Справа № 761/29362/15-к
Провадження №1-кп/761/402/2016
іменем України
21 грудня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду кримінальне провадження № 120151001000102789, внесене до ЄРДР 01.09.2015 року за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Роздільне, Приморського краю, Російської Федерації, громадянина України, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342; ч. 2 ст. 345 КК України,
за участю:
зі сторони обвинувачення:
прокурорів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12
зі сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_13
та
потерпілого ОСОБА_14 ,
органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342; ч. 2 ст. 345 КК України, за наступних обставин.
ОСОБА_8 , будучи раніше притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення умисних кримінальних правопорушень, на шлях виправлення не став та умисно повторно вчинив кримінальні правопорушення при таких обставинах:
01 вересня 2015 року, приблизно о 12 год. 30 хв., ОСОБА_8 , будучи заарештованим Оболонським районним судом м. Києва, знаходився на території прогулянкового двору слідчого корпусу слідчого ізолятора м. Києва № 13 за адресою: м. Київ вул. Дегтярівська, 13, де здійснював планову прогулянку для ув'язнених. Перебуваючи на території прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва, приблизно о 12 год. 30 хв., ув'язнений ОСОБА_8 свідомо порушуючи вимоги ст. 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення», яка регламентує роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення, намагався відчинити двері сусіднього прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва та потрапити до інших ув'язнених. Побачивши протиправні дії ув'язненого ОСОБА_8 , молодший інспектор відділу режиму безпеки СІЗО м. Києва старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_14 , який знаходився поруч з останнім та виконував свої службові обов'язки зробив йому словесне зауваження та попередив про наслідки вчинення останнім протиправних дій. На словесне зауваження ОСОБА_14 , ув'язнений ОСОБА_8 відреагував агресивно, законні вимоги ОСОБА_14 не виконав та діючи умисно, усвідомлюючи, що ОСОБА_14 являється працівником правоохоронного органу та його законні вимоги є обов'язкові для виконання, розпочав чинити опір, який проявлявся в неодноразових спробах відчинити двері та проникнути до сусіднього прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва. Після цього, діючи умисно, ув'язнений ОСОБА_8 нехтуючи законними вимогами ОСОБА_14 , який виконував свої службові обов'язки, намагався руками схопити його за горло, після чого схопив двома руками за його формений одяг та наніс удар кулаком по обличчю, від нанесеного удару ОСОБА_14 отримав тілесні ушкодження у вигляді розсіченої рани нижньої губи, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2494 від 02.09.2015 року відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Окрім цього, 01.09.2015 року, приблизно о 12 год. 30 хв., ОСОБА_8 , будучи заарештованим Оболонським районним судом м.Києва, знаходився на території прогулянкового двору СІЗО м. Києва за адресою: м. Київ вул. Дегтярівська 13, де здійснював планову прогулянку для ув'язнених. Перебуваючи на території прогулянкового двору СІЗО м. Києва, приблизно о 12 год. 30 хв., ув'язнений свідомо порушуючи вимоги ст. 8 Закону України « Про попереднє ув'язнення», яка регламентує роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення, намагався відчинити двері сусіднього прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва та потрапити до інших ув'язнених. Побачивши протиправні дії ув'язненого ОСОБА_8 , молодший інспектор відділу режиму безпеки СІЗО м. Києва старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_14 , який знаходився поруч з останнім та виконував свої службові обов'язки зробив йому словесне зауваження та попередив про наслідки вчинення останнім протиправних дій. На словесне зауваження працівника СІЗО м.Києва ОСОБА_14 , ОСОБА_8 відреагував агресивно та розпочав словесно ображати останнього. На неодноразові прохання ОСОБА_14 припинити вчиняти протиправні дії, ув'язнений ОСОБА_8 , маючи протиправний умисел на умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків наніс кулаком удар в обличчя ОСОБА_14 , спричинивши забійну рану нижньої губи зліва та садно на верхній губі зліва, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2494 від 02.09.2015 року відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. В подальшому протиправні дії ОСОБА_8 , були припинені викликом ОСОБА_14 охорони Київського слідчого ізолятора.
Таким чином, ОСОБА_8 стороною обвинувачення обвинувачується у тому, що він, своїми умисними протиправними діями, які виразилися в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 342 КК України, а також, що він своїми протиправними діями, які виразилися в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, вчинив кримінальне, правопорушення передбачене ч.2 ст.345 КК України.
ОСОБА_8 , свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 342; ч.2 ст.345 КК України не визнав та відмовився давати показання на підставі ст. 63 Конституції України. Разом з тим, під час дослідження письмових доказів, наданих стороною обвинувачення, ОСОБА_8 зазначив, що йому ці докази по завершенні досудового розслідування не відкривалися. Крім того, при виступі в судових дебатах та в останньому слові вказав, що він не може зрозуміти, що саме суд стосовно нього розглядає. Працівник слідчого ізолятору вчинив його побиття, принизивши словесно перед іншими ув'язненими, а потім все перекрутили так, що нібито він спричини тілесні ушкодження останньому.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.
За правилами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на прокурора.
Тобто, обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
Так, на обґрунтування винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342; ч. 2 ст. 345 КК України, сторона обвинувачення, посилається на наступні докази, які в судовому засіданні були безпосередньо досліджені судом, а саме:
показання потерпілого ОСОБА_14 , згідно з якими, він 01 вересня 2015 року приблизно після 12 год. під час несення служби в слідчому ізоляторі, перебував на прогулянковій території, де зачиняв двері одного з прогулянкових двориків. В цей час, ОСОБА_8 намагався через ці двері зайти до іншого прогулянкового дворику. Він декілька разів відштовхнув ОСОБА_8 від дверей, через що між ними виникла словесна суперечка, в тому числі нецензурною лайкою, в ході якої він замахувався ногами та руками, не даючи ОСОБА_8 наблизитись до нього. Під час цієї штовханини, ОСОБА_8 намагався схопити його за формений одяг та коли він відволікся, то отримав від ОСОБА_8 , кулаком удар в ліву частину обличчя, в результаті чого утворилося легеньке розсічення губи. Він не може пояснити, умисно чи з необережності ОСОБА_8 , завдав йому удар;
показання свідка ОСОБА_15 згідно з якими він працює в медичній частині київського слідчого ізолятору та 01 вересня 2015 року прибув для огляду ув'язненого, який в цей час перебував на погулянці та був співкамерником ОСОБА_8 . Коли він оглядав пацієнта, то ОСОБА_8 вийшов до коридору, через відчинені двері. В цей час він почув шум, а потім ОСОБА_8 забіг назад у дворик. При цьому він побачив у ОСОБА_8 пляму на руці, схожу на кров, а у ОСОБА_14 на губі. Він не бачив, що саме відбулося між ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , зі слів останнього ОСОБА_8 завдав йому удар рукою по обличчю;
показання свідка ОСОБА_16 , згідно з якими, він утримувався станом на 01 вересня 2015 року у Київському слідчому ізоляторі та знав ОСОБА_17 , як працівника слідчого ізолятору, а ОСОБА_8 , як ув'язненого. Він, був свідком конфлікту між ОСОБА_18 та ОСОБА_8 на прогулянковій території, в ході якого він чув, як останні голосно словесно сперечалися та бачив, як ОСОБА_19 завдавав удари ногами та руками ОСОБА_8 . При цьому він не бачив, щоб ОСОБА_8 , завдав удари ОСОБА_20 . Після конфлікту він бачив ушкодження на губі в ОСОБА_8 зазначив, що перед конфліктом ОСОБА_8 лише спілкувався з ув'язненими в іншому прогулянковому дворику, перебуваючи поблизу огорожі, та не намагався туди потрапити;
дані, що містяться в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 01.09.2015 року, згідно з якими ОСОБА_14 заявив, що 01.09.2015 року приблизно о 12 год. 30 хв., на території прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м.Києва та Київської області за адресою: м.Київ, вул. Дегтярівська, 13, затриманий ОСОБА_8 наніс тілесні ушкодження молодшому інспектору відділу режиму безпеки старшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_14 ;
дані, що містяться у висновку експерта № 2494 від 02.09.2015 року згідно з якими в ході судово-медичної експертизи за матеріалами досудового розслідування внесеного до ЄРДР за № 12015100100010278, у ОСОБА_14 , виявлені наступні тілесні ушкодження: а) забійна рана на фоні крововиливу нижньої губи з ліва; б) садно на фоні крововиливу на верхній губі зліва. Тілесне ушкодження у пункті а) за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6 , але менш ніж 21 добу за критерієм тривалості розладу здоров'я;
дані, що містяться в фотокопії результатів службового розслідування за фактом нападу ув'язненим камери № 73 ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , при проведенні прогулянки на слідчому корпусі молодшого інспектора відділу режиму і безпеки старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_14 , згідно з якими встановлено, що ув'язнений камери № 73 ОСОБА_8 дійсно здійснив напад на молодшого інспектора відділу режиму і безпеки старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_14 , чим злісно порушив режим утримання в Київському слідчому ізоляторі за що покараний в дисциплінарному порядку шляхом поміщення до карцеру;
дані, що містяться у рапорті молодшого інспектора відділу режиму і безпеки старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_14 , згідно з якими 01.09.2015 року він заступив на службу на дільницю забезпечення виводу ув'язнених на прогулянку слідчого корпусу. Приблизно о 12 год. 30 хв. при проведенні прогулянки камер № 73 в прогулянковому дворі № 21 ув'язнений ОСОБА_8 намагався самостійно вийти з прогулянкового двору на зауваження не реагував висловлювався нецензурною лайкою, після чого наніс йому удар кулаком в обличчя;
дані, що містяться у рапорті фельдшера медичної частини Київського СІЗО ОСОБА_21 від 01.09.2015 року, згідно з якими, о 12 год. 15 хв., його було викликано на прогулянкові дворики слідчого корпусу, де при медичному огляді ОСОБА_8 було виявлено в останнього розсічену рану кисті правої кінцівки, про що складено медичну довідку. Також на прогулянковому дворику ним був оглянутий співробітник слідчого СІЗО відділу режиму безпеки ОСОБА_14 в якого було виявлено розсічену рану нижньої губи, про що складено медичну довідку;
дані, що містяться у копії витягу з наказу № 490/с-пр від 23 липня 2014 року згідно з якими, призначено старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_14 молодшим інспектором 1-ої категорії відділу режиму і безпеки Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, звільнивши його з посади молодого інспектора, звільнивши його з посади інспектора 1-ої категорії відділу режиму і охорони Київського слідчого ізолятору;
дані, що містяться у фотокопії присяги працівника органів Державної кримінально-виконавчої служби України, згідно з якими, ОСОБА_14 19.01.2010 року складено присягу;
дані, що містяться у посадовій інструкції молодшого інспектора відділу режиму і безпеки, який здійснює вивід ув'язнених на прогулянку, згідно з якими, ОСОБА_14 17.08.2015 року ознайомлений з посадовою інструкцією, підпунктом 3.1. якої передбачено, що молодший інспектор користується правами згідно ст. 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України.
Також прокурором в судовому засіданні долучено: фотокопію вимоги ДІАЗ МВС України м. Києва на ім'я ОСОБА_8 , фотокопію анкети заарештованого на ім'я ОСОБА_8 , фотокопію форми 1 на ім'я ОСОБА_8 , характеристику на ув'язненого ОСОБА_8 , довідку про заохочення і стягнення ув'язненого ОСОБА_8 .
Суд, безпосередньо, всебічно, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, прийшов до висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки вони як самі по собі, так і в сукупності, прямо чи не прямо не підтверджують, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується ОСОБА_8 .
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
Так, відповідальність за ч. 2 ст. 342 КК України настає, зокрема, за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, а за ч. 2 ст. 345 КК України. - зокрема, за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Як встановлено з показань потерпілого ОСОБА_14 , 01 вересня 2015 року під час здійснення прогулянки ув'язнених, він декілька разів відштовхнув ОСОБА_8 від дверей іншого прогулянкового дворику, через що між ними виникла словесна суперечка, в тому числі, нецензурною лайкою, в ході якої він замахувався ногами та руками, не даючи ОСОБА_8 наблизитись до нього. Під час цієї штовханини він отримав від ОСОБА_8 кулаком удар в ліву частину обличчя. Він не може пояснити, умисно чи з необережності ОСОБА_8 завдав йому удар.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 повідомили, що вони не були очевидцями того, як обвинувачений ОСОБА_8 завдав потерпілому ОСОБА_14 удар. При цьому, свідок ОСОБА_16 вказав про те, що він бачив, як ОСОБА_14 завдавав удари ногами та руками ОСОБА_8 .
Тобто, показаннями свідків не підтверджуються показання потерпілого ОСОБА_14 стосовно обставин отримання ним від ОСОБА_8 удару кулаком в обличчя.
Крім того, згідно висунутого обвинувачення ОСОБА_8 , потерпілим від дій інкримінованих останньому є ОСОБА_14 .
Натомість в судовому засіданні встановлено, у тому числі із наданих прокурором документів, що потерпілим є ОСОБА_14 .
Даними, що містяться у висновку експерта № 2494 від 02.09.2015 року встановлено, що при судово-медичній експертизі у ОСОБА_14 виявлено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у вигляді забійної рани на фоні крововиливу нижньої губи зліва.
Також, дані рапорту фельдшера медичної частини Київського СІЗО ОСОБА_21 від 01.09.2015 року свідчать про те, що ним на прогулянковому дворику був оглянутий співробітник Київського СІЗО відділу режиму і безпеки ОСОБА_14 , в якого було виявлено розсічену рану нижньої губи, про що складено медичну довідку. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що був оглянутий ОСОБА_14 .
Таким чином, дані, що містяться у згаданих вище документах не підтверджують заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 обвинуваченим ОСОБА_8 , а тому не можуть бути належними доказами винуватості останнього в розумінні ст. 85 КПК України.
Крім того, з урахуванням змісту показань потерпілого ОСОБА_14 , свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не можна дійти висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_8 , діючи умисно вчинив опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, а також умисно заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження.
Також показання потерпілого ОСОБА_14 про обставини завдання йому удару кулаком обвинуваченим ОСОБА_8 , не підтверджуються об'єктивними доказами, які можуть бути визнані належними та допустимими на підставі чинного кримінального процесуального закону.
Більше того, фактичні обставини кримінальних правопорушень, що інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_8 згідно з обвинувальним актом, не підтверджуються ані показаннями потерпілого ОСОБА_14 , ані свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а також відомостями, що містяться у документах, наданих прокурором та безпосередньо досліджених судом.
Так, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження такі фактичні обставини про які зазначено в обвинувальному акті, а саме, що ОСОБА_8 на зауваження ОСОБА_14 відреагував агресивно, законні вимоги останнього не виконав, намагався руками схопити його за горло, після чого схопив двома руками за його формений одяг та наніс удар кулаком в обличчя, тощо.
Звертає на себе увагу і той факт, що прокурором в судовому засіданні не доведено належне виконання вимог ст. 290 КПК України щодо надання підозрюваному ОСОБА_8 доступу до матеріалів досудового розслідування.
Так, у протоколі про надання підозрюваному ОСОБА_8 доступу до матеріалів кримінального провадження від 09.09.2015 року зазначено, що слідчий надав підозрюваному доступ до матеріалів досудового розслідування № 12015100100010278 в підшитому і пронумерованому стані в одному томі на 100 аркушах.
Разом з тим, прокурором не надано опис матеріалів досудового розслідування, доступ до яких був наданий підозрюваному 09.09.2015 року, а сам обвинувачений ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечив факт надання йому доступу до тих документів, які надані прокурором в обґрунтування його винуватості.
Таким чином, за відсутності відповідного опису матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100100010278, неможливо зробити висновок про те, які саме матеріали досудового розслідування були відкриті підозрюваному ОСОБА_8 у процесі надання йому доступу до матеріалів кримінального провадження.
За таких обставин відмітка у протоколі про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваним ОСОБА_8 не може розцінюватись як письмове підтвердження стороні обвинувачення факту надання йому доступу до матеріалів у порядку, передбаченому ч. 9 ст. 290 КПК України, оскільки підозрюваний у протоколі не зазначив найменування матеріалів досудового розслідування, відкритих йому слідчим за дорученням прокурора.
Відкриття матеріалів кримінального провадження з порушенням вимог ч. 9 ст. 290 КПК України прирівнюється до не відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, оскільки в процесі судового розгляду кримінального провадження необхідно вирішувати питання про допустимість кожного окремо взятого доказу, а в разі відсутності даних про те, які конкретно докази були відкриті стороні захисту, вирішити питання допустимості кожного доказу не можливо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у кримінальному провадженні №12015100100010278 стороною обвинувачення не були відкриті матеріали досудового розслідування стороні захисту, а саме, підозрюваному ОСОБА_8 , і в такому разі відповідно до вимог ч. 12 ст. 290 КПК України суд не має права допустити відомості, які містяться в цих матеріалах, як докази.
Отже, зважаючи на викладене, суд не може посилатись у вироку на дані, що містяться в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 01.09.2015 року, у висновку експерта № 2494 від 02.09.2015 року, фотокопії результатів службового розслідування за фактом нападу ув'язненим камери №73 ОСОБА_8 , у рапорті молодшого інспектора відділу режиму і безпеки старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_14 , у рапорті фельдшера медичної частини Київського СІЗО ОСОБА_21 від 01.09.2015 року, у копії витягу з наказу №490/с-пр від 23 липня 2014 року, у фотокопії присяги працівника органів Державної кримінально-виконавчої служби України, у посадовій інструкції молодшого інспектора відділу режиму і безпеки, який здійснює вивід ув'язнених на прогулянку.
Інших, доказів винуватості ОСОБА_8 у висунутому йому обвинуваченні, які були б належними та допустимими, прокурором надано не було.
Таким чином, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у зв'язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, приходить до висновку про необхідність виправдання ОСОБА_8 , оскільки стороною обвинувачення не доведено, що вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Отже з урахуванням викладеного вище, суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_8 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, в яких обвинувачується ОСОБА_8 .
Керуючись ст. ст. 369-371, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_8 визнати невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, та виправдати його у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_8 - з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя