08 грудня 2016 року м. Київ К/800/24345/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Островича С.Е.,
Степашка О.І
Юрченко В. П.
секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.
представник позивача Тімакіна Л. В.
представник відповідача Гаспарян С. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут" (далі - ТОВ Агрофірма „Добробут") звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року - залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Кременчуцькою ОДПІ подано касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.
ТОВ Агрофірма „Добробут" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з 01.04.2012 по 30.06.2014, про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 по 30.06.2014. За результатами перевірки складено акт №2769/16-03-22-01-08/32682703 від 03.12.2014.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість у сумі 1966636 грн. в тому числі за сільськогосподарською декларацією з податку на додану вартість у розмірі 1946803 грн. і за загальною декларацією з податку на додану вартість у сумі 19 833 грн.; завищення рядка 20.2 (від'ємне значення, що включається до складу податкового кредиту наступного періоду) сільськогосподарської декларації з податку на додану вартість за червень 2014 у сумі 90000 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення №0007592201/3096 від 26.12.2014, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 90000, 00 грн.; №0007582201/3095 від 26.12.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість основний платіж у розмірі 1876636, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції у сумі 938318, 00 грн.
Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах № 21-887а15 та № 21-1526а15.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами було укладено низку господарських договорів: автотранспортних послуг, поставки дизельного палива, придбання товару, консультаційних послуг. На підтвердження реального виконання зазначених поговорів позивачем надано належним чином оформленні первинні документи: видаткові та податкові накладні, документи на підтвердження здійснення оплати поставлених товарів та послуг.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює діяльність у роздрібній торгівлі, зокрема, позивач реалізує через мережу магазинів спортивний одяг, взуття та аксесуари. Товари у контрагентів позивач придбавав з метою використання у господарській діяльності, тобто спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Судді С.Е. Острович
О. І. Степешко
В. П. Юрченко