79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" грудня 2016 р. Справа № 914/3265/15
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого-судді: Данко Л.С.,
Суддів: Галушко Н.А.,
ОСОБА_1;
При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», б/н від 03.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4815/16 від 11.10.2016 р.),
на рішення Господарського суду Львівської області від 19 вересня 2016 року
у справі № 914/3265/15 (головуючий суддя Артимович В.М., судді: Гутьєва В.В., Чорній Л.З.),
порушеній за позовом
Позивача: Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», м. Львів,
До відповідача-1: Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, м. Львів,
До відповідача-2: Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, м. Львів,
До відповідача-3: Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області, м. Львів,
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дочірнє підприємство «Дуокс» Словацького Товариства з обмеженою відповідальністю «Дуокс с.р.о.», м. Львів,
Про стягнення 33 929 грн. 50 коп. та стягнення судових витрат.
За участю представників сторін:
від апелянта/позивача: ОСОБА_2 - п/к за довіреністю № 25 від 02.07.2016 р.;
від відповідача-1: не прибув;
від відповідача-2: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю № 12-21/174 від 11.01.2016 р.;
від відповідача-3: ОСОБА_4 - п/к за дорученням № 03-15/311 від 01.11.2016 р.;
від третьої особи: не прибув.
Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України представникам роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.
За усним клопотанням представника апелянта, в судовому засіданні здійснюється технічна фіксація судового процесу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2016 року, справу № 914/3265/15 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А. та Орищин Г.В.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 року скаржнику поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 17.10.2016 р. (том ІІ, а.с. 69), ухвалою суду від 17.10.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», б/н від 03.10.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4815/16 від 11.10.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 02.11.2016 року (том ІІ, а. с. 70-71), про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а. с. 72, 73, 74, 75, 93-95).
З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 р. (том ІІ, а. с. 89-90), розгляд даної справи відкладено на 14.12.2016 р., про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб визначений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (том ІІ, а. с. 90/зворот).
У судове засідання, яке відбулося 14.12.2015 р., представник апелянта прибув, через канцелярію суду, 04.11.16 за вх. № 01-04/4962/16 подав /надіслав по-пошті/ клопотання про визнання поважними причини відсутності представника ЛКП «Львівелектротранс» на попередньому судовому засіданні, та, 08.11.2016 р. подав аналогічне клопотання за вх. № 01-04/8046/16, представник апелянта у судовому засіданні викладене в апеляційній скарзі підтримав повністю, надав аналогічні пояснення по суті апеляційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19 вересня 2016 року у справі № 914/3265/15 і прийняти нове рішення, яким позов визнати у повному обсязі та стягнути з відповідачів солідарно 33 929 грн. 50 коп. відшкодування заподіяних збитків (матеріальної шкоди), представник, серед іншого, зазначив, що у відповідності до статей 1173, 1174, 1191, 1190 ЦК України, на підставі поданих ним доказів й доводів, має право на солідарне відшкодування шкоди в регресному порядку з відповідачів -1, 2, 3 у повному обсязі, яка завдана державними органами або їх посадовими особами, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, незалежно від вини цих органів чи посадових осіб, за затримку платежу на 30 днів у період з 14.01.2015 р. по 12.02.2015 р.
Відповідач-1 в судове засідання повноважного представника не направив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи, під розписку, з повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції, що підтверджується оригіналом поштового повідомлення про вручення, штрихкодовий № 7904407742623 (том ІІ, а. с. 73) та про дату, на яку було відкладено розгляд справи, у порядку та у спосіб визначений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (том ІІ, а. с. 90/зворот).
Представник відповідача-2 в судове засідання прибув, відзиву на апеляційну скаргу не представив, апеляційної скарги не визнав, у судовому засіданні надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, викладене в апеляційній скарзі вважає надуманим, вимоги апелянта щодо солідарного відшкодування шкоди з відповідачів-1, 2, 3, у розмірі 33 929,50 грн. незалежно від вини цих органів чи посадових осіб, за затримку платежу на 30 днів у період з 14.01.2015 р. по 12.02.2015 р., такими, що не підлягають до задоволення, оскільки вимога в частині солідарного стягнення шкоди з відповідачів-1, 2, 3 - позивачем ні у позовній заяві, ні у процесі розгляду даної справи судом першої інстанції - не заявлялася, заявлена така вимога лише в апеляційній скарзі, відтак вона не може бути прийнята і розглянута судом, в силу частини третьої ст. 101 ГПК України, просить рішення місцевого суду залишити - без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача-3 в судове засідання прибув, через канцелярію суду, 14.12.2016 р. за вх. № 01-04/8992/16 подав відзив на апеляційну скаргу, апеляційної скарги не визнав, у судовому засіданні надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеному у відзиві на скаргу, вимоги апелянта щодо солідарного відшкодування шкоди з відповідачів-1, 2, 3 у регресному порядку вважає безпідставними та такими, що суперечать приписам частини третьої ст. 101 ГПК України; пояснив, що апелянт не довів належними та допустимими доказами наявності повного складу цивільного правопорушення кожного з відповідачів-1, 2 та 3, в межах відповідно до їх компетенції в розумінні статей 1173, 1174 ЦК України, на які скаржник покликається як на підставу своїх вимог в частині солідарного стягнення збитків; зазначив, що Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області, хоч і є юридичною особою та органом державної влади, проте не являється банком, в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», у відповідача-3 відсутня банківська ліцензія, отже, згідно з законодавством України казначейство не є банком, як стверджує апелянт, відтак на казначейство не поширюються вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті № 22 від 21.01.2004 р., просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (Дочірнє підприємство «Дуокс» Словацького Товариства з обмеженою відповідальністю «Дуокс с.р.о.») - повноважного представника у судове засідання не направила, кореспонденція, яка надсилалася на адресу 3-ї особи /79044, м. Львів, вул. Моринецька, 7а/11/ повернулася без вручення адресату з відміткою працівника поштового відділення: «За закінченням терміну зберігання» (том ІІ, а.с. 93, 94-95, 97-98). Інша адреса третьої особи - суду не відома, сторонами така інформація не подавалася.
З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.
Частиною другою статті 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Як уже було зазначено у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 року скаржнику поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 17.10.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» до провадження та розгляд скарги призначено на 02.11.2016 року, про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а. с. 72, 73, 74, 75, 93-95). З підстав зазначених в ухвалі суду від 02.11.2016 р., розгляд даної справи відкладено на 14.12.2016 р., про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб визначений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (том ІІ, а. с. 90/зворот, 97-98).
В судове засідання, яке відбулось 14.12.2016 р., представники відповідача-1 та третьої особи не прибули.
Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників відповідача-1 та третьої особи бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.
Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статті 22 та 27 ГПК України зобов'язують сторони та третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).
З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/3265/15 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представників відповідача-1 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, які були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду даної справи та про відкладення розгляду апеляційної скарги у встановленому приписами чинного законодавства порядку та спосіб (том ІІ, а. с. 71/зворот, 73, 90/зворот, 93-95, 97-98).
Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення (ухвали) місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши та дослідивши матеріали даної справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.09.2016 р. у справі № 914/3265/15 слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.09.2016 р. у справі № 914/3265/15 (судді: Артимович В.М., Гутьєва В.В., Чорній Л.З.) у позові відмовлено повністю (том ІІ, а.с. 54-55, 56-65).
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 19.09.2016 р. у справі № 914/3265/15, Апелянт/позивач (Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19 вересня 2016 року у справі № 914/3265/15 і прийняти нове рішення, яким позов визнати у повному обсязі та стягнути з відповідачів солідарно 33 929 грн. 50 коп. відшкодування заподіяних збитків (матеріальної шкоди)(том ІІ, а.с. 76-78).
Апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи, що при винесенні оскаржуваного рішення судом було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, не взято до уваги доказів та доводів позивача, що призвело до прийняття незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню.
Так, скаржник в апеляційній скарзі, покликається на те, що місцевий суд прийшов до хибного висновку про недоведеність позивачем факту неправомірності дій відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3, що позивачем фактично не доведено наявності всіх необхідних елементів для притягнення органу державної виконавчої служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області та Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області до відповідальності у вигляді стягнення з них солідарно шкоди в сумі 33929,50 грн.
Апелянт стверджує, що стягнуті з позивача на користь третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: неустойки, втрат від інфляції та 3% річних у справі № 914/3232/14, які розраховано до 12.02.2015 р. за невиконння позивачем своїх зобов'язань за договором поставки від 15.01.2013 р. № 46, сталися внаслідок невиконання відповідачами-1, 2 та 3 (бездіяльність) своїх обов'язків: затримка платежу на 30 днів у період з 14.01.2015 р. по 12.02.2015 р., відтак останні, на думку апелянта, мають солідарно відшкодувати апелянту в регресному порядку шкоду у повному обсязі, завдану державними органами або їх посадовими особами, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, незалежно від вини цих органів чи посадових осіб, за затримку платежу на 30 днів у період з 14.01.2015 р. по 12.02.2015 р.
Крім того, апелянт стверджує, що орган казначейства України, у якому відкрито депозитний не бюджетний рахунок клієнта - органу державної виконавчої служби, є банком, що обслуговує орган ВДВС, а позивач, з якого було стягнуто кошти на користь ДП «Дуокс», має право в силу ст. 1191 ЦК України зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, а оскільки, винними у затримці платежу на 30 днів у період з 14.01.2015 р. по 12.02.2015 р. скаржник вважає відповідачів-1, 2 та 3, тому останні відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України мають нести перед позивачем, як потерпілим, солідарну відповідальність.
З огляду на наведене в апеляційній скарзі, апелянт/позивач стверджує, що його вимоги є обгрунтованими й підлягають до задоволення.
Як вбачається з матеріалів даної справи, на розгляд господарського суду Львівської області 09.09.2015 р. (том І, а.с. 18) надійшла позовна заява Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” (надалі - позивач) до відповідача: Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (надалі - Відповідач-1) про стягнення 33929,50 грн. /п. 2 прохальної частини позовної заяви/ (том І, а. с. 6-8).
Як зазначено у тексті позовної заяви (том І, а.с. 6-7), підставою для заявлення такого позову є стягнення з позивача на користь ДП «Дуокс» Словацького ТзОВ «Дуокс с.р.о.» штрафних санкцій (інфляційних втрат та 3% річних) у справі № 914/596/15 за невчасне виконання рішення суду у справі № 914/3232/14 за період з 01.01.2015 р. по 12.02.2015 р., в той час, коли позивачем зазначене рішення суду було виконано 31.12.2015 р., що підтверджує платіжним дорученням № 154 від 14 липня 2015 р.
В процесі розгляду даної справи місцевим господарським судом, ухвалою суду від 19.11.2015 р. залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ДП «Дуокс» Словацького ТзОВ «Дуокс с.р.о.» (том І, а. с. 67-69). Ухвалою місцевого суду від 24.11.2015 р. (том І, а.с. 76-77) виправлено описку, допущену при підготовці ухвали суду від 19.11.2015 р. Ухвалою місцевого суду від 02.12.2015 р., за клопотанням позивача, залучено до участі у справі іншого відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області (том І, а.с. 96-98)(Відповідач-2 - по даній справі). 17.02.2016 р. на розгляд суду першої інстанції представник відповідача-2 подав клопотання з проханням залучити до участі у справі належного відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області (том І, а. с. 111-112). Ухвалою суду першої інстанції від 17.02.2016 р. призначено справу до колегіального розгляду (том І, а. с. 115-117), а ухвалою місцевого суду від 25.05.2016 р. залучено до участі у справі в якості відповідача-3: Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області (том І, а. с. 203-206).
З матеріалів даної справи вбачається, що позивачем, в процесі розгляду даної справи місцевим господарським судом, 06.09.2016 р. було подано суду першої інстанції Заяву про додаткове обгрунтування позову (том ІІ, а. с. 42-43), з тексту якої випливає, що позивач, вважаючи відповідача-3 банком, що обслуговує платника, зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ в силу вимог ч. 1 ст. 1191 ЦК України та прийшов до висновку /виділено чорним/, що «Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, які спільними діями або бездіяльністю завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність потерпілим, тому позовні вимоги щодо відповідачів є обгрунтованими й підлягають до задоволення».
В апеляційній скарзі апелянт/позивач (п. 2 прохальної частини апеляційної скарги)(том ІІ, а. с. 78/зворот) просить: скасувати оскаржуване рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2016 р. у справі № 914/3265/15 і прийняти нове рішення, яким позов визнати у повному обсязі та стягнути з відповідачів солідарно 33929,50 грн. відшкодування заподіяних збитків (матеріальної шкоди).
Отже, позивач в процесі розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України, тобто до початку розгляду господарським судом справи по суті, з письмовою заявою про зміну предмета та/або підстави позову - не звертався, в матеріалах справи такі докази - відсутні. Заява про додаткове обгрунтування позову, яка подана позивачем 06.09.2016 р. за вх. № 35626/16, тобто на 14-тому судовому засіданні від початку розгляду даної справи по суті, на 3-тьому судовому засіданні після залучення місцевим судом до участі у справі відповідача-3: Управління Державної казначейської служби України в Франківському районі м. Львова Львівської області ухвалою від 25.05.2016 р. у справі № 914/3265/15 (том І. а. с. 209-206), та на 2-му судовому засіданні після чергової зміни складу колегії суддів (10.08.2016 р.), не є такою заявою в розумінні ч. 4 ст. 22 ГПК України про зміну предмета та/або підстави позову.
Слід зазначити, що вказана вище заява за своїм змістом та по-суті не є збільшенням розміру позовних вимог.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, законодавцем, чітко та однозначно визначено межі перегляду справи в апеляційній інстанції, які розширеному тлумаченню не підлягають.
Згідно з приписами статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина третя ст. 101 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 99 в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ ГПК (п. 8 постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»).
Апеляційна і касаційна інстанція не вправі розглядати збільшений розмір позовних вимог, який не був заявлений позивачем в установленому порядку в суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 22 ГПК України позивач вправі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог до прийняття рішення у справі, при цьому збільшені за розміром позовні вимоги мають бути заявлені в установленому порядку в суді першої інстанції. В апеляційній інстанції також не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 101 ГПК України).
З огляду на все вищенаведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача, які заявлені лише в апеляційній скарзі, на стадії апеляційного перегляду даної справи, в частині солідарного стягнення з відповідачів-1, 2 та 3 збитків, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються.
Однак, відповідно до припису частини другої статті 101 ГПК України доводи, викладені в апеляційній скарзі, не є обов'язковими для господарського суду апеляційної інстанції. Останній перевіряє законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін у даній справі, які прибули у судове засідання, розглянувши подані позивачем та відповідачами документи і зібрані місцевим господарським судом матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача/апелянта та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для вирішення справи в їх сукупності, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 05.11.2014 р. у справі № 914/3232/14 (том І, а.с. 59-60) стягнуто з Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” на користь Дочірнього підприємства “Дуокс” Словацького товариства з обмеженою відповідальністю “Дуокс с.р.о.” основний борг в сумі 710000,00 грн., 146062,20 грн. пені, 208192,21 грн. інфляційних втрат та 32809,30 грн. 3% річних, 21 941,28 грн. судового збору (п. 2 резолютивної частини судового рішення), що складає 1119004,99 грн.
21.11.2014 р. місцевим господарським судом було видано наказ у справі № 914/3232/14 про виконання згаданого вище рішення (том І, а.с. 62).
Постановою Франківського ВДВС Львівського МУЮ від 04.12.2014 р. відкрито виконавче провадження ВП № 45679767 з виконання наказу від 21.11.2014 р. у справі № 914/3232/14 та зобов'язано боржника (ЛКП «Львівелектротранс») добровільно виконати наказ до 11.12.2014 р. (том І, а.с. 55).
З матеріалів даної справи також вбачається, що боржник - ЛКП «Львівелектротранс» (позивач - по даній справі) в добровільному порядку заборгованість по справі № 914/3232/14 не погасив, а відтак законних вимог державного виконавця не виконав.
Постановою Франківського ВДВС Львівського МУЮ від 22.12.2014 р. на підставі вищевказаного виконавчого документа, у виконавчому провадженні ВП № 45679767 накладено арешт на кошти на всіх рахунках боржника, у т.ч. тих, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту (том І, а.с. 47, 48, 49).
Як вбачається з платіжної вимоги від 29.12.2014 р. за № 1027/В-6 (том І, а.с. 11, 80) Франківським ВДВС Львівського МУЮ стягнуто з ЛКП «Львівелектротранс» 1 201 008,69 грн. на підставі наказу № 914/3232/14, виданого 21.11.2014 р. Господарським судом Львівської області та проведено банком /ПАТ АКБ «Львів»/вищевказану суму 31.12.2014р.
Розпорядженням державного виконавця за № 225/45679767/В-6 від 12.01.2015 р. (том І, а.с. 42) у виконавчому провадженні ВП № 45679767, грошові кошти у сумі 1201008,69 грн. вирішено перерахувати наступним чином: 1119004,99 грн. ДП «Дуокс» Словацького товариства з обмеженою відповідальністю «Дуокс с.р.о.», згідно наказу від 21.11.2014 р. у справі № 914/3232/14; 81900,49 грн. виконавчого збору - Франківському ВДВС Львівського МУЮ, згідно з постановою ВП № 45679767 від 24.12.2014 р. (том І, а.с. 45) про стягнення з боржника виконавчого збору; 103,21 грн. витрат на проведення виконавчих дій згідно з постановою ВП № 45679767 від 12.01.2015 р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (том І, а.с. 43), пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Згідно платіжного доручення від 13.01.2015 р. за № 1, кошти від Франківського ВДВС Львівського МУЮ в сумі 1119004,99 грн. одержано банком - ГУ ДКС України у Львівській області 14.01.2015 р., а проведено банком 12.02.2015 р.
14.05.2015 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 45679767, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2015 р. місцевим Господарським судом Львівської області за наслідками розгляду справи № 914/596/15, за позовом «Дуокс» Словацького товариства з обмеженою відповідальністю «Дуокс с.р.о.» до ЛКП «Львівелектротранс» про стягнення 122 222,72 грн. постановлено судове рішення. Рішенням господарського суду Львівської області від 27.04.2015 р. у справі № 914/596/15 позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з ЛКП “Львівелектротранс” на користь ДП „Дуокс” Словацького Товариства з обмеженою відповідальністю „Дуокс с.р.о.” 12535,89 грн. - пені, 99550,11 грн. - інфляційних втрат, 10136,72 грн. - трьох процентів річних та 2444,45 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 р. у справі № 914/596/15 рішення Господарського суду Львівської області від 27.04.2015 р. у справі № 914/596/15 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (том І. а.с. 13-15).
Підставою для звернення «Дуокс» Словацького товариства з обмеженою відповідальністю «Дуокс с.р.о.» з позовом до Господарського суду Львівської області у справі № 914/596/15 про стягнення з ЛКП «Львівелектротранс» пені, інфляційних втрат та 3% річних було неналежне виконання боржником /ЛКП «Львівелектротранс»/ зобов'язань за договором поставки № 46 від 15.01.2013 р. та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 46 від 15.01.2013 р., інфляційні нарахування в сумі 99550,11 грн. та 3% річних в сумі 10136,72 грн. - до повного виконання грошового зобов'язання по актах № 8,9, 11 за період з 20.08.2014 по 12.02.2015, по акту № 10 за період з 02.09.2014 по 12.02.2015.
Як вбачається з платіжного доручення від 14.07.2015 р. за № 154 ЛКП «Львівелектротранс» перераховано ДП «Дуокс» Словацького Товариства з обмеженою відповідальністю «Дуокс с.р.о.» 124667,17 грн. на виконання рішення господарського суду Львівської області від 27.04.2015 р.
У позовній заяві у справі № 914/3265/15 (том І, а. с. 6-8) апелянт/позивач просив стягнути з відповідача-1: Франківського відділу ДВС Львівського МУЮ, 33 929,50 грн. (п. 2 прохальної частини позову), оскільки нарахування трьох процентів річних та інфляційні втрати по акту № 8 від 27.12.2013 р., акту № 9 від 27.12.2013 р., акту № 11 від 30.04.2014 р. здійснювалося за період з 20.08.2014 р. по 12.02.2015 р. та по акту № 10 від 21.01.2014 р. за період з 02.09.2014 р. по 12.02.2015 р., а не по 31.12.2014 р. згідно платіжної вимоги від 29.12.2014 р. за № 1027/В-6.
Отже предметом спору у даній справі № 914/3265/15, які заявлені позивачем, є стягнення шкоди (збитків) в сумі 33 929,50 грн. на підставі ст. 1191 ЦК України, у регресному порядку, з Франківського ВДВС Львівського міського управління юстиції.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в частині відмови у задоволенні клопотання Відповідача-2 про припинення провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України (згідно відзиву від 05.04.2016 р. за № 12-11/2/34), так як згідно з ч. 5 п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року за № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України “Про виконавче провадження” збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України “Про державну виконавчу службу” шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).
Пунктом 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах” передбачено, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Отже, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, в той час як відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Вимогами ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду.
У абзаці 2 п. 9 рекомендацій президії Вищого господарського суду України “Про внесення змін і доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди” № 04-5/239 від 29.12.2007 р. зазначено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби встановлений ст. 82 Закону України “Про виконавче провадження”, в ч. 1 якої встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Стаття 121-2 ГПК України встановлює порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, необхідною умовою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення збитків є встановлення факту неправомірності дій (бездіяльності) цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Факт неправомірності дій чи бездіяльності державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду від 01.03.2011 року у справі №13/68-10.
При цьому належним доказом неправомірності дій органу державної виконавчої служби має підтверджуватись у порядку, встановленому вищевказаними нормами, що буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Частина 1 ст. 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апелянтом/позивачем належними та допустимими доказами, якими в даному випадку є рішення відповідно органу державної виконавчої служби або відповідне судове рішення, не доведений факт неправомірності дії відповідача-1, не вбачається вина відповідача-1 і із матеріалів справи, оцінку яким надано вище у цій постанові, а відтак, місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку про те, що позивачем, фактично, не доведено наявність всіх необхідних елементів для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів майнової шкоди в сумі 33929,50 грн.
Крім того, усупереч твердженням апелянта/позивача, належним виконанням зобов'язання було б відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 та 599 ЦК України перерахування позивачем коштів своєму кредитору у зобов'язаннях за договором поставки від 15.01.2013 р. за № 46, неналежне виконання яких встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 05.11.2014 у справі № 914/3232/14, яке набрало законної сили.
За таких обставин, апелянт/позивач, в силу вищенаведених норм, не був зобов'язаний очікувати на настання стадії примусового виконання рішення та прострочувати і надалі строк виконання зобов'язань за договором поставки від 15.01.2013 р. за № 46 щодо сплати, зокрема, 710 000,00 грн. заборгованості, та перерахувати їх кредитору за цим договором.
Посилання скаржника на норми Закону України "Про виконавче провадження" колегією суддів відхиляються, оскільки вказаний Закон не є забороною та перешкодою належним чином виконати зобов'язання за договором поставки від 15.01.2013 р. за № 46.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, судових рішень, які набрали законної сили, доказів зібраних у даній справі судом першої інстанції, встановивши правову природу коштів, які позивач визначив збитками (шкодою) у даній справі, місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що саме невиконання позивачем договору поставки від 15.01.2013 р. за № 46 належним чином у вигляді сплати заборгованості кредитору за договором призвела до порушення позивачем/апелянтом договірного зобов'язання та стало підставою для нарахування йому санкцій на підставі ст. 625 ЦК України.
Згідно з вимогами статей 525, 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від прийнятих на себе зобов'язань згідно зі вказівками закону, договору не допускається. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтями 598-609 Цивільного кодексу України не встановлене як підстава припинення грошового зобов'язання прийняття судом рішення про стягнення боргу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами протиправну поведінку державного виконавця при виконанні рішення господарського суду Львівської області від 05.11.2014 р. у справі № 914/3232/14.
Разом з тим, є безпідставними посилання апелянта/позивача на ст. 1191 ЦК України, оскільки стягнуті з позивача втрати від інфляції та 3% річних не є завданою ЛКП “Львівелектротранс” шкодою (збитками), яку відшкодував позивач, а є у розумінні ст. 625 ЦК України компенсацією ЛКП “Львівелектротранс” втрат від інфляції та відшкодування йому 3% річних за час, який ДП “Дуокс” Словацького ТзОВ “Дуокс с.р.о.” не користувався належними йому грошовими коштами з вини апелянта/позивача, який не виконував належним чином зобов'язання взяті за договором поставки від 15.01.2013 р. за № 46.
Згідно з частиною 1 статті 511, частиною 1 статті 527 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи, і повинно виконуватися належними сторонами, тобто боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.
Спірні інфляційні втрати та 3% річних (у т.ч. нараховані ЛКП “Львівелектротранс” до 12.02.2015) були нараховані позивачу не у зв'язку з несвоєчасним стягненням ВДВС суми заборгованості за договором, а у зв'язку із простроченням виконанням позивачем своїх зобов'язань за договором поставки від 15.01.2013 р. № 46, що підтверджується, зокрема, і рішенням суду у справі № 914/596/15, яке набрало законної сили.
Отже, причиною нарахування спірної суми інфляційних втрат та 3% річних є несвоєчасне виконання апелянтом/позивачем своїх зобов'язань за договором поставки від 15.01.2013 р. № 46, а не з вини (дії чи бездіяльності) відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3 по даній справі.
Колегія суддів також вважає помилковим з твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що орган казначейства України, у якому відкрито депозитний не бюджетний рахунок клієнта - органу державної виконавчої служби - для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів є банком, що обслуговує орган ДВС, в силу Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
У своїй діяльності Казначейство України керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України і Міністерства фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 12.04.2011 р. № 460/2011, Казначейство є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування державних коштів. Згідно з п. 7 Положення, Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києва та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономній Республіці Крим) значення (у разі утворення). Відповідно до Положення про управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області, затвердженого наказом Державної казначейської служби від 21.11.2011 р. № 114, управління є територіальним органом Державної казначейської служби України та підпорядковане Державній казначейській службі України та Головному управлінню Державної казначейської служби України у Львівській області. Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області зареєстроване як юридична особа 22.12.2011 р., що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 747641 від 22.12.2011 р., є органом державної влади, видом діяльності якого є державне управління загального характеру, відповідно до довідки АА № 720108 від 07.11.2012 року. Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.
Державна казначейська служба України не являється банком, в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а тому на неї не поширюються норми Цивільного кодексу України щодо обслуговування банківських рахунків.
Банком, згідно із ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Казначейство не має банківської ліцензії, отже, згідно із законодавством України не є банком, а тому на Казначейство не поширюються вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976.Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 15.09.1999 р. № 1721 «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства» органам Казначейства надано статус учасників системи електронних платежів Національного банку на загальних засадах та право здійснювати через цю систему тільки платежі на міжбанківські розрахунки. Нормами Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. № 215, передбачено, що Казначейство, відповідно до покладених завдань, здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів та відповідно до покладених завдань управляє ліквідністю субрахунків єдиного казначейського рахунка. Наповнення єдиного казначейського рахунка здійснюється органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, які повинні забезпечувати своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства. Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок. З огляду на викладене, питання наповнення єдиного казначейського рахунка, за рахунок якого проводяться усі видатки розпорядників, одержувачів бюджетних коштів, інших клієнтів, не залежить від органів Казначейства.
Згідно із Положенням про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 р. № 122 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України18.07.2002 р. за № 594/6882, єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП), і є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів через систему електронних платежів Національного банку України (відповідно до БКУ п. 23-1 статті 2). ЄКР об'єднує кошти субрахунків, що відкриті на балансі Головних управлінь Державної казначейської служби України. На субрахунках ЄКР ведеться аналітичний облік коштів державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державної казначейської служби України та регламентується законодавством.
Крім цього, слід зазначити, що Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад координують діяльність відповідних органів стягнення щодо виконання визначених для територій показників доходів бюджету.
При проведенні видатків розпорядників і одержувачів бюджетних коштів органи Казначейства в першу чергу та стислі терміни забезпечують виконання захищених статей видатків, перелік яких визначений частиною 2 статті 55 Бюджетного кодексу України, а саме виплату заробітної плати, стипендії, оплату комунальних послуг та електроносіїв, продуктів харчування, медикаментів тощо, враховуючи наповнення єдиного казначейського рахунка органами, що контролюють справляння надходжень бюджету. Недостатнє наповнення єдиного казначейського рахунка органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, відволікання коштів єдиного казначейського рахунка зменшує рівень його ліквідності, звужує можливості Казначейства України щодо забезпечення розрахунково-касового обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів.
Взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України і розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів, відокремленими структурними підрозділами розпорядників бюджетних коштів, підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами-підприємцями (далі - клієнтами), а також органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, та органами місцевого самоврядування в процесі відкриття (закриття) рахунків регулююється Порядком відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 р. № 758. За приписом п. 1.8. цього Порядку розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства відповідно до умов договорів та додаткових договорів укладених між органом Казначейства і клієнтами.
Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області має укладений договір на розрахунково-касове обслуговування з Франківським відділом Державної виконавчої служби Львівського МУЮ та як вбачається з матеріалів справи, платіжне доручення Франківського ВДВС Львівського МУЮ № 1 від 13.01.2015 р. про стягнення коштів з ЛКП «Львівелектротранс» згідно виконавчого провадження № 45679767 (в/д № 914/3232/14 від 21.11.2014 р.) на користь третьої особи без самостійних вимог на предмет спору суму боргу у розмірі 1119004,99 грн. прийняте до виконання Управлінням Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області та проведено 13.02.2015 р. в повному обсязі по мірі надходження коштів на єдиний казначейський рахунок з урахуванням пункту 11 постанови КМ України від 01.03.2014 р. № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» та захищених статей видатків, перелік яких визначений частиною 2 статті 55 Бюджетного кодексу України.
Оскільки колегією суддів встановлено, що саме бездіяльність апелянта/позивача з неналежного виконання зобов'язань за договором поставки № 46 від 15.01.2013 р. слугувало підставою для нарахування йому інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення, що підтверджується відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили, відтак зазначені обставини не можуть відноситися на вину відповідача-1, 2 та 3 у даній справі.
З огляду на все вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем не доведено належними засобами доказування протиправну поведінку державного виконавця при виконанні рішення господарського суду Львівської області від 27.04.2015 у справі № 914/596/15, залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду Львівської області від 09.06.2015 р., не доведено що позивачу було спричинено шкоду у вигляді сплати санкцій розрахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, та не доведено необхідного причинного зв'язку між протиправною поведінкою державного виконавця та збитками, завданням яких позивачем обґрунтовані позовні вимоги, тобто, що саме бездіяльність відповідача-1 стала єдиною, прямою та виключною підставою для стягнення з позивача 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором поставки.
Оскільки апелянтом не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення відповідачів-1, 2 та 3 при здійсненні ними своїх повноважень, обсяг яких встановлено відповідними правовими актами, то у суду відсутні підстави для застосування до відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
При цьому, апелянтом/позивачем жодним чином не обґрунтовано наявність солідарної відповідальності у відповідачів.
Інші доводи апелянта/позивача, наведені в апеляційній скарзі, колегією суддів розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають, тим більше, що вимога апелянта в частині солідарного відшкодування з відповідачів збитків (матеріальної шкоди) у позовній заяві останнього ним не заявлялася.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень Ст. 34 ГПК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають фактичне значення для вирішення даного спору, колегія суддів приходить до висновку, рішення Господарського суду Львівської області від 19.09.2016 р. у справі № 914/3265/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.
Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 44, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 19.09.2016 року у справі № 914/3265/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя Л.С. Данко
Суддя Н.А.Галушко
Суддя Г.В.Орищин
14.12.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 16.12.2016 р.