Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" грудня 2016 р.Справа № 922/4124/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Руденко О.О.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком", м.Харків,
до Управління соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації, м.Зміїв Харківської області,
про стягнення 34055,87 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 1990 від 28.12.2015р.);
відповідача - ОСОБА_2 (доручення № 01-62/8580 від 21.12.2016р.);
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Управління соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації 32065,81 грн. залишку невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства, 1475,03 грн. збитків від впливу інфляційних процесів, 515,03 грн. - 3% річних. Позивач також просить стягнути з відповідача 1378,00 грн. судового збору.
У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на те, що у Законі України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатки на надання пільг з послуг зв'язку у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені. Оскільки заборгованість за надані послуги зв'язку не була сплачена Управлінням соціального захисту населення не з його вини та відповідач вживає всіх заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язання щодо сплати заборгованості, на думку відповідача, підстави для його притягнення до відповідальності відсутні, згідно приписів ст. 614 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Позивач у справі - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. № 295, інших законодавчих актів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
15.04.2015р. між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі директора Харківської філії (позивач) та Управлінням соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації (відповідач) було укладено Договір № 18-25/27 про відшкодування витрат на надання підприємством зв'язку пільг населенню.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з жовтня 2015 року по січень 2016 року Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" (позивач) були надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню м.Зміїв та Зміївського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства".
Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).
Згідно пп. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256), встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з Державного бюджету України. Зокрема, пунктом 2 вищевказаної Постанови встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
При цьому, згідно п. 3 Порядку № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
На підставі вищевказаних нормативних актів, відповідач, за рахунок державних субвенцій, зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені позивачем внаслідок надання населенню м.Зміїв та Зміївського району Харківської області послуг зв'язку на пільгових умовах.
Проте, в порушення умов Договору та вищезазначених вимог законодавства і положень Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій від 11.01.2005р. № 20 (в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2015р. № 64 "Про внесення змін до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій"), відповідач не здійснив в повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого станом на 01.01.2016р. у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 32065,81 грн.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 222 Господарського Кодексу України, учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії або звернення до суду.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України, п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідач, який є розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг населення м.Зміїв та Зміївського району Харківської області, зобов'язаний був здійснювати відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення, які проживають на вищезазначеній території, за рахунок державних субвенцій.
При цьому, неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування вказаних вище витрат, понесених позивачем та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання шляхом примусового стягнення.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо відшкодування позивачу наданих пільговій категорії населення послуг зв'язку підтверджується списками громадян, яким були надані послуги зв'язку на пільгових умовах, форма № 2-пільга, зведеним реєстром звіряння за телефонізацію та користування телефонами громадянами пільгових категорій станом на 01.01.2016р., підписаним сторонами та завіреним їх печатками розрахунком заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку та не відшкодованих відповідачем своєчасно.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі №3-28гс12.
У зв'язку з тим, що витрати, понесені позивачем внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення, в сумі 32065,81 грн. не були добровільно відшкодовані відповідачем на момент подачі позову, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 на суму заборгованості було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача 515,03 грн. - 3% річних та 1475,03 грн. інфляційних втрат законними та обґрунтованими.
Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем склав 34055,87 грн., у тому числі: 32065,81 грн. основного боргу, 515,03 грн. - 3% річних та 1475,03 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що заборгованість органів праці та соціального захисту населення з відшкодування витрат на надання послуг на пільгових умовах негативно відображається на фінансовому стані підприємств позивача, що надають загальнодоступні телекомунікаційні послуги (фіксований місцевий телефонний зв'язок), а відповідно, на можливість підтримання у належному стані мереж і ліній зв'язку, враховуючи, що доводи відповідача суперечать вимогам діючого законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 610, 612, 617, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 222 Господарського кодексу України, ст.ст. 87, 89, 102 Бюджетного кодексу України, ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації (63401, Харківська область, м.Зміїв, вул.Залізнична, 61-а; код ЄДРПОУ: 03196446) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" (61002, м.Харків, вул.Іванова, 7/9; р/р 26005010194901 в ПАТ "Альфа-Банк" м.Києва, МФО 300346; код ЄДРПОУ: 25660766) - 32065,81 грн. залишку невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення; збитки від впливу інфляційних процесів у розмірі 1475,03 грн., 3% річних у розмірі 515,03 грн.; витрати з оплати судового збору в розмірі 1378,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 27.12.2016 р.
Суддя ОСОБА_3