донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
20.12.2016р. справа №908/2286/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_5, представник за дов. № 14-94 від 18.04.2016р.
від відповідача: не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» м.Дніпрорудне, Запорізька область
на рішення господарського суду Запорізької області
від05.10.2016р.
по справі№908/2286/16 (суддя Корсун В.Л.)
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ
до відповідачаКомунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» м.Дніпрорудне, Запорізька область
простягнення пені у сумі 211 150,43грн., 3% річних у сумі 14 062,69грн., інфляційних у сумі 149 737,40грн.
29.08.2016р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» м.Дніпрорудне, Запорізька область про стягнення пені у сумі 211 150,43грн., 3% річних у сумі 14 062,69грн., інфляційних у сумі 149 737,40грн. за договором купівлі-продажу природного газу №1418/15-КП-13 від 30.12.2014р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.10.2016р. у справі №908/2286/16 позов задоволено частково ( а.с.179-182).
Стягнуто з Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України» пеню у сумі 211033,51грн., 3% річних у сумі 14062,59грн., інфляційні у сумі 136 535,77грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5424,48грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд дійшов висновку про те, що сума основного боргу у розмірі 1 311 668,57грн. була невчасно сплачена відповідачем, у зв"язку з цим позовні вимоги, заявлені у даній справі про стягнення з відповідача пені у сумі 211 150,43грн, 3% річних за період з 15.02.2015р. по 18.04.2016р. у розмірі 14062,69грн. та інфляційних витрат за період з березня 2015 року по березень 2016 року у розмірі 149737,40грн. підлягали частковому задоволенню за здійсненим судом розрахунком. В іншій частині щодо стягнення пені у розмірі 116,92грн., 3% у розмірі 0,10грн. та інфляційних витрат у розмірі 13201,63грн. відмовлено. Оцінивши надані докази та обставини, вказані відповідачем у клопотанні про зменшення розміру пені на 90% в їх сукупності, суд першої інстанції, враховуючи приписи п.3 ст. 83 ГПК України відмовив у його задоволенні. Також, враховуючи приписи п.6 ст. 83 ГПК України суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Відповідач, Комунальне підприємство «Дніпрорудненські теплові мережі», не погодився із прийнятим рішенням та звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.10.2016р. у даній справі в частині стягнення пені у сумі 211 033,51грн. та прийняті в цій частині нове рішення, яким зменшити пеню на 90% до суми 18 126,21грн. (а.с.194-196).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги ступінь виконання зобов»язання боржником у повному обсязі до моменту подання позову, майновий стан сторін та соціальне значення КП «Дніпрорудненські теплові мережі», як єдиного підприємства, що здійснює виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та надає послуги з централізованого опалення на території міста.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №1649 від 06.12.2016р., враховуючи неможливість продовжувати розгляд справи головуючого судді Скакуна О.А., у зв»язку із тимчасовою непрацездатністю, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/2286/16.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями сформовано наступний склад колегії: головуючий суддя - Радіонова О.О., судді Марченко О.А., Попков Д.О.
Позивач у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив суд в її задоволені відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Відповідач у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористався.
Враховуючи те, що явка сторін не визнавалася судом обов"язковою, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу без представника відповідача.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
30.12.14р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (Продавець) та Комунальним підприємством “Дніпрорудненські теплові мережі” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1418/15-КП-13, за умовами якого (п. 1.1.) Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі газ) на умовах цього договору (а.с.49-54).
Згідно п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).
У відповідності із п. 2.1 договору, Продавець передає Покупцеві з 01.01.15 по 31.12.15 газ обсягом до 220 тис. куб.м., у т.ч. по місяцях кварталів: січень - 50, лютий - 40, березень - 30, всього за І кв. - 120; квітень - 20, травень, червень -, всього за ІІ кв. - 20; липень, серпень, вересень -, всього за ІІІ кв. -; жовтень - 10, листопад - 30, грудень - 40, всього за ІV кв. - 80.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використаного газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.
За приписами п. 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписані уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Пунктом 5.1 договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.
Згідно із п. 5.2. договору, до сплати за 1000 куб. м. природного газу підлягало 6 384,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1276,94 грн., всього з ПДВ - 7661,64 грн.
Додатковими угодами №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору, п. 5.2. ст. 5 “Ціна газу” договору неодноразово змінювався (а.с.55-62).
Так, за додатковою угодою від 12.02.15 № 1 до договору, з 01.02.15 до сплати за 1000 куб. м. природного газу підлягало 6180,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1236,14 грн., всього з ПДВ 7416,84 грн.
За додатковою угодою від 11.03.15 № 2 до договору, з 01.03.15 до сплати за 1000 куб. м. природного газу підлягало 9444,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1888,94 грн., всього з ПДВ 11333,64 грн.
За додатковою угодою від 10.04.15 № 3 до договору, з 01.04.15 до сплати за 1000 куб. м. природного газу підлягало 8000,20 грн., крім того ПДВ 20% - 1 600,04 грн., всього з ПДВ 9 600,24 грн.
За додатковою угодою від 14.05.15 № 4 до договору, з 01.05.15 до сплати за 1000 куб. м. природного газу підлягало 7602,40 грн., крім того ПДВ 20% - 1520,48 грн., всього з ПДВ 9 122,88 грн.
За додатковою угодою від 08.06.15 № 5 до договору, з 01.06.15 до сплати за 1000 куб. м. природного газу підлягало 7388,20 грн., крім того ПДВ 20% - 1477,64 грн., всього з ПДВ 8865,84 грн.
За додатковою угодою від 29.07.15 № 6 до договору, з 01.07.15 до сплати за 1000 куб. м. природного газу підлягало 7395,50 грн., крім того ПДВ 20% - 1479,10 грн., всього з ПДВ 8874,60 грн.
Відповідно до положень п. 5.5. договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із суми вартості місячних поставок газу.
За умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Згідно із п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він має право не здійснювати поставку газу покупцю, або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п.6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов»язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.15, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).
Договір підписаний сторонами у встановленому порядку та скріплений печатками підприємств.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов спірного договору, позивач в період з січня по березень 2015 р. та з жовтня-грудень 2015 р. включно поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 311 668,57грн.
Факт здійснення постачання газу відповідачу на вказану вище суму підтверджується належним чином засвідченими копіями актів приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.01.15р. на суму 303 676,76 грн., від 28.02.15р. на суму 247 818,88 грн., від 31.03.15р. на суму 216 869,20 грн., від 31.10.15р. на суму 68 188,03 грн., від 30.11.15р. на суму 183 966,73 грн. та від 31.12.15р. на суму 291 148,97 грн. (а.с.63-68).
Вказані вище акти прийому-передачі природного газу підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток підприємств без жодних претензій та зауважень.
Як свідчать матеріали цієї справи, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання виконав з порушенням умов договору щодо проведення розрахунків.
Несвоєчасне здійснення розрахунків за отриманий природний газ за вказані періоди по договору купівлі-продажу природного газу від 30.12.14 № 1418/15-КП-13 визнано відповідачем у відзиві від 14.09.16 № 05/1791 на позовну заяву (а.с.78-81).
Згідно відомості позивача по операціям КП «Дніпрорудненські теплові мережі» за договором №1418/15-КП-13 від 30.12.2014р., відповідач повністю оплатив спожитий природний газ (а.с.37).
За таких обставин позивач звернувся до суду та просив суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з лютого 2015р. по квітень 2016р. у розмірі 14062,69грн., інфляційні втрати за період з березня 2015р. по березень 2016р. у розмірі 149737,40грн. та пеню відповідно до п.7.2 договору у розмірі 211 150,43грн.
Сутність позовних вимог полягає у вирішенні питання щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат за договором купівлі-продажу природного газу №1418/15-КП-13 від 30.12.2014р.
Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.
Договір купівлі-продажу №1418/15-КП-13 від 30.12.2014р., що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України врегульовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Як свідчать матеріали цієї справи, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання виконав з порушенням умов договору щодо проведення розрахунків, що також ним підтверджено у відзиві на позовну заяву та надані відповідні контррозрахунки (а.с.88-108).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу статей 610, 611 цього ж Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Статтею 216 цього ж Кодексу передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно із п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він має право не здійснювати поставку газу покупцю, або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п.6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов»язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд першої інстанції дійшов до висновку щодо задоволення пені частково, а саме: по акту за січень 2015р. пеня нарахована від суми боргу 303 676,76 грн. за період з 15.02.2015р. по 29.06.2015р. у розмірі 45 101,14 грн.; по акту за лютий 2015р. пеня нарахована від суми боргу 247 818,88грн. за період з 15.03.2015р. по 11.01.2016р. у розмірі 64 311,20грн.; по акту за березень 2015р. пеня розрахована від суми боргу 216 869,20 грн. за період з 15.04.2015р. по 14.01.2016р. у розмірі 62244,44 грн.; по акту за жовтень 2015р. пеня розрахована від суми боргу 68 188,03 грн. за період з 15.11.2015р. по 14.01.2016р. у розмірі 5 010,79 грн.; по акту за листопад 2015р. пеня розрахована від суми боргу 183 966,73 грн. за період з 15.12.2015р. по 17.02.2016р. у розмірі 11 512,26грн.; по акту за грудень 2015р. пеня розрахована від суми боргу 291 148,97грн. за період з 15.01.2016р. по 18.04.2016р. у розмірі 22 853,68грн.; а всього 211 033,51грн., з відмовою у стягнені 116,92грн., з чим колегія суддів погоджується та вважає його арифметично вірним.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було заявлено клопотання №05/1791 від 14.09.2016р. про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90%, до 18 126,21грн. та надання розстрочки виконання рішення терміном на 12 місяців з наданням у його підтвердження відповідних доказів (а.с. 78-109).
Проте, суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% через недоведеність, з чим колегія суддів погоджується з наступного.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) (п.3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об"єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов"язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов"язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов"язання, невідповідності стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони.
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв"язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки ( штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 Господарського кодексу України, оскільки відповідні санкції застосовуються у зв"язку з порушенням зобов"язання.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що КП “Дніпрорудненські теплові мережі” є єдиним підприємством, у м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, яке здійснює виробництво, транспортування та теплопостачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення населенню та бюджетним установам на території міста. Відповідно до затверджених видів діяльності, підприємство використовує природний газ виключно на виробництво теплової енергії. Основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійно значну заборгованість за спожиту тепло енергію. Разом з тим, підприємство відповідача не має права припиняти надання теплової енергії на об'єкти споживачів, не дивлячись на наявність дебіторського боргу. Вказане призводить до порушення термінів та обсягів оплати та виникнення боргу перед газопостачальним підприємством.
Крім того, зазначив, що відповідач станом на 19.04.2016 у повному обсязі розрахувався за спожитий природний газ, поставлений протягом січня-березень, жовтня-грудня 2015 року, і на момент подання позивачем позову до суду у позивача були відсутні збитки завдані порушенням зобов'язання відповідачем.
Відповідач просив суд прийняти до уваги, що за результатом розгляду господарської справи за аналогічними позовами ПАТ “НАК “Нафтогаз України” до відповідача по іншим договорам купівлі-продажу природного газу, господарський суд Запорізької області по справам №№ 908/4030/13, 908/3103/14 прийняв рішення (які залишені в силі за результатом апеляційного/касаційного перегляду) про часткове задоволення позовних вимог, зменшивши при цьому заявлений розмір неустойки на 90%.
На підтвердження скрутного фінансового становища підприємства відповідача до матеріалів справи надано: довідку про наявність дебіторської заборгованості окремо по кожній групі споживачів від 14.09.16 № 05/1788, яка станом на 1 вересня 2016 р. становить 7 403 391,55 грн.; довідку стосовно негативних факторів у зв'язку з наявною дебіторською заборгованістю підприємства від 14.09.16 № 05/1789; довідку про кількість споживачів теплової енергії та послуг з централізованого опалення станом на 01.01.16 від 14.09.16 № 05/1787; довідку про виконання інвестиційної програми КП “Дніпрорудненські теплові мережі” від 14.09.16 № 05/1790; звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік (форми № 2) (а.с.82-87).
Судом при розгляді зазначеного клопотання відповідача було враховано, що наданий КП “Дніпрорудненські теплові мережі” до справи звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік (форми № 2) не містить відмітки про прийняття вказаного звіту контролюючим органом, а засвідчений лише самим відповідачем. Крім того, відповідачем взагалі не надано суду звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за I півріччя 2016 р. (форми № 2), тоді як розгляд даної справи № 908/2286/16 розпочато наприкінці серпня 2016 р.; надані відповідачем довідки, у т.ч. довідки від 14.09.16 № 05/1788 про наявність дебіторської заборгованості окремо по кожній групі споживачів та від 14.09.16 № 05/1789 стосовно негативних факторів у зв'язку з наявною дебіторською заборгованістю підприємства, не можуть бути розцінені, як такі, що підтверджують скрутне фінансове становище підприємства боржника, оскільки вказані довідки підписані посадовими особами боржника, тобто стороною, яка заінтересована в прийнятті рішення за результатом його розгляду на свою користь.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було обгрунтовано відмовлено у задоволені клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені на 90% через недоведеність, враховуючи доводи позивача, викладені в запереченні на клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної пені, наявність вини КП "Дніпрорудненські теплові мережі" у несвоєчасному здійсненні розрахунків з позивачем за договором від 30.12.14 № 1418/15-КП-13 за період з січня по березень та з жовтня по грудень 2015 року, об'єктивні обставини складної ситуації у державі та економічного її становища, а також те, що відповідач не довів суду наявність в нього скрутного фінансового становища.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволені клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців зі сплатою у жовтні 2016 р. - 14 255,84 грн., з листопада 2016 р. - вересень 2017 р. рівними платежами по 14 244,00 грн., приймаючи до уваги наступне.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Так, підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.
Отже, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Пунктом 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12. № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” визначено, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Проаналізувавши доводи відповідача, викладені у відзиві від 14.09.16 № 05/1791 про розстрочку виконання рішення по даній справі та надані в їх підтвердження докази (документи), які за своїм змістом та наданими доказами є аналогічними клопотанню про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90%, суд не вбачав підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки заявник не надав суду належних доказів того, що через обставини, на які він посилається в своєму відзиві, у нього виник скрутний матеріальний (фінансовий) стан, який утруднює чи унеможливлює виконання судового рішення по даній справі, і що станом на час звернення до суду із цим клопотанням на рахунках боржника відсутні як кошти для сплати присуджених судовим рішенням коштів так і відсутнє майно, на яке можливо було б звернути стягнення.
Отже, відповідач не довів суду наявність у нього виняткового випадку, як підстави для розстрочення виконання судового рішення по цій справі.
Також відмовляючи у наданні відповідачу розстрочки, судом враховано, що позивач і відповідач є суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. А тому, виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим рішенням впродовж 12 місяців (тобто ще одного року) може мати негативний вплив на діяльність підприємства позивача.
Щодо позовних вимог стосовно нарахування 3% річних в сумі 14 062,69грн. та інфляційних у розмірі 149 737,40грн. колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши арифметично розрахунок, здійснений судом першої інстанції, судова колегія вважає правильним висновок суду щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 14062, 59 грн., розрахований наступним чином: 2403,57грн., що нараховані за період за період з 15.02.2015р. по 29.06.2015р. на суму боргу в розмірі 303676,76грн.; 4073,40 грн. за період з 15.03.2015р. по 11.01.2016р. на суму 247 818,88грн.; 4900,83грн. за період з 15.04.2015р. по 14.01.2016р. на суму 216869,20 грн.; 341,64 грн. за період з 15.11.2015р. по 14.01.2016р. на суму боргу 68 188,03грн.; 784,94 грн. за період з 15.12.2015р. по 17.02.2016р. на суму боргу 183966,73 грн.; 1558,21грн. за період з 15.01.2016р. по 18.04.2016р. на суму боргу 291148,97грн.
Всього за розрахунком, за заявлений позивачем період 3% річних складають 14062,59 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, з відмовою у стягненні 0,10грн.
Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.13 № 14 передбачено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши арифметично розрахунок інфляційних, здійснений місцевим господарським судом, колегія суддів вважає його вірним щодо стягнення інфляційних у розмірі 136 535,77 грн., розрахований наступним чином: 80 879,85 грн. індекс інфляції за зобов'язаннями січня 2015р. за період з 01.03.2015р. по 31.05.2015р.; 36 887,04 грн. індекс інфляції за зобов'язаннями лютого 2015р. за період з 01.04.2015р. - 31.12.2015р.; 11 818,57 грн. індекс інфляції за зобов'язаннями березня 2015р. за період з 01.05.2015р. - 31.12.2015р.; 1 095,30грн. індекс інфляції за зобов'язаннями жовтня 2015р. за період з 01.12.2015р. - 31.12.2015р.; 1 205,56грн. за зобов'язаннями листопада 2015р. за період з 01.01.2016р. - 31.01.2016р.; 4 649,45 грн. індекс інфляції за зобов'язаннями грудня 2015р. за період з 01.02.2016р. - 31.03.2016р.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних задоволені судом правильно у сумі 136535,77грн., з відмовою у стягненні 13 201,63грн., оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань.
Враховуючи наведене, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскаржуване рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права та повинно бути залишено без змін.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі» м.Дніпрорудне, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 05.10.2016р. у справі №908/2286/16 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 05.10.2016р. у справі №908/2286/16 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий О.О. Радіонова
Судді: О.А.Марченко
ОСОБА_3
Надруковано 5 прим.: 1 . позивачу; 2. відповідачу; 3. у справу; 4. ДАГС; 5. ГСЗО