79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.12.2016р. Справа№ 914/2801/16
Господарський суд Львівської області у складі головуючого cудді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б. розглянувши матеріали справи
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство “Енергія-Новояворівськ”, м. Новояворівськ Львівської області
про стягнення 29 463 469,85 грн.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність № 14-167 від 11.06.2014р.);
від відповідача: ОСОБА_2- представник (довіреність бн від 10.05.2016р.)
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
Позов заявлено Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство “Енергія-Новояворівськ”, м. Новояворівськ Львівської області про стягнення 29 463 469,85 грн.
Ухвалою суду від 03.11.2016 року порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в засіданні на 15.11.2016 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання, визначеного договором зобов'язання, просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 22 001 406,06 грн., 3% річних в розмірі 1 328 771,30 грн., 6 133 292,49 грн. інфляційних втрат та судові витрати по справі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав відзив на позов відповідно до якого зазначив, що здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат містять певні неточності та повинні бути меншими з підстав, зазначених відповідачем у відзиві. Крім цього, йдеться у відзиві, на момент порушення провадження у даній справі відповідач у повному обсязі розрахувався за енергоносії, а причиною неналежного (невчасного) виконання зобов'язання є факти несвоєчасного перерахування споживачами платежів за надані послуги теплопостачання. З огляду на викладене, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки на 75%. Крім цього, відповідачем подано клопотання про відстрочку виконання рішення господарського у даній справі на 8 (вісім) місяців.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
02 грудня 2014 року між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (позивач) та ТзОВ НВП “Енергія-Новояворівськ” (відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2111/15-ТЕ-21/ПТ (договір).
Відповідно до умов договору, позивач передав у власність відповідачу природний газ у обсязі на загальну суму 169 873 232,17 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31 січня 2015 року (за січень 2015 року), від 28 лютого 2015 року (за лютий 2015 року), від 31 березня 2015 року (за березень 2015 року), від 30 квітня 2015 року (за квітень 2015 року), від 31 травня 2015 року (за травень 2015 року), від 30 червня 2015 року (за червень 2015 року), від 31 липня 2015 року (за липень 2015 року), від 31 серпня 2015 року (за серпень 2015 року), від 30 вересня 2015 року (за вересень 2015 року), від 31 жовтня 2015 року (за жовтень 2015 року), від 30 листопада 2015 року (за листопад 2015 року), від 31 грудня 2015 року (за грудень 2015 року), від 31 грудня 2015 року (за грудень 2015 року) .
Відповідно до п. 6.1. договору, “оплата за газ здійснюється покупцем (відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 525, 526 ЦК України, 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що свої зобов'язання за договором останній виконав із порушенням встановленого договором строку виконання.
Згідно з ст. ст. 258, 549-551 Цивільного кодексу України та п. 7.2. Договору, “у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу”.
З огляду на викладене, відповідно до п. 7.2. договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по договору, позивачем здійснено нарахування пені, сума якої, відповідно до поданого позивачем розрахунку, становить 22 001 406,06 грн.
Також пунктом 7.1. договору визначено, що “за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором”.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки Відповідачем умови Договору щодо оплати отриманого природного газу не виконані вчасно, останній зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Відповідно до поданого позивачем розрахунку відповідачу нараховано 1 328 771,30 грн. - 3% річних та 6 133 292,49 грн. - інфляційних втрат.
Пунктом 9.3. договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
З огляду на викладене, згідно розрахунків позивача, до стягнення з відповідача підлягає 29 463 469,85 грн., з яких 22 001 406,06 грн. складає пеня, 6 133 292,49 грн. інфляційні втрати та 1 328 771,30 грн. 3% річних.
Однак, в судове засідання відповідачем подано обґрунтований контррозрахунок штрафних санкцій, відповідно до якого відповідач зазначив, що розраховуючи розмір пені та 3% річних позивачем не взято до уваги ч.5 ст.254 ЦК України відповідно до якої визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Також відповідно до п.1.9 Постанови пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.13 р. №14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, однак позивачем розрахунок пені та 3% річних здійснено без урахування платежів за куплений природний газ у цей же день. Крім цього, позивачем нараховано індекс інфляції не лише на суму основного боргу, а й на інфляційні нарахування за попередній період. Однак, згідно п. 3.3 роз»ясень Постанови пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.13 р. №14, на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти. Вказаної позиції ВГСУ також дотримується у своїх постановах від 04.02.15 р. у справі №920/1073/14 та від 24.03.15 р. у справі №922/4355/14.
Враховуючи вищенаведене, з врахуванням перерахунку штрафних санкцій, здійснених відповідачем, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає - 21 954 222,95 грн. пені, 1 325 705,93 грн. 3% річних та 5 984 717,44 грн. інфляційних втрат.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Факт поставки відповідачу газу на загальну суму 169 873 232,17 грн. підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу: актами приймання - передачі природного газу від 31 січня 2015 року (за січень 2015 року), від 28 лютого 2015 року (за лютий 2015 року), від 31 березня 2015 року (за березень 2015 року), від 30 квітня 2015 року (за квітень 2015 року), від 31 травня 2015 року (за травень 2015 року), від 30 червня 2015 року (за червень 2015 року), від 31 липня 2015 року (за липень 2015 року), від 31 серпня 2015 року (за серпень 2015 року), від 30 вересня 2015 року (за вересень 2015 року), від 31 жовтня 2015 року (за жовтень 2015 року), від 30 листопада 2015 року (за листопад 2015 року), від 31 грудня 2015 року (за грудень 2015 року), від 31 грудня 2015 року (за грудень 2015 року) та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п.6.1. договору купівлі-продажу природного газу оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Проте, відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу повністю, у строки визначені договором, не виконав.
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 29 463 469,85 грн., з яких 22 001 406,06 грн. складає пеня, 6 133 292,49 грн. інфляційні втрати та 1 328 771,30 грн. 3% річних.
Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що при їх нарахуванні позивач не взяв до уваги положення ч.5 ст.254 ЦК України згідно якої встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Крім того, позивач не взяв до уваги п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” в якому роз”яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Перевіривши підставність та обґрунтованість нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також контрозрахунок відповідача, суд дійшов висновку, що такі підлягають задоволенню, з врахуванням розрахунку відповідача в таких розмірах: 21 954 222,95 грн. - пеня, 1 325 705,93 грн. 3% річних та 5 984 717,44 грн. інфляційних втрат.
Крім того, відповідачем подано клопотання відповідно до якого останній просить суд зменшити розмір пені на 75%. Вказані клопотання обґрунтовуює тим, що додаткові збитки для товариства призведуть до суттєвого фінансового навантаження на підприємство, що в свою чергу негативно вплине на розвиток системи теплопостачання вцілому та технічного стану мереж зокрема. Крім того, відповідач надає послуги не тільки населенню, а й релігійним організаціям, закладам культури та охорони здоров'я, дитячим садкам та іншим бюджетним підприємствам й установам. Також просить суд взяти до уваги те, що відповідач погасив заборгованість в добровільному порядку, що свідчить про відсутність умислу з боку товариства щодо невиконання умов договору, оскільки невиконання зобов'язань з боку відповідача виникло з об'єктивних причин, пов'язаних з важким фінансовим становищем боржника.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вказаного клопотання.
Заслухавши пояснення сторін та оцінивши подані ними докази, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов 'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦКУ). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов 'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦКУ). Як зазначено в ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. з ст. 551 ЦКУ розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься в ч. 1 ст. 233 ГКУ: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 ст. 233 ГКУ). Отже, наведені положення актів цивільного законодавства передбачають право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, в тому числі розміру неустойки.
Також відповідно до п. 3.17.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26 грудня 2011 року № 18 вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
З матеріалів справи вбачається, що на момент порушення провадження у даній справі відповідач у повному обсязі розрахувався за енергоносії, куплені в позивача. Також у відповідача існує значна дебіторська заборгованість контрагентів, яка виникла на підставі укладених цивільно-правових і господарських договорів. Так, згідно даних, наданих відповідачем суду за грудень 2015 року дебіторська заборгованість споживачів за надані послуги теплопостачання становила - 98 550 000,00 грн., а за вересень 2016 року- 116 303 000,00 грн. Вказані обставини спричинили неналежне виконання зобов'язання відповідачем і продовжують перешкоджати своєчасному здійсненню розрахунків за куплений природний газ.
Крім цього, однією з причин несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію та її несвоєчасне відшкодування з боку держави та майновий стан відповідача.
Відповідно до ч.3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Питання щодо меж зменшення неустойки повинно розглядатися із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.
При оцінці обставин в обґрунтування підстав для зменшення неустойки на 50 % суд бере до уваги факт повного виконання основного зобов'язання відповідачем, а також незначний, у переважній більшості, термін несвоєчасної оплати газу, важливість збереження господарської діяльності відповідача, та з врахуванням інтересів позивача як об'єкта, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, обставини щодо наявності заборгованості споживачів газу (населення та бюджетних організацій) перед відповідачем за спожиту теплову енергію, враховуючи, що належне виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем залежить від стану платіжної дисципліни споживачів, які розраховуються за надані житлово-комунальні послуги, наявністю різниці між фактичними витратами на виробництво теплової енергії і затвердженими органом місцевого самоврядування тарифами, а також те, що заявлена до стягнення неустойка перевищує наслідки порушення відповідачем грошового зобов'язання. Крім того, інфляційні процеси, які мали місце за час невиконання відповідачем свого зобов'язання, компенсуються позивачу стягненням з відповідача заявлених інфляційних втрат та 3 % річних.
Суд вважає обґрунтованим зменшення пені на 50%, оскільки стягнення зменшеного розміру штрафних санкцій є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому та є співрозмірним в контексті інтересів позивача та відповідача.
Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 50% пені, а саме 10 977 111,48 грн.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку підставності позову до задоволення частково. До стягнення з відповідача підлягає 18 287 534,85 грн., з яких 10 977 111,48 грн. пені, 1 325 705,93 грн. три проценти річних, 5 984 717,44 грн. інфляційних нарахувань. У задоволенні решти позову слід відмовити.
Одночасно судом розглянуто клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 8 місяців та дійшов висновку про часткове його задоволення з підстав, наведених вище, а також з врахуванням того, що з початком опалювального сезону 2016-2017рр. за рахунок поточних платежів населення відповідач матиме можливість погасити борг перед позивачем, що свідчить про реальну можливість відповідача виконати рішення в майбутньому.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги частково спростував і не подав доказів погашення штрафних санкцій, однак, здійснивши перерахунок штрафних санкцій та враховуючи скрутне матеріальне становище відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ТзОВ НВП “Енергія-Новояворівськ” про стягнення 29 463 469,85 грн. підлягають до задоволення частково.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог.
Відповідно до п.3.17.5 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.11 р. №18 “Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції” судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
З огляду на викладене, судовий збір судом вираховано із суми, яка підлягала стягненню - 29 264 646,32 грн. та становить 51 826,60 грн.
Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №4008281 від 26.10.2016 року на суму 206 700,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно до задоволеної суми позову, однак з врахуванням того, що при зменшенні пені сума судового збору за неї стягується у повному обсязі.
Керуючись ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 610, 612,625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85,116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство “Енергія-Новояворівськ” (81053, Львівська область, м. Новояворівськ, вул. Пасічника,1; код ЄДРПОУ 32789941) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6; р/р 26002301921 банк: АТ „Ощадбанк”, код банку: 300465; код ЄДРПОУ 20077720) - заборгованість в розмірі 18 287 534,85 грн., з яких:
10 977 111,48 грн. пені,
1 325 705,93 грн. 3% річних,
5 984 717,44 грн. інфляційних втрат та
205 253,10 грн. судового збору.
з відстрочкою виконання рішення суду на 6 (шість) місяців.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2016 р.
Суддя Горецька З. В.