"26" грудня 2016 р. Справа № 926/3301/16
За позовною заяву ПАТ “Укрсоцбанк”, м.Київ
до 1.ТОВ “Боянівка Імпекс ЛТД”, м.Чернівці
2.ТОВ “Торговий дім “Боянівка”, м.Чернівці
про визнання договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.05.2014р. недійсним
в межах справи №926/914-б/14
За заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД", м.Чернівці
про банкрутство
Суддя Дутка В.В.
Представники:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 21.12.2015р.
від відповідача 1 - ОСОБА_2, ліквідатор
від відповідача 2 - ОСОБА_3, довіреність від 11.08.2016р.
в засіданні приймав участь представник ТДВ “Інтер-А” ОСОБА_4
СУТЬ СПОРУ: У провадженні господарського суду Чернівецької області перебуває справа про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Боянівка Імпекс ЛТД”.
10.10.2016р. через канцелярію суду надійшла позовна заява ПАТ “Укрсоцбанк” від 10.10.2016р. до ТОВ “Боянівка Імпекс ЛТД” та ТОВ “Торговий дім “Боянівка” про визнання договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.05.2014р. недійсним в порядку ст.ст. 203,215, 216 ЦК України, ст.207 ГК України.
Позов мотивований порушенням оспорюваним правочином порядку задоволення кредиторських вимог, передбаченого ст.ст. 111,112 ЦК України та ст.ст. 60,61 ГК України, і тим самим здійснено вибіркове погашення кредиторських вимог.
Ухвалою від 11.10.2016р. прийнято позовну заяву в межах справи про банкрутство, розгляд позовної заяви призначено на 27.10.2016р.
Ухвалою від 27.10.2016р. відкладено розгляд позовної заяви на 29.11.2016р.
29.11.2016р. господарським судом Чернівецької області отримано відзив ТОВ «Торговий дім «Боянівка» на заяву про визнання недійсним договору, в якому товариство вважає твердження заявника безпідставними, посилаючись на таке. Будь-який правочин, в силу ст. 204 ЦК України, є правомірним. Недійсність правочину може бути встановлена судом виключно у чітко визначених законом випадках. Відтак такий правочин, щоб його визнати недійсним, має суперечити конкретній нормі закону. В даному випадку здійснення з боку TOB «Торговий дім «Боянівка» заліку зустрічних однорідних передбачено законом при тому, що ст.ст. 111 та 112 ЦК України, обмежуючи спрямування юридичною особою, яка ліквідовується, саме грошових коштів, не встановлюють заборон або обмежень на застосування ст. 601 ЦК України та здійснення такого заліку вимог. При цьому позивач не наводить конкретні норми закону, які б були порушені вчиненням спірного правочину або які б встановлювали його нікчемність, що усуває будь-які підстави для визнання правочину недійсним. Відтак, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 ЦК України, навіть в контексті вимог ст.ст. 111, 112 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні. Інших підстав недійсності правочину позивач не наводить.
Ліквідатор у відзиві від 28.11.2016р. вважає, що позовна заява підлягає відхиленню. Зокрема, твердження позивача з приводу заборони здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог в процедурі ліквідації юридичної особи, що проводиться в порядку вимог цивільного законодавства за рішенням власника, на думку ліквідатора, є недоречним, оскільки виключний перелік випадків, в яких не допускається зарахування зустрічних вимог, встановлено ст.602 ЦК України. Позивач не наводить норм закону, які були порушені вчиненням спірного правочину або які б встановлювали його нікчемність, що унеможливлює визнання правочину недійсним.
У судовому засіданні 29.11.2016р. оголошувалась перерва до 07.12.2016р.
Ухвалою від 07.12.2016р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд позовної заяви на 21.12.2016р., витребувано у відповідачів договори цесії 04/02/14-1; 04/02/14-2; 03/02/14-1; 03/02/14-2; 03/02/14-3; 03/02/14-4; 03/02/14-5; 03/02/14-6; 03/02/14-7; 03/02/14-8; 03/02/14-9; 03/02/14-10; 03/02/14-11; 03/02/14-12; 03/02/14-13; 03/02/14-14; 03/02/14-15; 03/02/14-16; 03/02/14-17 укладені між TOB «Боянівка Імпекс ЛТД» та ТДВ «Інтер-А»; докази інформування ТДВ «Інтер-А» про заміну кредитора за договорами цесії 04/02/14-1; 04/02/14-2; 03/02/14-1; 03/02/14-2; 03/02/14-3; 03/02/14-4; 03/02/14-5; 03/02/14-6; 03/02/14-7; 03/02/14-8; 03/02/14-9; 03/02/14-10; 03/02/14-11; 03/02/14-12; 03/02/14-13; 03/02/14-14; 03/02/14-15; 03/02/14-16; 03/02/14-17.
21.12.2016р. представник позивача подав клопотання про здійснення технічної фіксації розгляду справи №926/914-б/14 за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.05.2014р. недійсним.
Представник відповідача 1 подав 21.12.2016р. на вимогу ухвали від 07.12.2016р. договори цесії, лист ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» від 05.02.2016р. №27 про заміну кредитора за договорами цесії.
У судовому засіданні 21.12.2016р. оголошувалась перерва до 26.12.2016р.
26.12.2016р. через канцелярію суду позивач подав клопотання від 26.12.2016р. про витребування доказів у ліквідатора ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» ОСОБА_2
Представник позивача в судовому засіданні 26.12.2016р. просив задовольнити клопотання про витребування доказів. Представник відповідача-1 надав суду акт приймання -передачі погашених векселів від 06.05.2014р. Представник відповідача-2 заперечував проти обґрунтованості клопотання позивача.
Розглянувши у судовому засіданні 26.12.2016р. вказане вище клопотання, суд зазначає таке.
Згідно ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Позивач просить суд витребувати у відповідача- 1 копії документів для встановлення факту зустрічності та однорідності вимог, що є предметом взаємозаліку за оскаржуваним договором, встановлення факту відсутності в них заборони на заміну кредитора за зобов'язаннями (ч.3 ст.512 ЦК України).
Проте, однорідність вимог походить з їхнього матеріального змісту та юридичної природи і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов'язань, як стверджує позивач у своєму клопотанні.
У разі необхідності витребування доказів господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи, про що виносить відповідну ухвалу.
Суд зазначає, що граничний строк розгляду позовної заяви, з урахуванням продовження строку на 15 днів, спливає 27.12.2016р., що унеможливлює відкладення розгляду спору.
Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд вважає, що воно не відповідає вимогам статті 38 Господарського процесуального кодексу України, а отже, не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні представник ПАТ “Укрсоцбанк” просив задовольнити позов. Представники відповідачів просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
06.05.2014р. ТОВ «Торговий дім «Боянівка» (надалі «Сторона-1») та ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» (надалі «Сторона-2») уклали Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог про таке:
Сторона-1 і Сторона-2, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли до згоди на підставі ст.601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог.
Сторони підтверджують, що між ними виникли наступні зустрічні вимоги станом на 06 травня 2014 р.:
Сторона-1 є кредитором Сторони-2 на суму 4351046,73 (чотири мільйони триста п'ятдесят одна тисяча сорок шість) гривень 73 коп. (по договору № ТДБ 05 від 30.04.2013р.) у вигляді права вимоги за простими векселями №№ АА2459614 від 27.05.13, АА2459615 від 28.05.13, АА2459616 від 29.05.13, АА2459617 від 30.05.13, АА2459618 від 31.05.13, АА2639051 від 31.05.13, АА2639052 від 31.05.13, АА2639053 від 31.05.13, АА2639054 від 04.06.13, АА2639055 від 06.06.13, АА2639056 від 07.06.13, АА2639057 від 07.06.13, АА2639058 від 10.06.13, АА2639059 від 10.06.13, АА2639060 від 11.06.13, АА2639061 від 11.06.13, АА2639062 від 12.06.13, АА2639063 від 14.06.13, АА2639066 від 19.06.13, АА2639069 від 26.06.13, АА2639070 від 27.06.13, що пред'явлені до оплати).
Сторона-2 є кредитором Сторони-1 на суму 4365220 (чотири мільйони триста шістдесят п'ять тисяч двісті двадцять) гривень 50 копійок (по договору відступлення права вимоги (цесії) №05/02/14-1 від 05 лютого 2014 року).
Вказані вище зобов'язання припиняються в межах взаємного боргу 4351046,73 (чотири мільйони триста п'ятдесят одна тисяча сорок шість) гривень 73 коп.
З моменту набрання чинності цією Угодою Сторони не є зобов'язаними на суму 4351046,73 (чотири мільйони триста п'ятдесят одна тисяча сорок шість) гривень 73 копійок.
Після підписання цієї Угоди та заліку взаємних грошових зобов'язань заборгованість Сторони-2 перед Стороною-1 договору відступлення права вимоги (цесії) №05/02/14-1 від 05 лютого 2014 року становить 14173,77 (чотирнадцять тисяч сто сімдесят три) гривні 77 коп.
Позивач просить визнати недійсним договір, посилаючись на його невідповідність нормам загального цивільного законодавства, а саме ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України. При цьому позивач стверджує про порушення сторонами договору порядку задоволення кредиторських вимог, передбаченого ст.ст. 111,112 ЦК України та ст.ст. 60,61 ГК України, і тим самим здійснено вибіркове погашення кредиторських вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Підставою для недійсності угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог заявник вказує, що боржник здійснив вибіркове погашення кредиторських вимог у порушення норм ст.ст. 111,112 ЦК України та ст.ст. 60,61 ГК України.
Частиною 3 статті 203 та частиною 1 статті 220 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення щодо зарахування однорідних вимог містяться у статті 601 Цивільного кодексу України, за приписами якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.
В свою чергу, суд відзначає, що у статті 602 Цивільного кодексу України вказано вичерпний перелік підстав, при наявності яких зарахування зустрічних вимог не допускається, зокрема:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
2) про стягнення аліментів;
3) щодо довічного утримання (догляду);
4) у разі спливу позовної давності;
5) в інших випадках встановлених договором або законом.
У даному випадку суд не вбачає підстав для визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки заявником не наведено, а судом не встановлено обставин, якими заборонено здійснювати зарахування зустрічних вимог.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Доводи позивача про порушення укладеним правочином норм ст.ст. 110, 111 Цивільного кодексу України є необґрунтованими з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2014р. загальними зборами ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» прийнято рішення, оформлене протоколом №1/14 про припинення товариства шляхом ліквідації, сформовано ліквідаційну комісію.
Згідно ч. 1 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.
05.02.2014р. в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис про вказане рішення про припинення товариства шляхом ліквідації.
Згідно част. 9 ст.111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.
Проте внаслідок укладення спірної угоди не відбулася виплата грошових сум, а мало місце припинення зобов'язань боржника за рахунок його дебіторської заборгованості шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з одним із його контрагентів, можливість чого у якості однієї з підстав припинення зобов'язання прямо передбачена ст. 601 Цивільного кодексу України.
Наведені вище норми Цивільного кодексу України не забороняють у процедурі самоліквідації юридичної особи укладати правочини з метою припинення зобов'язань боржника шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Будь-яких інших обставин, які б давали підстави для висновку про порушення норм загального цивільного законодавства внаслідок укладення спірної угоди, позивачем у порушення вимог ст. 33 ГПК України не наведено та судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про визнання угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.05.2014р. недійсною не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено тих обставин, з якими законодавець пов'язує визнання у даному випадку договорів недійсними.
Керуючись ст.ст.2, 10, 40 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Відмовити в задоволенні клопотання ПАТ “Укрсоцбанк” від 26.12.2016р. про витребування доказів.
2.Відмовити в задоволені позовної заяви ПАТ “Укрсоцбанк” від 10.10.2016р. про визнання договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.05.2014р. недійсним.
СуддяОСОБА_5