печерський районний суд міста києва
Справа № 757/61498/16-к
23 грудня 2016 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участі особи, що подала скаргу, ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, -
12.12.2016 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана скарга у порядку ст. 303 КПК України, на службову бездіяльність відповідальної особи Генеральної прокуратури Українищодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням від 08.12.2016.
Оскільки ОСОБА_3 відомостей, що дані за заявою від 08.12.2016 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань не отримав, бездіяльність Генеральної прокуратури Українищодо цього факту оскаржено до Печерського районного суду м. Києва.
Особа, що подала скаргу у судовому засіданні вимоги скарги підтримала та просила її задовольнити. Також, ОСОБА_3 повідомив, що листом від 12.12.2016 № 17/7 за підписом заступника начальника відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 повідомлено, що його заяву направлено до прокуратури міста Києва для розгляду відповідно до вимог чинного законодавства.
Представник Генеральної прокуратури Україниу судове засідання не з'явився, про розгляд скарги повідомлявся належним чином, заяви, клопотання або письмові заперечення не були подані, про причини неявки до суду не повідомлено.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з'явившихся осіб, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, приходжу до наступного висновку.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений частиною 1 ст. 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до п.1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
За змістом ч. 1 ст. 214 КПК України, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 години після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 08.12.2016 звернувся до Генеральної прокуратури Україниз заявою про злочин, на думку заявника, суддями апеляційного суду Київської області, яка заява була зареєстрована 08.12.2016 за вх. № 12. Посилаючись на відсутність даних про проведення розслідування, ОСОБА_3 оскаржив бездіяльність щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Листом від 12.12.2016 № 17/7 за підписом заступника начальника відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 ОСОБА_3 повідомлено, що його заяву від 09.12.2016 направлено до прокуратури міста Києва для розгляду відповідно до вимог чинного законодавства, проте слідчий суддя не може прийняти до уваги вказаний лист, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 подав заяву до Генеральної прокуратури України 08.12.2016, яка зареєстрована за вх. 12, що підтверджується вхідним штампом на заяві про злочин, копія якої долучена заявником до матеріалів скарги, а до прокуратури міста Києва направлено заяву від 09.12.2016.
Системний аналіз положень ст.ст. 214, 303 КПК України, свідчить про те, що предметом судового контролю слідчого судді може бути лише бездіяльність слідчого чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто саме заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення є передумовою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні та вказана заява чи повідомлення повинна містити достатні дані про наявність ознак кримінально-караного діяння.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь - які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення.
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Незважаючи на те, що подану заяву ОСОБА_3 вважає «заявою про злочин», остання за своїм змістом та суттю не є повідомленням про злочин, оскільки не містить жодних даних про вчинення кримінального правопорушення суддями апеляційного суду Київської області.
По суті заяви вбачається, що ОСОБА_3 просив внести відомості щодо вчинення на її думку суддями кримінального правопорушення, в результаті його незгоди з постановленим судовим рішенням.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному та касаційному порядку визначеному процесуальним законом.
Незгода з рішенням судів сама по собі не може вказувати на наявність в діях суддів ознак злочину.
Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Відповідно до положення ч. 1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов'язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України.
Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суд/дів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Згідно з положенням ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Це стосується і визначеного ст. 55 Конституції України права на судовий захист. Зниження рівня гарантій незалежності суддів опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист (п. п. 1.2, 1.3, 4.2, 4.3). Аналогічні роз'яснення змісту гарантій незалежності й недоторканності суддів надано у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 р.
Крім того, відповідно до рішення Європейського суд з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає,що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь - яким рішенням суду.
Виходячи з викладеного, слідчий суддя вважає, що скарга є необґрунтованою, тому відмовляє у її задоволенні.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1