21 грудня 2016 року м. Київ К/800/35175/16
Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - Калініченко Лілії Іванівни на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив :
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту та зобов'язання звільнити позивача з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Судами встановлено, що 20 березня 2009 року між ОСОБА_1 (військовослужбовець) та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на три роки. Після закінчення строку дії цього контракту, у 2012 році між сторонами укладено контракт (далі - Контракт) строком ще на три роки. Строк дії Контракту закінчився 20 березня 2015 року.
У зв'язку із закінченням строку Контракту 20 березня 2015 року позивач 02 серпня 2016 року звернувся до командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з лав Збройних Сил України відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вказаний рапорт отримано відповідачем 08 серпня 2016 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Письмову відповідь на вказаний рапорт надано не було, а згідно з усною відповіддю, позивачу відмовлено у звільненні з посиланням на частину 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка визначає, що у разі настання особливого періоду дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 2002 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, пов'язують продовження перебування на військовій службі саме з моментом оголошення мобілізації, оскільки на час дії періоду мобілізації строк контракту може бути продовженим.
За визначенням, викладеним у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ), мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За змістом наведеної норми особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.
17 березня 2014 року Президентом України прийнято Указ «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ (далі - Закон № 1126-VІІ).
Згідно пунктом 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.
Закон № 1126-VІІ набрав чинності з дня його опублікування, а саме - 18 березня 2014 року.
З огляду на викладене, особливий період настав з 18 березня 2014 року, а тому строк дії Контракту закінчився саме під час настання особливого періоду.
Частиною 9 статті 23 Закону № 2232-XII встановлено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Крім того, згідно зі статтями 251, пункту 2 статті 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року, прийнятим на виконання Закону № 2232-XII, в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, а військовозобов'язані виконують військовий обов'язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період. У разі оголошення мобілізації усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років (такі військовослужбовці-жінки можуть продовжувати військову службу тільки за власним бажанням). Військовозобов'язані, призвані на збори, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження відповідних органів військового управління згідно з їх повноваженнями. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених зі списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку, в запас у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено таке покарання, у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади.
Оскільки, законодавець пов'язує продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації не з часом дії особливого періоду, а з моментом його настання, то дія Контракту позивача продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.
При цьому, зазначена норма обмежує продовження дії Контракту понад встановлені строки щодо певної категорії осіб, перелік яких наведений у частині 8 статті 26 Закону № 2232-XII). Однак, позивач не належить до жодної із цих категорій осіб, тому підстави для звільнення його з військової служби за контрактом до оголошення демобілізації відсутні, а відповідач обґрунтовано відмовив у задоволенні рапорту ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Зазначає, що Контракт був укладений з ним задовго до початку періоду мобілізації, а саме у 2009 році, на час закінчення Контракту особливий період не діяв, тому зміни законодавства про продовження строку Контракту на нього не поширюються, а суди безпідставно застосували вимоги частини 9 статті 23 Закону № 2232-XII.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.
Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.
Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Калініченко Лілії Іванівни на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.К. Черпак