79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.12.2016р. Справа№ 914/4612/14
За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Одеса
до відповідача : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Стрий
про захист ділової репутації шляхом спростування неправдивої інформації, відшкодування моральної шкоди та відшкодування упущеної вигоди в розмірі 344'970,72 грн.
Суддя Яворський Б.І.
при секретарі Прокопів І.І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_3,
від відповідача: ОСОБА_4
На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист ділової репутації шляхом спростування неправдивої інформації, відшкодування моральної шкоди та відшкодування упущеної вигоди в розмірі 344 970,72 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 28.10.2015 р. у задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р. постанову Львівського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Львівської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У своїй постанові суд касаційної інстанції зазначив таке: «Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються (мали або мають місце) в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
За приписами ч. 4 ст. 14 Закону України "Про інформацію" поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої чи публічно оголошеної інформації.
Статтею 227 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
В пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) .
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Місцевий господарський суд посилаючись на пункт 12 зазначеної постанови Пленуму Верховного суду України та з метою встановлення автора зазначених позивачем статей призначив компютерно - технічну експертизу, за результатами якої встановити хто саме розмістив цю статтю та хто є автором не виявляється за можливе. В зв'язку з чим дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду та відхиляючи при цьому клопотання позивача про витребування інформації у компанії PRIVATE JOINT STOCK COMPANY "DATAGROUP" хто є користувачем ІР адреси ІНФОРМАЦІЯ_12 його прізвище, ім'я, по-батькові, адреса місцезнаходження, контактний номер телефону та хто є авторами/власниками посилань із зазначенням хронології їх розташування на ресурсі, з підстав не обґрунтування позивачем неможливості подання цих доказів у суду першої інстанції дійшов неправомірного висновку з огляду на наступне.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Відповідно до ст. 24 ГПК України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Таким чином, місцевим господарським судом в повному обсязі не було встановлено всіх обставин справи, а судом апеляційної інстанції вказані порушення усунуті не були, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
При цьому, колегія суддів зазначає, що судам слід мати на увазі роз'яснення викладені в абзаці 1 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", за яким належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта.».
За результатами проведеного 06.05.2016 р. автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Яворському Б.І.
Ухвалою суду від 10.05.2016р. справу призначено до розгляду на 24.05.2016р. У судовому засіданні 24.05.2016р. оголошувалася перерва. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 20.09.2016р. провадження у справі зупинялося та призначалася судова експертиза телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів, судовому експерту поставлені такі питання:
1. Чи міститься текстова інформація на веб-сторінках мережі Інтернет:
ІНФОРМАЦІЯ_1ІНФОРМАЦІЯ_2якщо так, то з якого до якого часу? Якщо на даний час вона видалена, то коли і ким видалена?
2. Яким є вміст веб-сайтів/посилань стосовно ТМ "Inotec", хто є автором тексту викладеної інформації, власником веб-сайту (особою, особою, що розташувалаінформацію) ? У якій хронології вони розташовані/видалені ?
3. Хто мав доступ до досліджуваних веб-сайтів і можливість викладати на них інформацію, чи редагувати вміст посилань? Чи був доступ до веб-сайтів з моменту їх розміщення у такому разі вільним/обмеженим відповідними правами доступу? Чи був доступ до досліджуваних веб-сайтів вільним/ обмеженим для будь-якої особи чи конкретної особи ?
4. Який існує зв'язок між літерними послідовностями: "ОСОБА_2", "ОСОБА_2.", "Торговий дім "Аквахаус-захід", "ТД "Аквахаус-захід", про що свідчить цей зв'язок та чим підтверджується ?
17.11.2016р. на адресу суду надійшов висновок судового експерта, у якому зазначено таке: 1. На ресурсі/посиланніhttp:ІНФОРМАЦІЯ_3, який знаходиться на веб-сайті/ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_4 міститься текстова інформація. Скріншоти із вмістом вищезазначеного ресурсу/посилання наведено на рисунках 1-4 (Додаток 1). Доступ до ресурсів/посилань ІНФОРМАЦІЯ_4 на момент проведення експертизи відсутній, відомості в Архіві Інтеренету (режим доступу https://archive.org/) щодо вищезазначених ресурсів/посилань відсутні. Надати відповідь щодо особи та часу видалення інформації не виявляється за можливе.
2. На ресурсі/посиланні ІНФОРМАЦІЯ_5 міститься текстова інформація у вигляді статті за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6 Відомості щодо вищезазначеної статті містяться на рисунках 1-4 (Додаток 1), Додатку 2, дослідницькій частині висновку. Надати відповідь щодо ресурсів/посиланьІНФОРМАЦІЯ_6 не виявляється за можливе через їх відсутність.
3. Доступ до веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 із можливістю
викладення на ньому інформації, належить особам, що зареєстровані на
вищезазначеному веб-сайті/ресурсі, з обмеженнями, передбаченими «Користувацькою угодою» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_7) та «Правилами розміщення інформації» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_8). Доступ до редагування та/або видалення вмісту веб-
сайту/ресурсу також має особа, що зазначена як адміністратор веб-
сайту/ресурсу. Дані щодо адміністратора наведено у дослідницькій частині
висновку (арк. 21 Висновку).
4. Надати відповідь на поставлене питання не виявляється
можливим через те, що воно виходить за межі судового експерта.
Ухвалою суду від 16.11.2016р. строк розгляду справи продовжувався на 15 днів.
У судовому засіданні 15.12.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, зазначивши таке. На трьох сайтах мережі Інтернет у травні 2012 року від імені "ІНФОРМАЦІЯ_9 було розміщено недостовірну інформацію стосовно якості конвекторів ТМ "Іnotec", яка зареєстрована на ОСОБА_1. Як стверджує позивач, поширення відповідачем негативної інформації призвело до розірвання ряду договорів укладених між позивачем та покупцями конвекторів, у зв'язку з чим йому завдано моральну та матеріальну шкоду, яку просить стягнути з ФОП ОСОБА_2, якому належить "ІНФОРМАЦІЯ_9 і який, як стверджує позивач, називає себе директором Торгового дому.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.12.2016р. проти позову заперечив з підстав, викладених в своїх письмових запереченнях та наданих усних поясненнях. Зазначивши, що ФОП ОСОБА_2 не має жодного відношення до викладеної в мережі Інтернет інформації, не є її автором і не повинен відповідати за завдану поширенням такої інформації шкоду. Крім того, відповідач зазначає, що позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, непрямих доказах стосовно автора розміщеної інформації, а відтак ФОП ОСОБА_2 не є належним відповідачем у даній справі. Додатково звернув увагу на те, що ні висновок експерта, ні інші докази у справі не підтвердили тверджень позивача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
Згідно свідоцтва №114753 на знак товарів і послуг, зареєстрованому у Державному реєстрі свідоцтв України від 10.11.2009р., торгова марка ТМ "Іnotec" зареєстрована на ОСОБА_1, який з 2012 року здійснює продаж конвекторів, отриманих від заводу-виробника ТзДВ "Інтерресурси", використовуючи свою Торгову марку "Іnotec" .
В травні 2012 року в мережі Інтернет, на веб-сторінках: ІНФОРМАЦІЯ_10, як стверджує позивач, було поширено інформацію під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_11
На переконання позивача, зазначена вище інформація була доведена невизначеному колу осіб, оскільки поширена в загальнодоступній мережі Інтернет. Факт поширення даної інформації підтверджує відповідною роздруківкою сторінок з Інтернет-сайтів, які додано до позовної заяви.
Позивач стверджує, що зазначену вище інформацію розміщено від імені "Торговий дім «Аквахаус-захід», що належить ФОП ОСОБА_2.
ФОП ОСОБА_1 зазначає, що поширення недостовірної інформації призвело до завдання йому моральної шкоди, яку оцінює 50000,00 грн., 294970,72 грн. упущеної вигоди, 15000,00 грн. на послуги адвоката, витрати пов'язані із сплатою судового збору та інші витрати пов'язані із забезпеченням участі представника в судових засіданнях. Також позивач просить зобов'язати відповідача його спростувати недостовірно інформацію , викладену ним на трьох веб-сайтах мережі Інтернет.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до положень ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно зі ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.
Пунктом 26 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що ділова репутація - це сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
Згідно ч.2 ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію ( ч. 4 ст. 277 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.
Згідно ч. 5 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно ч. 6 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Так, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Також обов'язковою обставиною для захисту ділової репутації юридичної особи є поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Як вказує позивач, у травні 2012р. «Торговим домом «Аквахаус-захід», що належить ФОП ОСОБА_2, була викладена у мережі Інтернет неправдива інформація про неякісні конвектори ТМ «Inotec». Поширена, на його думку, недостовірна інформація негативно впливає на ділову репутацію і господарську діяльність позивача, тому у п.1 прохальної частини позову просить зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом публікації іншої інформації, яка за змістом спростовує викладену на них недостовірну інформацію про торгову марку «Inotec» та принести свої вибачення її власнику.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У п. 12 цієї ж постанови зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
На виконання вказівок Вищого господарського суду України, судом під час нового розгляду справи витребовувалася за клопотанням позивача у Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП» інформація:
1. Хто є користувачем ІР адреси ІНФОРМАЦІЯ_12, його прізвище, ім'я, по-батькові, його фізична адреса місцезнаходження, контактний номер телефону, адреса електронної скриньки.
2. Хто є авторами/власниками (особами, що розташовували інформацію на інтернет-ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_23) посилань із зазначенням хронології їх розташувань на ресурсі:
ІНФОРМАЦІЯ_13
http:ІНФОРМАЦІЯ_3
ІНФОРМАЦІЯ_14
ІНФОРМАЦІЯ_15
ІНФОРМАЦІЯ_16
ІНФОРМАЦІЯ_18
ІНФОРМАЦІЯ_17
ІНФОРМАЦІЯ_19
ІНФОРМАЦІЯ_20, а також призначалася судова експертиза, на вирішення якої ставилися ті питання, які бажав поставити позивач. Крім того, суд задоволив клопотанням позивача і ухвалою суду від 01.12.2016р. у ПП «Азимут нетворк» витребовувалася інформація про те, хто є користувачем ІР адреси ІНФОРМАЦІЯ_25, його прізвище, ім'я, по-батькові, його фізична адреса місцезнаходження, контактний номер телефону, а також ІПН.
19.09.2016р. від Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП» надійшла відповідь на запит, де зазначено: по першому питанню: ІР адреса ІНФОРМАЦІЯ_12 використовується абонентом послуг з доступу до мережі Інтернет на підставі публічного договору (оферти) про надання телекомунікаційних послуг, фізичною особою ОСОБА_5, адреса надання послуг: АДРЕСА_1, контактний тел. НОМЕР_1, МАС-адреса кінцевого обслуговування абонента:ІНФОРМАЦІЯ_21. По другому питанню: в ухвалі суду суду в назві доменного імені сайту міститься помилка, правильна назва сайту ІНФОРМАЦІЯ_23. Реєстратором доменного імені є компанія ONLINENIC, INC (ІНФОРМАЦІЯ_23). Відповідно до відомостей бази даних за посиланням в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_22 доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_23 використовує використовує ІР-адресу: ІНФОРМАЦІЯ_24 (хостинг веб-сайту). Згідно бази даних www.ripe.net індекс ІР-адреси ІНФОРМАЦІЯ_24 використовується хостинг провайдером FREEHOST2 (http://freehost.com.ua/). Відповісти на питання, хто є авторами/власниками (особами, що розташовували інформацію на інтернет-ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_23) посилань із зазначенням хронології їх розташувань на ресурсі, не є можливим у зв'язку із відсутністю наявності таких даних у компанії ПрАТ «ДАТАГРУП».
Листом №7 від 12.12.2016р. на адресу суду надійшла відповідь ПП «Азимут нетворк», у якій зазначено таке: блок ІР-адрес ІНФОРМАЦІЯ_25 надано в користування оператору ФОП ОСОБА_6 згідно договору №1 від 30.07.2013р. контактна адреса ОСОБА_6: адреса: 82400, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Заплатин, тел. НОМЕР_3, ІПН НОМЕР_2.
Згідно ч.3 ст. 21 ГПК України відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
У п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. передбачено, що господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.
Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК.
Якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).
У висновку судового експерта (а.с. 11-12, т.3) зазначено, що ІР-адреса ІНФОРМАЦІЯ_12 використовується абонентом послуг з доступу до мережі Інтернет на підставі публічного договору (оферти) про надання телекомунікаційних послуг, фізичною особою ОСОБА_5, адреса надання послуг: АДРЕСА_2. Зазначена особа здійснює адміністрування веб-сайту/ресурсу ІНФОРМАЦІЯ_4 та має можливість вносити зміни та/або видаляти відомості, що містяться на зазначеному сайті.
У судових засіданнях відповідач не подавав клопотання ні про залучення до участі у справі ОСОБА_5 як іншого відповідача, ні про заміну неналежного відповідача на належного. Натомість стверджував, що якйому стало відомо від ОСОБА_5, останній не поширював неправдиву інформацію. А про користувача ІР адреси можна дізнатися від ОСОБА_7 Суд задоволив клопотання позивача та звертався до ОСОБА_7 і зобов'язував його надати інформацію про те, хто є користувачем ІР адреси ІНФОРМАЦІЯ_25, його прізвище, ім'я, по-батькові, його фізична адреса місцезнаходження, контактний номер телефону, а також ІПН. У відповіді від 12.12.2016р. ОСОБА_7 вказано, що блок ІР-адрес ІНФОРМАЦІЯ_25 надано в користування оператору ФОП ОСОБА_6 згідно договору №1 від 30.07.2013р. контактна адреса ОСОБА_6: адреса: 82400, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Заплатин, тел. НОМЕР_3, ІПН НОМЕР_2. Тобто, ОСОБА_6 почав користуватися даною ІР адресою з 30.07.2013р., а протиправні дії, як зазначив позивач, були вчинені у травні 2012р.
Суд звертає увагу позивача, що у процесі розгляду справи ним не подано жодних доказів, які б підтверджували розміщення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 інформації на зазначених вище 3-х інтернет-сайтах у травні 2012р. Не отримано таких доказів і за результатами проведення судових експертиз та задоволення клопотань позивача про витребування доказів. Позивачем також не подавалися клопотання про заміну чи залучення до участі у справі іншого відповідача, хоча про це право йому було відомо. Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що усі його клопотання про витребування доказів були задоволені, а експерту ставилися ті запитання, про які просив позивач.
Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, судом, як цього вимагає ст.4-3 ГПК України, створено сторонам усі умови для можливості реалізації їх процесуальних прав, встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).
Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті (ч.2 ст. 82 ГПК України).
Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Європейський суд з прав людини у пунктах 54-55 Рішення від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України» відзначає таке: «Беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1). У світлі вищевикладеного Суд вважає, що в цілому провадження у справі заявниці було справедливим і що ця частина скарги повинна бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.»
Враховуючи наведене вище, оскільки позивач не довів правомірність своїх вимог до відповідача, у задоволенні позову суд відмовляє.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 21, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
відмовити у задоволенні позову повністю.
У судовому засіданні 15.12.2016р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 20.12.2016р.
Суддя Яворський Б.І.