Справа № 755/12915/16-ц
"09" грудня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Арапіної Н.Є.
з секретарем Рудь Н.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Свої вимоги мотивували тим, що 06 січня 2016 року ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки «Ліфан» д/н НОМЕР_3 по вул. Алма-Атинська в м. Києві на нерегульованому перехресті рівнозначних доріг не повертаючи ліворуч не надав дорогу автомобілю марки «КІА» д/н НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого відбулася дорожньо-транспортна пригода. 16 березня 2016 року постановою Дніпровського районного суду м. Києва відповідач ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України. Згідно звіту № 4533 про оцінку транспортного засобу від 19 січня 2016 року позивачу завдано матеріальні збитки в результаті пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП у розмірі 36385,85 грн. У зв'язку з чим ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 36 385,85 грн., витрати на проведення оцінки транспортного засобу у розмірі 1037,60 грн., стягнути на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., та стягнути судові витрати.
Позивачі у судове засідання не з'явилися, хоча повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи. Представництво інтересів здійснювала ОСОБА_4
Представник позивачів у судове засідання не з'явилася, хоча повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи. До суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.
Судові повістки про виклик відповідача в судове засідання в порядку ст.76 ЦПК України не вручені з відміткою - "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч.5 ст.74 ЦПК України судова повістка надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
На підставі ст.197 ч.2 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.
За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено наступні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 є власником, а позивач ОСОБА_2 має право керування автомобіля марки «КІА» д/н НОМЕР_4 (а.с.16)
16 березня 2016 року постановою Дніпровського районного суду м. Києва відповідач ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України (а.с. 7).
Відповідно до вимог п.п. 8,9 ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної шкоди.
Згідно ст.1166 ЦК України відшкодування матеріальної шкоди можливо при наявності складу правопорушення: протиправних дій особи, заподіяння шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і наслідками, вини особи, що причинили збиток.
Згідно ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 " Про практику розгляду судами цивільних справ по позовах про відшкодування шкоди" під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична чи особа громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, оперативного чи керування на інших підставах (договір оренди, довіреності і т.п.). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки з зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі. Тому справа розглядається на підставі наявних у справі доказів та у в межах заявлених вимог.
Згідно звіту № 4533 про оцінку транспортного засобу від 19 січня 2016 року позивачу завдано матеріальні збитки в результаті пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП у розмірі 36385,85 грн. (а.с.8-13).
Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Як вбачається з п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Позивачем заявлені вимоги про відшкодування матеріальної шкоди відповідачем у розмірі 36385 грн. 85 коп.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, яка відповідно до вимог ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Встановлені обставини свідчать про наявність підстав щодо відшкодування відповідачем ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 36 385 грн. 85 коп., що є в межах позовних вимог.
Позивачем ОСОБА_2 заявлені вимоги до відповідача про відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн. 00 коп.
Стаття 23 ЦК України передбачає підстави моральної шкоди. Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болі і стражданнях, що особа зазнала в зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою у відношенні його; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з ушкодженням чи знищенням майна; у приниженні честі, достоїнства, а також ділової репутації. Моральна шкода стягується незалежно від стягнення майнової шкоди.
У пункті 3 постанови № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, зокрема, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні відносин з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків. Звідси, потерпілий вважається зазначивши моральну шкоду, якщо він перетерпів душевні страждання у виді негативних змін душевно-психологічного функціонування організму чи фізичні страждання у виді негативних змін біологічного функціонування організму.
При з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ст.1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 " Про практику розгляду судами цивільних справ по позовах про відшкодування шкоди" під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична чи особа громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, оперативного чи керування на інших підставах (договір оренди, довіреності і т.п.). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки з зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до п.7 зазначеної постанови заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Враховуючи роз"яснення, що містяться у п.9 постанови № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з характеру й обсягу фізичних, душевних і психічних страждань, що випробував позивач, тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, часу та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, інших обставин, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості.
Суд дійшов висновку, що діями відповідача ОСОБА_3 спричинені позивачу моральні страждання, які пов»язані з пошкодженням транспортного засобу.
При визначенні розміру відшкодування, керуючись встановленими законом принципами виваженості та розумності, суд визначає у відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5 000,00 грн. В іншій частині позову слід відмовити.
Підлягають задоволенню вимоги про стягнення витрат, пов'язаних з проведенням експертизи у розмірі 1037,60 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 4533 від 19 січня 2016 року та квитанцією № ПН26948 від 20 лютого 2016 року (а.с.14-15).
Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Як вбачається з п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Оскільки проведення автотоварознавчого дослідження є необхідним для визначення розміру матеріального збитку пошкодженого в дорожньо-транспортній пригоді автомобіля, звіт є одним із документів необхідних для отримання відшкодування шкоди, тому оплата вартості експертної оцінки є витратами, які особа понесла для відновлення свого порушеного права. Виходячи з положень ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, входять витрати сторони, пов'язані з проведенням судової експертизи.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
При поданні позовної заяви про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди позивачем сплачено судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. відповідно до положень ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до ст.ст.79, 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача ОСОБА_1 в сумі 551 грн. 20 коп.
При поданні позовної заяви про відшкодування моральної шкоди позивачем сплачено судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. відповідно до положень ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір".
У зв'язку з тим, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволено частково, тому з відповідача підлягає стягнення на користь позивача судовий збір немайнового характеру за подання позовної заяви про стягнення моральної шкоди, виходячи з такого розрахунку.
Загальна сума задоволених вимог позивача складає в розмірі 5000,00 грн. та з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 275 грн. 60 коп.(5000,00 грн. х 100:10000,00 = 50% х 551,20 грн.).
Відповідно до ст.ст.79, 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача ОСОБА_2 в сумі 275 грн. 60 коп.
Керуючись ст.ст. 16, 22, 23,ст.ст. 511,636, 999,1166,1167, 1187,1194 ЦК України, п. 4 постанови № 6 від 27 березня 1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ по позовах про відшкодування шкоди», п.п. 3, 5,7,9 постанови № 4 від 31 березня 1995 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 10, 11, 60, 79, 80, 84, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 223-226 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 36 385 (тридцять шість тисяч триста вісімдесят п"ять) грн. 85 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, у відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, витрати, пов'язані з проведенням експертизи у сумі 1037 (одна тисяча тридцять сім) грн. 60 коп., судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, судовий збір у розмірі 275 (двісті сімдесят пять) грн. 20 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлений 12 грудня 2016 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У разі якщо судове рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Н. Є. Арапіна