ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 грудня 2016 року № 826/9511/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до відповідача-1Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України
відповідача-2Військової частини НОМЕР_1
проВійськової частини польова пошта НОМЕР_2
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини польова пошта НОМЕР_2 щодо не розгляду рапортів лейтенанта ОСОБА_1 від 20.09.2014 р. та від 23.02.2016 р. про звільнення з військової служби; зобов'язати Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України звільнити лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби за станом здоров'я, про що видати відповідний наказ; судовий збір у розмірі 1102 гри. 42 коп. стягнути з відповідачів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зауважено, що та обставина, що командування не оформило звільнення позивача згідно поданих рапортів від 20.09.2014 р. та від 23.02.2016 p., а також на основі вимог п. 10.10 Наказу МОУ №170 від 10.04.2009 p. та п.240 Положення №1153/2008, не залежить від його волі, а є свідченням бездіяльності посадових осіб військових частин.
Водночас, як наведено у позовній заяві, виходячи з вимог ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 p., спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень. А тому, на переконання позивача, з метою уникнення подальших судових процесів щодо його звільнення з військової служби, правильним та ефективним способом захисту його прав є зобов'язання оперативного командування звільнити позивача з військової служби за станом здоров'я з виданням відповідного наказу.
Справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до вимог КАСУ.
Розглянувши наявні у справі документи та матеріали, взявши до уваги пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
ОСОБА_1 (військове звання, присвоєне наказом МОУ від 08.11.2007 р. №1055, молодший лейтенант юстиції (а.с. 21) мобілізований до лав Збройних Сил України 17.05.2014 р. Дніпродзержинським ОМВК Дніпропетровської області на підставі Указу Президента №454/2014 від 06.05.2014 р. Вказана обставина підтверджується довідкою військового комісаріату від 14.10.2014 р. №723.
В цей же день позивача направлено для проходження військової служби до в/ч пп НОМЕР_2 (39-й Батальйон територіальної оборони, дніпропетровська обл.) на посаді старшого помічника начальника штабу з кадрів і військової частини.
27.06.2014 р. згідно наказу командира в/ч пп НОМЕР_2 №37 позивача направлено для виконання бойових завдань в зону АТО в Донецьку обл. В зоні проведення Антитерористичної операції виконував бойове завдання в проміжок часу з 27.06.2014 р. по 26.08.2014 р.
26.08.2014 р. разом з управлінням батальйону та іншими військовослужбовцями, перебували в базовому таборі в/ч пп НОМЕР_2 в Сгаробешевському районі Донецької області, вийшов з оточення в м. Гуляйполе.
В подальшому позивач направлений у відрядження до Дніпропетровського обласного військового комісаріату з дозволу командира в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 . Факт прибуття ОСОБА_1 , до Дніпропетровського OBK підтверджується відповідною відміткою про прибуття, яка здійснена начальником відділу кадрів військкомату майором ОСОБА_3 .
Як йдеться у позовній заяві, в кінці серпня, перебуваючи у відрядженні в Дніпропетровському ОВК, позивач відчув різке погіршення стану здоров'я, про що усно доповів начальнику медичної частини Вепренцеву.
Так, позивач вибув на лікування до ВМКЦ Південного регіону в м. Одесу на підставі відповідного направлення на лікування з в/ч. При цьому під час перебування на лікуванні у ВМКЦ Південного регіону, на ОСОБА_1 направлено службову та медичну характеристику з в/ч НОМЕР_2 та здійснено направлення вже на проходження BJIK.
Після проходження BЛK 19.09.2014 р. позивача визнано обмежено придатним до військової служби та діагностовано вірусний гепатит «С».
На переконання представника позивача, станом на 19.09.2014 р. ОСОБА_1 за станом здоров'я підлягав звільненню з військової служби на підставі п. 10.10 Наказу МОУ №170 від 10.04.2009 р. «Про твердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Наказ МОУ №170), дострокове звільнення з військової служби офіцерів, які проходять військову службу за призовом здійснюється за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово - лікарської комісії про придатність або обмежену придатність до військової служби.
Так, згідно пояснень представника позивача, прибувши з ВМКЦ Південного регіону до Дніпропетровського ОВК (місця, де позивач перебував у відрядженні та місця, звідки фактично вибув на лікування), на підставі п. 10.10 Наказу МОУ №170 та п. 240 Указу Президента України від 10.12.2008 р. 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби Збройних Силах України» (далі - Положення №1153/2008), позивач намагався через чергового військкомату подати рапорт про звільнення, проте черговий відмовився приймати в ОСОБА_1 будь - які документи, у зв'язку з чим згаданий рапорт, датований 20.09.2014 р., скеровано поштою (а.с. 22-23).
Згідно поштового повідомлення №5190902516206 зазначений рапорт отримано Дніпропетровським ОВК 02.10.2014 р. Однак, даний рапорт на час звернення до суду, як наголошено у позовній заяві, з невідомих причин не розглянуто.
Після цього позивач зв'язався з начальником штабу в/ч та повідомив про те, що рапорт про звільнення з підтверджуючими медичними документами направив поштою, а також про те, що визнаний обмежено придатним до військової служби і у зв'язку з хворобою на вірусний гепатит «С» вимушений продовжити лікування за місцем проживання.
Разом з тим, рішення щодо подальшого проходження позивачем військової служби командуванням не прийнято, всупереч положенням п. 240 Положення «№1153/2008.
На виконання Свідоцтва про хворобу BJIK ВМКЦ Південного регіону №873 від 19.09.2014 р. та виписного епікризу №13565 по позивач почав лікування за власні кошти медичними препаратами «ліволін» та «артихол». Однак хвороба не зникла та почала прогресувати. В листопаді 2014 р. згідно консультативного висновку лікаря-гастроентеролога позивачу рекомендовано проходження курсу противірусної терапії.
Так, у лютому 2015 р. згідно результатів обстеження медичної лабораторії вірусне навантаження вірусу гепатиту «С» на організм збільшилось порівняно з тим, яке фіксувалось у ВМКЦ Південного регіону. У зв'язку з цими обставинами ОСОБА_1 вимушений був звернутися за медичною допомогою до спеціалізованої інфекційної лікарні (Київська міська клінічна лікарня №9).
Як встановлено під час судового розгляду справи, згідно висновків доктора медичних наук, професора ОСОБА_4 , з 20.02.2015 р. розпочато курс противірусної терапії за допомогою закордонних медичних препаратів виробництва США (Пегінтрон 150 мкг та Ребетол 1400 мг) тривалістю 48 тижнів.
Як зауважено у позовній заяві, препаратів «Пегінтрон» та «Ребетол» у ВМКЦ Південного регіону на час лікування позивача не було. Хвороба гепатит «С» згідно Свідоцтва про хворобу №873 від 19.09.2014 p. була пов'язана з проходженням позивачем військової служби, тобто набута в проміжок часу з травня по серпень 2014р. під час несення служби ЗСУ.
При цьому, на думку позивача, ЗСУ в особі ВМКЦ Південного регіону жодним чином не подбало про лікування та одужання позивача, а навпаки було призначено невірне лікування, яке жодним чином не позбавляє організм людини вірусу гепатиту «С». Лікування було здійснено за власні Кошти ОСОБА_1 із з залученням закордонних медичних препаратів.
В листопаді 2014 р. позивачем подано до Міністерства оборони України заяву про надання статусу учасника бойових дій з доданням всіх необхідних документів. Розгляд документів позивача з цього приводу Міністерством оборони України згідно позовної заяви триває з листопада 2014 р. по даний час.
Між тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 р. у справі №826/20594/14 визнано неправомірними дії Міністерства оборони України (в особі відомчої комісії) щодо не розгляду заяви про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 від 01.11.2014 р. та доданих до неї документів та не передачі заяви на розгляд міжвідомчої комісії, а також зобов'язано Міністерство оборони України (в особі відомчої комісії) подати на розгляд міжвідомчої комісії заяву ОСОБА_1 для прийняття рішення щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 .
Як наведено у позовній заяві, з листування із підрозділами ЗСУ (Дніпропетровський ОВК, Південне оперативне командування) ОСОБА_1 з'ясував, що його в жовтні 2014 р. зараховано до списків в/ч НОМЕР_1 на підставі наказів №35 від 15.09.2014 р. та №62 від 30.10.2014 р.
Після цього у лютому 2016 p. позивач подав повторний рапорт про звільнення із додаванням копій необхідних документів на адресу вже відповідно в/ч НОМЕР_1 , у списках якої позивач рахується. Однак будь-яка реакція з боку в/ч НОМЕР_1 на даний рапорт від 23.02.2016 р. відсутня.
Як зауважено представником позивача, останній не може виконувати обов'язки військової служби через незадовільний стан здоров'я, про що свідчать вищевикладені медичні документи. При цьому, на думку позивача спірна ситуація щодо проходження ним військової служби виникла у зв'язку з тим, що рапорт про звільнення з незрозумілих причин, було втрачено військовою частиною НОМЕР_2 , так само, як і було втрачено (або з якихось невідомих причин не отримано) медичні документи ВЛК ВМКЦ Південного регіону.
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо відсутності визначеного законом реагування на рапорти позивача про звільнення з військової служби протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, позивач звернувся за захистом власних прав та інтересів із позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
У зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки у південних і східних регіонах держави внаслідок дальшого втручання Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в державі, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106, статті 112 Конституції України указом в.о. Президента України від 06.05.2014 р. №454/2014 «Про часткову мобілізацію» постановлено:
1. Оголосити та провести часткову мобілізацію (далі - мобілізація).
2. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
3. Мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.
4. Призов військовозобов'язаних, у тому числі резервістів, та поставку транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - в редакції, чинній на дату укладення позивачем контракту).
Строки військової служби визначаються у ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції даної норми, чинній на час призову позивача - 17.05.2014 р.), строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються:
для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, - до 12 місяців;
для матросів і старшин, які проходять строкову військову службу на кораблях, суднах і в берегових частинах бойового забезпечення Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Морської охорони Державної прикордонної служби України, - до 18 місяців;
для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра, - до 9 місяців.
Згідно до ч. 6 цієї статті строк військової служби для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - до 18 місяців.
Нормою ч. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції даної норми, чинній на час призову позивача - 17.05.2014 р.) встановлено, що початком проходження військової служби вважається:
1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;
3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.
Відповідно ж до положень ч. 2 цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Частиною 1 ст. 26 вказаного Закону (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною 2 цієї статті визначено, що звільнення зі служби проводиться:
а) військовослужбовців строкової служби, які вислужили встановлені строки служби, - на підставі Указу Президента України;
б) військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою цієї статті;
в) осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, - на підставах, передбачених частиною сьомою цієї статті;
г) осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - після закінчення встановлених строків військової служби;
ґ) військовослужбовці, призвані на військову службу в особливий період, - у разі оголошення демобілізації у строки, встановлені Президентом України.
Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом, звільняються із служби достроково:
1) військовослужбовці строкової військової служби:
а) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби;
б) за сімейними обставинами - у разі виникнення в них права на відстрочку внаслідок зміни сімейних обставин, а також у разі виникнення обставин, передбачених абзацом четвертим частини першої статті 18 цього Закону;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі;
2) особи офіцерського складу:
а) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;
б) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
в) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України;
г) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку.
Частиною 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в чинній редакції) передбачено, що особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби: б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 9).
Між тим, згідно до п. 10.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 р. №170 (в чинній редакції) (далі - Інструкція №170) особи офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, звільняються з військової служби після закінчення строку військової служби, визначеного частиною сьомою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Дострокове звільнення з військової служби офіцерів, які проходять військову службу за призовом, здійснюється:
за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;
З настанням особливого періоду звільнення осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, здійснюється за підставами, визначеними частиною восьмою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Так, згідно до п. 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців з військової служби на підставах, передбачених пунктом 2 частини третьої, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", здійснюється:
2-1) у військових званнях до капітана включно за всіма підставами (крім звільнення осіб офіцерського складу через службову невідповідність та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) - командувачами військ оперативних командувань.
В той же час згідно до ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в чинній редакції) під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.
Згідно ж до абз. 8 п. 14.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 р. №170 (в чинній редакції) (далі - Інструкція №170) у разі оголошення демобілізації наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення, військовослужбовці, які: були призвані на військову службу в особливий період; були прийняті на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, підлягають звільненню з військової служби за підставою, визначеною пунктом 3 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 р. №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Подібне визначення особливого періоду міститься в ст. 1 Закону України від 06.12.1991 р. №1932-XII «Про оборону України» (в редакції, чинній на час розгляду рапорту позивача), відповідно до якого особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Дія особливого періоду, під час якого згідно п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» допускається продовження строку контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 р. Виконуючим обов'язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, п. 8 якого встановлено, що він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 18.03.2014 р.).
Згідно із п. 3 вказаного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.
А відтак, з огляду на наведене, особливий період настав 18.03.2014 р. та тривав протягом часу мобілізації, строк якої встановлено п. 3 Указу Виконуючого обов'язки Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 р., а саме 45 діб, в період з 18.03.2014 р. по 02.05.2014 р. (45 діб).
06.05.2014 р. Указом Виконуючого обов'язки Президента України №454/2014 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 07.05.2014 р.).
У відповідності до Указу Виконуючого обов'язки Президента України від 06.05.2014 р. №454/2014 тривалість особливого періоду становила 45 діб: з 07.05.2014 р. по 21.06.2014 р.
Указом Президента України від 21.07.2014 р. №607/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 22.07.2014 р. (набрав чинності 24.07.2014 р.), оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, а тому особливий період тривав 45 діб: з 24.07.2014 р. по 07.09.2014 р.
Указом Президента України від 14.01.2015 р. №15/2015 оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 р. набрав чинності 20.01.2015 р.), тому тривалість особливого періоду становила 210 діб: з 20.01.2015 р. по 22.08.2015 р.
Отже, як вбачається з наведеного вище, особливий період в Україні діяв виключно у вказані строки, а саме: з 18.03.2014 р. по 02.05.2014 р.; з 07.05.2014 р. по 21.06.2014 р.; з 24.07.2014 р. по 07.09.2014 р.; з 20.01.2015 р. по 22.08.2015 р.
Зазначений висновок узгоджується із позицією Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 31.05.2016 р. у справі №823/195/16 за позовом ОСОБА_1 до військової частини польова пошта НОМЕР_3 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання звільнити з військової служби, у відкритті касаційного провадження при оскарженні якої відмовлено Вищим адміністративним судом України ухвалою від 12.07.2016 р. № К/800/16944/16.
Таким чином, проаналізувавши встановлені під час судового розгляду обставини справи, а також враховуючи, що фактично позивач обов'язки військової служби не виконує за станом здоров'я з вересня 2014 р., суд, беручи до уваги ненадання відповідачами будь-яких пояснень та/або доказів на спростування вимог позивача, а також відсутність матеріалів, які б підтверджували належний розгляд спірних рапортів, приходить до висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини польова пошта НОМЕР_2 щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 від 20.09.2014 р. та від 23.02.2016 р. про звільнення з військової служби України.
Окрім цього, керуючись ч. 2 ст. 11 КАС України, суд задля належного захисту прав та інтересів позивача вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину польова пошта НОМЕР_2 розглянути належним чином рапорти ОСОБА_1 від 20.09.2014 р. та від 23.02.2016 р. про звільнення з військової служби України відповідно.
В той же час, на думку суду, оскільки фактичний розгляд рапортів позивача згаданими військовими частинами не підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про зобов'язання Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України звільнити лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби за станом здоров'я, про що видати відповідний наказ, є передчасною, а відтак задоволенню не підлягає.
Таким чином, дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позовну заяву задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини польова пошта НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапортів ОСОБА_1 від 20.09.2014 р. та від 23.02.2016 р. про звільнення з військової служби України.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину польова пошта НОМЕР_2 розглянути належним чином рапорти ОСОБА_1 від 20.09.2014 р. та від 23.02.2016 р. відповідно про звільнення з військової служби України.
4. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
5. Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини польова пошта НОМЕР_2 у рівних частинах судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню 20 коп.).
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська