ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.12.2016Справа №910/19814/16
За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва
до Органу самоорганізації населення комітет мікрорайону "Центр-3"
про виселення з нежитлового приміщення
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Кривошей В.В.
від відповідача: не з'явились
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Органу самоорганізації населення комітет мікрорайону "Центр-3", в якому просить суд виселити відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 94,3 кв.м., розташованого в будинку №48/13 по вул. О.Тургенєвській у м. Києві. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 р. порушено провадження у справі №910/19814/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.11.2016 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав повторно, відзив не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 12.12.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
15.10.2010 р. між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва та Органом самоорганізації населення комітет мікрорайону "Центр-3" укладено договір позички № 152/3, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець на підставі рішення 8 сесії 5 скликання Шевченківської районної у м. Києві ради № 931 від 15.10.2010 р. зобов'язується передати, а користувач - прийняти у безоплатне тимчасове користування комунальне майно: нежиле приміщення загальною площею 94,3 кв.м., яке розташоване за адресою вул. О.Тургенєвська в буд. №48/13, а саме 1 поверх площею 94,3 кв.м..
Відповідно до п.п. 2.1, 3.1 договору передача об'єкта позички здійснюється за актом прийому-передачі. Термін позички встановлюється з моменту підписання даного договору до 15.10.2013 р.
Додатковими угодами № 1, 2 були внесені зміни до спірного договору.
Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради «Про ліквідацію Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради» від 23.10.2010 р. № 973 вирішено припинити діяльність Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради.
У відповідності до п.1.8 зазначеного рішення за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» було закріплено на праві господарського відання майно територіальної громади Шевченківського району м. Києва (жилий та нежилий фонд).
У зв'язку зі зміною орендодавця на підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 10.12.2010 № 1112 та «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» від 31.01.2011 р. № 121 майно комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва передане до сфери управління новоствореної Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» від 09.02.2011 №80 діючі договори оренди передано до Комунального підприємства «Керуюча дирекція».
Рішеннями Київської міської ради від 09.10.2014 р. № 270/270 назву Підприємства було змінено на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що договір позички не передбачає пролонгації Договору. Зокрема, п. 4.4. договору передбачає обов'язок користувача повернути об'єкт позички після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому його було передано.
01.10.2015р. Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на адресу Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації був надісланий лист № 062/12/90-10995 про повернення без погодження проекти рішень.
На підставі викладеного, позивачем на юридичну адресу відповідача 13.04.2016р. була направлена заява про відмову від договору та повернення орендованого приміщення площею 94,3 кв.м. позичкодавцю, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та фіскальним чеком від 13.04.2016 р. № 5627, однак відповідач станом на грудень 2016р. нежитлове приміщення не повернув, з огляду на що позивачу довелось звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідно до ст. 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно з ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Як про це зазначено у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 господарським судам необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).
За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Таким чином, оскільки строк дії спірного договору визначений з 15.10.2010р. до 15.10.2013р., тобто на 3 роки, сторони мали здійснити нотаріальне посвідчення вказаного правочину, чого зроблено не було, а тому суд приходить до висновку, що вказаний договір є неукладеним.
З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ст.11 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що у даному випадку у відповідача відсутнє зобов'язання щодо виселення зі спірного приміщення, оскільки воно ґрунтується на неукладеному правочині. Разом з тим, проаналізувавши матеріали даної справи, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав користуватись спірним приміщенням на даний час.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищезазначене, зважаючи на те, що згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в Україні здійснюється на засадах змагальності, беручи до уваги, що інших вимог, ніж ті, що зазначені у позові, як-то: усунення перешкод у користуванні майном, позивачем суду не пред'явлено, в той час як суд не наділений самостійно виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача (ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), у суду відсутні правові підстави для задоволення заявлених вимог відповідно до обраного позивачем способу захисту та юридичних підстав позову.
Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, суд, -
У задоволенні позову Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 19.12.2016 р.
Суддя Пригунова А.Б.