36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
21.12.2016 Справа № 917/1723/16
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваєвротранс", 36000, м. Полтава, вул. Енгельса, 19А, офіс 407
про стягнення суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат
Суддя Сірош Д.М.
Представники:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: не з'явилися
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про дату складення повного рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.
Суть спору: Розглядається позов про стягнення з відповідача заборгованості по договору транспортно-експедиторського обслуговування та перевезення вантажів №241215 від 12.01.2016 в розмірі 63171,84 грн, з яких: сума основного боргу - 58 384 грн; 3% річних - 1 194,82 грн; інфляційні - 3 590,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання - не здійснив оплату вартості наданих йому послуг в повному обсязі.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом від 17.07.97, гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, проте не скористався своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України та виходячи з того, що участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Суть спору: 12.01.2016 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (Виконавець, Перевізник) і Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаваєвротранс" (далі - Замовник, експедитор) уклали договір транспортно-експедиторського обслуговування та перевезення вантажів № 241215.
Відповідно до п. 1.1 предметом договору є відносини сторін, які виникають при транспортному обслуговуванню вантажів, переданих експедитором для перевезення автомобільним транспортом перевізника в міському, міжміському і міжнародному сполученні.
28.01.2016 сторонами підписано разову заявку № 2801-1 на перевезення вантажу автомобільним транспортом з м. Полтава до Казахстану.
Відповідно до п. 2.2 договору зазначена заявка є його невід'ємною частиною.
Відповідно до Заявки ставка за перевезення складає 138149,00 грн.
Відповідно до п. 4.2 договору сторонами погоджені наступні умови оплати: 50% - попередня плата на підставі виставленого рахунку, 40% - по факту розвантаження автомобіля після підтвердження супроводжуючих осіб Замовника або шляхом отримання копії міжнародної вантажної накладної, 10% протягом 15 днів після отримання оригіналів документів (договір, заявка, міжнародна вантажна накладна, акт виконаних робіт, рахунки).
Перевезення вантажу виконано позивачем належним чином, відповідно до вантажної накладної А № 070396. Вантаж отримано 23.02.2016, що засвідчено підписом відповідальної особи та печаткою в графі 24 накладної.
23.02.2016 сторонами підписано акт надання послуг № 5.
Отже, строк остаточного розрахунку настав 10.03.2016.
Як зазначає позивач, відповідач підписав та повернув на його адресу договір та заявку. жодних претензій щодо якості або кількості документів відповідачем не заявлено.
За перевезення вантажу відповідач здійснив розрахунки частково, а саме: 29.01.2016 сплачено 35000,00 грн, 01.02.2016 - 29765 грн, 18.03.2016 - 15000,00 грн.
Заборгованість відповідача складає 58384,00 грн.
Оскільки, зобов'язання по договору та заявці ТОВ "Полтаваєвротранс" не виконало, 05.09.2016 відповідачу цінним листом направлено повторно повний пакет документів, акт звіряння розрахунків та претензію. Проте, лист повернуто позивачу поштою у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи, укладений між сторонами договір є договором транспортного експедирування, що підпадає під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України (ст. ст. 929 - 935 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Факт отримання відповідачем даних послуг підтверджується актом надання послуг №5 від 23.02.2016, підписаними відповідачем без зауважень та застережень, міжнародною товарно - транспортною накладною (копії в матеріалах справи).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати наданих послуг, і позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 58384,00 грн є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1194,82 грн та 3593,02 грн інфляційних витрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (п. 3.1 та 3.2) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови).
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
За розрахунком, здійсненим позивачем та перевіреним судом, до стягнення з відповідача підлягає 1194,82 грн - 3% річних та 3593,02 грн інфляційних.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відвідача.
Керуючись ст.ст. 32 - 33, 43 - 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваєвротранс", 36000, м. Полтава, вул. Енгельса, буд. 19А, офіс 407 (р/р 26008014461701 в ПАТ "Альфа-Банк", МФО 300346) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (р/р НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533) 58384,00 грн, 1194,82 грн - 3% річних у сумі, 3593,02 грн інфляційних витрат, 1378,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Д.М. Сірош