04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" грудня 2016 р. Справа№ 911/2195/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсакової Г.В.
суддів: Станіка С.Р.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 (дата підписання 12.09.2016)
у справі №911/2195/16 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-ЗМК"
про визнання договору укладеним та стягнення 37085,00 грн.
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-ЗМК" про зобов'язання відповідача укласти договір про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єкти бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді у відповідача, та стягнути з останнього 37085,00 грн. заборгованості зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
01.08.2016 до господарського суду Київської області представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, за змістом якої позивач просить суд внести зміни до п. 3 прохальної частини позовної заяви, виклавши його в іншій редакції, а саме - "Визнати договір № 1290 "Про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єктом бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді" від 08.09.2015 р. укладеним з 08.09.2015 р. (з відповідним текстом договору, що викладений у заяві про уточнення позовних вимог)". Вказана заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду.
Рішенням господарського Київської області від 05.09.2016 у справі № 911/2195/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 у справі №911/2195/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Водночас, скаржник просить суд поновити строк на подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Станіка С.Р., Тищенко А.І. поновлено Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 у справі № 911/2195/16 до провадження, розгляд справи № 911/2195/16 призначено на 08.12.2016.
05.12.2016 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також у відзиві відповідач просить суд розгляд справи здійснювати без його участі.
07.12.2016 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника.
08.12.2016 до канцелярії суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої позивач просить суд розгляд апеляційної скарги провести без участі його представника.
Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, явка яких в судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.06.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-ЗМК" (орендар) був укладений договір оренди майна № 1322-2015, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме - матеріальний склад ПТЕМ, цех передмонтажних робіт, прибудову до центрального матеріального складу ПТЕМ, які розташовані за адресою: Рівненська обл., м. Кузнецовськ, будівельна база № 1 і № 2 промислової зони, 34.
Майно перебуває на балансі ДП НАЕК "Енергоатом" і обліковується за відокремленим підрозділом "Рівненська АЕС" (балансоутримувач).
Відповідно до пункту 5.13 договору № 1322-2015 від 18.06.2015, орендар зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом одного місяця після підписання цього договору орендар зобов'язаний укласти з балансоутримувачем орендованого майна договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (в т.ч. плати за землю, загальною площею 20051,0 кв. м.) та надання комунальних послуг орендарю.
Строк дії договору - 2 роки 11 місяців, з 01.08.2015 до 01.07.2018 включно.
Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 01.08.2015 орендодавець передав, а орендар прийняв на підставі договору оренди державного майна № 1322-2015 від 18.06.2015 в строкове платне користування об'єкти виробничої бази Південтеплоенергомонтаж.
04.09.2015 між Відокремленим підрозділом "Рівненська АЕС" (балансоутримувач) та ТОВ "ЮТЕМ-ЗМК" (орендар) був укладений договір № З-8-2015 про відшкодування земельного податку за земельну ділянку, що знаходиться в постійному користуванні ДП НАЕК "Енергоатом" по ВП "Рівненська АЕС", яка призначена для обслуговування об'єктів виробничої бази Південтеплоенергомонтаж.
Водночас, від підписання договору № 1290 від 08.09.2015 про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єкти бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді, ТОВ "ЮТЕМ-ЗМК" (орендар) відмовилось, направивши балансоутримувачеві лист № 344 від 30.09.2015, яким два не підписаних примірники вказаного договору були повернуті позивачеві.
У зв'язку з наведеним, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просить визнати договір № 1290 "Про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єктом бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді" від 08.09.2015 р. укладеним з 08.09.2015 р. (з відповідним текстом договору, що викладений у заяві про уточнення позовних вимог), а також стягнути з відповідача 37085,00 грн. заборгованості у розмірі сплаченого позивачем податку на нерухоме майно за період з 01.01.2015 по 31.03.2016.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову та виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно з приписами статті 638 цього Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).
Як встановлено у статті 649 ЦК України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Таким чином, передумовою для передачі переддоговірного спору на вирішення господарського суду є або вказівка закону, або домовленість сторін.
Окрім того, згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (ч. 1 ст. 187 ГК України).
Таким чином, згідно з приписами законодавства, на розгляд суду може бути переданий переддоговірний спір у випадках, якщо це: 1) спір, що виник при укладанні договору за державним замовленням; 2) якщо це договір, укладення якого є обов'язковим на підставі закону; 3) в інших випадках, встановлених законом; 4) інші переддоговірні спори, якщо це передбачено угодою сторін, або на підставі укладеного між сторонами попереднього договору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, договір про відшкодування орендарем державного нерухомого майна сум сплаченого балансоутримувачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є договором, що укладається за державним замовленням, та не є договором, укладення якого є обов'язковим на підставі закону або в силу інших підстав, безпосередньо встановлених законом.
Поряд з цим, згідно з приписами статей 181, 183-185 ГК України, дотримання сторонами загального порядку укладання господарських договорів є обов'язковим.
Згідно зі ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
За умовами ч. 2 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України.
Частиною 3 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 № 1774 затверджено Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.
Згідно з пунктом 5.13 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, орендар зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
При цьому, наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 № 1774 затверджено Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ані Закон України "Про оренду державного та комунального майна", ані Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, ані Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю не містять норми щодо обов'язковості укладання орендарем з балансоутримувачем договору про відшкодування орендарем державного нерухомого майна сум сплаченого балансоутримувачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що умова про обов'язкове відшкодування орендарем державного майна витрат балансоутримувача зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути безпосередньо встановлена у договорі оренди.
З матеріалів справи вбачається, що обов'язку укладення між балансотримувачем та орендарем договору про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, безпосередньо договором оренди державного майна № 1322-2015 не передбачено.
Натомість, статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім цього, згідно приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у встановлених договором або актом цивільного законодавства межах, особа не може бути примушеною до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
За таких обставин, враховуючи те, що у відповідача на підставі закону та умов договору оренди державного майна відсутній обов'язок щодо укладення з позивачем договору про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про визнання договору № 1290 "Про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єктом бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді" від 08.09.2015 р. укладеним з 08.09.2015 р. (з відповідним текстом договору, що викладений у заяві про уточнення позовних вимог) задоволенню не підлягає.
Позивач також просить стягнути з відповідача 37085,00 грн. заборгованості у розмірі сплаченого позивачем податку на нерухоме майно за період з 01.01.2015 по 31.03.2016.
Як слідує з позову, позивач у зв'язку з відмовою відповідача від підписання договору в період з 01.01.2015 по 31.03.2016 сплатив вказаний податок. У зв'язку з даними обставинами, у відповідача перед ВП РАЕС, на переконання останнього, виникла заборгованість у розмірі сплаченого податку на нерухоме майно за період з 01.01.2015 по 31.03.2016, який становить 30 925,94 грн. Поряд з цим предметом позову, як вказувалось вище, є стягнення 37085,00 грн. заборгованості.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У пункті 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України. У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Оскільки судом залишено без задоволення вимогу позивача про визнання укладеним договору № 1290 "Про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єктом бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді" від 08.09.2015 р., та в матеріалах справи відсутні докази виникнення у відповідача зобов'язання по відшкодуванню позивачу сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 у справі №911/2195/16 прийняте на підставі фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 у справі №911/2195/16 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 у справі №911/2195/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/2195/16 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя Г.В. Корсакова
Судді С.Р. Станік
А.І. Тищенко