20.12.2016 Справа № 920/1060/16
Господарський суд Сумської області, у складі судді Заєць С.В. при секретарі судового засідання Завалій Г.В., розглянувши матеріали справи № 920/1060/16:
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Комунального підприємства «Теплогарант», м. Конотоп, Сумський область,
про стягнення 2 962 609 грн. 80 коп.
За участю представників сторін:
від позивача: представник ОСОБА_1 (довіреність № 14-75 від 121.04.2016)
від відповідача: представник ОСОБА_2 (довіреність б/н від 04.01.2016);
Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 2 962 609 грн. 80 коп., у тому числі 2 049 782 грн. 51 коп. пені, 122 625 грн. 36 коп. 3% річних, 790 201 грн. 93 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання відповідно до умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 3339/15-БО-29 від 31.12.2014 року, а також витрати по сплаті судового збору.
29 листопада 2016 року від відповідача надійшов відзив № 758 від 28.11.2016, відповідно до якого відповідач просить у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що нарахування позивачем пені у сумі 2 049 782 грн. 51 коп. є порушенням умов укладеного між сторонами договору, а саме пункту 7.2 договору, яким передбачено, що у разі невиконання покупцем (відповідачем) пункту 6.1 договору, він не зобов'язується сплатити продавцю (позивачу) пеню. Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідач вказав, що частину вартості газу, одержаного за договором відповідач оплатив з коштів, отриманих відповідно до договору про організацію взаєморозрахунків № 583/375-в від 22.12.2015. В зв'язку з чим відповідачем здійснено контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідно до якого 3 % річних складають 121 642 грн. 80 коп., а інфляційні втрати - становлять 784 268 грн. 92 коп.
20 грудня 2016 року відповідач надіслав доповнення до відзиву № 812 від 19.12.2016 року, в яких вказав, що згідно частини третьої статті 7 Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-19 від 03.11.2016 року, який набрав чинності 30 листопада 2016 року (з наступного дня за днем опублікування в Голосі України № 227 від 29.11.2016 року), - на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. В зв'язку з вищевикладеним відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Подані документи прийняті судом та долучені до матеріалів справи.
Уповноважений представник позивача в судовому засіданні 20 грудня 2016 року вказав, що возовні вимоги підтримує в повному обсязі. Стосовно заперечень відповідача, щодо неможливості стягнення пені оскільки це не передбачено умовами п. 7.2. договору, позивач пояснив суду, що це є опискою, оскільки всі договори Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є типовими і даним пунктом передбачено стягнення пені. На питання суду, чи був позивачем оскаржений пункт 7.2 договору, уповноважений представник позивача вказав, що пункт договору оскаржено не було і він є чинним. Щодо положень Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-19 від 03.11.2016 року, який набрав чинності 30 листопада 2016 року, позивач зауважив, що положення даного Закону не регулюють відносини між позивачем і відповідачем.
Уповноважений представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
Відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 3339/15-БО-29 від 31.12.2014 року, позивач зобов'язується передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України, а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити природний газ на умовах передбачених договором.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за січень, лютий, березень, квітень, жовтень, листопад, грудень 2015 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 19 078 096 грн. 53 коп. ( а.с. 33-39).
Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за переданий позивачем відповідачеві газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами, шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 3339/15-БО-29 від 31.12.2014 року, несвоєчасно оплатив вартість спожитого природного газу, у зв'язку з чим останньому нараховано пеню відповідно до п. 7.2. договору, інфляційні збитки та 3% річних.
Відповідач проти позову в частині стягнення пені заперечує, посилаючись на те, що пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі не виконання ним умов пункту 6.1 договору, він не зобов'язується сплачувати пеню.
В судовому засіданні позивач заперечував проти доводів відповідача і вказував, що в пункті 7.2 договору здійснена описка.
Проте суд не погоджується з позицією позивача оскільки пункт 7.2. договору є чинним, і позивачем не оскаржувався. Також щодо наявності правових підстав для нарахування та стягнення у даній справі пені суд враховує наступне.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 договору, позивач має право не здійснювати поставку газу відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання відповідачем пункту 6.1 цього договору він не зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Якщо у вчиненому сторонами правочинні розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певними законодавчими актами. Так, зокрема нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні відносини.
Вищезазначене відповідає правовій позицій Пленуму Вищого господарського суду України, викладеній у Постанові № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Аналіз даний норм чинного законодавства дає суду підстави зробити висновок, що пеня в даній справі є договірною санкцією, тобто порядок та розмір застосування такого виду відповідальності як пеня повинно бути встановлено сторонами у правочині. В разі відсутності положення про застосування до сторони пені, відсутні правові підстави для її стягнення.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за договором купівлі-продажу природного газу № 3339/15-БО-29 від 31.12.2014 у розмірі 2 049 782 грн. 51 коп., в зв'язку з чим суд відмовляє у стягненні пені в повному обсязі.
Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 122 625 грн. 36 коп. та інфляційних втрат в сумі 790 201 грн. 93 коп. суд зазначає наступне.
Згідно частини третьої статті 7 Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-19 від 03.11.2016 року, який набрав чинності 30 листопада 2016 року, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи на момент пред'явлення позову, станом на 26 жовтня 2016 року відповідач не мав перед позивачем основного боргу за спожитий природний газ, що підтверджується довідкою позивача «Сальдо Предприятия «Теплогарант КП» (а.с. 40) та довідкою відповідача № 808 від 19.12.2016 року про відсутність станом на 30 листопада 2016 року боргу перед позивачем за спожитий на умовах договору № 3339/15-БО-29 від 31.12.2014 року, і відповідно на день набрання чинності Законом України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-19 від 03.11.2016 року, станом на 30 листопада 2016 року, основна заборгованість у відповідача перед позивачем відсутня, тому нараховані позивачем пеня, інфляційні втрати та річні відсотки, які є предметом позову, підлягають списанню.
Враховуючи наведені обставини, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 122 625 грн. 36 коп. та інфляційних втрат в сумі 790 201 грн. 93 коп. грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на все вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 2 049 782 грн. 51 коп.. задоволенню не підлягають, у зв'язку з безпідставністю її нарахування, в частині позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 122 625 грн. 36 коп. та інфляційних втрат в сумі 790 201 грн. 93 коп. провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі усього вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, пунктом 1-1 частини першої статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 2 049 782 грн. 51 коп. відмовити.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 790 201 грн. 93 коп. та 3 % річних у сумі 122 625 грн. 36 коп. провадження у справі припинити.
Повне рішення складено 22.12.2016 року.
Суддя С.В. Заєць