Справа № 201/12562/16-ц
Провадження № 2/201/2827/2016
21 грудня 2016 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Ходаківського М.П.,
за участі секретаря судового засідання - Максимової О.В.,
позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_4 міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання права власності та права на спадщину,-
У вересні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в 1971-1973 роках його батько ОСОБА_6 закінчив будівництво домоволодіння - житлового будинку № 49 по вул. Євпаторійській в м. Дніпрі з господарськими будівлями і спорудами, але не одержав документ про право власності на будинок. 18 вересня 2015 року батько позивача помер. Позивач просив визнати за батьком право власності на будинок, а за ним право на спадщину на домоволодіння, посилаючись на те, що на день відкриття спадщини проживав та був прописаний у будинку разом зі спадкодавцем.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідач позов не визнав з огляду на те, що позивачем не надано жодного правоустановчого документа, крім технічних паспортів на будинок, які видані в різні роки та не характеризують об'єкт нерухомості з точки зору приналежності цього об'єкта в розумінні права, а лише свідчить про його існування як такого із описом його технічних характеристик.
Третя особа просила розглянути справу без її участі, покладалася на розсуд суду.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії ІІ-КИ № 483618 (а.с.50)
27 жовтня 2015 року помер батько позивача - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії I-КИ № 654578, виданим відділом державної реєстрації смерті ОСОБА_4 міського управління юстиції, актовий запис № 8105 (а.с.51).
У померлого ОСОБА_6 також є дочка ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_6), яка письмовою заявою на ім'я нотаріуса відмовилася від спадщини після померлого на користь свого брата ОСОБА_1 - позивача у справі, що підтверджується відповідною заявою, свідоцтвом про народження ОСОБА_8 та свідоцтвом про укладення шлюбу із зміною її прізвища на ОСОБА_7, копією її паспорту (а.с. 43-47).
Згідно із довідкою органу самоорганізації населення - Холмогорського територіального комітету Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради № 646 від 14 грудня 2015 року позивач на момент смерті ОСОБА_6 проживав разом з ним та був зареєстрований за вказаною адресою (а.с.52).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до листа ОСОБА_4 міжміського бюро технічної інвентаризації № 7916 від 17 червня 2016 року станом на 31 грудня 2012 року в матеріалах інвентаризаційної справи за адресою м. Дніпропетровськ вул. Євпаторійська, 49, відомості щодо реєстрації права власності відсутні, останню інвентаризацію цього нерухомого майна проведено 02 квітня 1993 р. та це майно обліковане як самочинно збудоване (а.с. 63). До цього листа додано копію технічної документації на спірне домоволодіння, згідно до якої, усе домоволодіння побудоване самочинно (а.с. 64-66).
Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житлового будинку, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.
Встановлення часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.
Виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва регулювалося, зокрема, положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, а також Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, що містить перелік правоустановчих документів на домоволодіння у містах і селищах міського типу Української РСР, серед яких: нотаріально посвідчені договори про право забудови, складені до видання Указу Президії Верховної Ради УРСР від 14 травня 1949 року "Про внесення змін у законодавство Української РСР у зв'язку з виданням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жилих будинків" ("Відомості Верховної Ради УРСР" 1949 року N 3) та Затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію; рішення виконкому, місцевої Ради депутатів трудящих про відвід земельної ділянки установам, підприємствам і організаціям і про дозвіл цього будівництва та акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) та введення їх в експлуатацію; нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію та ін.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно із ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Частиною 4 ст. 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахуванням роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування". Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
З матеріалів справи вбачається, що спірне домоволодіння батько позивача побудував самочинно. Ніяких документів щодо виділення йому земельної ділянки для цього будівництва, також як і документів щодо його права власності на зведені ним об'єкти нерухомості, позивач не надав. До цього часу будівлі, що належать до спірного домоволодіння не змінили свого правового статусу, про що свідчить відсутність як документа про набуття права власності на домоволодіння, так і документів про відведення земельної ділянки під забудову в порядку, передбаченому нормами чинного на той час Земельного кодексу УРСР, що унеможливлює визнання права власності на будівлю за померлим та права на спадщину за спадкоємцем
Позивач посилається на акти «Міськінвентарбюро» від 20 грудня 1985 року та 02 квітня 1993 року щодо обстеження спірного домоволодіння, яким, на його думку, підтверджується право власності його покійного батька на це домоволодіння, що підтвердили сусіди, які вказали на факт побудови домоволодіння ним особисто за свій рахунок та зі своїх матеріалів на вільній від забудови ділянці та про відсутність будь-яких спорів з цього приводу між сусідами (а.с.18-19).
Але суд не може взяти до уваги ці документи в питанні встановлення права власності померлого на спірне домоволодіння. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в його постанові №6-225цс14 від 28 січня 2015 року, в якій зазначено, що особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку ст. 331 ЦК.
Позивачем надано низку платіжних документів за користування житлово-комунальними послугами за декілька років, що надавалися за вказаною адресою як спадкодавцем, так і позивачем (а.с. 25-40), але суд не може прийняти їх як доказ належності домоволодіння цим особам в розумінні офіційного підтвердження їх права власності на нього, оскільки ці платіжні документи підтверджують лише розрахунки за комунальні послуги, що надавалися за цією адресою із відповідними організаціями.
При здійсненні спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, однак позивачем у цій справі такі вимоги не заявлялися і з огляду на правила ст. 11 ЦПК України судом не розглядалися.
Ураховуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 56, 60, 84, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_4 міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання права власності та права на спадщину відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.П.Ходаківський