"19" грудня 2016 р.Справа № 916/4590/15
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Український рітейл”
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Винфорт”
про стягнення 1 082 497 грн. 92 коп.
Суддя Літвінов С.В.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №2 від 31.12.2015р.
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 12.12.2016р.
СУТЬ СПОРУ: про стягнення 1082497,92 грн.
У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю “Український рітейл” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Винфорт” про стягнення 1082497,92 грн. пені та судових витрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем порушені умови договору поставки від 01 червня 2011 року, а саме не був поставлений товар у визначений угодою строк.
У грудні 2015 року ТОВ “Винфорт” звернулося із зустрічною позовною заявою, в якій просило визнати пункт 8.1 договору поставки № 01/06/2011 від 01 червня 2011 року недійсним з моменту початку дії договору; розірвати зазначений договір з 04 серпня 2015 року; стягнути з ТОВ “Український рітейл” на користь ТОВ “Винфорт” 3 % річних у розмірі 14129,04 грн. та інфляційні збитки у розмірі 37503,20 грн., а також судовий збір в сумі 1218 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 19 травня 2016 року (судді Петренко Н.Д., Желєзна С.П., Никифорчук М.І.) у задоволені позовних вимог ТОВ “Український рітейл” відмовлено. Зустрічний позов ТОВ “Винфорт” задоволено частково. Визнано недійсним пункт 8.1 договору поставки № 01/06/2011 від 01 червня 2011 року, укладеного між ТОВ “Український рітейл” та ТОВ “Винфорт”. В решті зустрічних позовних вимог ТОВ “Винфорт” відмовлено. На користь ТОВ “Винфорт” з ТОВ “Український рітейл” стягнуто 1218 грн. судового збору.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2016 року (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5Л.) рішення господарського суду Одеської області від 08 квітня 2016 року у справі № 916/4590/15 - скасовано, позов товариства з обмеженою відповідальністю “Український рітейл” задоволено; зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Винфорт” задоволено частково. Стягнуто з товариства обмеженою відповідальністю “Винфорт” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Український рітейл” 1 082 497,92 грн. пені за прострочення поставки товару, а також 34098,49 грн. судового збору за розгляд справи . Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Український рітейл” на користь товариства обмеженою відповідальністю “Винфорт” 14129,04 грн. 3 % річних та 37503,20 грн. інфляційних втрат за порушення строків оплати та 2 557,8 грн. судового збору за розгляд справи. В решті зустрічних позовних вимог - відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2016р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" задоволено частково. Рішення господарського суду Одеської області від 08 квітня 2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2016 року в частині первісних позовних вимог скасувано. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2016 року в іншій частині залишено без змін. Справу № 916/4590/15 в частині первісних позовних вимог направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Розпорядженням кервника апарату господарського суду Одеської області №907 від 09.11.2015р. призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/4590/15. Справу №916/4590/15, в частині первісних позовних вимог, передано на розгляд судді Літвінову С.В.
Ухвалою суду від 10 листопада 2016 року справу №916/4590/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.11.2016 року.
По справі оголошено перерву до 19.12.2016р. відповідно до ст. 77 ГПК України.
Позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд стягнути з відповідача 1082497,92 грн. пені та судові витрати.
Відповідач надав письмові пояснення по справі відповідно яких просить суд відмовити позивачу в частині стягнення пені в сумі 972994,68гр., а в частині стягнення пені в розмірі 109503,24грн. позовні вимоги визнав в повному обсязі.
За результатами судового засідання справу було розглянуто за участю представників сторін, за наявними в ній матеріалами документів наданих сторонами. У судовому засіданні 19.12.2016р., в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Фіксація судового процесу технічними засобами не проводилася.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.
01.06.2011 між ТОВ “Український Рітейл” (покупець) та ТОВ “Винфорт” (постачальник) був укладений договір поставки № В 01/06/2011 (далі - договір) з протоколом розбіжностей, згідно умов якого ТОВ “Винфорт” зобов'язалось поставляти окремими партіями згідно замовлень на поставку, а ТОВ “Український Рітейл” приймати і оплачувати товар на оговорених договором умовах за найменуванням, цінами та асортиментом, вказаним в додатку №1 “Специфікація/прайс-лист”.
Відповідними положеннями договору сторони погодили умови та порядок постачання (розділ 2, пункти 2.1.-2.19.), порядок приймання товару (п.п. 3.1.-3.10.), вимоги до якості (п.п. 4.1.-4.10.), вимоги до тари, пакування та маркування (п.п. 5.1.-5.7.), визначення ціни товару та порядку розрахунків (п.п. 6.1.-6.10.), умови та порядок повернення товару (п.п. 7.1.-7.5.), взаємну відповідальність сторін (п.п. 8.1.-8.9.), звільнення від відповідальності у разі настання форс-мажорних обставин (п.п. 9.1.-9.5.), порядок вирішення спорів (п.п.10.1.-10.2.), строк його дії, порядок внесення змін та розірвання (п.п. 11.1.-11.4.), вказали в заключних положеннях статуси сторін як платників податків, додатки, які є невід'ємною частиною договору (всього 7: додаток № 1 “Специфікація/Прайс-лист”, додаток № 2 “Порядок направлення та прийняття замовлень на поставку через платформу електронної комерції “еХіte”, додаток № 3 “Зразок замовлення на поставку з повідомленням про вручення”, додаток № 4 “Список представників постачальника, відповідальних за приймання замовлень та відправлення повідомолень про отримання”, додаток № 5 “Форма заявки на участь в акції”, додаток № 6 “Особливі (додаткові) умови поставки”, додаток № 6).
Положеннями п. 2.3. протоколу розбіжностей до договору сторони погодили, що замовлення на поставку направляється постачальнику не менше ніж за 6 календарних днів до поставки з повідомленням про отримання. Зразок замовлення на поставку з повідомленням про отримання міститься в Додатку №3 до дійсного Договору. Список представників ТОВ “Винфорт”, відповідальних за приймання замовлень і відправлення повідомлень про отримання, їх контактні телефони, вказуються в Додатку № 4 до цього Договору. У разі, зміни представників, відповідальних за прийом замовлень і відправлення повідомлень про отримання, ТОВ “Винфорт” зобов'язаний повідомити про це ТОВ “Український Рітейл”, про що сторонами підписується Додаток № 4 в новій редакції.
31.08.2014 між сторонами договору укладено додаткове погодження № 5, яким сторони погодили внести зміни до п. 2.2. договору та погодили, що замовлення передаються покупцем нарочно, факсимільним або електронним зв'язком, а у разі відсутності таких - телефонограмою. При використанні сторонами способу передачі заявок шляхом електронного повідомлення (ЕDI-документа) через платформу електронної комерції, сторони підписують додаток №2. Замовлення повинно містити наступну інформацію: номер та дату замовлення, номер та дату договору, найменування постачальника, найменування покупця, асортимент товару, кількість товару, дату доставки товару постачальником на склад або магазин, вказаний покупцем, адресу складу або магазину, вказаного покупцем.
З 10.05.2013 ТОВ “Український рітейл” та ТОВ “Винфорт” працюють через платформу електронної комерції Comarch EDI (ТОВ “КомАрх”).
Пунктом 2.8. договору сторони визначили, що постачальник зобов'язується не менш ніж за 14 календарних днів повідомити покупця про неможливість поставляти товар, зазначений у специфікаціях. В інших випадках постачальник несе відповідальність за прострочення поставки товару і недопоставку товару згідно з умовами договору та чинного законодавства.
Зокрема 8.1. договору встановлена відповідальність постачальника перед покупцем за невиконання зобов'язання з постачання товару в зазначений строк (день) у виді пені в розмірі 5% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення поставки.
Як стверджує позивач, 10.07.2015, 24.07.2015, 31.07.2015, 07.08.2015, 14.08.2015 ТОВ “Український рітейл” через платформу електронної комерції були зроблені замовлення № НОМЕР_1 (ОRDER), № НОМЕР_2 (ОRDER), № НОМЕР_3 (ОRDER), № НОМЕР_4(ОRDER) , № НОМЕР_5 (ОRDER) на поставку ТОВ “Винфорт” у строк до 16.07.2015 покупцю товару у кількості 304 пляшки на загальну суму 28442,40 грн., у строк до 30.07.2015 товару у кількості 1020 пляшок на загальну суму 92666,16 грн., у строк до 06.08.2015 товару у кількості 1020 пляшок на загальну суму 92666,16 грн., у строк до 13.08.2015 товару у кількості 1020 пляшок на загальну суму 92666,16 грн. у строк до 20.08.2015 товару у кількості 1020 пляшок на загальну суму 92666,16 грн. відповідно, місце доставки Дніпропетровськ, вул. Маршала Малиновського, 114., що підтверджується звітами ТОВ КомАрх”.
Також, позивач зазначає, що оскільки постачальник свої зобов'язання по відвантаженню товару покупцю не виконав, покупець, керуючись положеннями п. 8.1. договору, нарахував пеню на кожну партію неотриманого товару з даті очікуваної поставки по 30.09.2015 на загальну суму 1082497,92 грн. (109503,24 грн. за 77 днів +291898,40 грн. за 63 дні+259465,25 грн. за 56 днів+227032,09 за 49 днів+194598,94 грн. за 42 дні відповідно).
Стягнення вказаної штрафної санкції стало підставою для звернення ТОВ “Український рітейл” до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ “Винфорт” з посиланням на порушення останнім п.п. 2.8., 8.1. укладеного між сторонами договору № В 01/06/2011 від 01.06.2011, а також положень ст.ст. 526, 549, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 193, 199 Господарського кодексу України, частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.
Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом ч.1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 11.1 договору строк його дії визначений до 31.12.2011 р. У раз якщо за 30 днів до дати закінчення строку дії договору не повідомить у письмовій формі про розірвання, то договір автоматично продовжує на кожний наступний рік.
Пунктом 2.8. договору сторони визначили, що постачальник зобов'язується не менш ніж за 14 календарних днів повідомити покупця про неможливість поставляти товар, зазначений у специфікаціях. В інших випадках постачальник несе відповідальність за прострочення поставки товару і недопоставку товару згідно з умовами договору та чинного законодавства.
Судом досліджено лист від 14.07.2015р. ТОВ "ВИНФОРТ" адресований ТОВ "Український рітейл", у якому відповідач повідомив про неможливість виконання договірних зобов'язань та ініціював розірвання договору поставки № В01/06/2011 від 01 червня 2011 року з 17 липня 2015 року.
Вищевказаний лист позивач отримав 14.07.2015р., отже з цієї дати починається перебіг 14-денного строку, передбаченого п.2.8. договору поставки.
Судом також досліджені замовлення, які надсилалися позивачем та встановлено, що замовлення від 24.07.2015р. №0001359972, від 31.07.2015р. №0001368750, від 07.08.2015р. №0001376686, від 14.08.2015р. №0001385875. відправлені позивачем після отримання листа відповідача від 14.07.2015р., тобто після повідомлення про неможливість виконання поставок.
Періодичність відправлення замовлень позивачем, їх кількість, асортимент замовленого товару і загальна сума замовлень співпадають, що дає підстави для висновку, що ці замовлення не є окремими, а фактично дублюють одне одного.
Крім загальних умов договору поставки, Договором передбачені також особливі умови, викладені у Додатку № 6 які містять умови надання позивачем маркетингових, інформаційних, мерчендайзингових та інших послуг, спрямованих на просування товару через мережу «Брусничка», у тому числі логістичні послуги на поставку товару, а саме доставка товару з розподільчого центру позивача, на який було здійснено поставку, безпосередньо до магазинів мережі«Брусничка».
Всі замовлення містять товарну позицію «Вино ігристе «Пік» н/сол, 0,75л.». При цьому у замовлені від 10.07.2015 замовлено 240 пляшок, у останніх замовленнях - 600 пляшок.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, останнє замовлення позивача НОМЕР_6 від 19.06.2015р. яке виконанував відповідач також містить таку товарну позицію і позивачем було замовлено лише 72 пляшки, про що свідчить видаткова накладна № РК1-006982 від 21.06.2015 р..
Відповідачем в підтвердження того, що вищевказані замовлення є дублюючими надано динаміку продажу товару відповідача у мережі магазинів „Бруснична” за період жовтень 2014р. - лютий 2015 р., та аналіз замовлень позивачем позиції вино ігристе «Пік» н/сол у період з січня 2014 р. по травень 2015р., загальний обсяг продажу ігристого вина «Пік» у мережі магазинів позивача не відповідає замовленому.
Також, відповідач зазначив, що у травні 2015 року було закрито 54 магазини торговельної мережі «Брусничка», що призвело до значного зменшення загального обігу товару у мережі.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Таким чином, процесуальним законодавством на позивача покладений обов'язок доведення суду тих обставин на які він посилається, у спосіб, визначений законом.
Позивачем не надано суду жодного доказу в підтвердження того, що замовлення від 24.07.2015р. №0001359972, від 31.07.2015р. №0001368750, від 07.08.2015р. №0001376686, від 14.08.2015р. №0001385875 не є дублюючими, а є окремими.
З таких обставин відповідач може нести відповідальність згідно п.8.1. договору поставки тільки за невиконання замовлення № НОМЕР_1 від 10.07.2015р. на суму 28442,40грн.
Таким чином, пеня за невиконання зобов”язань з поставки товару становить 109503,24грн., що визнає відповідач.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до положень ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У випадку коли порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Під час розгляду справи позивачем не надано доказів збитків, а судами не встановлено будь-яких інших обставин, які свідчать про негативні наслідки для позивача від неотримання товару від відповідача.
За змістом наведених норми, незаподіяння збитків іншим учасникам господарських відносин є окремою, самостійною та достатньою підставою для зменшення судом розміру штрафних санкцій, яка не потребує для цього з'ясування судом будь яких додаткових (виняткових) обставин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 08.02.2012р. по справі 9/205.
Підпунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, які надані сторонами по справі.
Отже, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем зобов'язання та відсутність доказів спричинення позивачеві збитків від несвоєчасного поставлення товару, враховуючи інтереси обох сторін у зобов'язанні, ступінь вини відповідача та обсяг допущеного ним порушення, суд вважає за необхідне зменшити заявлену до стягнення позивачем суму пені та стягнути з відповідача пеню у розмірі 10950,32 грн., що на думку суду є співрозмірним допущеному порушенню.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 1642,55грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1 .Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВИНФОРТ” (65012, м. Одеса, пров. Катаєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 30704028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ” (83058, м. Донецьк, вул. Арктики, 1 „В”, код 34604386, адреса для листування 49022, м. Дніпро, вул.. Маршала Малиновського, буд. 114) 10950 (десять тисяч дев”ятсот п”ятдесят) грн. 32 коп. та 1642,55грн. судового збору.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 22 грудня 2016 р.
Суддя С.В. Літвінов