22.12.2016 року Справа № 904/6256/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сизько І.А. (доповідач),
суддів: Іванова О.Г., Кузнецової І.Л.,
при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 1613 від 20.12.2016р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. по справі №904/6256/16
за позовом публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до комунального підприємства “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро
про стягнення 8 812 358, 09 грн.
В липні 2016 року публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі ПАТ “НАК “Нафтогаз України”) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до комунального підприємства “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради (далі КП “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради) про стягнення 2 166 695, 24 грн. основного боргу, 4 172 499, 28 грн. інфляційних втрат, 2 181 494, 59 грн. пені та 291 668, 98 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. по справі №904/6256/16 (суддя Рудь І.А.) позов задоволено частково: стягнуто з КП “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради на користь ПАТ “НАК “Нафтогаз України” 2 166 695, 24 грн. основного боргу, 1 088 573, 41 грн. пені, 3 696 568, 85 грн. інфляційних втрат, 291 668, 98 грн. 3% річних та 124 981, 20 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено.
Рішення господарського суду мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №750/14-БО-4/ПТ в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ; доведеністю матеріалами справи позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу та 3% річних; невірним визначенням позивачем при нарахуванні інфляційних втрат періодів нарахування, а при нарахуванні пені за зобов'язаннями лютого, березня та квітня 2016 року не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України; наявністю підстав для зменшення пені на 50% від належної до стягнення.
Не погодившись з рішенням суду, ПАТ “НАК “Нафтогаз України” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. по справі №904/6256/16 в частині зменшення розміру пені на 1 092 921, 18 грн. та в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 475 930, 43 грн., прийняти в цих частинах нове рішення, яким стягнути з КП “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради на користь ПАТ “НАК “Нафтогаз України” 1 092 921, 18 грн. пені та 475 930, 43 грн. інфляційних втрат, в іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. у справі №904/6256/16 залишити без змін.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що при прийнятті рішення господарським судом порушені норми матеріального права, ст. 625 Цивільного кодексу України, та норми процесуального права, ст. 4-2, 22, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України; інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості є фактично понесеними матеріальними втратами кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому інфляційні втрати за операцією купівлі-продажу природного газу охоплюються повною мірою поняттям збитків в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України; вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим; штрафні санкції у вигляді 2 181 494, 59 грн. пені втричі менші за понесені позивачем фактичні збитки у вигляді 4 172 499, 28 грн., а тому застосування в даній справі положень ст. 233 Господарського кодексу України є порушення норм матеріального права, окрім того, ні відповідачем, ні судом жодним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає винятковість даного випадку; з матеріалів справи та самого рішення незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині розміру неустойки; під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача; відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення; ПАТ “НАК “Нафтогаз України” у відповідності до положень листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97-р при здійсненні розрахунку інфляційних втрат використовує методику розрахунку, за якою збільшення суми боргу на індекс інфляції здійснюється за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду буде використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця; використання для розрахунку інфляційних втрат суми боргу без урахування збільшення на індекс інфляції призводить до зовсім інших математичних результатів, які суперечать підходу, встановленому Верховним Судом України та Державною службою статистики України; нарахуванню згідно інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів; оскаржуване рішення не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, винесене з порушенням ст. 610, 611, 617, 625 Цивільного кодексу України.
У відзиві на апеляційну скаргу КП “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” зазначає, що позивачем здійснений невірний розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, не правильно визначені періоди нарахування, та вказує, що судом правомірно зменшено розмір нарахованих санкцій (пені) з урахуванням фінансового становища підприємства відповідача, соціальної важливості підприємства.
У додатковому відзиві на апеляційну скаргу, поданому суду апеляційної інстанції 20.12.2016р., відповідач наголосив на відповідності рішення господарського суду вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначив про невірний розрахунок позивачем інфляційних нарахувань.
22.12.2016р. представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання ПАТ “НАК “Нафтогаз України” було повідомлене належним чином (а.с.158, 160, 164).
За положеннями ст. 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, тому справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи факт належного сповіщення сторін про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в цьому судовому засіданні за відсутності представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
16.12.2013р. між ПАТ “НАК “Нафтогаз України” (продавець) та КП “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” укладений договір купівлі-продажу природного газу №750/14-БО-4/ПТ, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “НАК “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти за оплатити цей природний газ (надалі газ), на умовах договору (п.1.1 договору).
За умовами п. 1.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 24.01.2014р., газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (надалі - споживачам покупця).
В п. 2.1 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 24.01.2014р., сторони узгодили, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня2014 року газ обсягом до 2 926 тис. куб. м. (два мільйона дев'ятсот двадцять шість тисяч куб. м.), у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб. м.):
МісяцьОбсяг МісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсяг
січень632квітень 75липень0жовтень 108
лютий 608травень0серпень0листопад 450
березень479червень0вересень0грудень574
І кв.1 719ІІ кв.75ІІІ кв.0IV кв.1 132
За п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Згідно п. 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість; продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта; акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ; ціна за 1000 куб. м. газу становить 3 459, 00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; податок на додану вартість за ставкою 17%; крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами 265, 10 грн., ПДВ 17% 45, 07 грн., а всього з ПДВ 310, 17грн.; до сплати за 1 000 куб. м. природного газу 3 793, 28 грн., ПДВ 17% 644, 86 грн., всього з ПДВ 4 438, 14 грн. (п. 5.1, п. 5.2 договору).
В п. 6.1. договору сторонами погоджено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі не виконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У п. 9.3 договору сторони узгодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором(строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 11 договору).
Протягом договірного періоду сторони вносили зміни до договору в частині ціни газу, обсягів поставки газу, про що укладали додаткові угоди №1 від 24.01.2014р., №2 від 29.04.2014р., №3 від 16.05.2014р., №4 від 10.09.2014р., №5 від 11.11.2014р. (а.с.26-31).
Додатковою угодою №6 від 12.12.2014р., сторони внесли зміни в п.5.2 розділу 5 договору купівлі-продажу природного газу від 16.12.2013р. №750/14-БО-4/ПТ та виклали його у наступній редакції: “п. 5.2. Ціна за 1000 куб. м. газу становить 5 900, 00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%, податок на додану вартість за ставкою 20%; крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами 325, 60 грн., ПДВ 20% 65, 12 грн., всього з ПДВ 390, 72 грн.; до сплати за 1 000 куб. м. природного газу 6 343, 60 грн., ПДВ 20% 1 268, 72 грн., а всього з ПДВ 7 612, 32 грн.”.
На виконання умов договору позивач протягом січня-грудня 2014р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 12 702 784, 17 грн., про що сторонами підписані акти приймання-передачі природного газу:
- 31.01.2014р. за січень 2014р. на суму 1 758 420, 19 грн. (а.с.33);
- 28.02.2014р. за лютий 2014р. на суму 1 805 704, 47 грн. (а.с.34);
- 31.03.2014р. за березень 2014р. на суму 1 509 158, 65 грн. (а.с.35);
- 30.04.2014р. за квітень 2014р. на суму 559 582, 02 грн. (а.с.36);
- 31.10.2014р. за жовтень 2014р. на суму 759 410, 58 грн. (а.с.37);
- 30.11.2014р. за листопад 2014р. на суму 2 667 602, 08 грн. (а.с.38);
- 31.12.2014р. за грудень 2014р. на суму 3 642 906, 18 грн. (а.с.39).
Зазначені акти без будь-яких зауважень щодо кількості, якості, вартості поставленого природного газу підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково в сумі 10 536 088, 93 грн., сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 2 166 695, 24 грн., що підтверджується довідками бухгалтерії позивача по операціям за рахунком КП “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс”, не заперечується відповідачем.
Доказів погашення решти заборгованості сторонами не надано ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору купівлі-продажу природного газу, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 договору сторони передбачили майнову відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
В ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нарахована відповідачу пеня за загальний період з 15.02.2014р. по 14.07.2015р. в розмірі 2 181 494, 59 грн., інфляційні втрати в сумі 4 172 499, 28 грн. за період з лютого 2014р. по березень 2016р., 291 668,98 грн. 3% річних за загальний період з 15.02.2015р. по 12.04.2016р., розраховані за кожним актом окремо.
Згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013р. №14, з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Господарський суд на підставі аналізу матеріалів справи, умов договору купівлі-продажу природного газу №750/14-БО-4/ПТ від 16.12.2013р., з урахуванням положень статей 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, дійшов вірного висновку про стягнення з КП “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради на користь ПАТ “НАК“Нафтогаз України” 2 166 695, 24 грн. основного боргу та 291 668, 98 грн. 3% річних.
Крім того, господарським судом обґрунтовано здійснено перерахунок пені та визначений її правильний розмір в сумі 2 177 146, 82 грн., оскільки при проведенні розрахунку пені по зобов'язанням відповідача за лютий, березень та квітень 2014р. позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. При цьому, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарським судом обґрунтовано зменшено розмір пені на 50% з присудженням до стягнення з відповідача 1 088 573, 41 грн. пені, враховуючи майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, з урахуванням того, що відповідач не ухиляється від повернення заборгованості позивачу, а в межах наявних коштів здійснює погашення заборгованості перед позивачем.
Стосовно доводів скаржника щодо неправомірного зменшення господарським судом розміру пені слід зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3).
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (зі змінами та доповненнями) передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки за п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди №1) газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями; відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є виробництво та постачання споживачам теплової енергії; прострочення зобов'язання виникло внаслідок відсутності коштів та неприбутковості підприємства; основною причиною порушення зобов'язання відповідачем є велика кредиторська заборгованість, що утворилась через несвоєчасні та здійснені не в повному обсязі платежі за спожиту теплову енергію, а також невідшкодування державою різниці в тарифах, які не покривають витрат відповідача на вироблення теплової енергії; з коштів, отриманих за надані послуги, відповідач здійснює розрахунки з кредиторами.
Згідно балансу (звіту про фінансовий стан) збитки підприємства становлять 160 358 000, 00 грн., в той час як заборгованість перед підприємством складає 43 438 000, 00 грн.; кошти, які містяться на рахунках підприємства необхідні для здійснення оплати за матеріали, потрібні для підтримання в робочому стані опалювальної системи, для оплати за спожиту електроенергію, а також для своєчасної виплати заробітної плати, внесення відрахувань до бюджету, тощо.
Крім того, відповідач сплатив більшу частину заборгованості за природний газ 10 536 088, 93 грн., нараховану відповідно до договору в розмірі 12 702 784,17 грн.
На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобов'язання, значимість підприємства відповідача, містять об'єктивні відомості про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки.
Позивачем не надано належних у розумінні статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів отримання збитків, понесених ним втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.
Посилання скаржника на те, що збитками позивача є понесені інфляційні втрати не приймаються колегією суддів, оскільки інфляційні втрати на суму простроченого боржником грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Проте, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком господарського суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань лише в сумі 3 696 568, 85 грн. із заявлених позивачем до стягнення 4 172 499,28 грн. та вважає необхідним скасувати рішення господарського суду в цій частині, задовольнив позовні вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань частково в сумі 4 075 103,22 грн., з урахуванням невірної позиції в розрахунку інфляційних нарахувань як суду першої інстанції, так і позивача, виходячи з наступного.
Згідно п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті; зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з аналізом практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, здійсненому Верховним Судом України, викладеному в листі від 01.07.2014р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.
Зазначена правова позиція підтверджена Вищим господарським судом України в постанові від 16.08.2016р. по справі №904/815/14.
Враховуючи, що згідно п. 6.1 договору сторонами визначений остаточний розрахунок до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, отже, період розрахунків до 15 числа кожного місяця, то сума боргу має розраховуватись з індексацією за цей місяць, як і було здійснено позивачем, тому господарським судом помилково здійснений перерахунок лише з наступного місяця за місяцем оплати.
При цьому, позиція позивача по нарахуванню суми боргу з урахуванням індексу інфляції на попередню суму боргу з урахуванням індексу інфляції, тобто інфляція на інфляцію, не є вірною, оскільки для обчислення береться заборгованість на момент виникнення, тобто, лише сума боргу за поставлений газ (без додаткових нарахувань), відповідно зменшена на суми оплат відповідача, здійснених у відповідних місяцях.
Відповідно п. 1.14. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, вимоги про сплату пені та передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.
На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти (п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14), а отже й наступні інфляційні нарахування.
Стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суми інфляційних втрат за попередні періоди прострочення, суперечить чинному законодавству, оскільки нараховані позивачем інфляційні втрати за порушення грошових зобов'язань не є основним боргом, відтак і нарахування інфляційних втрат на ці суми є безпідставним.
Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, вимоги п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013р. №14, апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку розрахунку позивача щодо нарахування суми боргу з урахуванням індексу інфляції, вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в цій частині в сумі 4 075 103,22 грн. за період з лютого 2014 року по березень 2016 року, відповідно, здійснивши перерахунок суми судового збору, належної до стягнення з відповідача.
За цих обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. - частковому скасуванню.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. по справі №904/6256/16 скасувати в частині відмови в позові про стягнення 378534,37 грн. інфляційних втрат та 5 678,01 грн. витрат по сплаті судового збору, в зв'язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення господарського суду викласти в наступній редакції:
“Стягнути з комунального підприємства “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради на користь публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 2 166 695, 24 грн. основного боргу, 1 088 573, 41 грн. пені, 4 075 103, 22 грн. інфляційних втрат, 291 668, 98 грн. 3% річних та 130 659, 21 грн. витрат по сплаті судового збору. ”
В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016р. у справі № 904/6256/16 залишити без змін.
Стягнути з комунального підприємства “Транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро на користь публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ 34 896,94 грн. витрат по сплаті судового збору за апеляційною скаргою.
Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд.
Головуючий суддя І.А.Сизько
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя О.Г. Іванов
(Повний текст постанови складений 23.12.2016р.)