповідна правова оцінка встановленим обставинам справи надана в постанові Черкаського окружного адміністративного суду від 07.10.2016 у справі №823/1274/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Черкаській області, про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Вказане судове рішення набрало законної сили 05.12.2016.
Суд враховує, що відповідно до листа Черкаської митниці ДФС від 11.11.2016 №1211/10/23-70-10-43, за митною декларацією від 25.02.2016 №902050000/2016/001228 оформлено у митному режимі імпорт товар «сідельний тягач марки DAF, модель XR 460 FТ. За вказаною митною декларацією були сплачені митні платежі, у т.ч. податок на додану вартість із ввезених на митну територію товарів у сумі 457695,23 грн.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_4 заявивши бюджетне відшкодування внаслідок придбання зазначених транспортних засобів та механізмів жодним чином не порушив норми Податкового кодексу України, оскільки системний аналіз актів законодавства України та судова практика їх застосування свідчать про те, що транспортні засоби, які зареєстровані за фізичною особою вважаються і власністю ФОП, а тому є його основними фондами і можуть використовуватись у його господарській діяльності та в господарських операціях, що дає правові підстави для віднесення сум ПДВ, сплачених такою особою у ціні товару до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що під час вчинення дій з приводу яких подано позов, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому вимоги ФОП ОСОБА_4 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Крім повернення позивачеві сплаченого ним судового збору в позовній заяві також заявлено клопотання про стягнення з Черкаської ОДПІ на користь ФОП ОСОБА_4 витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00грн.
Стосовно відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
В позовній заяві позивач просить судові витрати позивача на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. покласти на Черкаську ОДПІ та стягнути на користь ОСОБА_4
На підставі ч.1 ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони.
Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.10.2002 у справі №30/63 витрати на правову допомогу при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу згідно з ч.3 статті 90 КАС України встановлюється законом.
Статтею 1 Закону України від 20.12.2011 №4191-VI “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах” передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Отже, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи з часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді та не може перевищувати 580,00 грн. за годину участі представника у таких діях.
З аналізу ч.2 ст.5 КАС України вбачається, що вчинення окремих процесуальних діє є складовою частиною розгляду і вирішення адміністративної справи. Частинами 2-3 ст.122 КАС України встановлено, що судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні, яке проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду.
Згідно з даними журналів судових засідань представник позивача ОСОБА_1 брав участь у судових засіданнях з розгляду цієї справи 30.11.2016 (34 хв.), 08.12.2016 (30 хв.). Участь в інших процесуальних діях він не брав, ознайомлення з матеріалами справи не здійснював.
Тому належною до відшкодування пропорційно витраченому представником часу у судових засіданнях є 618,67 грн., а решта понесених витрат згідно з законом не входить до сум компенсації.
На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 18.07.2016 №0001581300 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 368695,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 184347,50 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 18.07.2016 №0001571300 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 368695,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4. судовий збір за подання цього позову в сумі 3686 (три тисячі шістсот вісімдесят шість) грн. 95 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 618 (шістсот вісімнадцять) грн. 67 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.І. Орленко
Повний текст постанови виготовлений 13.12.2016.