79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" грудня 2016 р. Справа № 907/215/16
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Данко Л.С.
розглянув апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс" від 20.10.2016, №8/16-9
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016
у справі № 907/215/16
за первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс", м. Ужгород
до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, с. Кричово Тячівського району
про стягнення 14160,00 грн.
та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, с. Кричово Тячівського району
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс", м. Ужгород
про визнання недійсним договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 35 від 18.07.2014
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України сторонам роз'яснено в попередньому судовому засіданні. Заяв про відвід складу суду не поступало.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016 у справі №907/215/16 (суддя Журавчак Л.С.) відмовлено в задоволенні: 1) первісного позову Приватного акціонерного товариства (надалі - ПрАТ) "Закарпатавтотранс" про стягнення 14160,00 грн. штрафних санкцій з фізичної особи-підприємця (надалі - ФОП) ОСОБА_3; 2) зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про надання послуг автостанцією перевізникові №35 від 18.07.2014. Стягнуто з ПрАТ "Закарпатавтотранс" на користь ФОП ОСОБА_3 3303,00 грн. на відшкодування витрат за проведення судової експертизи.
Оскаржуваним рішенням встановлено факт схвалення відповідачем договору №35 про надання послуг автостанцією перевізникові від 18.07.2014 шляхом прийняття його до виконання, незважаючи на те, що підпис відповідача на договорі йому не належить. Вказаний висновок ґрунтується на: 1) законодавчо встановленому обов'язку укладення договору про надання послуг автостанцією перевізникові; 2) реальному здійсненні відповідачем регулярних рейсів з використанням послуг автостанції, про що свідчать видаткові касові ордери на отримання готівки від реалізації квитків, роздруківка з системи "Сервер даних ВАТ "Закарпатавтотранс" по підприємцю ОСОБА_3 за період з 01.01.2015 по 08.03.2016, реєстр квитково-касових відомостей автостанції "Тячів" за період 18.07.2014 - 31.12.2014. Зважаючи на це, суд зазначив, що договір №35 від 18.07.2014, в розумінні ст.ст. 241, 642 ЦК України, є укладеним. Крім того, до уваги було взято також наявність на договорі відтиску печатки відповідача.
Беручи до уваги вищезазначене та відсутність інших підстав для визнання договору №35 від 18.07.2014 недійсним, суд дійшов висновку, що позовна вимога за зустрічним позовом про визнання договору недійсним не підлягає до задоволення. Водночас, незважаючи на те, що спірний договір був прийнятий відповідачем до виконання, але належним чином не був підписаний, що свідчить про відсутність належного узгодження сторонами наслідків порушення ними зобов'язань та, відповідно, підстав для здійснення нарахувань штрафних санкцій. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що первісна вимога про стягнення нарахованих відповідачу штрафних санкцій у розмірі 14160,00 грн. не підлягає задоволенню.
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ "Закарпатавтотранс" оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі скаржник зазначив наступне: 1) наявність у договорі відтиску печатки відповідача та наступне схвалення відповідачем договору свідчать, на думку позивача, про згоду ФОП ОСОБА_3 з умовами договору, в тому числі і про обізнаність підприємця із наслідками порушення зобов'язань за договором; 2) суд першої інстанції необґрунтовано поклав на відповідача за зустрічним позовом відшкодування витрат на проведення судової експертизи; 3) суд першої інстанції, відмовляючи у зустрічному позові, не вирішив питання про розподіл судових витрат, які поніс відповідач за зустрічним позовом, а саме його витрат на послуги адвоката.
ФОП ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач зазначив про безпідставність та неспроможність аргументів позивача, а також про вірну правову оцінку судом першої інстанції всіх обставин справи.
Сторони не забезпечили явку своїх представників в судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час місце судового розгляду. Зважаючи на те, що до суду не поступало клопотань про відкладення розгляду справи, в матеріалах справи наявно достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті та на те, що сторонами було надано пояснення по суті спору в попередньому судовому засіданні, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без представників сторін.
З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:
20.05.2014 між Тячівською районною державною адміністрацією (організатором) та ФОП ОСОБА_3 (перевізником) було укладено договір №04-10/17 від 20.05.2014 про організацію перевезень пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування, що не виходить за межі території Тячівського району (а.с. 13-14), відповідно до якого організатор надав право перевізнику обслуговувати автобусний маршрут загального користування №320-1 «Тячів - Киричево (через Углю)». Додатком до вказаного договору визначено основні характеристики маршруту.
Відповідно до п.2.2.9 цього договору визначено обов'язок перевізника укласти угоду з керівництвом автостанцій про надання йому відповідних послуг на взаємовигідних умовах.
20.05.2014 Тячівською районною державною адміністрацією затверджено детальний розклад руху приміського автобусного маршруту (а.с. 15), на якому міститься підпис перевізника про ознайомлення.
В матеріалах справи також міститься договір №35 від 18.07.2014 про надання послуг автостанцією перевізникові (а.с. 9-10), відповідно до якого власник автостанції за завданням перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів), комплексу обов'язкових та передбачених законодавством послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття і відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажем проїзних квитків та квитанцій на перевезення багажу, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформування водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" і Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 76. Додатком №1 до договору (а.с. 11) визначено номер і назва рейсу, на який поширюються умови цього договору, а саме: Тячів-Кричево (через Углю), номер рейсу №320-1.
Відповідно до інформації, що міститься у вступній частині договору та в розділі 12 договору, він був укладений між ВАТ «Закарпатавтогаз» (власником автостанції) та ФОП ОСОБА_3 (перевізником). Договір містить підписи та печатки від імені названих сторін.
Відповідно до довідки-витягу з системи "Сервер Даних" ВАТ "Закарпатавтотранс" (а.с. 19-21), перевізник ОСОБА_3 за період з 01.01.2015 по 08.03.2016 допустив 87 запізнень більше 15 хв. та 231 зрив рейсу.
У зв'язку з наведеним позивач направив відповідачу вимогу №333/07-10 від 11.03.2016 (а.с. 16) про сплату 14160,00 грн. штрафних санкцій за вказані порушення. Докази направлення вказаної вимоги містяться в матеріалах справи (а.с. 17). З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав відповідь на вказану вимогу чи здійснював погашення пред'явленої суми штрафних санкцій.
Вказані обставини стали підставою для звернення ПАТ «Закарпатавтотранс» до Господарського суду Закарпатської області із позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_3 14160,00 грн. штрафних санкцій (а.с. 3-5).
Під час розгляду справи в місцевому господарському суді ФОП ОСОБА_3 заявив зустрічний позов до ПАТ «Закарпатавтотранс» про визнання недійсним договору №35 від 18.07.2014 про надання послуг автостанцією перевізникові, на підставі якого йому нараховано штрафні санкції (а.с. 26-28). Як на підставу своїх вимог вказує, що підписи біля прізвища ОСОБА_3 в розділі 12 договору та в додатку № 1 до договору, виконані не ним, а іншою особою.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.06.2016 (а.с. 200-201) у даній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертизи поставлено наступне питання: «Чи виконано підпис на договорі про надання послуг автостанцією перевізникові №35 від 18.07.2014 та в додатку №1 до нього фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 чи іншою особою?».
Висновком №2919 від 27.07.2016 криміналістичної експертизи з дослідження підписів за матеріалами господарської справи №907/215/16 (а.с. 206-207), встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3, розташовані в графах "Перевізник" перед записом "ОСОБА_3." та "Перевізник" ФОП ОСОБА_3 в договорі №35 про надання послуг автостанцією перевізникові від 18.07.2014 та додатку №1 виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне:
Відповідно до ст.32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.
Як було зазначено вище, з метою підтвердження надання позивачем відповідних послуг відповідачу, він покликається на договір №35 від 18.07.2014 про надання послуг автостанцією перевізникові між власником автостанції ПАТ "Закарпатавтотранс" та перевізником ФОП ОСОБА_3
В матеріалах справи наявні також додаткові угоди від 22.08.2014 та від 21.05.2015 до цього договору (а.с. 35, 36), підписані сторонами та скріплені печатками.
Експертизою у даній справі встановлено, що підписи, зроблені у розділі 12 договору та в додатку 1 до договору біля прізвища ОСОБА_3, виконані іншою особою. Також колегія суддів зазначає, що у додаткових угодах містяться візуально подібні підписи від імені ОСОБА_3 до того підпису, який міститься в спірному договорі.
Перевіривши висновок суду першої інстанції про схвалення ФОП ОСОБА_3 спірного договору шляхом прийняття його до виконання та про укладеність спірного договору, колегія суддів погоджується з ним, зважаючи на таке:
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Із положень чинного законодавства вбачається обов'язок власників автостанцій та автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, укласти договір на надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.
Так, відповідно до ч.3 ст.32 Закону України власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.
Більш того, частиною 4 вказаної статті передбачено, що відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.
Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, яке відбулося 17.11.2016, ФОП ОСОБА_3 підтвердив факт здійснення ним автобусних перевезень за маршрутом: Тячів - Кричево (через Углю), номер рейсу №320-1.
Таким чином, з наведеного вбачається: 1) законодавчо встановлений обов'язок внормування відносин між перевізником і власником автостанцій на підставі договору; 2) імперативне правило про обов'язковість відправлення чи прибуття автобусів приміських маршрутів загального користування тільки з автостанцій; 3) визнання ФОП ОСОБА_3 факту здійснення ним автобусних перевезень за маршрутом, обслуговування якого передбачено договорами №04-10/17 від 20.05.2014 та №35 від 18.07.2014.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України в редакції, чинній на момент укладення договору, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
З матеріалів справи вбачається, що у своїй діяльності ФОП ОСОБА_3 використовує печатку, відбитки якої наявні як на спірному договорі, так і на низці інших документів, які наявні в матеріалах справи. ФОП ОСОБА_3 не заперечує того, що відбиток печатки на спірному договорі, є належним. Шляхом візуального дослідження відбитку печатки на спірному договорі на інших документах, наданих самим відповідачем (а.с. 69-70, 98-99, 124, 125), колегія суддів дійшла висновку про їх візуальну тотожність, зважаючи, також, на те, що будь-яких доказів втрати, підробки чи іншого незаконного використання третіми особами печатки всупереч волі ФОП ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
Попри те, що спірний договір від імені ФОП ОСОБА_3 був підписаний іншою особою, з вищенаведених обставин в сукупності, а також зважаючи на те, що відповідач за первісним позовом підтверджує факт укладення та виконання ним договору №04-10/17 від 20.05.2014 про організацію перевезень пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування, що не виходить за межі території Тячівського району, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про схвалення ФОП ОСОБА_3 спірного договору шляхом прийняття його до виконання та про укладеність спірного договору.
З приводу позовних вимог ПрАТ "Закарпатавтотранс" за первісним позовом, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 цього ж Кодексу).
Розділом 4 договору обумовлена відповідальність сторін. Зокрема, пунктом 4.2 договору передбачено, що перевізник зобов'язаний сплатити власникові: 50 грн. - за зрив рейсу у приміському сполученні без відповідного попередження та за відсутності форс-мажорних обставин; 30 грн. - за порушення графіку руху, тобто прибуття на автостанцію (автовокзал), формування відправлення із запізненням, більше ніж на 15 хв., яке не викликане форс-мажорними обставинами або станом дорожнього покриття.
Відповідно до п.4.4 договору, штрафні санкції за договором сплачуються шляхом виставлення вимоги стороною, стосовно якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом 10 робочих днів.
Позивач за первісним позовом, обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення штрафних санкцій за договором №35 від 18.07.2014 покликається лише на довідку-витяг з системи "Сервер Даних" ВАТ "Закарпатавтотранс", а її належність та допустимість доводить з покликанням на договір №7/2011-73 від 19.05.2011 про надання посередницьких послуг з реалізації пасажирських квитків (а.с. 45-46) між ТзОВ «ВПІ-Сервіс» (представником) та ПАТ "Закарпатавтотранс" (виконавцем).
Проте, вказані докази не можуть бути підставою для стягнення з відповідача штрафних санкцій, оскільки: 1) довідка-витяг з системи "Сервер Даних" не може вважатись первинним документом, який підтверджує факт договірного порушення зі сторони ФОП ОСОБА_3 (порушення ним графіку руху чи зрив рейсу): вона не містить інформації про детальні обставини та час вчинених порушень, наявність чи відсутність форс-мажорних обставин та стан дорожнього покриття, не містить підписів ні уповноважених посадових осіб позивача, які виявили відповідні порушення, ні посадових осіб адміністратора комп'ютерної системи "Сервер Даних"; 2) з договору №7/2011-73 від 19.05.2011 вбачається, що його предметом є організація та надання доступу для операцій з продажу автобусних квитків з робочих місць власної мережі кас виконавця на серверах системи «Автовокзал-Сеть». Вказаний договір не містить жодних вказівок на те, що диспетчерський супровід рейсів також здійснюється за допомогою системи «Автовокзал-Сеть», обумовленої цим договором, така вказівка відсутня, також, у договорі №35 від 18.07.2014; 3) з довідки-витягу з системи "Сервер Даних" не можна встановити як самого факту протиправного діяння, так і вини відповідача.
Зважаючи на вищевикладене, первісна вимога про стягнення нарахованих відповідачу штрафних санкцій у розмірі 14160,00 грн. задоволенню не підлягає у зв'язку з її безпідставністю.
З приводу позовних вимог ФОП ОСОБА_3 за зустрічним позовом, колегія суддів зазначає наступне:
Враховуючи схвалення ФОП ОСОБА_3 договору №35 від 18.07.2014 шляхом прийняття його до виконання, недоведеність ФОП ОСОБА_3 тієї обставини що договір №35 від 18.07.2014 не вчинявся, а також зважаючи на те, що відповідно до ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, підстави для визнання недійсним спірного договору №35 від 18.07.2014 відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України - відсутні.
Стосовно заперечень скаржника, які ґрунтуються на неправильному розподілі судом першої інстанції сум судових витрат, то такі частково обґрунтовані щодо витрат на проведення судової експертизи.
Так, експертиза, яка проводилась у справі, стосується розгляду як первісного, так і зустрічного позовів, оскільки у первісному позові договір №35 від 18.07.2014 є підставою для нарахування позивачем за первісним позовом штрафних санкцій, у зустрічному позові - ФОП ОСОБА_3 заперечує факт підписання ним договору № 35 від 18.07.2014.
Зважаючи на відмову в задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів, витрати на за проведення судової експертизи, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на обидві сторони порівну.
Щодо необхідності покладення на позивача за зустрічним позовом витрат, понесених відповідачем за зустрічним позовом, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, то такі твердження скаржника необґрунтовані.
Відповідно до п.6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7, відшкодування цих витрат здійснюється за наявності документального підтвердження цих витрат, зокрема, платіжного доручення чи іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
В якості такого документа ПАТ "Закарпатавтотранс" покликається на квитанцію до прибуткового касового ордеру № 16 від 05.05.2016 на суму 2500,00 грн. (а.с. 57), проте, це квитанція не є достатнім доказом сплати ПАТ "Закарпатавтотранс" вказаних коштів.
Враховуючи норми Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України №637 від 15.12.2004, відповідач за зустрічним позовом, для підтвердження касової операції зобов'язаний надати окрім квитанції до прибуткового касового ордера адвоката, також власний кореспондуючий видатковий касовий ордер та відомості з касової книги.
Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права, проте при його прийнятті судом було невірно здійснено розподіл судових витрат.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, слід покласти на сторони порівну.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс" задоволити частково.
Рішення Господарського суду Закарпатської від 05.10.2016 у справі №907/215/16 змінити в частині розподілу витрат на проведення судової експертизи.
Пункт 3 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:
« 3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Перемоги, 102, код 03113934) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 1651,50 грн. на відшкодування витрат на проведення судової експертизи».
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Перемоги, 102, код 03113934) 757,90 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Господарському суду Закарпатської області видати відповідні накази на виконання даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя Л.С. Данко