"14" грудня 2016 р. м. Київ К/800/6179/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г. Голяшкіна О.В. Єрьоміна А.В.
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року
у справі №461/6408/15-а
за позовом ОСОБА_4
до Виконавчого комітету Львівської міської ради,
за участю: Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та
Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого
Радянського Союзу
про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним, нечинним та
скасування рішення,
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним, нечинним та скасування рішення.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2015 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Львівської міської ради щодо не опублікування рішення № 1311 від 09 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова».
Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради щодо не опублікування рішення № 1311 від 09 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова».
В решті позовних вимог ОСОБА_4 до виконавчого комітету Львівської міської ради відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, постанову Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2015 року у справі №461/64008/15-а скасовано.
Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року скасувати, постанову Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2015 року залишити без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.12.2005 року Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова».
Відповідно до даного рішення Відповідача затверджені опрацьовані інститутом «Укрзахідпроектреставрація» межі історичного ареалу та зона регулювання забудови м. Львова, визначено порядок виготовлення проектної документації на будівництво та реконструкцію будівель та споруд в межах історичного ареалу, порядок проведення нового будівництва в історичному ареалі, зазначено про необхідність врахування затверджених меж історичного ареалу та зони регулювання забудови при опрацюванні генерального плану міста Львова.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що спірне рішення не було опубліковане в офіційних друкованих виданнях. Дане рішення суперечить Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обстеження господарської діяльності на території ареалів населених місць, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 318, Положенню про Міністерство культури України, затвердженому Указом Президента України від 06.04.2011 року № 388/2011.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення порушує охоронювані законом права та інтереси Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу.
Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Як вбачається зі змісту поданої позовної заяви, підставою звернення до суду стало, на переконання позивача, прийняття відповідачем рішення, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Згідно з приписами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній на час звернення позивача з відповідним позовом до суду, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу наведеної норми слідує, що процесуальний строк для звернення до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними рішень, дій, чи бездіяльності, нечинними актів становить шість місяців.
Зазначений строк обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його інтересів такими рішеннями, діями, бездіяльністю та актами відповідача.
Як зазначено ОСОБА_4 в адміністративному позові, про незаконне рішення відповідача йому стало відомо у березні 2015 року, коли він отримав копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (т. 1 а.с. 17-22).
На підтвердження зазначеної дати позивачем, зокрема, надано копію вказаного рішення №461/7831/13-ц (6-39061св14) та супровідний лист про його направлення останньому. (т. 1 а.с 23-26)
Однак, як зазначено в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради та Департаменту містобудування Львівської міської ради, зокрема, залишив поза увагою посилання представника заявників на існування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 835 від 09 вересня 2011 року «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питання самочинного будівництва у м. Львові», а також що самочинна реконструкція балкону здійснена позивачем ОСОБА_4 у історичному ареалі м. Львова, що передбачає отримання дозволу на реконструкцію та переобладнання балкону із управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.
При новому розгляді справи, суду слід перевірити чи входить будинок № 8 по вул. Вічевій у м. Львові до складу культурної спадщини міста, з огляду на те, що в касаційній скарзі Галицька районна адміністрація Львівської міської ради посилається на рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від09 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львові», в якому зазначено, що ця вулиця знаходиться в межах історичного ареалу, проте таке рішення в матеріалах справи відсутнє.
З наведеного можливо дійти висновку про наявність оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради позивач повинен був дізнатися під час розгляду вказаної справи Апеляційним судом Львівської області, а також із тексту касаційної скарги Галицької районної адміністрації Львівської міської ради.
Крім того, апеляційним судом у своєму рішенні зазначено, що Виконком в апеляційній скарзі вказав на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду і поважні причини пропуску строку відсутні.
Проте, апеляційним судом вищевказане залишилось поза увагою також.
Таким чином, оскільки ОСОБА_4 був відповідачем у цивільній справі №461/7831/13-ц, під час розгляду якої, а саме станом на вересень 2014 року сторони були обізнані про існування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова», колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку про пропуск строку звернення до суду позивачем по даній справі без поважних на те причин.
Зазначеним вище обставинам не надано правової оцінки судами першої та апеляційної інстанції.
Оскільки повноваження касаційного суду не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, дана обставина виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин всі постановлені у цій справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими і визнати правильними чи хибними правові висновки оскарженого рішення.
Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Постанову Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2015 року Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року у справі №461/6408/15-а - скасувати.
Справу №461/6408/15-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та перегляду не підлягає.
Судді