Справа № 755/18214/16-ц
"23" грудня 2016 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Київської міської громади в особі Київської міської ради, третя особа Головне управління юстиції у м.Києві про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно,
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Київської міської громади в особі Київської міської ради, третя особа Головне управління юстиції у м.Києві про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно.
Форма і зміст позовної заяви визначена в статі 119 Цивільного процесуального кодексу України, як передбачено нормою даної статті, позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.
Відповідно до положень ч.1 ст.80 Цивільного процесуального кодексу України, ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості, а у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Відповідно до положень ч.1 ст. 32 Цивільного процесуального кодексу України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до декількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
Як роз'яснено у п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі).
Відповідно до частини п'ятої ст.119 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, сплачується судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (551,20 грн.) та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати (6890,00 грн.).
Згідно положень ч.6 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно його долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
Виходячи зі змісту позовної заяви, з позовом до суду звернулись позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, що зумовлює сплату судового збору кожним позивачем окремо пропорційного їх долі виходячи із ціни позову, однак до позову долучено квитанцію про сплату судового збору в розмірі 6890,00 грн та 551,20 грн., де платником зазначено «ОСОБА_3», що не може слугувати належним доказом сплати судового збору, за відсутності доказів сплати судового збору іншими позивачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що дає підстави залишити позов без руху з встановленням строку для усунення недоліків, як це передбачено ч.1 ст.121 Цивільного процесуального кодексу України.
При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: рахунок №31216206700005, МФО №820019, відкритий в ГУ ДКСУ в м. Києва, отримувач УДКСУ у Дніпровському районі м. Києва.
Як роз'яснено у п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року за №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Зокрема, частиною п'ятою статі 119 ЦПК передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Отже, якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору (частина п'ята статі 119 ЦПК), не буде поданий у строк, установлений судом, визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК) або залишення заяви без розгляду (пункт 8 частини першої статі 207 ЦПК).
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 234 та п. 5 ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно закону вони породжують юридичні наслідки.
Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в ст.256 Цивільного процесуального кодексу України.
За нормою частини другої ст.256 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснено у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (з подальшими змінами та доповненнями), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до змісту заявлених вимог, позивачами окремо заявлено вимогу «встановити факт проживання ОСОБА_4 разом із його матір'ю ОСОБА_5, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня її смерті за адресою АДРЕСА_1», разом з тим така категорія справ розглядається в порядку окремого провадження, що зумовлює подання до суду не позовної заяви, а заяви з дотримання вимог 257, 258 Цивільного процесуального кодексу України.
Виходячи із загального обсягу документів, які долучено до позовної заяви, позивачем не долучено докази, які мали підтвердити, що позивачі, як спадкоємці звертались до державної нотаріальної контори та /або до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, наявність інших спадкоємців, які виявили намір прийняти спадщину, чи заведена спадкова справа щодо майна спадкодавця, в тому числі Витяг із Спадкового реєстру, як це передбачено Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595, постанова нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно та/або копію свідоцтва про право власності на спадкове майно, видане спадкоємцям, які прийняли спадщину.
За нормами ст.121 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено наслідки подання позовної заяви, що не відповідає вимогам ст.ст. 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.119, 121 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Київської міської громади в особі Київської міської ради, третя особа Головне управління юстиції у м.Києві про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно залишити без руху, про що повідомити позивачу та надати йому строк для виправлення вказаних недоліків до 30 грудня 2016 року, який не може перевищувати 5 (п'яти) днів з дня отримання ухвали суду.
Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.