79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" грудня 2016 р. Справа № 921/516/16-г/8
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С. М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
ОСОБА_1,
при секретарі судового засідання Фака С.,
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2 (довіреність №14-127 від 13.05.2014);
від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність №389 від 17.10.2016);
розглянув апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ, №14/4-1598 від 02.11.2016,
на рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016, суддя - Гирила І.М.,, у справі № 921/516/16-г/8
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до відповідача Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу", м. Кременець, Тернопільська область,
про cтягнення суми,
рішенням господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 у справі №921/516/16-г/8 позов публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» задоволено частково.
Стягнуто з державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»: 690 292 грн. 39 коп. основного боргу; 134 149 грн. 35 коп. пені; 19 208 грн. 78 коп. - 3% річних; 41 240 грн. 69 коп. - інфляційних нарахувань.
В задоволенні стягнення 134 207,38 грн. пені та 33 207,84 грн. інфляційних нарахувань - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 690 292 грн. 39 коп. основного боргу, мотивоване тим, що відповідач визнав цю суму боргу та це визнання узгоджується із встановленими обставинами по справі.
У відповідності до вимог ст.695 ЦК України за порушення строків грошового зобов'язання із суми основного боргу перевірено нарахування і розмірі 3 відсотків річних, що складає суму 19 208 грн. 78 коп. та інфляційних втрат - 41 240 грн. 69 коп. У відповідності до вимог п. 3 ст. 83 ГПК України судом першої інстанції зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені до 50 % , що склала суму 134 178,37 грн.
В апеляційній скарзі ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (позивач) просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 у справі №921/516/16-г/8 в частині зменшення розміру пені на 134 178,37 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ДП «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 134 178,37 грн. пені, в стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 у справі №921/516/16-г/8 просить залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що місцевий господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені на 50% не врахував інтереси та особливі обставини щодо господарської діяльності позивача, внаслідок чого порушив баланс інтересів сторін, що призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також визнано встановленими недоведені обставини, які маю значення для справи. Посилається апелянт й на неправильне та безпідставне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач (державне підприємство «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу») просить рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 у справі №921/516/16-г/8 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» без задоволення, оскільки відповідачем не враховано, що види забезпечення зобов'язання є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником, шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а пеня - фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання до його виконання, а не засіб безпідставного збагачення.
Також, вказує на те, що місцевим господарським судом дотримано принцип збалансованості інтересів сторін, а позивач безпідставно посилається на те, що відповідачем не надано доказів, які б вказували на наявність виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій.
Судом першої інстанції враховано складний матеріальний стан підприємства та його збитковість, а також враховано п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1156 від 30 грудня 2015 р. «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями», згідно якого збільшено частину чистого прибутку, що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету за відповідний період з 15% до 75%, що зменшує платоспроможність державного підприємства.
В судовому засіданні представник апелянта (позивач) підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 у справі №921/516/16-г/8 в частині зменшення розміру пені на 134 178,37 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ДП «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 134 178,37 грн. пені. В іншій частині рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 просить залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, мотивуючись доводами, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» - без задоволення.
Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 без змін, апеляційної скарги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» - без задоволення.
Судами встановлено, що 25.06.2015 р. між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», надалі продавець/позивач, з однієї сторони, та державним підприємством «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу», надалі покупець/відповідач, з іншої сторони, укладено договір на купівлю-продаж природного газу №15-840-Б (надалі договір) (а.с. 14-18), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ (далі газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ, на умовах договору (п.1.1 р.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.
Згідно п. 2.1 договору, продавець передає покупцеві у період з 01 липня 2015 р. по 31 грудня 2015 року газ в обсязі до 600,600 тис. куб. м (шістсот тисяч шістсот куб. м), у тому числі по місяцях кварталів: липень - 0,200 тис. куб. м, серпень 0,200 тис. куб. м, вересень - 0,200 тис. куб. м, жовтень - 100,000 тис. куб. м, листопад 180,000 тис. куб. м, грудень 320,000 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за договором (далі плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу (пп. 2.1.1 п. 2.1 договору).
Пунктами 3.3-3.4 договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.
Розділом 11 договору встановлено, що останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 липня 2015 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення.
Згідно п. 10.2 договору, усі зміни і доповнення до договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін.
Так, з метою узгодження вартості переданого газу, порядку проведення розрахунків, банківських реквізитів продавця та відповідальності покупця за неналежне виконання зобов'язань, до даного договору було укладено відповідні додаткові угоди №1 від 28.10.2015 р. (а.с.19), №2 від 02.11.2015 р. (а.с.20), №3 від 03.11.2015 р. (а.с.21) та №4 від 25.11.2015 р. (а.с.22).
У відповідності до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, з проведено аналізу, судами встановлено, що між сторонами склалися договірні відносини, що випливають з договору поставки. Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Пунктом 6.2 договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП, та зараховується, як оплата за газ. За наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти із поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.
Сторони погоджуються, що сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості покупця перед продавцем за минулі періоди за договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за договором сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць (п. 6.5 договору).
Додатковою угодою №2 від 02.11.2015 р. до договору сторони змінили, зокрема, редакцію п. 6.2 договору та передбачили, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка покупця на поточний рахунок продавця та зараховується як оплата за газ.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач за період з вересня місяця 2015 р. по грудень місяць 2015 р. включно передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 440,973 тис. м куб. на загальну суму 3 435 856 грн. 52 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями підписаних повноважними представниками сторін актів приймання-передачі природного газу (а.с. 23-26).
Зокрема: - газ, спожитий у вересні місяці 2015 р., оформлений актом приймання-передачі від 30.09.2015 р. на суму 871,20 грн. (а.с. 23); - газ, спожитий у жовтні місяці 2015 р., оформлений актом приймання-передачі від 31.10.2015 р. на суму 569 883,60 грн. (а.с. 24); - газ, спожитий у листопаді місяці 2015 р., оформлений актом приймання-передачі від 30.11.2015 р. на суму 1 289 099,65 грн. (а.с. 25); - газ, спожитий у грудні місяці 2015 р., оформлений актом приймання-передачі від 31.12.2015 р. на суму 1 576 002,07 грн. (а.с. 26).
Також судами встановлено, що відповідач у заяві за №403 від 20.10.2016 р. (а.с.93), підтриманому його повноважним представником в судовому засіданні 24.10.2016 р., що підтверджується формуляром (протоколом) судового засідання від 24.10.2016 (а.с. 100) не заперечив факт отримання ДП "Кременецьке УПРГ" протягом вересня - грудня місяця 2015 р. природного газу в наведених вище обсягах.
Частинами 1, 5 статті 78 ГПК України, визначено, що визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи; у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
В пункті 2.5.-1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011, роз'яснено, що частиною першою статті 35 ГПК передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У застосуванні відповідної норми господарським судам необхідно враховувати таке. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу:
-в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо;
-в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем визнається наявність перед позивачем основного боргу в розмірі 690 292,39 грн. за договором купівлі-продажу природного газу №15-840-Б від 25.06.2015, а також наявні в матеріалах справи копії актів приймання-передачі природного газу (а.с. 23-26), які не викликають сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог цій частині.
Відповідно до п. 7.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором.
Що стосується позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З наданого позивачем розрахунку 3% річних вбачається, що останні нараховані за період з 20.11.2015 р. по 18.07.2016 р.. Зокрема, за природний газ переданий у жовтні місяці 2015 р. згідно акту приймання - передачі від 31.10.2015 р. нараховано за період з 20.11.2015 р. по 08.12.2015 р. на загальну суму 576,02 грн.; за газ переданий у листопаді 2015 р., згідно акту від 30.11.2015 р. за період з 20.12.2015 р. по 29.02.2016 р. на загальну суму 3829,06 грн., за газ переданий у грудні 2015 р. згідно акту від 31.12.2015 р. нараховано за період з 20.01.2016 р. по 18.07.2016 р. на суму 14803,71 грн.
Таким чином, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру 3 % річних у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6 034,23 грн. за якою вказане зобов'язання припинилося з 18.01.2016 р., - погодився з розрахунками місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 19 208,78 грн. за період з 20.11.2015 р. по 18.07.2016 р.
Що стосується інфляційних нарахувань, то інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань на загальну суму 74 448,53 грн., останні нараховані за неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті вартості природного газу переданого у жовтні, листопаді та грудні місяці 2015 р. Зокрема, за зобов'язаннями жовтня 2015 р. інфляцію нараховано за грудень місяць 2015 р. в сумі 2 581,97 грн., за зобов'язаннями листопада 2015 р. інфляцію нараховано за період січень-березень 2016 р. в загальній сумі 5 343,87 грн та за зобов'язаннями грудня місяця 2015 р. інфляцію нараховано за період лютий-травень 2016 р. в загальній сумі 66 522,68 грн.
Таким чином, здійснивши перерахунок заявлених інфляційних втрат в межах заявлених позивачем позовних вимог, у відповідності до вимог законодавства про нарахування інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність стягнення 41 240,69 грн. інфляційних нарахувань (3 095,62 грн. - за неналежне виконання зобов'язань по поставці листопада місяця 2015 р. + 38 145,07 грн. - за неналежне виконання зобов'язань по поставці грудня 2015 р.).
Також, суд апеляційної інстанції погоджується про безпідставність позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 33 207,84 грн. (2 581,97 грн. за зобов'язаннями жовтня місяця 2015 р., 2 248,25 грн. за зобов'язаннями листопада місяця 2015 р. та 28 377,62 грн. за зобов'язаннями грудня місяця 2015 р.), оскільки вказані індексовані періоди становлять менше п'ятнадцяти днів.
Відповідно до п. 7.2 договору, в редакції на момент укладення договору, чинній до 03.11.2015 р., сторони визначили, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу (розділ ХІ договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 договору).
У свою чергу, за умовами Розділу ХІ договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 1 липня 2015 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Поряд із цим, додатковою угодою №3 від 03.11.2015 р. до договору на купівлю-продаж природного газу №15-840-Б від 25.06.2015 р., сторони виклали п. 7.2 ст. 7 "Відповідальність Сторін" в іншій редакції. Зокрема, "у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу".
Згідно з п. 3 даної додаткової угоди визначено, що остання набуває чинності з дати її підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін та поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з 01.10.2015 р.
За визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до п. 2.5 та 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
За правилами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Ураховуючи викладене, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.
На відміну від тривалості позовної давності (ст. 259 ЦК України), порядок її обчислення не може бути змінено за домовленістю сторін, що прямо передбачено ч. 2 ст. 260 ЦК України.
Апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням здійснення декількох поставок на різні суми та у різні дати, з урахуванням норм щодо перебігу строків та моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, погодився з розрахунками місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення з відповідача пені в розмірі 268 298,71 грн. за період з 20.11.2015 р. по 18.07.2016 р.
Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині безпідставності позовних вимог в частині нарахування пені в сумі 58,02 грн. (268 356,73 грн. - 268 298,71 грн.), оскільки встановлено факт допущення позивачем у розрахунку заявленої до стягнення суми пені за зобов'язаннями листопада 2015 р. помилки щодо припинення зобов'язань на суму 6 034,23 грн. 18.01.2016 р., а не 26.01.2016 р. (як вказано позивачем).
Разом з тим, правильними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України (Постанова Верховного Суду України №908/43/13-г від 03.12.2013 р.).
Частиною 1 пунктом 3 статті 83 ГПК України суду надано право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
Поряд із цим, зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Поняття “значно” та “надмірно”, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку, правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” також роз'яснено, що: “вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо”.
Разом із тим, в чинному законодавстві відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Судами встановлено, що:
- відповідно до умов Договору №15-840-Б від 25.06.2015 р. ДП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" отримувало природний газ від позивача виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів;
- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства;
- в матеріалах справи знаходиться копія Звіту про фінансові результати ДП "Кременецьке УПРГ " за 2015 р. (а.с.72), в якому зазначено збиток за звітний період 442 тис. грн;
Таким чином, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, зважаючи на те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством державного сектора економіки, 100% акцій якого належить державі, враховуючи надані сторонами докази та беручи до ваги те, що штраф (пеня) - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, необхідність зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені до 50 % від правомірно нарахованої та стягнення з ДП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 134 149 грн. 35 коп. пені (50% від 268 298,71 грн.) за неналежне виконання умов договору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про залишення рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 у справі №921/516/16-г/8 без змін, а апеляційної скарги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення сплаченого судового збору за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
рішення господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 у справі №921/516/16-г/8 залишити без змін.
Апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Місцевому господарському суду видати накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: Бойко С.М.
Судді: Бонк Т.Б.
ОСОБА_1
Повний текст постанови виготовлено 19.12.2016.