Справа № 201/12659/16-ц
Провадження 2/201/2842/2016
(заочне)
20 грудня 2016 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого: судді - Ходаківського М.П.,
за участі секретаря судового засідання - Максимової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору недійсним, повернення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, -
У вересні 2016 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» (далі - ТОВ «ВАШ АВТО») про визнання договору недійсним, повернення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 23 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» був укладений договір фінансового лізингу № 003046, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу на умовах фінансового лізингу у користування предмет лізингу, а позивач зобов'язується сплачувати лізингові та інші платежі по договору. Позивачем було сплачено адміністративний платіж на рахунок відповідача у сумі 34 000,00 грн. як винагороду за організаційні заходи. При підписанні договору позивач не мав можливості ознайомитися з його умовами, оскільки представник відповідача спонукала позивача швидше підписати договір. Протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий. Відповідач відмовився передавати предмет лізингу, оскільки з моменту сплати адміністративного платежу позивачем не було сплачено 50% від вартості предмета лізингу, комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 34 000,00 грн. є адміністративним платежем. Крім того, договір не передбачає можливості його розірвання з ініціативи лізингодержувача. У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд визнати договір фінансового лізингу № 003046 недійсним, стягнути з відповідача сплачені позивачем кошти у розмірі 34 000,00 грн., 3% річних у розмірі 1 020,00 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 7 000,00 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями указану справу для розгляду автоматизованою системою розподілено судді Черновському Г.В., але у зв'язку із звільненням указаного судді з посади судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська розпорядженням керівника апарату призначено повторний автоматизований розподіл справи, яка згідно із протоколом від 03 жовтня 2016 року передана для розгляду судді Ходаківському М.П.
Ухвалою від 04 жовтня 2016 року суддею Ходаківським М.П. прийнято справу до свого провадження.
Представник позивача надав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку із чим суд вирішив розглянути справу за відсутності відповідача в заочному порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що 23 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» був укладений договір фінансового лізингу № 003046, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу на умовах фінансового лізингу у користування предмет лізингу, а позивач зобов'язується сплачувати лізингові та інші платежі по договору. Відповідно до умов даного договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, а саме автомобіль марки «Great Wall Haval M4» (а.с. 14-25).
Позивачем 23 березня 2016 року було сплачено авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу у розмірі 34 000,00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с. 26, 27). Відповідно до наданих позивачу реквізитів кошти, які вніс позивач на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», є авансовим платежем.
Згідно з умовами договору фінансового лізингу від 08 червня 2016 року авансовий платіж визначено як обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого визначено у Додатку № 1 договору, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця, на умовах договору до моменту передачі предмета лізингу.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг є одним із видів фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом , зокрема ведення державних реєстрів фінансових установ і реєстрів осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг (п.1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»)
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами іяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України. Ліцензія, яка надається для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, не може передаватися третім особам.
Відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) є видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Договір фінансового лізингу № 003046 від 23 березня 2016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ «ВАШ АВТО», після набрання чинності Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» № 222-VIII від 02 березня 2015року, відтак для його укладення відповідач зобов'язаний був попередньо отримати ліцензію на право надання фінансових послуг (послуг з фінансового лізингу), яка у відповідача відсутня. Навіть до набрання чинності Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» № 222-VIII від 02 березня 2015року, здійснення господарської діяльності, яка передбачала фактичне залучення коштів для придбання предмету лізингу, потребувало попереднього отримання ліцензії для здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, яка у відповідача відсутня.
Отже, договір фінансового лізингу укладено відповідачем без відповідного на це дозволу як передбачено Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Крім того суд вважає, що при укладанні оспорюваного договору фінансового лізингу були порушені вимоги, щодо його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628ЦК України.
Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Як вбачається з матеріалів справи, договір фінансового лізингу № 004792 від 14 липня 2016 року не був нотаріально посвідчений.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою до застосування усіма судами України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).
Відповідно до п. 10.5 договору фінансового лізингу у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни.
Згідно з п. 10.13 договору в період строку дії даного договору розмір лізингової плати може індексуватись в залежності від:
-зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця;
-збільшення та/або зменшення податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку;
-переоцінки грошової вартості предмета лізингу, яка спричинена змінами вимог нормативно - правових актів України щодо переоцінки предмета лізингу;
-збільшення та/або зменшення розмірів податків з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та/чи механізмів; в зв'язку зі збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмета лізингу, згідно умов договору поставки на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем за придбання предмета лізингу.
Пунктом 10.15 договору передбачено у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом п'яти календарних днів щ моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів.
Відповідно до п. 10.18 договору у випадку настання істотних змін на кредитно - грошовому ринку України та/або при виникненні процесів, які зумовили зміну валюти резервів Національного банку України та комерційних банків та/або обрання продавцями/постачальниками предметів лізингу за договорами інших грошових еквівалентів зобов'язання ніж долар або євро, сторони дійшли згоди, що грошовий еквівалент виконання лізингоодержувачем зобов'язання в іноземній валюті буде обрано лізингодавцем зіставно із виниклими змінами.
Згідно з п. 12.1 ст. 12 договору № 004615 фінансового лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7. та п. 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавство, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець отримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.
Аналізуючи пункти 10.5, 10.13, 10.15, 10.18, 12.1 договору фінансового лізингу №00004792 можна дійти висновку, що даний правочин по своїй суті спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, що свідчить про суттєву диспозицію між правами та обов'язками сторін, а наявність механізму зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу тільки лізингодавцем слугує лише цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину.
Ураховуючи вищевикладене, у спірному договорі фінансового лізингу наявні підстави для визнання даного договору недійсним через наявність у ньому несправедливих умов, можлива зміна яких зумовить зміну інших істотних положень договору, що заборонено ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
До аналогічних правових висновків дійшов і Верховний Суд України, висловивши свою правову позицію у постанові від 16 грудня 2015 року, справа № 6-2766цс15, яка за правилами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування при розгляді справи судом (судами).
Пленум Верховного Суду України у п. 10 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Ураховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про необхідність застосування в даному випадку реституції та повернення сторін договору до попереднього становища шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачеві передані за недійсним договором кошти (ст. 216 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачені позивачем кошти у розмірі 34 000,00 грн.
Що стосується вимог про стягнення 30% у розмірі 1020 грн., то вона задоволенню не підлягає, оскільки в даному випадку сума у розмірі 34 000 грн. є сумою, яка підлягає поверненню у зв'язку із визнанням спірного правочину недійсним в порядку реституції, а не у зв'язку із простроченням виплати цієї суми, а тому підстав для застосування до цих правовідносин ст. 625 ЦК України немає.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то в цій частині позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р. відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Ураховуючи вищевикладене, беручи до уваги письмові докази, наявні в матеріалах даної цивільної справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 10, 11, 60, 74, 76, 77, 79, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору недійсним, повернення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати недійним договір фінансового лізингу № 003046 від 23 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», із застосуванням наслідків недійсності договору фінансового лізингу № 003046 від 23 березня 2016 року, та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» (код ЄДРПОУ 39733392, місцезнаходження: вул. Шовковична, 42-44, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) суму грошових коштів у розмірі 34 000,00 грн., перерахованих на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» (тридцять чотири тисячі грн. 00 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» (код ЄДРПОУ 39733392, місцезнаходження: вул. Шовковична, 42-44, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) судові витрати у розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві грн. грн. 40 коп.)
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя М.П. Ходаківський