16 листопада 2016 року м. Київ К/800/24053/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013
у справі № 2-а-2501/12/2070 Харківського окружного адміністративного суду
за позовом Приватного акціонерного товариства «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла»
до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 08.02.2012 № 0000172330.
У касаційній скарзі МДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 19.01.2012 за № 74/23-30/14085922. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пунктів 198.1, 198.3., 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищив податковий кредит на 1032864,00 грн. у податковому обліку за лютий, березень 2011 року за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» товарів, які не мали реального характеру, у результаті чого занизив ПДВ у податковому обліку за лютий, березень 2011 року на 1032864,00 грн.
Висновок про відсутність реального характеру правочинів між позивачем та цим постачальником обґрунтовано посиланням на відсутність доказів транспортування товару позивачу, ознаками нікчемності контрагента цього постачальника у ланцюзі поставки - ПП «Роккі», який не подає податкову звітність із ПДВ.
За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 08.02.2012 № 0000172330 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 1032864,00 грн. за основним платежем та на 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
.У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» товару (датчики тиску п'єзоелектричні) згідно договору від 01.07.2010 № 02/07-С3 від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податкових деклараціях за лютий, березень 2011 року.
Крім того, між позивачем (комітент) та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Вітакрум» (комісіонер) було укладено договір комісії від 01.07.2010 № 9/К, за умовами якого комісіонер зобов'язувався здійснити експорт товару (датчики тиску п'єзоелектричні). При цьому умовами договору передбачалось виконання комісіонером транспортування та зберігання товару.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІІ).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).
При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача податкового кредиту, ДПІ посилається на відсутність реального характеру поставок позивачу від ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» товару з огляду на відсутність у цього постачальника доказів транспортування товару позивачу, невиконання податкового обов'язку з подання податкової звітності з ПДВ контрагентом цього постачальника - ПП «Роккі».
Разом із тим, суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копій договору поставки від 01.07.2010 № 02/07-С3, специфікацій до нього, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, договору комісії від 01.07.2010 № 9/К, актів здачі-приймання виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, за якими ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Вітакрум» як комісіонер на виконання умов договору комісії здійснював транспортування товару від ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» для подальшого експорту, факт якого підтверджується копіями вантажно-митних декларацій, встановили факт поставки позивачу від ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» товару та відповідно до цих обставин зробили правильні висновки про правомірне формування за наслідками господарських операцій з цим постачальником податкового кредиту за лютий, березень 2011 року. Оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанцій зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.
Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив вартість товару (послуг) та ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.
Доводи ДПІ, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко
Судді: ПідписО.А. Веденяпін
підписВ.П. Юрченко