10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Гломб Ю.О.
Суддя-доповідач:Котік Т.С.
іменем України
"22" грудня 2016 р. Справа № 817/364/16
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Котік Т.С.
суддів: Жизневської А.В.
Охрімчук І.Г.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та ОСОБА_4 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "23" вересня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови ,
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати протиправними дії та рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій та рішення по виконанню рішення Європейського суду з прав людини по справі "Хворостяной та інші проти України" в частині рішення національного суду, визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 26.02.2016 про закінчення виконавчого провадження ВП №39436904 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №54552/09 виданого 25.07.2013, в частині виконання рішення національного суду.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 26.02.2016 про закінчення виконавчого провадження ВП №39436904 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №54552/09 виданого 25.07.2013.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального прав, просить скасувати постанову суду в частині задоволення позову та прийняти нову - про відмову в задоволенні позову. Зокрема, апелянт посилається на те, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що державний виконавець діяв у спосіб, визначений Законом України "Про виконавче провадження", що підтверджується наданими суду доказами.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить змінити постанову суду, виключивши з мотивувальної частини постанови суду слова "до внесення змін у законодавстві", оскільки рішення національного суду про виплату йому пенсії у розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не виконується у повному обсязі, оскільки ані в постанові Рівненського міського суду від 05.05.2009, ані в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Хворостяной та інші проти України" не зазначено, що судове рішення діє лише до змін в пенсійному законодавстві.
Розглянувши справу в порядку, визначеному п.2 ч.1 ст.197 КАС України, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що постановою Рівненського міського суду від 05.05.2009 року задоволено частково позов ОСОБА_4. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у місті Рівному зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_4 пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з дня звернення з 16 січня 2009 року. У задоволенні позову ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у місті Рівному про проведення у подальшому перерахунку пенсії у разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком, розмір якої відповідає розміру прожиткового мінімуму - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 (заява №54552/09 та 249 інших заяв) у справі "Хворостяной та інші проти України" оголошено прийнятними скарги заявників, наведених у Додатку 1 (у тому числі щодо ОСОБА_4), за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятними. Крім цього одноголосно постановлено, що у справах, наведених у Додатку 1 (у якому є позивач), що:
(a) було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції;
(b) було порушення статті 13 Конвенції;
(c) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/й спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;
(d) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ОСОБА_4 зазначений в переліку Додатку 1 до рішення Суду за порядковим номером 147 (прийняті заяви).
Як встановлено судом, за заявою про примусове виконання від 16.08.2013 року, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєвим О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.08.2013 ВП №39436904 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 №54552/09 на користь стягувача ОСОБА_4 (а.с.103).
Зазначеною постановою, окрім визначення основного предмета зобов'язання, постановлено боржнику: держава, добровільно виконати рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 №54552/09 у строк, встановлений Законом України від 21.04.1999 №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі Закон України №606-XIV) та Законом України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі Закон України №3477-IV).
Відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України від 07.11.2013 №4774 на рахунок позивача здійснено перерахування коштів у розмірі 21608,28 грн. (призначення платежу: еквівалент 2000 євро на 07.11.2013, Рішення Європейського суду з прав людини №54552/09 від 25.07.2013) (а.с.80).
Платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 30.09.2014 №6844 позивачу перераховано пеню у розмірі 59,94 коп. за несвоєчасне виконання рішення щодо стягнення суми відшкодування у розмірі 2000 євро (а.с.80). У призначенні платежу міститься посилання до вимоги ДВ №14-396/16 від 18.09.2014. Так, відповідно до цієї вимоги №14-396/16 наведено розрахунок виплаченої пені: рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 №54552/09 набрало остаточної сили 25.07.2013, кінцева дата його виконання - 25.10.2013, при цьому дане рішення в частині виплати справедливої сатисфакції виконано 21.11.2013 в сумі 21608,28 грн., відтак кількість днів затримки платежу - 27; розрахунок пені: 21608,28 / 365 х 3,75% х 27 = 59,94 грн.
Також, судом встановлено, що згідно з платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 11.02.2016 №328 позивачу перераховано суму пенсії у розмірі 73750,88 грн. (призначення платежу: виконання рішення Європейського суду з прав людини №54552/09 від 25.07.2013; вимога державного виконавця №55/24; борг по рішенню Рівненського міського суду від 05.05.2009) (а.с.82). Так, у згаданій вимозі головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. №55/24 від 04.02.2016 зазначено, що згідно рішення Європейського суду з прав людини №54552/09 від 25.07.2013 "Хворостяной та інші проти України", одним із заявників по якому є ОСОБА_4, необхідно виконати рішення національного суду, а саме постанову Рівненського міського суду від 05.05.2009, та зазначено, що заборгованість за вищезгаданим рішенням національного суду згідно довідки Пенсійного фонду України №56698/07-10 від 31.12.2015 та управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області від 24.12.2015 №15822/10 за період з 16.01.2009 по 22.07.2011 складає 73750,88 грн.
26.02.2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А.Т. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №39436904 щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 №54552/09 (а.с.10-11).
Суд першої інстанції перевіряючи дії державного виконавця на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, дійшов висновку, що державний виконавець при винесенні постанови діяв протиправно.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції встановлено, що як на підставу для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець посилався на те, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням ДВС України від 07.11.2013 №4774 у розмірі 21608,28 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 30.09.2014 №6844 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 59,94 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 11.02.2016 №328 сплачена заборгованість по рішенню національного суду у сумі 73750,88 грн.
Поряд з цим, в оспорюваній постанові про закінчення виконавчого провадження міститься посилання державного виконавця на лист Урядового уповноваженого у справах Європейского суду з прав людини від 03.10.2014 №43500-0-61-14/12.0.1, згідно якого повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі "Великода проти України", у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати пенсію з 01.12.2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необгрунтовану. Європейський суд дійшов висновку, "що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року і таким чином для скарги немає підстав". Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до ст.13 Віденської конвенції про право міжнародних договорів для цілей тлумачення договору поряд з контекстом термінів договору враховується зокрема, наступна практика застосування договору. Відповідно до п.1 ст.32 Конвенції на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї поширюється юрисдикція Європейського суду. При цьому, Європейський суд з прав людини "неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, що повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (рішення від 25.04.1978 у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (:Tyrer V.the United Kingdom), п.31, Series A №26; рішення від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (Pichkur v. Ukraine), заява №10441/06, п.53). У рішенні у справі "Великода проти України" викладена нова позиція Європейського суду щодо таких скарг, яка підлягає застосуванню як частина національного законодавства.
Суд першої інстанції обгрунтовано не погодився з такими твердженнями, виходячи з наступного.
Порядок виконання рішення Європейського суду, що набуло статусу остаточного, визначається Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами.
Зі змісту оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.02.2016 вбачається, що вона винесена на підставі п.8 ч.1 ст.49 та ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV, який і підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
За приписами п.8 ч.1 ст.49 Закону України №606-XIV (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України №606-XIV (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, ст.49 Закону України №606-XIV (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначає вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а норми ст.50 регулюють питання наслідків завершення виконавчого провадження.
Як встановлено судом першої інстанції, оспорювана постанова містить посилання на те, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом, а саме: грошові кошти перераховані стягувачу (позивачу) та сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення.
Проте, такі посилання не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки підставою для такого висновку стало отримання відповідачем інформації про повне виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати пенсії, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України №606-XIV. Разом з тим, відповідач посилався на те, що 23.07.2011 набрала чинності постанова КМУ від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розміри державної та додаткової пенсії. Рішення судів, якими зобов"язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії, виконуються сторонами в межах покладених зобов"язань, а саме: нарахування на виконання судового рішення продовжуються до внесення змін у законодавство, яким керувався суд при винесенні рішення.
Однак, є слушним посилання суду на те, що Законом України від 14.06.2011 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" були внесені зміни, згідно яких у 2011 році норми і положення статей, зокрема, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Так, 6 липня 2011 року своєю постановою №745 Кабінет Міністрів України встановив зазначені суми. Ця постанова була чинною у період з 23 липня 2011 року до 1 січня 2012 року. 23 листопада 2011 року Кабінет Міністрів України виніс з цього ж питання ще одну постанову №1210. Суму мінімальної пенсії на період з 1 грудня 2008 року до 1 листопада 2011 року було підвищено з 498 грн. до 784 грн.
Проте, судом встановлено, що у даному випадку перерахунок та виплата позивачу пенсії не припинились 01.11.2011 року, а мали місце в липні 2011, тобто ще до внесення у законодавство відповідних змін.
Відповідно до ст.1 Закону України №606-XIV (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст.17 Закону України №606-XIV (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державною виконавчою службою підлягають виконанню рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (п.9).
Частиною 1 ст.6 Закону України №606-XIV (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державний виконавець зобов"язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ст.11 Закону України №606-XIV (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Державний виконавець, як посадова особа, на яку покладено обов'язок примусового виконання рішення суду, зобов'язаний, згідно вимог Закону України №606-XIV, вчинити дії, визначені цим Законом, спрямовані на фактичне виконання рішення суду боржником.
Варто також зазначити, що Закон України №606-XIV, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, передбачає застосування заходів примусового виконання рішення до боржника у випадку невиконання ним рішення суду без поважних причин.
Отже, є слушним посилання суду на те, що припинення виплати пенсії в подальшому, вже після закінчення виконавчого провадження, не узгоджується з фактом повного виконання рішення національного суду.
Окрім того, Європейським судом з прав людини було надано правову оцінку факту припинення виплати пенсії з липня та листопада 2011 року.
Так, цей Суд вже зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (див. рішення у справах "Аррас та інші проти Італії" (Arras and Others v. Italy), заява № 17972/07, п. 42, від 14 лютого 2012 року, та "Сухобоков проти Росії" (Sukhobokov v. Russia), заява № 75470/01, п. 26, від 13 квітня 2006 року). Суд констатує, що подальша дія національного судового рішення закінчується, коли у законодавство, яке регулює пенсійні виплати особи внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчується коли змінене законодавство було застосовано до пенсії особи.
Також, рішенням №1-42/2011 Конституційного Суду України від 26.12.2011 надано правову оцінку відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".
Так, у відповідних витягах з цього рішення зазначається таке:
"Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у Рішенні від 19 червня 2001 року №9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової роботи, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.
Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист."
Зі змісту листа Державної виконавчої служби України від 05.09.2014 за вих. №Л-11463/3.1 вбачається, що згідно повідомлення управління Пенсійного фонду України у. м. Рівне відповідно до протоколу індивідуального перерахунку від 24.10.2011 позивачу здійснений перерахунок пенсії у сумі 84539,14 грн., виплатити які не виявляється можливим у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування (а.с.85-86).
На виконання ухвали суду Пенсійний фонд України листом від 28.07.2016 №24275/07-10 (вх. №10132/16 від 01.08.2016) повідомив, що управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне ОСОБА_4 на виконання постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 05.05.2009 №2а-1696/09 донараховано 84539,14 грн. (а.с.170).
Згідно Додатку 1 до вказаного листа "Розрахунок розміру призначеної та виплаченої пенсії ОСОБА_4." позивачу за період січень-травень 2009 року нараховано суму доплати у розмірі 10788,26 грн. (а.с.171).
Згідно Додатку 2 до листа ПФУ "Розрахунок розміру призначеної та виплаченої пенсії ОСОБА_4." позивачу за період з травня 2009 року по липень 2011 року нараховано суму доплати у розмірі 73750,88 грн. (а.с.172).
Інші відомості, які витребував суд ухвалою від 10.06.2016 не направлено, у зв'язку з чим судом винесено окрему ухвалу від 12.08.2016.
Разом з тим, під час судового розгляду представник відповідача зазначив, що сума у 73750,88 грн. на виконання рішення Рівненського міського суду від 05.05.2009 була виплачена позивачу платіжним дорученням від 11.02.2016 №328 (а.с.82), що також не заперечувалось представником позивача у суді, однак в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачу суми донарахування пенсії у розмірі 10788,26 грн., як доплати до пенсії за період січень-травень 2009 року.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював власну позицію, що відсутність бюджетних коштів (їх розподіл) не можуть бути виправданням (підставою) для невиконання судових рішень (справи: "Войтенко проти України", "Кечко проти України", "Півень проти України", "Ю.Іванов проти України" зокрема).
Враховуючи взяті державою Україна зобов'язання щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, відповідно до ст.10 Закону України №3477-IV, за для виконання рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 у справі "Хворостяной та інші проти України" в частині виконання рішення щодо заявника ОСОБА_4 (Додаток 1 №147), яким зобов'язано державу Україна виконати рішення національного суду, яким є постанова Рівненського міського суду 05.05.2009, суд дійшов вірних висновків що посилання відповідача на повне виконання рішення є неправомірним, оскільки рішення в частині виплати позивачу нарахованої суми пенсії у розмірі 10788,26 грн., як доплати до пенсії за період січень-травень 2009 року не виконано.
Разом з тим, за практикою Європейського суду з прав людини цим Судом було встановлено, що нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію (див. рішення від 11 червня 2013 року у справі Цибулько та інші проти України (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11, пункт 14).
За усталеною практикою Європейського суду нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі Войтенко проти України (Voytenko v. Ukraine) заява №18966/02, пункт 55).
Отже, коли виплати позивачу належного розміру пенсії були припинені в липні 2011 року, тобто до 01 листопада 2011 року, а також не виплачено позивачу суму донарахованої пенсії за період січень-травень 2009 року у розмірі 10788,26 грн., висновки відповідача про повне виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати позивачу належного розміру пенсії, до моменту внесення змін у пенсійне законодавство, є протиправними.
Окрім того, як зазначалося судом, вказана постанова містить посилання і на додаткову підставу закінчення виконавчого провадження - лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 №43500-0-61-14/12.0.1 щодо висновків Європейського суду з прав людини по справі "Великода проти України".
Суд першої інстанції вірно зазначив, що вказана підстава не може враховуватися державним виконавцем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки вичерпний імперативний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, наведений у ст.49 Закону України №606-XIV, що був чинний на час винесення спірної постанови відповідача (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), не передбачав можливості розширеного або ж суб'єктивного тлумачення державним виконавцем таких норм. Натомість, висновки рішення Європейського суду з прав людини по справі "Великода проти України", яке відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон України №3477-IV) є джерелом права, можуть бути застосовані при вирішенні спору по суті щодо правовідносин, які є аналогічними за своє суттю з описаними у такому рішенні, та стосуються визначення порушення певної статті Конвенції. Тобто, наявність рішення Європейського суду з прав людини за іншою справою, де містяться відповідні правові висновки та узагальнення, саме по собі не може являтись підставою для закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до абз.9 ч.1 ст.1 Закону України №3477-IV виконання рішення Європейського суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі ст.10 Закону України №3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 №54552/09 не є виконаним у повному обсязі, оскільки не виконано у повному обсязі рішення національного суду, а саме постанова Рівненського міського суду від 05.05.2009, а тому спірна постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 26.02.2016 про закінчення виконавчого провадження ВП №39436904 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №54552/09 виданого 25.07.2013, в частині виконання рішення національного суду, є передчасною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, підстави для скасування якого відсутні.
Так само, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни судового рішення в частині виключення з мотивувальної частини посилання суду "до внесення змін у пенсійне законодавство".
Посилаючись на вказану обставину, суд першої інстанції виходив з правової оцінки таким відносинам, викладеної в рішеннях Європейського суду з прав людини ( рішення у справах "Аррас та інші проти Італії" (Arras and Others v. Italy), заява № 17972/07, п. 42, від 14 лютого 2012 року, та "Сухобоков проти Росії" (Sukhobokov v. Russia), заява № 75470/01, п. 26, від 13 квітня 2006 року), рішенні №1-42/2011 Конституційного Суду України від 26.12.2011, рішенні від 8 жовтня 2008 року №20-рп/2008, яким надано належну оцінку при розгляді вказаної справи та положення зазначених рішень наведені вище у змісті даного рішення, а тому апеляційна скарга в названій частині не підлягає задоволенню.
Судове рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дій відповідача по виконанню рішення Європейського суду з прав людини по справі "Хворостяной та інші проти України" в частині рішення національного суду не оскаржується сторонами, а тому не є предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та ОСОБА_4 залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "23" вересня 2016 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Т.С. Котік
судді: А.В. Жизневська
І.Г. Охрімчук
Роздруковано та надіслано:р.л.п.
1- в справу:
2 - позивачу ОСОБА_4 АДРЕСА_1
3- відповідачу Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вул.Городецького 13,м.Київ 1,01601
4 - відповідачу сектор правового забезпечення Департаменту ДВС МЮУ на електронну адресу mnm@minjust.gov.ua - ,