08 грудня 2016 року м. Київ К/800/24266/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Островича С.Е., Веденяпіна О. А., Степашка О.І.
розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнексбуд" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю „Юнексбуд" (далі - ТОВ „Юнексбуд") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Оболонському районі) в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів ДПІ у Оболонському районі подано касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ „Смс-софт" за період з 01.08.2014 по 30.09.2014. За результатами перевірки складено акт № 21/26-54-22-05/38557272 від 05.02.2014.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податку на додану вартість у сумі 345000, 00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №001412201 від 03.03.2015, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 517500, 00 грн.: (345000, 00 грн. основний платіж, 172500, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції).
У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом частини 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (підрядник) та ТОВ „Смс-софт" (субпідрядник) укладено договори субпідряду. Умовами вказаного договору передбачена можливість залучення підрядником до виконання робіт за договором спеціалізовані організації виключно за наявності письмової згоди генпідрядника, що підтверджується письмовою згодою ТОВ „Будакс" від 03.03.2014 на залучення підрядних організацій для виконання робіт за договором. Реальність виконання договорів підтверджуються: податковими накладними, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат; актами приймання виконаних будівельних робіт; платіжними дорученнями, специфікаціями до схем розміщення пілонів. Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України. Договори, які укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювались, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що в період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ „Смс-софт", яке було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.
Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ „Смс-софт".
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок судів не спростовує.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко
О. А. Веденяпін