04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" грудня 2016 р. Справа№ 911/1991/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Дідиченко М.А.
при секретарі: Верьовкін С.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Пекар А.О. ( за довіреністю № 888 від 17.06.2016 р.);
від відповідача: Дубей В.Ю. (дов. № 08-08/07 від 08.08.2016 р.);
розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"
на рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016р.
у справі № 911/1991/16 (суддя: Колесник Р.М.)
за позовом приватного підприємства "Сік'юріті Лайф"
до державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"
про стягнення 1 362 658,20 грн.
У червні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 1 362 658,20 гривень, з яких 885 120,00 гривень - основний борг, 44 526,16 гривень - інфляційні втрати, 32 012,04 гривень - 3% річних, а також судові витрати у розмірі 47 692,59 гривень, з яких: 27 253,17 гривень - витрати на правову допомогу.
Рішенням господарського суду Київської області від 05.09.2016 р. у справі № 911/1991/16 позов приватного підприємства "Сік'юріті Лайф" задоволено частково: стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на користь приватного підприємства "Сік'юріті Лайф" 885 120 гривен. 00 коп. основного боргу, 29 315 гривень 40 коп. 3% річних, 351 052 гривні 82 коп. інфляційних втрат, 18 982 гривень 32 коп. судового збору, 8 000 гривень 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг з охорони від 17.07.2014 р. № 888 щодо здійснення повного розрахунку за надані послуги з охорони.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 р. у справі № 911/1991/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено, що оскільки позивачем не надано рахунок-фактуру на оплату наданих послуг, як це передбачено п. 2.3 договору, то не настав обов'язок з оплати наданих послуг. Також, апелянт зазначив, що оскільки не настав обов'язок з оплати наданих послуг, то відсутні підстави для застосування господарських санкцій, стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних. Крім того, позивач нічим не обґрунтував співмірність витрат на правову допомогу, тому задоволення судом першої інстанції позовних вимог в цій частині є безпідставним.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. апеляційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" прийнято до провадження та призначено справу до розгляду.
В подальшому розгляд справи було відкладено.
У судовому засіданні 13.12.2016 року представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині адвокатських послуг.
Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.07.2014 р. між приватним підприємством "Сік'юріті лайф" (виконавець) та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (замовник) було укладено договір №888 на надання послуг з охорони. (а.с.33)
За умовами зазначеного договору, замовник передає, а виконавець, згідно з дислокацією розташування об'єктів (додаток №1 до договору) (дислокація), приймає під охорону цілісний майновий комплекс Гніздичівського державного спиртового заводу (об'єкт) та все майно, що знаходиться на об'єкті. Сума договору та вартість послуг виконавця за цим договором визначається проколом погодження договірної ціни (додаток №2 до договору) та розрахунком вартості послуг (додаток №3 до договору) (п.2.1. договору) (а.с. 37,38).
Оплата за цим договором здійснюється замовником на підставі рахунку-фуктури не пізніше 10-го числа місяця, в якому надаються послуги з охорони об'єкта. Оплата послуг здійснюється в національній валюті шляхом безготівкового перерахування грошових коштів з поточного рахунку замовника на поточний рахунок виконавця. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточних рахунок виконавця (п.п. 2.3., 2.4 договору). Виконавець зобов'язаний взяти під охорону протягом 7 (семи) календарних днів з дати підписання договору. (п.3.1.1. договору ). Строк дії договору визначений в п. 6.1. договору, за яким договір вступає в дію з дати його підписання та діє до одного календарного року.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, 17.07.2014 р. між сторонам було підписано акт приймання-передачі об'єкта, що підтверджує факт прийняття об'єкта під охорону(а.с.39) та додаток № 3 до договору №888 від 17.07.2014 р. (розрахунок вартості послуг). Загальна вартість охорони об'єкта за рік становить 2 102 400,00 гривень (а.с.37).
На виконання умов договору позивачем в період з серпня 2014 року по лютий 2015 року було надано відповідачу послуги з охорони об'єкта на загальну суму 1 042 560,00 гривень, що підтверджується актами здачі-приймання робіт ( наданих послуг) які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками товариств без зауважень (а.с.42-46).
Матеріали справи свідчать по те, що 03.08.2015 року позивач направив на адресу відповідача претензію №15/08/03.03 та просив погасити заборгованість, яка утворилась в зв'язку з порушення відповідачем договірних зобов'язань за надані охоронні послуги розмірі 885 120,00 гривень - різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю наданих охоронних послуг. Проте, відповідач заборгованість за надані послуги з охорони об'єктів в повному обсязі не сплатив.
Позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначив на те, що відповідач умов претензії не виконав, заборгованість в розмірі 885 120,00 гривень не сплатив, окрім суми основного боргу, за порушення договірних зобов'язань просить також стягнути 445 526,66 гривень - інфляційні втрати, 32012,04 гривень - 3% річних.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором № 888 на надання послуг, проте відповідач своєчасно в повному обсязі за надані послуги з охорони не розрахувався та стягнув заборгованість в розмірі 885 120,00 грн. та на підставі ст.. 625 ЦК України 3% річних в сумі 29 315, 40 грн. та 351 052,82 втрати від інфляції. Також, враховуючи складність справи, суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення коштів на послуги адвоката в сумі 8 000 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 526 та 527 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи позивач надав, а відповідач отримав послуги з охорони цілісного майнового комплексу Гніздичівського державного спиртового заводу, факт належного виконання послуг підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання - виконання наданих послуг (а.с.42-46).
Проте, всупереч того, що позивач свої зобов'язання по договору виконав, відповідач порушив умови договору та прострочив оплату наданих послуг.
За період з 31.08.2014 року по 27.02.2015 рік позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1 215 360,00 грн. Відповідач надані послуги оплатив частково, а саме в розмірі 330 240,00 грн.
Таким чином, в порушення своїх договірних зобов'язань відповідач за надані охоронні послуги не розрахувався в повному обсязі, в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 885120,00 грн. (різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю наданих охоронних послуг).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не було виконано належним чином договірні зобов'язання по договору № 888 про надання послуг з охорони щодо здійснення повного розрахунку за надані послуги охорони, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість в розмірі 885 120,00 гривень. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 885 120,00 гривень є обґрунтованими, доведеними а тому правомірно були задоволенні судом першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неналежне виконання позивачем умов договору, зокрема, п. 2.3 договору, яким визначений обов'язок позивача надання відповідачу рахунку-фактури, для здійснення відповідачем оплати отриманих послуг, проте який не був наданий відповідачу, а отже у відповідача відсутні підстави та обов'язок щодо оплати таких послуг.
З матеріалів справи вбачається, що рахунки-фактури, на які посилається відповідач, не відповідають ознакам первинного документа, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки рахунком не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а мають лише інформаційний характер, основним призначенням яких є лише вказівка на суму належного платежу із зазначенням реквізитів для оплати.
Крім того, умови договору не пов'язують виникнення у відповідача обов'язку оплатити послуги із моментом отримання рахунку та передбачає обов'язок провести відповідну оплату до 10-го числа місяця, в якому надаються послуги з охорони об'єкта.
Крім того, як зазначалось вище, сторонами були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000049 від 31.08.2014 р., № ОУ-0000056 від 30.09.2014 р., № ОУ-0000068 від 31.10.2014 р., № ОУ-0000005 від 17.02.2015 р., № ОУ-0000026 від 27.02.2015 р., якими сторони підтвердили надання позивачем та отримання відповідачем охоронних послуг за період: серпня 2014 р. - лютий 2015 р., що підтверджується наявними підписами та печатками сторін.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з моменту підписання акта здачі-прийняття робіт відповідач був обізнаний про надані позивачем послуг з охорони, а отже обов'язок оплати наданих послуг настав після підписання актів здачі-прийняття робіт.
Крім того, відповідачем була здійснена часткова оплата отриманих послуг в сумі 330240,00 грн., а отже своїми діями відповідачем підтверджений факт отримання ним послуг без зауважень.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, доказів сплати зазначеної заборгованості апелянтом не надано, тому рішення в часині стягнення основної заборгованості в розмірі 885 120,00 гривень, є законним та обґрунтованим підстави для скасування відсутні.
Окрім того, в зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за надані послуги охорони, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 445 526,16 гривень та 3% річних в розмірі 32 012,04 грн. за загальний період прострочення з 10.08.2014 р. по 31.03.2016 р., нарахованих від суми заборгованості по кожному акту окремо.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з моменту підписання акта здачі-прийняття робіт відповідач був обізнаний про надані послуги з охорони, а отже обов'язок оплати наданих послуг настав станом на момент підписання актів здачі-прийняття робіт. Тому, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг можна вважати нарахування інфляційних втрат та 3% річних з наступного дня після дати підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт.
Перевіривши розрахунок, 3% річних та інфляційних, колегія суддів погоджується з вірним розрахунком суду першої інстанції, який було здійснено за актами, що містяться в матеріалах справи, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме 3% річних у загальному розмірі 29 315,40 гривень та інфляційних втрат у загальному розмірі 351 052,82 гривень, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань з оплати наданих послуг з охорони за договором, адже лише в цій частині позов є обґрунтованим.
Стосовно вимог щодо стягнення послуг адвоката в розмірі 27 253,17 грн., колегія суддів зазначає наступне.
З метою підготовки та подачі позову позивач звернувся за правовою допомогою до АО «Інвікта», між якими було укладено договір про надання послуг у сфері права №782 від 04.11.2015 року.
Згідно з п.1 Додаткової угоди № 6 від 25.03.2016 р. до договору №782 від 04.11.2015 року, позивач та АО «Інвікта» погодили, що вартість послуг з надання правової допомоги щодо підготовки позовної заяви та представництва інтересів замовника в господарському суді Київської області по справі про стягнення заборгованості з відповідача складає 2% від ціни позову. Ціна позову складає 1 362 658,20 грн., а отже послуги надання правової допомоги становить 2 7253,17 грн.
Частиною 1 ст. 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.
За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності, можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
У пунктах 6.3, 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн. є неспівмірними наданим послугам є необґрунтованими та безпідставним, оскільки в матеріалах справ міститься договір про надання послуг у сфері права №782 від 04.11.2015 року (а.с.47), додаткову угоду №6 до договору №782 про надання послуг у сфері права від 25.03.2016 р. (а.с.51), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5617/10 від 17.03.2016 р. (а.с.52), ордеру на надання правової допомоги серія КС№231952 від 19.04.2016 р. (а.с.53), копію платіжного доручення №18 від 05.04.2016 р. на суму 27 253,17 гривень (а.с.54).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 27 253,17 грн., судом першої інстанції було зменшено розмір до 8 000,00 у зв'язку з тим, що справа є не досить складною і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль. Тому сплачені витрати порівняно з ціною позову та складністю справи, є неспіврозмірними та завищеними.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши, що позовні вимоги були задоволені частково, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки в матеріалах справи містяться докази, які свідчать про надання АО «Інвікта» правової допомоги позивачу, тому судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано було стягнуто розумний та співрозмірний розмір витрат на послуги адвоката у даної справи в сумі 8 000,00 гривень.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Київської області від 05.09.2016 року у справі № 911/1991/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 року у справі № 911/1991/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016 року у справі № 911/1991/16 залишити без змін.
Матеріали справи № 911/1991/16 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Дідиченко