61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua
19 грудня 2016 року Справа № 913/1189/16
Провадження №4/913/1189/16
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”,
м. Луганськ,
до Публічного акціонерного товариства “Донбасенерго”, м. Київ
про визнання договору неукладеним та визнання відсутніми зобов'язання
Суддя - Старкова Г.М.
Секретар судового засідання-помічник судді Наумова В.В.
У засіданні брали участь:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - представник не прибув.
Суть спору: позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою № 01-31/2/265 від 26.10.2016 до Публічного акціонерного товариства “Донбасенерго”, за якою просить суд визнати відсутніми зобов'язання ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання” перед ПАТ “Донбасенерго” за багатостороннім договором від 11.06.2015, що укладений між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, а сам багатосторонній договір від 11.06.2015 не укладеним зі сторони ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання”.
Сторони правом на участь у судовому засіданні 14.11.2016, 21.11.2016, 05.12.2016 та 19.12.2016 не скористались.
Представник відповідача 11.11.2016 (згідно штампу вхідний № 8318/16) на адресу господарського суду Луганської області надав відзив на позовну заяву № 01-1.10/03078 від 10.11.2016, за яким відповідач зазначає, що підстави для задоволення позову відсутні та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Зокрема, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на те, що пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України № 263 від 07.05.2015 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» (надалі- постанова КМУ № 263 від 07.05.2015) регулює питання різниці перетоків електроенергії між контрольованою територією та неконтрольованою територією. Різниця перетоків електричної енергії враховується окремо а Донецькою та Луганською областями в очках обліку, які розташовані на контрольованій території.
Разом з тим, пунктом 2 постанови КМУ № 263 від 07.05.2015 містить імперативну норму щодо того, що купівля- продаж електроенергії на неконтрольованій території (в тому числі і позивач).
Також, відповідач зазначає, що відповідно до п. 4 постанови КМУ № 263 від 07.05.2015, суб'єкти електроенергетики, що здійснюють діяльність на неконтрольованій території (виробництво, купівлю та продаж, передачу електроенергії місцевими електричними мережами, а також постачання електричної енергії) можуть здійснювати таку діяльність виключно на підставі та на умовах багатостороннього договору.
Отже, умови багатостороннього договору відповідно до постанови КМУ № 263 від 07.05.2015 є обов'язковими для всіх суб'єктів електроенергетики, що проводять діяльність на неконтрольованій території.
Крім того, відповідач вказує на те, що згідно листа ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» від 14.08.2015 № 01-33/2/413 направлене на ім'я Секретаря Координаційного центру просив прийняти рішення про його приєднання до багатостороннього договору.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи представників позивача та відповідача, суд
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» здійснює діяльність на території Луганської області з постачання (продажу) електричної енергії за регульованим тарифом та з передачі електричної енергії місцевими локальними) електричними мережами на підставі ліцензії НКРЕ України від 17.05.2006 серії АБ №220850.
Починаючи з квітня 2014 року і по даний час, ТОВ «ЛЕО» здійснює свою господарську діяльність в умовах проведення антитерористичної операції (надалі - АТО), проведення якої здійснюється згідно Указу Президента України №405/2014 від 14.04.2014, яким введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною з. розою і збереження територіальної цілісності України».
Позивач зазначив, що з грудня 2014 року і по сьогоднішній день в Луганській області існує територія, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, тобто неконтрольована територія.
На підставі Закону України «Про електроенергетику», Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №263 від 07.05.2015 «Про особливості регулювання лдносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» (надалі - постанова КМУ №263 від 07.05.2015), згідно з пунктом 1 постанови купівля та продаж з 01 травня 2015 року електричної енергії, переміщеної з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на іншу територію України - контрольована територія) та/або з контрольованої території на неконтрольовану територію, здійснюється на контрольованій території оптовим постачальником електричної енергії та на иеконтрольованій території суб'єктами господарювання, що здійснюють виробництво електричної енергії на електроустановках, розташованих на неконтрольованій території та визначених Міністерством енергетики та вугільної промисловості, та/або публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» у Донецькій області і товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» у Луганській області.
Таким чином, фактично з 01.05.2015 позивач здійснює постачання електричної енергії на неконтрольовану державною владою України територію Луганської області відповідно до постанови №263 від 07.05.2015.
Позивач вказує на те, що листом від 28.07.2016 №01-1.16/02019 до позивача звернулось ПАТ «Донбасенерго» (відповідач) з вимогою укласти між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу електроенергії між виробником та постачальником, типову форму якого розроблено та затверджено координаційним центром відповідно до багатостороннього договору, укладеного 11.06.2015 учасниками ринку електричної енергії, що провадять діяльність на неконтрольованій території, а також підписати акти приймання-передачі електроенергії за період травень 2015 року - квітень 2016 року в кількості 126 698 027 кВт. г. вартістю 21 704 811,95 грн.
Позивач зазначає, що в якості обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що ТОВ «ЛЕО» начебто є учасником багатостороннього договору з ПАТ «Донбасенерго», за яким на позивача покладається обов'язок здійснювати закупівлю електричної енергії, виробленої Старобешівською ТЕС ПАТ «Донбасенерго», та зобов'язання укласти з ПАТ «Донбасенерго» двосторонній договір купівлі- продажу електричної енергії. Але ТОВ «ЛЕО» (позивач у справі) такі вимоги вважає необгрунтованими та помилковими.
Проте, позивач посилаючись на п.4 постанови КМУ №263 від 07.05.2015 вважає, що останній не є стороною багатостороннього договору від 11.06.2015, а також не є стороною будь-якого іншого багатостороннього договору, що міг би укладатися між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території. Законодавством не визначений порядок укладення багатостороннього договору між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, та не визначений перелік осіб, що є сторонами такого договору, а також не передбачений сам обов'язок суб'єктів електроенергетики щодо укладення багатостороннього договору.
Позивач заперечує проти укладення (свою участь) багатостороннього договору від 11.06.2015, стороною якого є ПАТ «Донбасенерго» (відповідач) та, як наслідок, звертається з даною позовною заявою до суду з вимогою встановити відсутність зобов'язання ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання”(позивач у справі) перед ПАТ “Донбасенерго” (відповідач у справі) за багатостороннім договором від 11.06.2015, що укладений між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, а сам багатосторонній договір від 11.06.2015 не укладеним зі сторони ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання”.
Однак, суд вважає недоцільним обраний позивачем спосіб захисту порушених прав виходячи з наступного.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Позов це звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено що, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Предметом даного спору є зобов'язання позивача укласти багатосторонній договір від 11.06.2015 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №263 від 07.05.2015 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження».
Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Враховуючи викладене, положення ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачений такий спосіб захисту цивільного права та інтересу як встановлення відсутності зобов'язання ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання”(позивач у справі) перед ПАТ “Донбасенерго” (відповідач у справі) за багатостороннім договором від 11.06.2015, що укладений між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, а сам багатосторонній договір від 11.06.2015 не укладеним зі сторони ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання”. Розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників правовідносин.
Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не передбачено такого способу захисту, як установлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення договору.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12, де Верховний Суд України зазначив, що особа вправі звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі п.1 ч. 2 ст. 6 ЦК України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативно-правовим актом, що містить відповідний обов'язок, а зобов'язання укласти договір у судовому порядку або визнати договір неукладеним та визнати відсутніми зобов'язання не відповідають способам захисту прав, передбачених ст. 16 ЦК України.
Враховуючи наведене, позивач обрав не передбачений чинним законодавством спосіб захисту порушеного права та інтересу, а тому застосування такого способу захисту може призвести до порушення приписів ст. 19 Конституції України.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Згідно з підпунктом 4.3. пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.
У пункті 4.3 постанови пленуми Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, враховуючи вищевикладене, визначений позивачем предмет даного позову не відповідає встановленим законом або договорами способам захисту прав.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Вищого господарського суду України від 12.02.2013 у справі №5011-34/12256-2012, а також постановах Верховного Суду України від 21..05.2012 у справах №6-69цс11 та №6-88цс11.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Отже, правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Згідно з підпунктом 4.3. пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, cуд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання відсутніми зобов'язання ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання” перед ПАТ “Донбасенерго” за багатостороннім договором від 11.06.2015, що укладений між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, а сам багатосторонній договір від 11.06.2015 не укладеним зі сторони ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання” не підлягає до задоволення.
У судовому засіданні 19.12.2016 була оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою судом у позові витрати зі сплати судового збору у сумі 2785 грн. 58 коп. покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 1, 12, 33, 34, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” до Публічного акціонерного товариства “Донбасенерго” про визнання договору неукладеним та визнання відсутніми зобов'язання відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Повне рішення складено і підписано - 22.12.2016
Суддя Г.М. Старкова